Постанова

від 20.03.2024 по справі 385/35/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 385/35/23

провадження № 61-17386св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Остащенко Олеся Миколаївна,

відповідач - фермерське господарство «Олена»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко Олесі Миколаївни, на постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Голованя А. М., Чельник О. І. від 07 листопада 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства (далі - ФГ) «Олена», в якому просила суд:

- зобов`язати ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0700 площею 2.8726 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 10 листопада 2022 року до договору оренди землі укладеного між нею та ФГ «Олена» 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 20 жовтня 2020 року, номер запису про інше речове право № 38803287;

- зобов`язати ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0701 площею 2.8547 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 08 листопада 2022 року до договору оренди землі укладеного між нею та ФГ «Олена» 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 02 грудня 2022 року, номер запису про інше речове право № 48611901.

Позовні вимоги мотивувала тим, що їй на праві приватної власності належать дві земельні ділянки згідно з Державного акту про право приватної власності на землю серії КР №027371 від 08 лютого 2008 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0700, площею 2.8726 га; І-КР № 015225 земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0701 площею 2.8547 га, які розташовані на території Гайворонської міської ради, Кіровоградської області.

12 грудня 2012 року між нею та ФГ «Олена» укладено договори оренди землі на вищезазначені земельні ділянки строком 10 років, до 12 грудня 2022 року.

Починаючи з осені 2022 року вона неодноразово зверталася до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просила повернути належні їй земельні ділянки відразу після закінчення договору оренди.

У подальшому вона зверталася до державного реєстратора із заявою про надання інформаційної довідки по належних їй земельних ділянках. Отримавши інформаційну довідку від 08 грудня 2022 року № 317159069, вона дізналася,

що 20 жовтня 2020 року державним реєстратором Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області зареєстровано додаткову угоду

№ б/н від 10 листопада 2022 року до договору оренди від 12 грудня 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.

Згідно з інформаційної довідки від 21 грудня 2022 року № 318338496 її повідомлено, що 02 грудня 2022 року державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області зареєстровано додаткову угоду № б/н від 08 листопада 2022 року до договору оренди від 12 грудня 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.

Позивач зазначала, що вона не підписувала жодних додаткових угод з відповідачем, тобто вони є неукладеними. не бажала подальшої співпраці з ФГ «Олена», волевиявлення на продовження орендних відносин не мала.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області у складі судді Гришака А. М. від 03 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим 3521110100:02:000:0700, площею 2,8726 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 10 листопада 2022 року до договору оренди землі укладеного між

ОСОБА_1 та ФГ «Олена», 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 20 жовтня 2020 року, номер запису про інше речове право № 38803287.

Зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим 3521110100:02:000:0701, площею 2,8547 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 08 листопада 2022 року до договору оренди землі укладеного між

ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 02 грудня 2022 року, номер запису про інше речове право № 48611901.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачка вказувала про неукладення спірних додаткових угод до договорів оренди земельної ділянки, так як вона їх не підписувала, та відсутність у неї оригіналу примірника таких угод, то саме на відповідача покладено обов`язок надати докази на підтвердження укладення цієї угоди.

З метою встановлення належності позивачці підпису на оригіналі оспорюваних додаткових угод до договорів оренди земельної ділянки та проведення судової почеркознавчої експертизи нею заявлялося клопотання про витребування доказів, яке задоволено ухвалою суду першої інстанції про витребування їх у відповідача, проте відповідач не надав оригінал додаткової угоди, посилаючись на її втрату та проведення службового розслідування з цього приводу.

Оскільки відповідачем не надано оригінал додаткових угоди, тому відповідно до вимог частини десятої статті 84 ЦПК України суд дійшов висновку про доведеність факту непідписання позивачкою вказаної додаткової угоди, а отже, такий правочин є неукладеним. Право оренди спірної земельної ділянки у відповідача припинилося.

Порушення права власності позивачки відбулось у результаті державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем, тому заявлена вимога про скасування державної реєстрацій спрямована на відновлення становища,

яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України

Суд першої інстанції послався на відповідну правову позицію, викладену

у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Олена» задоволено.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня

2023 року скасовано.

Ухвалено нове рішення в справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щона час укладення додаткової угоди, що є предметом позову, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування державної реєстрації договору, оскільки державній реєстрації підлягала не сама угода, а речове право, яке виникло на її підставі, а тому суд першої інстанції помилково зазначив про правомірність застосування позивачем способу судового захисту, зокрема, скасування державної реєстрації договору, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідну правову позицію, викладену

у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції роз`яснив позивачу, що відмова у задоволенні позову через обрання не ефективного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки з подальшим скасуванням державної реєстрації речового права оренди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області

від 03 квітня 2023 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 385/35/23 із Гайворонського районного суду Кіровоградської області. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

19 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М., мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, суд належним чином не встановив фактичні обставини у справі, що мають суттєве значення для її вирішення.

Вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у відповідних постановах Верховного Суду про те, що скасування державної реєстрації є ефективним способом захисту, що забезпечує реальне відновлення порушених прав позивача.

Зазначає, що апеляційний суд застосував норму, що припинила свою дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» № 2255-ІХ від 12 травня 2022 року, пунктом 11 якого внесені зміни до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і викладено в редакції, яка не передбачала в ухваленому рішенні суду про скасування державної реєстрації, одночасно визнавати, змінювати чи припиняти права чи обтяження прав.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідачем не надано оригіналів додаткової угоди від 10 листопада 2022 року

№ б/н та від 08 листопада 2022 року № б/н, тому відповідно до вимог частини десятої статті 84 ЦПК України позивачкою доведено факт непідписання нею вказаної додаткової угоди, унаслідок чого цей правочин є неукладеним.

Крім того, зазначає, про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року

у справі № 916/2464/19, від 03 листопада у справі № 125/2053/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі 656/239/18,

від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20, від 07 червня 2022 року у справі

№ 144/338/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від ФГ «Олена» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд дійшов вірного висновку про безпідставність вимог позивачки, оскільки право орендодавця підлягає захисту за його позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом пред`явлення вимог про повернення такої ділянки, а не шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою. При цьому, зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права з урахуванням висновків, викладених у відповідних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Також вказує, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копії Державного акту на право власності на земельну ділянку

cерії НОМЕР_1 від 20 серпня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,85 га. Земельна ділянка № НОМЕР_2 розташована на території Гайворонської міської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Кадастровий номер земельної ділянки 3521110100:02:000:0701 (а. с. 8).

Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,8547 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0701. Номер запису про інше речове право: 48611901; дата та час державної реєстрації - 02 грудня 2022 року; підстава для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 08 листопада 2022 року, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий

12 грудня 2012 року, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 65673425 від 05 грудня 2022 року, ОСОБА_2 , Благовіщенська міська рада, Кіровоградська обл. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (а. с. 11-12).

Згідно з копії Державного акту на право власності на земельну ділянку

cерії КР № 027371 від 08 лютого 2008 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,87 га. Земельна ділянка № НОМЕР_3 розташована на території Гайворонської міської ради. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Кадастровий номер земельної ділянки 3521110100:02:000:0700 (а. с. 9-10).

Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,8726 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0700. Номер запису про інше речове право: 38803287; дата та час державної реєстрації - 20 жовтня 2020 року; підстава для державної реєстрації: відомості з ДЗК, серія та номер: 23885400, виданий 20 жовтня 2020 року, видавник: Державний земельний кадастр; додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 10 листопада 2022 року, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 12 грудня 2012 року, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54731533 від 23 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 , Гайворонська районна державна адміністрація, Кіровоградська обл. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (а. с. 13-14).

05 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслала лист повідомлення голові ФГ «Олена»,

в якому повідомила останнього, що не бажає поновлювати дії договору оренди землі, який укладений між нею та ФГ «Олена» 06 січня 2012 року, і має намір самостійно обробляти орендовану земельну ділянку за № НОМЕР_3 , загальною площею 2,8726 га, за кадастровим номером 3521110100:02:000:0700 (а. с. 15-16).

ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила витребувати у відповідача оригінал додаткової угоди № б/н від 10 листопада 2022 року до договору оренди від 12 грудня 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня

2032 року з автоматичним продовженням дії договору, яка зареєстрована

20 жовтня 2020 року Державним реєстратором Лособиковим М. Г. Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області та оригінал додаткової угоди № б/н від 08 листопада 2022 року до договору оренди від 12 грудня 2012 року якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору, яка зареєстрована 02 грудня

2022 року Державним реєстратором Корсун В. С. Благовіщенської міської ради Кіровоградської області

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської областівід 01 березня 2023 року оригінали вказаних додаткових угод витребувано.

Ухвала суду про витребування документів не виконана, представником ФГ «Олена» повідомлено суд про відсутність у відповідача оригіналів додаткової угоди

від 10 листопада 2022 року та від 08 листопада 2022 року, укладеної із ОСОБА_1 , зазначене позбавило можливості призначити у справі відповідну експертизу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року

у справі № 916/2464/19, від 03 листопада у справі № 125/2053/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі 656/239/18,

від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20, від 07 червня 2022 року у справі

№ 144/338/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц (пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів,

а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 10 листопада 2022 року № б/н до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена», 12 грудня

2012 року, зареєстрованої 20 жовтня 2020 року, номер запису про інше речове право № 38803287, та про скасування державної реєстрації додаткової угоди

від 08 листопада 2022 року № б/н до договору оренди землі укладеного між

ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 02 грудня 2022 року, номер запису про інше речове право № 48611901, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала зазначених додаткових угод, тому ці угоди є неукладеними,

а державна реєстрація - незаконною.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої

статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595 св 18)).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності

(частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року

№ 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Судом установлено, що позивачкою вживалися заходи щодо отримання спірних додаткових угод від 08 листопада 2022 року № б/н та від 10 листопада 2022 року

№ б/н до договорів оренди земельних ділянок, а саме заявлялося клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01 березня 2023 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у ФГ «Олена» оригінал додаткової угоди від 10листопада 2022 року № б/н до договору оренди від 12 грудня 2012 року якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору, яка зареєстрована 20 жовтня 2020 року державним реєстратором Лособиковим М. Г. Гайворонської районної державної адмінстрації Кіровоградської області та оригінал додаткової угоди від 08 листопада 2022 року

№б/н до договору оренди від 12грудня 2012 року якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору, яка зареєстрована 02 грудня 2022 року державним реєстратором Корсун В. С. Благовіщенської міської ради Кіровоградської області, для огляду в судовому засіданні. Також роз`яснено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач не надав суду вказані документи, зазначивши, що вони відсутні у зв`язку із втратою та про проведення відповідного службового розслідування з питання втрати додаткових угод.

За таких обставин, у зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналів додаткових угод та відсутністю таких у позивача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ФГ «Олена» не спростувало доводів позивачки про неукладення та непідписання нею додаткових угод від 08листопада 2022 року№б/н, від 10 листопада 2022 року № б/н до договорів оренди земельних ділянок і не довело законності державної реєстрації вказаних правочинів.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Пунктами 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній з 16 січня

2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2

частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України

(у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав,

а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499 цс 19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21, провадження № 61-12824 св 22,

від 21 лютого 2024 року у справі № 385/342/23, провадження № 61-18254 св 23 щодо вирішення спору з ФГ «Олена».

Враховуючи обставини цієї конкретної справи та досліджені судом докази, оскільки ФГ «Олена» не спростувало доводів позивачки про непідписання нею оспорюваних додаткових угод, то Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неукладення вказаних правочинів та наявність правових підстав для скасування їх державної реєстрації для реального відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М., заявила клопотання про передачу справи на розгляд відповідної палати, в якому послалася на те, що існує обґрунтована необхідність відступити під висновків, сформованих в постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19,

від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 03 листопада 2021 року у справі №543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20,

від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою-п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року

у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

В заявленому клопотанні відсутні посилання на обставини справи, які по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, що свідчило б про необхідність передачі цієї справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд відповідної палати, представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М., фактично мотивувала його неправильним, на її думку, застосуванням апеляційним судом норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М., про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Щодо стягнення судових витрат

У касаційній скарзі представником ОСОБА_1 - Остащенко О. М . , порушено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, а саме: витрати на професійну правничу допомогу понесені в апеляційному суді у розмірі 7 000 грн; та судові витрати у розмірі понесені в суді касаційної інстанції у розмірі 37 969,60 грн.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн, то Верховний Суд, дослідивши матеріали справи, установив, що відсутні документальне підтвердження понесених витрат у суді апеляційної інстанції, відсутній детальний опис робіт, тому витрати на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн не підлягають задоволенню.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді касаційної інстанції підтверджується договором про надання правової допомоги

від 17 листопада 2023 року № 98 та додатковою угодою від 17 листопада

2023 року № 1, актом виконаних робіт від 24 листопада 2023 року, квитанцією

від 21 листопада 2023 року № 219, відповідно до якої позивачем сплачено частину гонорару за надану правову допомогу у розмірі 17 000 грн.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може,

за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі

№ 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

ФГ «Олена»у відзиві на касаційну скаргу зазначено про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу понесених у суду касаційної інстанції допомогу є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.

З урахуванням вищевказаного, обґрунтувань касаційної скарги, в якій порушено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів, а також заперечень проти задоволення відповідної заяви, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М., та стягнення з відповідача на користь

ОСОБА_1 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Також з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 294,40 грн.

Керуючись статтями 137, 141, 400, 402, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко Олени Миколаївни, про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко Олесі Миколаївни, задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 листопада 2023 рокускасувати, залишити в силі рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2023 року.

Стягнути з фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 294,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 12 000,00 грн, а всього 16 294 (шістнадцять тисяч двісті дев`яносто чотири) грн

40 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець