Рішення

від 11.03.2024 по справі 607/22404/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2024 Справа №607/22404/23 Провадження №2/607/729/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванко О. М.

за участю секретаря с/з Медвідь О. А.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуцивільну справуза позовом ОСОБА_1 доТернопільської міськоїради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про визнання права власності на самочинне будівництво,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася досуду зпозовом доТернопільської міськоїради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про визнання права власності на самочинне будівництво.

Посилаючись нате,що в серпні 1991 року між ОСОБА_1 , та головою Тернопільської облради спілки автомобілістів УРСР ОСОБА_3 було укладено договір зобов`язання про будівництво гаража на правах особистої власності на земельних ділянках N»1012, 1013, 1014 на території автостоянки №7, яка розташована в піщаному кар`єрі. Земельна ділянка площею 3.1 га для будівництва платної автостоянки відведена, згідно рішення №318 виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 25.12.1990.

18.07.1997 йому видали свідоцтво № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 власника боксового гаража НОМЕР_3 , НОМЕР_4 на території автостоянки №7 Тернопільської обласної ради спілки автомобілістів. 07.09.2012 йому стало відомо, що це будівництво - самочинне, так як архівна справа з об`єкта будівництва Автостоянки N»7 на території Великогаївської сільської ради у відділі містобудування і архітектури райдержадміністрації не зареєстрована, відповідно - відсутня. Станом на вересень 2012 року ПП «Фірма Матек» проводила роботи щодо інвентаризації земельної ділянки, відведеної для будівництва гаражів на території Великогаївської сільської ради Тернопільського району. 06.12.2012 виконком Великогаївськоії сільської ради, рішення №134, відкрив новий господарський номер по АДРЕСА_1 на території Великогаївської сільської ради за Тернопільською обласною радою Всеукраїнської спілки автомобілістів.

06.12.2013 Тернопільським районним БТІ виготовлено технічний паспорт серія НОМЕР_5 . 17.05.2013 зареєстровано ОКГК (обслуговуючий кооператив гаражний кооператив) «Великі Гаї» серія НОМЕР_6 . 16.01.2014 (відповідь 05.02.2014 р.) ОКГК «Великі Гаї» звертався з питанням виділення належним чином оформленої земельної ділянки для обслуговування гаражів, що на той час було неможливим, так як гаражі розташовані на територіях двох рад. У квітні 2019 року, згідно публічної кадастрової карти України, земельна ділянка на якій розміщена будівля гаража № НОМЕР_3 , належить до територіальної громади м. Тернопіль. Розпочато оформлення земельних ділянок, яким присвоюються кадастрові номера м. Тернопіль вул. Гайова.

05.10.2023 проведено технічний огляд гаража 1012, сертифікованим інженером, щодо готовності об`єкту до експлуатації, «За результатами проведеного технічного обстеження об`єкту будівлі гаражу, що розташована (станом на 01.01.2021) за межами населеного пункту АДРЕСА_2 (загальна площа 130,5 m2), будівельним об`ємом - 486,00 m3, замовник - ОСОБА_1 , встановлено його можливість надійної експлуатації».

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визнати за ним, право власності на збудований власноруч, за власний кошт, щодо якого проведено сертифікований технічний огляд готовності до експлуатації гараж 1012, який (станом 01.01.2021) розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час АДРЕСА_3 на земельній ділянці 0.0077 га щодо якої складено земельний план (кадастровий номер не присвоєно) загальною площею 130.5 m2 та зобов`язати Тернопільську міську раду надати дозвіл на складання проекту землеустрою для присвоєння земельному плану кадастрового номеру, для подальшої приватизації згідно вимог статті 118 ЗК України.

Представник Тернопільської міської ради подав відзив на позов, в якому зазначив, що

позивач звертався до Тернопільської міської ради, щодо відведення земельної ділянки площею 0,0077 га із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою. Тернопільська міська рада розглянувши клопотання ОСОБА_1 з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки площею до 0,0077 га для обслуговування гаража за адресою АДРЕСА_3 , беручи до уваги рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.01.2022 у справі №500/8303/21, враховуючи відсутність письмової згоди землекористувача, засвідченої нотаріально, документу, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, відмовила в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0077 га для обслуговування гаража за адресою АДРЕСА_3 , яка розташовується в межах земельної ділянки, котра перебуває в постійному користуванні.

Таким чином позивач шляхом подання позову бажає оформити у власність земельну ділянку площею 0,0077 га всупереч порядку визначеним чинним законодавством та має на меті підмінити рішення уповноваженого органу (Тернопільської міської ради) судовим рішенням. Також в позивача відсутнє право власності на об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці на яку він бажає визнати праву власності, що також підтверджується відсутністю в матеріалах справі відповідних правовстановлюючих документів.

Окрім цього, в матеріалах справи містить лист Відділу ДАБК Тернопільської міської ради від 18.10.2023 №23323-Ф/2023 у якому зазначено, що задля прийняття вказаного гаражу в експлуатацію позивачу необхідно звернутися до Державної інспекції архітектури та містобудування України. Також слід зазначити, що позивач не звертався до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на спірний гараж. Таким чином, позивач звертаючись до суду із даним позовом має на меті підмінити рішення уповноваженого органу по реєстрації речових прав (державного реєстратора) рішенням суду, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив у якому зазначив, що рішення № 8/28/30 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 » оскаржується в судовому порядку, і міська рада вимагає надання письмової згоди землекористувача, а так званий землекористувач вимагає формування окремої земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру, що є повноваженням міської ради. Отже ствердження, що він хоче підмінити рішення уповноваженого органу (Тернопільської міської ради) судовим рішенням не відповідає дійсним обставинам. Для отримання правовстановлюючих документів на новостворене нерухоме майно також першочергово потрібно належним чином, згідно процедури, отримати земельну ділянку, що знову ж таки відноситься до повноважень та компетенції міської ради.

3а рекомендацію Тернопільської ДІАМ він неодноразово звертався в центральний офіс ДІАМ, на жодне електронне звернення відповіді не отримав. Тернопільська ДІАМ так і не роз`яснила йому з якої причини новостворене нерухоме майно, розташоване (на даний час) на землях Тернопільської ради, що раніше були землями ради Великі Гаї має розглядати центральний офіс. У них було одне пояснення, що він, першочергово має належним чином оформити земельну ділянку. Знову ж таки це повноваження і компетенція Тернопільської міської ради. Також повідомляє, що через портал ДІЯ він звертався до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на гараж. Все вище зазначене доводить, що ним використані всі можливості, через уповноважені органи до компетенції яких належить вирішення даного питання, отримати правовстановлюючі документи на власноруч створене нерухоме майно (гараж). Таким чином, доводи відповідача, що позивач шляхом подання позову бажає оформити у власність земельну ділянку всупереч порядку визначеного чинним законодавством та має на меті підмінити рішення уповноваженого органу (Тернопільської міської ради) судовим рішенням є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на упередженому ставлені до позивача, який власноруч збудував нерухоме майно згідно договорів-зобов`язань від серпня 1991 року на земельній ділянці виділеній для будівництва гаража на правах особистої власності.

Заперечення на відповідь на відзив не подано відповідачем.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.

Представник Тернопільської міської ради у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову, з підстав та обґрунтувань викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» у судове засідання не з`явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду закрито підготовче засідання.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що Тернопільській обласній спілці автомобілістів, обласна рада спілки автомобілістів УРСР надано у постійне користування 4.3713 гектарів землі для будівництва автостоянки, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею ІІ-ТР №000755.

Відповідно до договорів зобов`язання, укладених у серпні 1991 року між ОСОБА_1 та Тернопільською обласною спілкою автомобілістів, обласна рада спілки автомобілістів УРСР надано ОСОБА_1 місце під забудову гаражів на правах особистої власності на виділеній йому земельній ділянці на території гаражної автостоянки № 7, яка розміщена в Піщаному кар`єрі і після введення в експлуатацію несе відповідальність за збереження гаражу і транспортного засобу, який там знаходиться.

Згідно із свідоцтв, виданих Всеукраїнською спілкою автомобілістів від 18 липня 1997 року за № 97, 98, ОСОБА_1 є власником боксового гаражу № НОМЕР_4 площею 24 кв.м. та № 1012 площею 24 кв.м. на автостоянці № 7 Тернопільської обласної ради спілки автомобілістів.

На замовлення ОСОБА_1 06.12.2013 Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на збудований гараж № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 за межами населеного пункту в АДРЕСА_3 .

Відповідно до звіту №05/10-23 від 05.10.2023 про проведення технічного обстеження, за результатами проведеного технічного обстеження об`єкту будівлі гаражу, що розташована (станом на 01.01.2021) за межами населеного пункту АДРЕСА_2 (загальна площа 130,5 m2), будівельним об`ємом - 486,00 m3, замовник - ОСОБА_1 , встановлено його можливість надійної експлуатації».

Позивач як на підставі заявлених вимог просить позов задовольнити з підстав наведених в позову, однак суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до статті 1 Першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Норми статей317,319 ЦК Українипередбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до положень норм статей16,386,391 ЦК Українивласник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно із частиною першоюстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно достатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Відповідно до ч. 2ст. 376 ЦК Україниособа, яка здійснила або здійснюєсамочинне будівництвонерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійсниласамочинне будівництвона земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Судом встановлено, що позивач здійснив будівництво боксового гаражу № НОМЕР_4 площею 24 кв.м. та № 1012 площею 24 кв.м. на автостоянці № 7 Тернопільської обласної ради спілки автомобілістів, за адресою АДРЕСА_3 .

При цьому в матеріалах цивільної справи не міститься даних про розмір земельної ділянки, її кадастровий номер, на яких розташований гараж, за адресою АДРЕСА_3 .

Відповідно до положень норм статей16,386,391 ЦК Українивласник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно зстатею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до частини першоїстатті 376 ЦК Україниоб`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує противизнання права власностіна нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює)самочинне будівництвона його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює)самочинне будівництво, або за її рахунок.

За положеннями частини сьомоїстатті 376 ЦК Україниу разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює)самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до вимогстатті 376 ЦК України,статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визнанням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова є неможливою.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійсниласамочинне будівництвона його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті376та стаття391цьогоКодексу).

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, щосамочинне будівництвопідлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує противизнання права власностіза особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує противизнання права власностіна самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійсниласамочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною упостанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі N 6-1721цс16.

Відповідно до частини першоїстатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та другастатті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першоюстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина першастатті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другоїстатті 14 Конституціїпро те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантуєтьсяКонституцією України(частина другастатті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четвертастатті 373 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 375 ЦК Українивласник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною першоюстатті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульованостаттею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, щостаття 376 ЦК Українирозміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі N 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, щосамочинне будівництвонерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленимстаттею 376 ЦК Українипорядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Аналіз поданих доказів свідчать про те, що новостворене нерухоме майно гаражі є самочинним будівництвом, яке здійснювалося позивачем. Між тим, набуття права власності насамочинне будівництвоза рішенням суду можливе лише за умови відведення особі, яка здійсниласамочинне будівництво, земельної ділянки забудовнику власником або користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Крім того, суд звертає увагу, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі N 925/1265/16, пункт 88постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18, пункт 55постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі N 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, пункт 89постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18, пункт 55постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі N 334/3161/17)

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в перелікустатті 16 ЦК України,статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першоїстатті 5 ГПК України(аналогічне - у частині першійстатті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійсненосамочинне будівництво, прямо визначеністаттею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятоюстатті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійсниласамочинне будівництвона земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує противизнання права власностіна нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює)самочинне будівництвона його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює)самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Суд вже звертав увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилахстатті 120 ЗК України,статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі N 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі N 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі N 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі N 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі N 923/196/20 (пункт 34))

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див.постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі N 263/6022/16-ц(пункт 42), від 31.08.2021 у справі N 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі N 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див.постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі N 910/2861/18(пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі N 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власностів порядку частини третьої або п`ятоїстатті 376 ЦК Українипризводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійсниласамочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова длявизнання права власностіна таке майно (частина третястатті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ятастатті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятоїстатті 376 ЦК Українипризводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійсниласамочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннямистатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другоїстатті 376 ЦК Україниособа, яка здійснила або здійснюєсамочинне будівництвонерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положеньстатті 376 ЦК Українивиключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності насамочинне будівництвоза особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другоїстатті 376 ЦК Українине змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі N 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі N 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі N 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятоїстатті 376 ЦК Українияк особа, що здійсниласамочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснилисамочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

У відповідності достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідностатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як зазначав суд вище, матеріали справи не містять даних про відведення земельної ділянки позивачу в розмірах, які б беззаперечно свідчили про те, що будівництво гаражу здійснювалося на земельній ділянці, що вже була відведена йому для цієї мети.

Однак, у матеріалах справи відсутня будь-яка дозвільна документація на будівництво цього об`єкту нерухомого майна.

Також судом встановлено, що зазначені вище гаражі є самочинно збудовані, відповідний дозвіл органів архітектурно-будівельного контролю щодо їх будівництва, введення в експлуатацію відсутній, такі знаходяться на земельній ділянці, яка не надана позивачу.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги провизнання права власностіна новостворене самочинне майно, є необґрунтованими, відповідно задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Тернопільську міську раду надати дозвіл на складання проекту землеустрою для присвоєння земельному плану кадастрового номеру, для подальшої приватизації згідно вимог статті 118 ЗК України, суд зазначає наступне.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 14 Конституції Українитаст. 373 Цивільного кодексу Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, єЗемельний кодекс України від 25.10.2001 N 2768-III(далі -ЗК України).

Згідно зст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 1 ч. 1ст. 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2ст. 116 ЗК України).

Частинами 3 та 4ст. 116 ЗК Українивизначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1ст. 121 ЗК Українипередбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 1ст. 122 ЗК Українивизначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 6ст. 118 ЗК Українигромадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абз. 1 ч. 7ст. 118 ЗК Українивідповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до положеньст. 118 ЗК Українипорядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченомуст. 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У зв`язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1ст. 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану",Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженогоЗаконом України від 24.02.2022 N 2102-IX.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє станом на день ухвалення рішення суду.

Відповідно до п. п. 5 п. 1 ч. 1Закону України від 24.03.2022 р. N 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану"доРозділу X "Перехідні положення" ЗК Українивнесено зміни, а саме доповнено пунктами 27 і 28. Згідно п. 27 під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: п. п. 5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Позивач не подав доказів про звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою для присвоєння земельному плану кадастрового номеру, для подальшої приватизації.

Також, суд вважає безпідставну вказану вимогу враховуючи, підпункт 5 пункту 27 РозділуXПерехідних положень ЗК України, щоє самостійним і достатнім для законної відмови позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою під час дії в Україні воєнного стану.

За такихобставин,слід відмовитиу задоволенніпозову ОСОБА_1 до Тернопільськоїміської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про визнання права власності на самочинне будівництво.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.

Відповідно до ч. ч. 1, 6, 13ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору,суд вважає, що судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В :

Відмовити узадоволенні позову ОСОБА_1 доТернопільської міськоїради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про визнання права власності на самочинне будівництво.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , місце проживання АДРЕСА_4 ;

відповідачам:

Тернопільська міська рада, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 34334305, місцезнаходження вул. Листопадова, буд. 5, м. Тернопіль;

Тернопільська обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05508884, місцезнаходження вул. Рєпіна, буд. 14 А, м. Тернопіль.

Повний текстрішення суду складено та підписано 20 березня 2024 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко