Рішення

від 18.03.2024 по справі 160/3626/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року Справа № 160/3626/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету»

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.02.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету», в якому позивач просить:

- визнати незаконною бездіяльність Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» в частині ненадання доступу до публічної інформації ОСОБА_1 згідно із запитом від 28.01.2024 про «Прошу надати договір на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року»;

- зобов`язати Відокремлений структурний підрозділ «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» надати доступ до публічної інформації ОСОБА_1 згідно з запитом від 28.01.2024 про «Прошу надати договір на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року.

В обґрунтування якого вказано, що позивачем 28.01.2024 року було подано відповідачу запит на доступ до публічної інформації, в якому позивач просив надати договір на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року. Позивач вказав, що звернення з запитом на доступ до публічної інформації не було задоволено і запит не було передано для розгляду по суті за належністю і відповідь на запит не отримав, у зв`язку з чим відповідачем допущено протиправну бездіяльність. З огляду на вказане, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

15.02.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання позивача та звільнено його від сплати судового збору, відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

26.02.2024 року від Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» надійшла заява про надання доказів по справі, відповідно до якої вказано, що позивачу була направлена відповідь на його звернення.

29.02.2024 року від Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивачем подано звернення, яке зареєстровано відповідачем 29.01.2024 року, на вказане звернення відповідачем було надано відповідь від 08.02.2024 року, яка направлена позивачу 09.02.2024 року. Також, відповідач вказав на зловживання позивачем своїми правами, оскільки позивач звертається із численними зверненнями до відповідача про отримання різного роду інформації, що на думку відповідача є зловживанням правами. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

18.03.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» із зверненням в якому просив на підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, просив надати договір на випилювання дерев, що виконувалось 26.01.2023 року та просив надати відповідь у строки згідно закону в електронному вигляді.

Позивач вважає бездіяльність відповідача в частині ненадання доступу до публічної інформації ОСОБА_1 згідно із запитом від 28.01.2024 про «Прошу надати договір на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року», протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до публічної інформації здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що розпорядник інформації повинен надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, визначених статтями 21 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Статтею 23 вказаного Закону встановлено, що рішення, дії або бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії або бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що орган, до якого направлена заява про надання публічної інформації, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити заявника про наслідки розгляду такої заяви.

Суд встановив, що запит позивача від 28.01.2024 року вих. №Руд-002 вручений Відокремленому структурному підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» та зареєстрований відповідачем 29.01.2024 року.

Так, відповідно до наданого відповідачем до суду листа, відповідач надав відповідь на запит позивача від 28.01.2024 року лише 08.02.2024 року за №67 та направлено таку відповідь було 09.02.2024 року, тобто з порушенням встановленого законом строку та вже після звернення позивача з цим позовом до суду.

Однак, докази надання відповіді на запит у передбаченні законом терміни в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Суд зазначає, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

Суд при розгляді справи враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 26.06.2018 у справі № 800/369/17.

Також Верховний Суд вказав, що, не надавши відповідь на запит у встановлений Законом № 2939-VI п`ятиденний строк, відповідач допустив протиправну бездіяльність, тому захистити порушене право на своєчасне отримання інформації можливо лише шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача.

У такому разі, оскільки відповідачем порушено право позивача на своєчасне отримання відповіді на запит, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу у встановлений законом строк відповіді на запит від 28.01.2024 року.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача надати доступ до публічної інформації ОСОБА_1 згідно з запитом від 28.01.2024 про «Прошу надати договір на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі.

Згідно ст.23 Закону України Про доступ до публічної інформації рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Згідно з приписами ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Положеннями статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено види інформації, до якої може бути застосовано обмеження в доступі:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація, та сукупність вимог, дотримання яких є обов`язковим для такого обмеження.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Оскільки, обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», то відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що обмеження доступу до публічної інформації є необґрунтованим.

Так, зі змісту запиту позивача вбачається, що він стосувався інформації щодо надання договору на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних ociб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідача є державною установою, у зв`язку з чим в розумінні Закону, відповідач є розпорядником інформації щодо використання бюджетних коштів, а також інформації, що становить суспільний інтерес.

Як встановлено судом із змісту відповіді відповідача на запит, останній вмотивований наявністю запитуваної інформації з обмеженим доступом та те, що інформація не стосується позивача та запитувана позивачем інформація є віднесеною до категорії інформації з конфіденційною інформацією.

Поряд з цим, достатніх і переконливих доказів, що зміст запитуваного позивачем договору належить до інформації з обмеженим доступом відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Так, у відповіді на запит від відповідач не вказав, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини, що, в свою чергу, свідчить, що законних підстав для обмеження доступу до цієї інформації немає.

Також, доступ до інформації щодо використання коштів, розподіл доходів від надання послуг (продукції, товарів), виплати заробітної плати працівникам, використання вкладів та дотацій з бюджетів, інші витрати та прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримували ці кошти або майно, не може бути обмеженою відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином, запитувана заявником інформація є публічною в силу ст. 6 Закону №2939-VІ, а державний заклад є її розпорядником. Відтак, запитувана інформація повинна надаватись підприємством в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Посилання відповідача, що запитувана інформація не стосується позивача також є безпідставним в силу приписів ст. 19 Закону № 2939-VI.

За викладених обставин, суд вважає, що запит позивача стосувався одержання публічної інформації, доступ до якої в силу приписів ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмежено, оскільки йдеться про користування комунальним майном, умови отримання цього майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, які отримали це майно.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що належних доказів на підтвердження дотримання вимог Закону № 2939-VI щодо надання позивачу своєчасної, повної, та точної інформації на його запит, відповідачем суду не надано та судом в ході судового розгляду справи не здобуто.

Будь-яких доказів протилежного та доказів того, що вказана у відповідях на запити інформація є повною відповідачем суду не надано, матеріали справи не містять та судом не встановлено.

Враховуючи викладене, відповідачем було необґрунтовано відмовлено позивачу у наданні запитуваної інформації у запитуваному обсязі, чим порушено його право на її отримання.

Суд зауважує, що критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18.

Позиція суду щодо способу захисту порушеного права визначається з урахуванням дискреційних повноважень відповідача та неможливістю для суду перебрати на себе такі повноваження, підміняючи при цьому повноваження та обов`язки розпорядника інформації.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб`єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005) і такий спосіб захист повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000).

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади який є розпорядником публічної інформації.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до виключної компетенції цього органу державної влади( розпорядника публічної інформації).

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси.

А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Отже, зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача та надати доступ до публічної інформації ОСОБА_1 згідно з запитом від 28.01.2024 про «Прошу надати договір на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року з урахуванням висновків суду викладених в даному рішення не є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» (51208, м.Новомосковськ, вул.Гетьманська, 236, код ЄДРПОУ 26371900) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» щодо ненадання ОСОБА_1 у встановлений законом строк відповіді на його запит від 28.01.2024 року.

Зобов`язати Відокремлений структурний підрозділ «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 28.01.2024 року та надати доступ до публічної інформації ОСОБА_1 згідно з запитом від 28.01.2024 про «Прошу надати договір на випилювання дерев, що виконувалося 26.01.2023 року», з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв