Рішення
від 22.03.2024 по справі 380/1192/24
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2024 рокусправа № 380/1192/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2022 по 24.11.2023 року;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2022 по 24.11.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 24.11.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 24.11.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 31.03.2022 по 24.11.2023. Вважає, що станом на момент звільнення з військової служби, військовою частиною не проведено повного розрахунку грошового забезпечення, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення. Крім цього, відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р, а не на 01 січня кожного поточного календарного року у період з 31.03.2022 по 24.11.2023, а також, грошова допомога на оздоровлення за 2022 та 2023 рік виплачена без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Просить суд позовні вимоги задоволити.

Ухвалою суду від 22.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

Відповідач позов не визнав, 07.02.2024 за вх.№10353 подав до суду відзив на позовну заяву. Зазначив, що твердження позивача про невиплату індексації грошового забезпечення з 31.03.2022 по 31.12.2022 спростовуються карткою особового рахунку військовослужбовця №42 за 2022 рік ОСОБА_1 . Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по 24.11.2023 зазначив, що окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683з до підпорядкованих структурних підрозділів було доведено про набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та зупинення дії на 2023 рік Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». З огляду на зазначене вважає, що відповідач не повинен був у 2023 році нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення.

Також зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких: 1) пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" викладено в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14." Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано вказані зміни протиправними і нечинними. На виконання рішення суду Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704». Відповідно до п. 2 вказаної постанови внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), та викладено абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Представник відповідача також зазначив, що відповідно до п. 6 Розділу ХХІІІ Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Додаткова винагорода при обчисленні розміру грошової допомоги на оздоровлення чинним законодавством не передбачена.

З огляду на наведене просить суд у задоволенні позову відмовити.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №33 від 31.03.2022, солдата ОСОБА_1 з 31.03.2022 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення частини з 01.04.2022.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №331 від 24.11.2023, солдата за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 старшого монтера колій відділення колійних машин взводу колійних машин колійної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_5 окремої бригади від 19.11.2023 №75РС з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» (у зв`язку із сімейними обставинами батько дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 24.11.2023 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення а з продовольчого забезпечення з 25.11.2023 та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2022 по 24.11.2023 року, грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 по 24.11.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня відповідного року та нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум, звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору суд виходить з такого.

Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. суд зазначає таке.

Абзацом 2 ч. 4 ст. 9 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не врегульована процедура та порядок нарахування індексації грошового забезпечення.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає закон України "Про індексацію грошових доходів населення".

Тому до спірних правовідносин суд застосовує положення Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлена державна гарантія, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

За змістом ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Статтею 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Згідно з абзацом першим пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню; підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, за рахунок яких здійснюється виплата грошового забезпечення.

Під час судового розгляду спору судом встановлено, що у 2022 році позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується копією картки особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_6 за 2022 рік.

Тому відсутня бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №1078, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Відсутність механізму виплати індексації за минулі періоди не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на отримання належних йому сум індексації грошових доходів, виплата яких гарантована статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що механізм нарахування індексації визначений Порядком №1078.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що невиплата індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові по справі №520/6243/22 від 22.06.2023.

В той же час суд враховує, що абзацом вісімнадцятим пункту 3 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» установлено зупинити на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, з 01.01.2023 в умовах дії воєнного стану обмежено право громадян на індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).

Тому, не нарахування і не виплата індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по день звільнення (24.11.2023) є правомірною, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум.

У позовній заяві представник позивача стверджує, що при здійсненні виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 рік, відповідачем не враховану щомісячну додаткову винагороду, передбачену постановою №889.

Перш за все, до спірних правовідносин, всупереч доводів позивача, не підлягають застосуванню норми наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 та наказу Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, адже вони втратили чинність 20.07.2018 із набранням чинності Порядку №260, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 та постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, які втратили чинність 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 від № 704.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно ч. 3 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

У свою чергу, порядок виплати грошової допомоги для оздоровлення на час виникнення спірних у цій справі правовідносин регламентовано розділом XXIII Порядку №260.

Так, пунктом 1 указаного розділу Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 2 розд. ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

За правилами абзацу 1 пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Суд звертає увагу, що як слідує з карток особового рахунку військовослужбовця № 42 за 2022 та 2023 рік, у період з 31.03.2022 по 24.11.2023 ОСОБА_1 не виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889. Більше того, така і не могла виплачуватися, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010 була чинна до 01.03.2018 та як вже зазначалося вище, втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 від № 704.

З карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022 та 2023 рік видно, що позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення в листопаді 2022 року у розмірі 13229,70 грн та 20899,73 грн у серпні 2023 року, при цьому оскільки вказану вище щомісячну додаткову грошову винагороду у 2022-2023 роках позивач не отримував, відтак така і не могла бути включена до розрахунку суми допомоги на оздоровлення.

Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 року по 24.11.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

Статтею 9 Закону регламентовані питання гарантування державою достатнього матеріального і грошового забезпечення військовослужбовців, складові їх грошового забезпечення.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.

Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З огляду на вказане, всупереч доводів відповідача, до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.20218) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.

Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов`язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.

Суд також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023).

Судом враховується, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що посадовий оклад позивача, його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 31.03.2022 і до 19.05.2023 повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 01.01.2018).

З урахуванням наведеного указані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Указані позовні вимоги щодо періоду з 20.05.2023 по 24.11.2023 задоволенню не підлягають, оскільки, як було зазначено вище, з 20.05.2023 правове регулювання спірних правовідносин було змінено.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

Зобов`язти військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна

СудЛьвівський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення22.03.2024
Оприлюднено25.03.2024
Номер документу117855532
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них

Судовий реєстр по справі —380/1192/24

Ухвала від 03.12.2024

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Сподарик Наталія Іванівна

Ухвала від 26.11.2024

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Сподарик Наталія Іванівна

Ухвала від 15.11.2024

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Сподарик Наталія Іванівна

Постанова від 12.09.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Іщук Лариса Петрівна

Ухвала від 18.06.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Іщук Лариса Петрівна

Ухвала від 18.06.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Іщук Лариса Петрівна

Ухвала від 30.05.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Іщук Лариса Петрівна

Ухвала від 02.05.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Іщук Лариса Петрівна

Рішення від 22.03.2024

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Сподарик Наталія Іванівна

Ухвала від 22.01.2024

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Сподарик Наталія Іванівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні