Рішення

від 22.03.2024 по справі 380/14334/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2024 рокусправа №380/14334/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Горонної О.З.,

представника позивача Семенини В.М.,

представника відповідача Івасечко Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП ЦЕНТР» до Львівської митниці Державної митної служби України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною і скасувати картку відмови за №UA209230/2023/001618 Львівської митниці Державної митної служби України, якою відмовлено позивачу в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, комерційного призначення.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 13.06.2023 з метою митного оформлення транспортного засобу марки AUDI, А8 L, 4/0 TDI, 4х4, 2014 року випуску представником позивача було подано електронну митну декларацію для митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, до якої долучено пакет документів на підтвердження заявленої вартості. Втім, відповідачем протиправно, на переконання позивача, прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, комерційного призначення. Стверджує, що відповідач не навів жодних сумнівів, жодних підозр чи інформації, які могли б вказувати на ймовірні порушення, недоліки поданих документів. Отже, спірне рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 26.06.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом; ухвалено розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 05.07.2023 у задоволенні клопотання представниці відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що при підготовці картки відмови були враховані такі фактори: специфіка товару вживаний транспортний засіб, рік випуску понад 8 років; наявність непідтвердження ідентичного за видом та маркою (легковий автомобіль AUDI) від інших експортерів у Реєстрі товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн за результатами перевірок, проведених за запитами Держмитслужби у 2021-2022 роках. Зокрема, у реєстрі міститься інформація про не підтвердження ідентичного товару «легковий автомобіль AUDI» для цього ж імпортера ТОВ «КПП ЦЕНТР». Так, у відповідача виник сумнів з приводу дійсності документів про походження товару та достовірності відомостей, що в них містяться, зокрема відомостей про країну походження товару, оскільки позивач раніше подавав до митого оформлення документи про преференційне походження товару, країна походження якого в подальшому під час проведення перевірки була непідтвердженою митними адміністраціями країни експорту. Наведене зумовило скерування митним органом запиту до митних органів країн експорту про проведення перевірки. Тому митницею призупинено надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки.

Ухвалою від 05.10.2023 суд перейшов до розгляду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП ЦЕНТР» до Львівської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови - за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою 30.10.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив такі задовольнити.

Представник відповідача, що прибув у судове засідання, проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

01.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «КПП ЦЕНТР» (покупець) уклало договір купівлі-продажу №19/22 (далі Договір №19/22) з Poids Lourds LeGrand (продавець).

Згідно вказаного Договору №19/22 покупець придбав у продавця транспортний засіб марки AUDI, А8 L, 4/0 TDI, 4х4, 2014 року випуску, чорного кольору, EURO 5, VIN НОМЕР_1 , вартістю 39 636,00 Євро.

13.06.2023 з метою митного оформлення вказаного придбаного транспортного засобу представником позивача було подано електронну митну декларацію для митного оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, до якої було долучено:

- рахунок-фактуру (інвойс) №E/PLLG00000041/23 від 31.05.2023;

- сертифікат з перевезення (походження) товару форми EURO.1 від 16.06.2023;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 08.05.2023;

- калькуляцію транспортних витрат від 06.06.2023;

- Договір №19/22;

- договір про надання послуг митного брокера №22 від 01.10.2016;

- копію митної декларації країни відправлення від 01.06.2023;

- сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 09.06.2023.

За результатами розгляду вказаних документів митним органом прийнято картку відмови №UA209230/2023/001618 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, комерційного призначення.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 271 Митного кодексу України мито це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 2 ст. 271, ст. 272 МК України визначено, що одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Ст. 278 МК України передбачає, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав-членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

При цьому, за змістом ч. 6 ст. 26 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

З 01.01.2016 застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 (далі Угода), яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 №1678.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 розділу IV Угоди для цілей цієї глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди («Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва»).

Відповідно до вимог ст. 27 розділу IV Угоди для цілей цієї глави «мито» включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема, будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Згідно зі ст. 2 розділу II «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу І до Угоди з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку до цього Протоколу.

Згідно ст. 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

З викладеного слід виснувати, що одним з документів, які підтверджують країну походження товару, сертифікат є документ, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що, своєю чергою, впливає на нарахування відповідних митних платежів під час митного оформлення товарів відповідно до заявленого митного режиму.

Крім цього, ч. 1 ст. 45 МК України передбачено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Згідно зі ст. 32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс.

З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Відповідно до ст. 33 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Якщо митні органи країни імпорту вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, вони повинні запропонувати імпортерові позбавитися товару з уживанням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

З аналізу наведених норм висновується, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Угодою та Протоколом І встановлений певний алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.

У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. І саме результати перевірки підтверджень походження товару є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 11.04.2022 у справі №260/2805/20, від 26.07.2022 №815/2656/17 та від 11.08.2022 у справі №460/8509/21.

Судом встановлено, що 13.06.2023 з метою митного оформлення вказаного придбаного транспортного засобу представником позивача було подано електронну митну декларацію для митного оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, до якої було долучено: рахунок-фактуру (інвойс) №E/PLLG00000041/23 від 31.05.2023; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EURO.1 від 01.06.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 08.05.2023; калькуляцію транспортних витрат від 06.06.2023; Договір №19/22; договір про надання послуг митного брокера №22 від 01.10.2016; копію митної декларації країни відправлення від 01.06.2023; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 09.06.2023.

Відтак, представником позивача з метою підтвердження преференційного походження імпортованого товару було подано сертифікат з перевезення (походження) товару форми EURO.1 від 01.06.2023.

З такого сертифікату вбачається, що в графі «Країна, група країн або територій, які вважаються країною походження товару» зазначено ЄС; в графі «Країна, група країн або територій призначення» - Україна.

Втім, митним органом за результатами розгляду поданих документів прийнято картку відмови №UA209230/2023/001618 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, комерційного призначення, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з таких причин: Неможливість завершення митного оформлення у зв`язку із призупиненням застосування преференцій до отримання результатів перевірки достовірності документів про преференційне походження товару відповідно до норм статті 32, 33 Доповнення І «Щодо визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правило походження в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомною енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014, та, відповідно, відсутність підстав для застосування преференції « 410» до вищезазначених товарів до моменту отримання відповідача при здійснення верифікації преференційного документу, Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450 «Питання, пов`язані із застосуванням митних декларацій» (зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійснення митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа» (зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №651 «Про затвердження митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа». Роз`яснено вимоги, виконання яких забезпечення можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: Подання нової митної декларації зі змінами згідно причин відмови.

Поряд з цим, Львівською митницею 06.07.2023 скеровано до Державної митної служби України запит про перевірку документів про походження товару, до якого додають проект запиту до іноземної країни та інформації про документ про походження за формою, вставленою наказом Держмитслужби України від 15.07.2022 №329.

Насамперед, суд звертає увагу на те, що контролюючим органом в оскаржуваному рішенні не зазначено, які конкретно обставини чи відомості зумовили виникнення сумніву з приводу дійсності документів про походження товару. Відтак зі змісту самої картки відмови №UA209230/2023/001618 суду не вдається встановити, що стало підставою для висновку митного органу про неможливість завершення митного оформлення у зв`язку із призупинення застосування преференцій.

Так, вже у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що при підготовці картки відмови були враховані такі фактори:

- специфіка товару вживаний транспортний засіб, рік випуску понад 8 років;

- наявність непідтвердження ідентичного за видом за видом та маркою (легковий автомобіль AUDI) від інших експортерів у Реєстрі товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн за результатами перевірок, проведених за запитами Держмитслужби у 2021-2022 роках.

Також покликається на те, що позивач раніше подавав до митного оформлення документи про преференційне походження товару, країна походження якого в подальшому під час проведення перевірки була непідтвердженою митними адміністраціями країни експорту.

Втім, такі твердження відповідача суд відхиляє, оскільки такі не стосуються безпосередньо спірної ситуації щодо митного оформлення транспортного засобу марки AUDI, А8 L, 4/0 TDI, 4х4, 2014 року випуску.

Притім, суд вважає за необхідне наголосити, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.

Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту п. 6 ст. 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Суд зазначає, що сам по собі сумнів, навіть якщо він і є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права - права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить таким принципам здійснення державної митної справи як законність та презумпції невинуватості, згідно зі ст. 8 МК України.

Позиція відповідача щодо можливості відмови у наданні права на преференцію лише з підстав наявності в митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження товару є також неприйнятною з тих мотивів, що у такий спосіб відповідальність за ймовірну недостовірність документів про походження товару наперед, тобто до перевірки і підтвердження цього факту, перекладається на платника податків, що, на думку суду, є недопустимим, оскільки змушує його нести додаткові витрати зі сплати митних платежів за наявності у нього необхідних документів, які підтверджують його право на преференцію.

У цьому контексті суд також враховує презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.04.2022 у справі №200/5932/19-а та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що оскарженою картою не порушуються права та інтереси позивача, адже саме у зв`язку з оформленням такої картки та відмовою у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита за кодом 410, позивач з метою митного оформлення імпортованого товару був вимушений здійснити його декларування на загальних умовах, сплативши до бюджету митні платежі, які він міг не сплачувати, у разі пропуску товару із застосуванням преференції за ознакою походження товару з країни ЄС.

Варто наголосити на тому, що відповідно до норм ст. 33 Протоколу І до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується вищезгаданими постановами Верховного Суду у справах №260/2805/20 та №460/8509/21.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на те, що вказаною карткою позивачу не відмовлено у митному оформленні товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410, а лише призупинено надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, як це передбачено положеннями п. 4 ст. 33 Доповнення I до Угоди (відповідач посилається на ст. 32 Доповнення I до Угоди. Втім судом не встановлено зміни нумерації статей відповідного Протоколу I "Щодо визначення концепції "Походження товарів" і методів адміністративного співробітництва"), оскільки карткою відмови позивачу надано саме відмову у митному оформленні товару, про що прямо зазначено у самій картці. Внаслідок такого рішення, позивач не зміг здійснити митне оформлення товару із застосуванням преференції, про яку було заявлено у відповідній митній декларації. Крім цього, призупинення митного оформлення товару означає, що митне оформлення не відбувається і остаточне рішення, за результатами розгляду поданих до розмитнення документів, тобто рішення про митне оформлення товару або про відмову у митному оформленні, не приймається. Натомість відповідач, розглянувши митну декларацію позивача, прийняв рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товару, тобто одне з двох можливих рішень, чим спростовуються його твердження про призупинення процедури розмитнення.

Суд вказує на те, що національне законодавство з питань митної справи взагалі не передбачає можливості призупинення митного оформлення товарів з підстав, про які зазначає відповідач, а саме до надходження результатів перевірки преференційності походження товару. А для оформлення спірної картки відмови відповідач застосував положення ч. 2 ст. 48 МК України, тобто правові норми, якими врегульовано питання про товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України.

З огляду на викладене та беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що спірна картка відмови є саме рішенням митного органу про відмову у митному оформленні товару із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита, а не рішенням про призупинення преференційного режиму, як зазначає відповідач.

Таким чином, оскільки у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачеві у застосуванні преференції, то прийнята відповідачем спірна картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності карти відмови не довів, а відтак остання підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як випливає з матеріалів справи, позивчем під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Саме таку суду судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» (81500, Львівська область, Городоцький район, с. Черляни, вул. Польова, будинок 97; код ЄДРПОУ 38169102) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1; код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці №UA209230/2023/001618.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.03.2024.

СуддяСидор Наталія Теодозіївна