Рішення

від 25.03.2024 по справі 183/815/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/815/24

№ 2/183/1674/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2024 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача-1 ОСОБА_2 , представника відповідача-2 ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська про:

- стягнення з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на користь ОСОБА_4 527221 (п`ятсот двадцяти семи тисяч двохсот двадцяти однієї) гривні 47 копійок, з яких: 36 674,27 грн заробітна плата за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року; 441 771,20 грн середній заробіток з 23 червня 2021 року по 08 січня 2024 року за прострочення розрахунку при звільненні; 48776,00 грн середній заробіток за вимушений прогул з 01 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

23 січня 2024 року ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернулася до суду з цим позовом, отриманим судом 24 січня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працювала на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (надалі відповідач-2, Територіальний центр) на підставі розпоряджень Новомосковського міського голови № 706-к від 06 грудня 2018 року про призначення на посаду з випробувальним терміном та №141-к від 11 березня 2019 року про призначення на посаду. Територіальний центр є бюджетною установою і діє на підставі положення, затвердженого рішенням Новомосковської міської ради № 1358 від 25 вересня 2020 року. Позивач не була державним службовцем на вказаній посаді, на неї не поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Розпорядженням від 08 лютого 2021 року № 79-к Новомосковський міський голова ОСОБА_5 (надалі Міський голова, відповідач-1) зобов`язав провести службове розслідування строком до 08 квітня 2021 року з приводу діяльності та якості надання послуг Територіальним центром та щодо можливих протиправних дій позивача відповідно до Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (далі - Порядок № 950). Також на підставі розпорядження Міського голови № 79-К від 08 лютого 2021 року у період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2022 року позивача відсторонено від виконання повноважень директора Територіального центру.

Розпорядженням відповідача-1 від 22 червня 2021 року № 405-к позивача звільнено з займаної посади за пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України). Мотивуванням звільнення вказано: «у зв`язку із вчиненням одноразового грубого порушення..., а саме: за незаконне та безпідставне звільнення (наказ директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська Решетняк Т. Ю. від 26 травня 2021 року № 28-К/тр про звільнення за прогул ОСОБА_6 ) соціального робітника Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (ІК в ЄДРПОУ: 21938147) ОСОБА_6 ».

За заявою позивача щодо численних порушень законодавства ГУ Держпраці у Дніпропетровській області проведено перевірку Територіального центру. За результатами перевірки ГУ Держпраці, оформленої актом перевірки від 27 серпня 2021 року, встановлено порушення: не надано своєчасно повідомлення до податкової Інспекції про прийняття ОСОБА_4 на роботу в Територіальний центр; не нарахована і не виплачена індексація заробітної плати на користь ОСОБА_4 за червень 2021 року в порушення ст. 95 КЗпП України; не нарахована і не виплачена заробітна плата на користь ОСОБА_4 за лютий 2021 року, березень 2021 року, квітень 2021 року в порушення ч. 1 ст. 115 КЗпП України; на невиплачену заробітну плату не нарахована і не виплачена компенсація на користь ОСОБА_4 за дні затримки в порушення ч. 3 ст. 115 КЗпП України; виплата компенсації за невикористану відпустку і лікарняні на користь ОСОБА_4 після її звільнення 22 червня 2021 року здійснені із порушенням строків, в т.ч. ст. 116 КЗпП України; не відображений достовірний облік робочого часу ОСОБА_4 в табелях обліку робочого часу; не здійснений повний розрахунок із ОСОБА_4 в день звільнення 22 червня 2021 року в порушення ст. 116 КЗпП України; не нараховано і не виплачено на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період прострочення розрахунку з дня звільнення 22 червня 2021 року по сьогодні (05 листопада 2021 року); нарахування і виплата компенсації за невикористану відпустку на користь ОСОБА_4 здійснена не в повному обсязі в порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України; не здійснена на користь ОСОБА_4 оплата перших п`яти днів непрацездатності. Посадові особи Територіального центру під час перевірки ГУ Держпраці не надали будь-якого адекватного пояснення причин вчинення перелічених порушень. На підставі акту перевірки винесено припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю № 138/4.1-1002/П від 17 серпня 2021 року, оскаржений відповідачем-2.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/10322/22 від 27 липня 2023 року в задоволенні позовних вимог Територіального центру відмовлено у повному обсязі. У постанові Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/10322/22 від 27 липня 2023 року також встановлено, що згідно з наданими документами, на період проведення службового розслідування заявник була відсторонена від роботи, але вона перебувала на робочому місці з 08 год 00 хв до 17 год 00 хв. Інших документальних підтверджень щодо відсутності на роботі заявник посадовими особами Територіального центру в ході проведення перевірки не надано. Згідно зі штатним розписом заявник перебувала в штаті Територіального центру, але заробітна плата, нарахування та оплата праці з невідомих причин їй не проводилась за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року. Відповідно до наданого табелю обліку робочого часу старшим інспектором з кадрів, яка заповнювала табель, в табелі за лютий 2021, березень 2021, квітень 2021 щодо заявник проставлено позначку «-». У відомостях заробітної плати за лютий 2021, березень 2021, квітень 2021 нарахування заробітної плати відсутні. В ході проведення перевірки старший інспектор з кадрів ОСОБА_7 підтвердила, що оскільки заявник була відсторонена від виконання посадових обов`язків, заробітна плата їй не нараховувалась і не виплачувалась. Зазначений факт підтвердила і заступник головного бухгалтера Територіального центру. Згідно з листками непрацездатності 08 квітня 2021 року заявник перебувала на амбулаторному лікуванні по 30 квітня 2021 року, оплату листка непрацездатності (лікарняного) за перші 5 днів їй не здійснено в першу виплату заробітної плати. 05 травня 2021 року вона стала до роботи та в подальшому надала листок непрацездатності для оплати. Відповідно до заяви заявника, її звільнено з посади керівника відповідно до розпорядження Міського голови від 22 червня 2021 року № 405-к, але остаточний розрахунок по заробітній платі з нею Терцентром м. Новомосковська не проведено у день звільнення 22 червня 2021 року. Пунктом 2 припису визначено, що виплата заробітної плати заявнику здійснювалась з порушенням терміну виплати заробітної плати, а саме: за лютий 2021 року не нарахована та не виплачена заробітна плата заявнику; за березень 2021 року не нарахована та не виплачена заробітна плата заявнику; за квітень 2021 року (відпрацьовано 7 робочих днів) не нарахована та не виплачена заробітна плата заявнику. Заявник була звільнена з посади 22 червня 2021 року, але не отримала заробітну плату та розрахункові в день звільнення. Згідно з відомістю від 29 червня 2021 року їй перераховано 29 червня 2021 року компенсацію за невикористану відпустку в сумі 27 738,97 грн. 12 липня 2021 року, після звільнення, перераховано кошти за період перебування на лікарняному. Пунктом 3 припису встановлено невиплата заявник заробітної плати до 27 серпня 2021 року. Пунктом 4 припису визначено, що заявник не отримала заробітну плату за відпрацьований період лютий 2021, березень 2021, квітень 2021, при цьому не нарахована та не виплачена компенсація за дні затримки заробітної плати.

Судом у справі № 160/10322/22 встановлено, що згідно з розділом 3 Оплата праці Колективного договору, територіальним центром визначені строки виплати заробітної плати, а саме: здійснювати виплату заробітної плати в робочі дні два рази на місяць: аванс НОМЕР_1 , остаточний розрахунок 1 числа місяця, наступного за звітним. Заробітна плата заявнику нарахована та виплачена 26 лютого 2021 року за період роботи з 01 лютого 2021 року по 07 лютого 2021 року у розмірі 1 724,91 грн. Проте, з урахуванням приписів розділу 3 Оплата праці Колективного договору заробітна плата за період з 01 лютого 2021 року по 07 лютого 2021 року у розмірі 1 724,91 грн мала бути виплачена 16 лютого 2021 року, тобто в аванс, а не в остаточний розрахунок. За період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2022 року заявник була відсторонена від виконання повноважень директора Територіального центру на підставі розпорядження Новомосковського міського голови № 79-К від 08 лютого 2021 року Про проведення службового розслідування. Заявник з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2022 року не виконувала своїх посадових обов`язків, проте вона перебувала на робочому місці. Під час перевірки Територіальний центр не надав органу Держпраці доказів та документального підтвердження про відсутність на робочому місці заявника (акти про відсутність на робочому місці, як це передбачено вимогами трудового законодавства, посадовими особами Територіального центру не складалися). Слід також зазначити, що заявник перебувала в штаті Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м Новомосковська згідно штатного розпису, але нарахування та оплата праці їй не поводилася. Відсторонення від виконання службових обов`язків не є відстороненням від роботи, як це визначено ст. 46 КЗпП України, і, відповідно не позбавляє працівника права на отримання заробітної плати (за винятком розслідування корупційних правопорушень, коли відсторонення пов`язане з недопуском до роботи взагалі).

Наводячи в позові розрахунок заробітної плати з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року позивач застосовує положення частини першої статті 27 Закону України Про оплату праці та визначає її за правилами, закріпленими у Порядку 100. Позивач указує, що заробітна плата за попередні місяці становить 19 997,60 грн в грудні 2020 року та 14 970,70 грн за січень 2021 року, всього 34 968,30 грн. Робочих днів в грудні 2020 року і січні 2021 року всього 41 день. Середня заробітна плата за один робочий день становить: 34 968,30 : 41 = 852,89 грн. Робочих днів за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року 43 дні. Заробітна плата за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року становить: 852,89 х 43 = 36 674,27 грн.

Також, позивач звільнена з займаної посади розпорядженням Міського голови № 405-к від 22 червня 2021 року. В день звільнення в порушення статті 116 КЗпП України позивачу не здійснена виплата всіх сум, що належать їй від підприємства. Поновлення позивача на посаді відбулось відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21. Реальне поновлення позивача на посаді відбулось із затримкою: рішення суду в частині поновлення на роботі виконане лише 09 березня 2023 року шляхом видання розпорядження в.о. міського голови №124-к. Наявне прострочення розрахунку при звільненні з 23 червня 2021 року по 08 січня 2024 року - день складання позову.

Посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України, позивач указує, що в частині стягнення заробітної плати з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року на користь позивача, середній заробіток підлягає стягненню за весь час затримки по день фактичного розрахунку без обмеження 6-місячним терміном. Середня заробітна плата, що передувала звільненню позивача 22 червня 2021 року, встановлена судовим рішенням і не підлягає окремому доведенню. Так, в постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 Дніпровський апеляційний суд установив, що середньоденна заробітна плата позивача становила 696,80 грн, яка обрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Кількість робочих днів за період прострочення розрахунку з 23 червня 2021 року по 08 січня 2024 року становить 634. Розмір середньої заробітної плати за весь період прострочення становить: 696,80 х 634 = 441 771,20 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул з 01 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року позивач зазначає, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 позов ОСОБА_4 до Новомосковського міського голови Рєзніка С. О., Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на робіт та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул задоволено частково. Суд, у тому числі, ухвалив поновити ОСОБА_4 на роботі на посаді Директора Територіального центру та стягнути з Територіального центру на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 липня 2021 року по 17 листопада 2022 року у розмірі 366516,80 гривень. Дніпровський апеляційний суд визначив, що рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню. Однак рішення в частині поновлення на роботі виконане лише 09 березня 2023 року шляхом видання розпорядження № 124-к в.о. міського голови. Отже, рішення суду від 01 грудня 2022 року в частині поновлення на роботі виконане із значною затримкою з активною протидією та ігноруванням судового рішення відповідачем. Відповідачі були обізнані із судовим рішенням, оскільки подали дві касаційні скарги. Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження, вказавши, що відповідачі звернулись з касаційними скаргами у грудні 2022 року. Тобто, про постанову від 01 грудня 2022 року та її зміст були обізнані. Зволікання із поновленням на роботі та видачею розпорядження потягло за собою звернення до суду першої інстанції для отримання виконавчого листа для примусового виконання. Суд першої інстанції видав належний виконавчий лист із правильним зазначенням відповідача (боржника) після виправлення 17 лютого 2023 року. Однак, ця обставина не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання судового рішення, оскільки виконавчий лист не є обов`язково наявним документом для негайного виконання судового рішення. Вимога надати виконавчий лист і в разі негайного виконання рішення суду нівелює можливість негайного виконання, оскільки в будь-якому випадку вимагатиме певного часу. До того ж, питання видачі і змісту виконавчого листа судом перебуває поза межами контролю позивача. Звертає увагу, що наявність виконавчого листа не є умовою для обов`язковою негайного виконання рішення суду, і відсутність виконавчого листа не звільняє відповідача від такого обов`язку.

Проводячи розрахунок середнього заробітку за вимушений прогул посилається на положення ст. 235, 236 КЗпП України, частину першу статті 27 Закону України «Про оплату праці», п. 5 та 8 розділу IV Порядку № 100 та вказує, що позивач мала додатково пропрацювати з 01 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року. Отже, з урахуванням висновку Дніпровського апеляційного суду про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_4 696,80 грн, за умови що кількість робочих днів з 01 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року становить 70, - сума середнього заробітку становить: 70 х 696,80 = 48 776,00 грн.

Також, у порядку ст. 93 ЦПК України позивач поставила запитання:

- відповідачу-1:

1. З яких причин не було виконане негайно рішення Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року про поновлення ОСОБА_4 на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська?

2. Чому рішення Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року про поновлення ОСОБА_4 на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська було виконане саме 09 березня 2023 року?

3. З яких причин та підстав не була виплачена заробітна плата на користь директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська Решетняк Т. Ю. за період службового розслідування з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року?

4. Чи надавались Новомосковським міським головою чи іншими посадовими особами місцевого самоврядування вказівки не виплачувати на користь директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська Решетняк Т. Ю. заробітну плату за період службового розслідування з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року?

- відповідачу-2:

1. З яких причин та підстав не була виплачена заробітна плата на користь директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська Решетняк Т. Ю. за період службового розслідування з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року?

2. Чи надавались Новомосковським міським головою чи іншими посадовими особами місцевого самоврядування вказівки не виплачувати на користь директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська Решетняк Т. Ю. заробітну плату за період службового розслідування з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року?

3. Чому заробітна плата на користь директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська Решетняк Т. Ю. за період службового розслідування з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року не була виплачена навіть після постановлення судового рішення - Постанови Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/10322/22 від 27 лютого 2023 року, де вказано про незаконність невиплати зазначеної заробітної плати?

Постановленою судом ухвалою від 26 січня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та відкрите провадження у справі.

09 лютого 2024 року відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, отриманий судом 14 лютого 2024 року. У відзиві відповідач-1 заперечує проти задоволення позову та просить визнати неналежним відповідачем Міського голову. В обґрунтування заперечень вказує, що відповідач-1 не є належним відповідачем у справі. Так, заробітна плата нараховувалась та виплачувалась саме бухгалтерією Територіального центру. Міський голова не має ніякого відношення до виплат заробітної плати ОСОБА_4 , оскільки вона була директором комунальної установи, в якій бухгалтерській облік ведеться самостійно, без виконавчого комітету Новомосковської міської ради, тому і заробітна плата нараховується та сплачується всім працівникам саме бухгалтерією Територіального центру.

Стосовно виплати компенсації за вимушений прогул вказує, що виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 покладено на Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в межах коштів цієї установи. На сьогоднішній день цей обов`язок виконано Територіальним центром в повному обсязі за допомогою виділення додаткових коштів з міського бюджету на відповідні цілі. Рішення про це прийнято на сесії Новомосковської міської ради. Окремим цільовим призначенням ці кошти не виділені однією сумою, а включені в загальну суму окремої допомоги, тому документи щодо джерел погашення сум за вимушений прогул за рішенням суду для ОСОБА_4 містяться в бухгалтерії Територіального центру.

Стосовно поновлення на роботі ОСОБА_4 на посаді директора Територіального центру вказує, що згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження Дніпровським апеляційним судом надано ОСОБА_4 виконавчий лист від 03 січня 2023 року № 183/5039/21. У виконавчому листі визначено боржника в частині виконання постанови Дніпровського апеляційного суду щодо поновлення на роботі ОСОБА_4 Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська код ЄДРПОУ: 21938147, адреса боржника: вул. Паланочна, буд. 29, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область. 17 січня 2023 року згідно з Постановою у виконавчому провадженні № 70769838 заступника начальника Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження про поновлення на роботі ОСОБА_4 . Боржником визначено Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська, код ЄДРПОУ: 21938147, адреса боржника: вул. Паланочна буд. 29, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область. 01 березня 2023 року на адресу виконавчого комітету Новомосковської міської ради надійшли постанови про відкриття виконавчого провадження від 17 січня 2023 року ВП № 70769838, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 лютого 2023 року ВП № 70769838, винесені заступником начальника відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Згідно з розпорядженням Новомосковського міського голови від 09 березня 2023 року № 124-к на виконання постанов про відкриття виконавчого провадження від 17 січня 2023 року ВП № 70769838, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 лютого 2023 року ВП № 70769838, які отримані відповідачем-1 01 березня 2023 року, ОСОБА_4 поновлено на роботі на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (ІК в ЄДРПОУ 21938147) в строк, встановлений вищезазначеними постановами. 09 березня 2023 року засобами телефонного зв`язку, а також системою електронних повідомлень «viber» ОСОБА_4 повідомлено про поновлення на роботі та направлено скан-копію розпорядження Міського голови від 09 березня 2023 року № 124-к про поновлення на роботі. 09 березня 2023 року виконавчим комітетом Новомосковської міської ради направлено на адресу відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) розпорядження Новомосковського міського голови від 09 березня 2023 року № 124-к «Про поновлення на роботі на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (ІК в ЄДРПОУ: 21938147) ОСОБА_4 ». 10 березня 2023 року засобами поштового зв`язку направлено позивачу лист вих. № 442/0/2-23 від 10 березня 2023 року разом із копією розпорядження міського голови від 09 березня 2023 року № 124-к про поновлення на роботі. Тобто, в процесуальних документах по поновленню ОСОБА_4 були допущені помилки і після їх виправлення ОСОБА_4 була поновлена на роботі на посаді директора Територіального центру.

Разом з відзивом відповідачем-1 подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач-2 13 лютого 2024 року подав відзив на позовну заяву, отриманий судом 14 лютого 2024 року. У відзиві просить відмовити в позові, оскільки вимоги позивача до відповідача-2 необґрунтовані, безпідставні та такі, що не відповідають дійсності.

Щодо невиплати заробітної плати відповідачем-2 на користь позивача за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року вказує, що позивач з 06 грудня 2018 року працювала на посаді директора Територіального центру. В період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року позивач була відсторонена від виконання повноважень директора відповідача. В подальшому, 22 червня 2021 року позивач була звільнена з посади директора Територіального центру. Відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 позивача поновлено на роботі на посаді директора відповідача-2. Згідно з розпорядженням № 124-к від 09 березня 2023 року позивача поновлено на посаді директора Територіального центру з 22 червня 2021 року. Відповідно до Розділу 11 Положення про Територіальний центр, затвердженого рішенням Новомосковської міської ради від 25 вересня 2020 року № 1358 (далі за текстом - Положення) визначені обов`язки директора Територіального центру. Згідно з розділом 11 Положення, директор Територіального центру організовує роботу територіального центру, розпоряджається коштами Територіального центру. Таким чином саме на позивача покладено обов`язок організації роботи відповідача-2 та розпорядження грошовими коштами відповідача-2. Отже саме позивач як особа відповідальна за організацію роботи відповідача-2 та розпорядження грошовими коштами відповідача-2 була зобов`язана вжити заходів щодо нарахування та контролю за виплатою заробітною плати і жодних порушень з боку відповідача-2 щодо невиплати заробітної плати не існує. Також зазначає, що відповідно до штатного розпису відповідача-2, який діяв в період лютий 2021 травень 2021 років, посадовий оклад позивача складав 8 571,00 грн. Нарахування заробітної плати повинно здійснюватися з розміру посадового окладу, встановленого штатним розписом, а не відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 і зі сторони відповідача-2 відсутні порушення чинного законодавства.

Щодо наявності прострочення розрахунку з боку відповідача-2 на користь позивача при звільнені з 23 червня 2021 року по 08 січня 2024 року та стягнення середнього заробітку за прострочення розрахунку при звільнені у сумі 441 771,20 грн указує, що позивач була звільнена з посади директора Територіального центру 22 червня 2021 року. З урахуванням розділу 11 Положення, саме позивач, як особа відповідальна за організацію роботи відповідача-2 та розпорядження грошовими коштами Територіального центру була зобов`язана вжити заходів щодо нарахування та контролю за виплатою заробітною плати в останній день роботи 22 червня 2021 року і жодних порушень з боку відповідача-2 щодо прострочення розрахунку при звільненні не існує.

Також, згідно з розпорядженням № 124-к від 09 березня 2023 року позивача поновлено на посаді директора відповідача-2 з 22 червня 2021 року. Ні КЗпП України, ні Законом України «Про оплату праці» не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Оскільки позивача поновлено на посаді директора відповідача-2, вона не має статусу звільненого працівника, а отже й відсутні підстави для покладення на відповідача-2 відповідальності за ст. 117 КЗпП.

Вказує, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач-2 очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає 25 000,00 грн, які складаються з витрат на отримання професійної правничої допомоги.

На підставі ст. 93 ЦПК України, поставлено такі запитання позивачу:

1. Які причини та підстави перешкоджали ОСОБА_4 як директору Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська, при наявності ненарахованої та невиплаченої заробітної плати на її користь, здійснити нарахування та виплату заробітної плати в період з 05 травня 2021 року по 22 червня 2021 року?

2. Які причини та підстави перешкоджали ОСОБА_4 як директору Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська, при наявності ненарахованої та невиплаченої заробітної плати на її користь здійснити нарахування та виплату заробітної плати в період з 09 березня 2023 року по теперішній час?

3. Які дії вживались ОСОБА_4 , під час виконання повноважень директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська, щодо усунення порушень встановлених у приписі Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю № 138/4.1-1002/П від 27 серпня 2021 року після ухвалення Третім апеляційним адміністративним судом постанови від 27 липня 2023 року у справі № 160/10322/22?

4. Чи зверталась ОСОБА_4 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська з приводу усунення порушень встановлених у приписі Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю № 138/4.1-1002/П від 27 серпня 2021 року після ухвалення Третім апеляційним адміністративним судом постанови від 27 липня 2023 року у справі № 160/10322/22?

Постановленою судом ухвалою від 14 лютого 2024 року задоволено клопотання відповідача-1, призначено розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав та розрахунків, наведених у ньому. Вказав на те, що обставини щодо розміру середнього заробітку позивача встановлені у рішенні Дніпровського апеляційного суду, порушення законодавства встановлені у рішенні Третього апеляційного адміністративного суду. Заробітна плата за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року залишилась не виплаченою. Поновлення на роботі відбулось з пропуском строку. Позивач вживала всі дії для поновлення її на роботі після рішення суду. Всі доводи відповідачів є неправомірними з огляду на норми законодавства. Також, у судовому засіданні пояснив, що він, як представник позивача, копії відзивів на позов не отримував. Після роз`яснення судом права на перерву для ознайомлення з відзивами та права на подання відповідей на відзив пояснив, що клопотань про перерву не заявляє, відповіді на відзиви подаватися не будуть. На запитання, поставлені відповідачем-2 у відзиві вказав про відсутність у нього такої інформації.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримала відзив та пояснення надала аналогічні його змісту. Вказала на те, що відповідач-2 є відокремлена від відповідача-1 установа. Зазначила, що всі документи для нарахування коштів находяться у відповідача-2. Після надходження до відповідача-1 належно оформленого виконавчого листа одразу відповідача поновлено на роботі. Територіальним центром в межах фінансування були виплачені позивачу кошти на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду, однак в зв`язку з відсутність достатніх коштів питання щодо виділення додаткових коштів направлено до Новомосковської міської ради та поставлено на розгляд сесії. Після затвердження виділення грошових коштів на сесії ради постанова суду була виконана. Вказала на те, що під час розгляду Дніпровським апеляційним судом справи № 183/5039/21 представника відповідача-2 не було і про зміст постанови суду не було відомо. Послалася на пункти 1, 4, 6 Положення і зазначила що штатний розпис та кошторис витрат Територіального центру затверджується Управлінням праці та соціального захисту населення міста Новомосковська, яке є відокремленим структурним підрозділом Новомосковської міської ради.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову та пояснення надав аналогічні його змісту. Наголосив на тому, що посадовий оклад позивача становив 8 571,00 грн. Дохід позивача в грудні 2020 року включав у себе додаткові виплати, внаслідок яких збільшено розмір виплат. Послався на те, що відповідач-1 не є належним та не впливає на питання виплати коштів позивачу.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Так, ухваленою постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 за позовом ОСОБА_4 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на робіт та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2022 року скасовано. Позов ОСОБА_4 до Новомосковського міського голови Рєзніка С. О., Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на робіт та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження № 405-к від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ (код ЄДРПОУ 21938147)». Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді з посади Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ. Стягнуто з Територіального центру на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 липня 2021 року по 17 листопада 2022 року у розмірі 366 516 гривень 80 копійок. Встановлено, що рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постановою від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 встановлено, окрім іншого, що ОСОБА_4 працювала на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на підставі розпоряджень Новомосковського міського голови № 706-к від 06 грудня 2018 року про призначення на посаду з випробувальним терміном та № 141-к від 11 березня 2019 року про призначення на посаду.

Ухваленою постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 160/10322/22 за адміністративним позовом Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування припису, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 160/10322/22 скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська відмовлено у повному обсязі. В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 160/10322/22 залишено без змін.

Постановою від 27 липня 2023 року у справі № 160/10322/22 встановлено, зокрема, що на підставі звернення фізичної особи про порушення, що спричинило шкоду її правам від 15.06.2021 (вхід. № Р-3222-21 від 22.06.2021 Державної служби України з питань праці), за погодженням Державної служби України з питань праці від 24.06.2021 № 4093/3.1-ЗВ-21 (вхід. № К-912-ДС від 24.06.2021 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області) на проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус Вікторією Павлівною у період з 25.08.2021 по 27.08.2021 було проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контроль у формі перевірки у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська з питань невиплати заробітної плати.

За результатами перевірки складено акт № 138/4.1-1002 від 27.08.2021. Під час перевірки були виявлені наступні порушення: подані відомості до ГУ Державної податкової служби про прийняття працівника з порушенням терміну і строків, абз. 1 постанови КМУ № 413, ч. 3 ст. 24 КЗпП України; нарахування та виплата основної заробітної плати здійснюється з порушенням термінів, несвоєчасно, чим порушено ч. 1, 3 ст. 115 КЗпП України; підприємством порушено терміни виплати розрахункових коштів при звільненні, чим порушено ч. 1 ст. 116 КЗпП України; нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку ОСОБА_4 не здійснено та не перераховано, чим порушено ч.1 ст. 117 КЗпП України; виплата компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_4 нарахована не в повному обсязі за відпрацьований час, чим порушено ч. 1 ст. 83 КЗпП України; не виплачено заробітну плату за відпрацьований час лютий, березень, квітень 2021, чим порушено ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»; не нараховано індексацію за червень 2021 року, чим порушено ч. 6 ст. 95 КЗпП України; не нараховано компенсацію за дні затримки заробітної плати, чим порушено ст.34 Закону України «Про оплату праці»; не відображено достовірний облік в табелях обліку робочого часу, не ознайомлено з нарахуванням заробітної плати, що належать до виплати, чим порушено ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ст. 110 КЗпП України; оплата перших п`яти днів непрацездатності здійснена не в найближчий термін дати виплати заробітної плати, чим порушено абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

На підставі акту перевірки, складеного за результатами здійснення заходу, внесено припис № 4.1- 1002/П від 27.08.2021, в якому зазначено наступне: 1. В ході перевірки встановлено, що не нараховувалась працівникам у червні 2021 індексація заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу, так ОСОБА_4 , що звільнена 22.06.2021, станом на 27.08.2021 не була нарахована і виплачена індексація. 2. В ході перевірки встановлено, що виплата заробітної плати ОСОБА_4 здійснювалась з порушенням терміну виплати заробітної плати, а саме: - за лютий 2021 року не нарахована та виплачена заробітна плата ОСОБА_4 - за березень 2021 року не нарахована та виплачена заробітна плата ОСОБА_4 - за квітень 2021 року (було відпрацьовано 7 робочих днів) не нарахована та не виплачена заробітна плата ОСОБА_4 . ОСОБА_4 була звільнена з посади 22.06.2021 р., але не отримала заробітну плату розрахункові в день звільнення. Згідно відомості від 29.06.2021 їй перераховано 29.06.2021 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 27 738,97 грн. 12.07.2021 після звільнення було перераховано кошти за період перебування на лікарняному (лікарні). Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору, що передбачено вимогами ст. 21 ЗУ «Про оплату праці». 3. Розмір заробітної плати за першу половину місяця становить не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. В ході перевірки встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється не своєчасно, наприклад ОСОБА_4 не отримала заробітну плату за відпрацьований період лютий квітень 2021 року, при цьому не нараховано та не виплачено компенсацію за дні затримки заробітної плати. 4. В ході перевірки встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється не своєчасно, наприклад ОСОБА_4 не отримала заробітну плату за відпрацьований період лютий 2021 року, за березень 2021 року, за квітень 2021 року при цьому не нараховано та не виплачено компенсацію за дні затримки заробітної плати. 5. Працівницю ОСОБА_4 не було ознайомлено з нарахуваннями заробітної плати, що належить їй до виплати, а також за листками непрацездатності, які вона подала у відділ персоналу 05.05.2021, які були отримані посадовими особами. Також не було відображено достовірний облік в табелях обліку робочого часу по ОСОБА_4 , а саме, не було відображено ознаку «Р» під час перебування на роботі, а вказано позначку «-» за лютий 2021 квітень 2021 року. Документів про відсутність її на роботі посадовими особами Терцентру не надано. 6. В ході перевірки встановлено, що відповідно ОСОБА_4 звільнена з посади відповідно до розпорядження від 22.06.2021 № 405-К на підставі ст. 147-149 КЗпП України, але остаточний розрахунок по заробітній платі з нею підприємством не проведено у день звільнення 22.06.2021 і станом на момент перевірки. Тобто, підприємством порушено термін виплати розрахункових коштів при звільнені. 7. В ході перевірки встановлено, що нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку ОСОБА_4 не здійснено та не перераховано. 8. В ході перевірки встановлено, що виплата компенсації за не використану відпустку ОСОБА_4 нарахована не в повному обсязі за відпрацьований час. 9. В ході позапланового заходу державного контролю встановлено наступне: Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця. Колишньому працівнику ОСОБА_4 не було виплачено оплату перших п`яти днів тимчасової непрацездатності в найближчий термін дати виплати заробітної плати. 10. В ході перевірки встановлено, що заробітна плата за виконану роботу лютий 2021 07.04.2021 ОСОБА_4 не виплачувалось, об`єктивних причин не виплати посадовій особи не пояснили. 11. В ході перевірки встановлено, ОСОБА_4 прийнята на роботу з 07.12.2018 на посаду директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська згідно розпорядження міського голови від 06.12.2018 № 706-К, а відомості подані до ДПС 07.12.2018 о 11 год 02 хв, тобто з порушенням терміну і строків визначених абз. 1 Постанови КМУ № 413.

Приписом зобов`язано директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська усунути виявлені порушення до 17.09.2021 та повідомити про його виконання Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Позивач підписав припис із зауваженнями, зазначив, що з приписом не погоджується, зауваження та заперечення викладені в листі від 06.09.2021 № 252.

ОСОБА_4 прийнята на роботу з 07.12.2018 на посаду директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська згідно розпорядження міського голови від 06.12.2018 № 706-К, 07.12.2018 о 11 год 02 хв відомості подані до ДПС з порушенням терміну і строків визначених абз. 1 Постанови КМУ № 413.

На підставі розпорядження Новомосковського міського голови від 08.02.2021 №79-к ОСОБА_4 була відсторонена від виконання повноважень керівника до 08.04.2021. Про невиплату заробітної плати ОСОБА_4 , на час відсторонення в розпорядженні Новомосковського міського голови на проведення службового розслідування нічого не вказано. Під час відсторонення від роботи трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків.

Згідно з наданими документами на період проведення службового розслідування ОСОБА_4 була відсторонена від роботи, але вона перебувала на робочому місці з 08 год 00 хв до 17 год 00 хв. Інших документальних підтверджень щодо відсутності на роботі ОСОБА_4 посадовими особами Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська в ході проведення перевірки не надано. Згідно штатного розпису ОСОБА_4 перебувала в штаті Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська, але заробітна плата, нарахування та оплата праці з невідомих причин їй не проводилась за період з 08.02.2021 по 08.04.2021.

Відповідно наданого табелю обліку робочого часу старшим інспектором з кадрів, яка заповнювала табель в табелі за лютий 2021, березень 2021, квітень 2021 щодо ОСОБА_4 проставлено позначку «-». У відомостях заробітної плати за лютий 2021, березень 2021, квітень 2021 нарахування заробітної плати відсутні.

В ході проведення перевірки старший інспектор з кадрів ОСОБА_7 підтвердила, що оскільки ОСОБА_4 була відсторонена від виконання посадових обов`язків, заробітна плата їй не нараховувалась і не виплачувалась. Зазначений факт підтвердила і заступник головного бухгалтера Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська.

Згідно листків непрацездатності 08.04.2021 ОСОБА_4 перебувала на амбулаторному лікуванні по 30.04.2021, оплату листка непрацездатності (лікарняного) за перші 5 днів їй не було здійснено в першу виплату заробітної плати. 05.05.2021 вона стала до роботи та в подальшому надала листок непрацездатності для оплати. Відповідно до заяви ОСОБА_4 її звільнено з посади керівника відповідно до розпорядження міського голови Новомосковської міської ради від 22.06.2021 №405-к, але остаточний розрахунок по заробітній платі з нею Терцентром м. Новомосковська не проведено у день звільнення 22.06.2021.

Індексація в сумі 57,89 грн за червень 2021 року виплачена ОСОБА_4 16.09.2022, що підтверджується бухгалтерською довідкою до меморіального ордеру № 5 за вересень 2021 року. При цьому, ОСОБА_4 звільнена 22.06.2021. Відтак позивачем порушено порядок нарахування та виплати індексації заробітної плати.

ОСОБА_4 була звільнена з посади 22.06.2021, але не отримала заробітну плату та розрахункові в день звільнення. Згідно відомості від 29.06.2021 їй перераховано 29.06.2021 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 27 738,97 грн.

12.07.2021, після звільнення, перераховано кошти за період перебування на лікарняному (лікарні).

Заробітна плата ОСОБА_4 була нарахована та виплачена 26 лютого 2021 року за період роботи з 01.02.2021 по 07.02.2021 у розмірі 1 724,91 грн.

Проте, з урахуванням приписів розділу 3 «Оплата праці» Колективного договору заробітна плата за період з 01.02.2021 по 07.02.2021 у розмірі 1 724,91 грн мала бути виплачена 16 лютого 2021 року, тобто в аванс, а не в остаточний розрахунок.

За період з 08.02.2021 по 08.04.2022 ОСОБА_4 була відсторонена від виконання повноважень директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська, на підставі розпорядження Новомосковського міського голови № 79-К від 08.02.2021 «Про проведення службового розслідування».

ОСОБА_4 з 08.02.2021 по 08.04.2022 не виконувала своїх посадових обов`язків, проте вона перебувала на робочому місці. Під час перевірки позивач не надав відповідачу доказів та документального підтвердження про відсутність на робочому місці ОСОБА_4 (акти про відсутність на робочому місці, як це передбачено вимогами трудового законодавства, посадовими особами Територіального центру не складалися). Слід також зазначити, що ОСОБА_4 перебувала в штаті Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська згідно штатного розпису, але нарахування та оплата праці їй не поводилася.

Колегія суддів звернула увагу, що позивач є бюджетною установою і діє на підставі положення, затвердженого рішенням Новомосковської міської ради № 1358 від 25.09.2020, ОСОБА_4 не є держслужбовцем і її посада не відноситься до категорії посад державної служби, а тому положення Закону України «Про державну службу» на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Відсторонення від виконання службових обов`язків не є увільненням від роботи взагалі, робітник не звільняється від обов`язку бути присутнім на робочому місці протягом встановленого робочого часу та виконувати іншу роботу. Перебування відстороненого працівника на час проведення службового розслідування на робочому місці має бути зафіксовано в табелі обліку робочого часу, чого всупереч вимогам трудового законодавства позивачем зроблено не було.

Призупинення трудових відносин шляхом тимчасового відсторонення від виконання службових обов`язків не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Колегія суддів звернула увагу і на той факт, що у розпорядженні від 08.02.2021 про проведення службового розслідування відносно керівника Територіального центру ОСОБА_4 зазначено лише про відсторонення її від виконання повноважень керівника на час проведення службового розслідування до 08.04.2021, проте не зазначено про припинення на цей час виплати їй заробітної плати.

В період відсторонення ОСОБА_4 від виконання службових обов`язків, з 08.02.2021 по 08.04.2021, позивачем в порушення вимог трудового законодавства не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_4 заробітна плата.

Постановою від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 встановлено також, що розпорядженням відповідача 1 від 22.06.2021 № 405-к ОСОБА_4 звільнена з займаної посади за пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України. У вказаному розпорядженні зазначено підставу вчинення одноразового грубого порушення, а саме: за незаконне та безпідставне звільнення (наказ директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська Решетняк Ю. І. від 26.05.2021 № 28-К/тр про звільнення за прогул ОСОБА_6 ) соціального робітника ОСОБА_6 .

Як убачається з Положення про Територіальний центр, затвердженого рішенням Новомосковської міської ради від 25.09.2020 № 1358, останній є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якого приймає Новомосковська міська рада. Як зазначено у п.10 Положення про територіальний центр, його очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади в установленому порядку міським головою.

Колегією суддів встановлено, що розпорядження № 405-к від 22.06.2021 Про звільнення ОСОБА_4 з посади Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній роботі, на посаді Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ, з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення про його поновлення на роботі.

Також постановою від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 встановлено, що в довідці про нараховану заробітну плату від 20.08.2021 № 140 зазначено, що їй нарахована заробітна плата за період з січня по червень 2021 року в сумі 83 762, 40 грн, та як вбачається із довідки в нарахування заробітної плати увійшли виплати лікарняного, тобто допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці.

Згідно довідки про одержані доходи та утримані податки, виданої Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ, нарахована заробітна плата за грудень 2020 року та січень 2021 року (два останні місяці перед звільненням) становить 28 568,60 (19 997,60 + 8 571,00) грн і з урахуванням 41 робочого дня (враховані повні місяці роботи ОСОБА_4 на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська), а тому у зазначений період, середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 становить 696,80 грн.

Обставини, встановлені судами також підтверджені наданими позивачем та відповідачами у засвідчених копіях: розпорядження від 06 грудня 2018 року № 706-к /а.с.16/; розпорядження від 11 березня 2019 року № 144-к /а.с. 17/; рішення ХХІХ сесії VІІ скликання Новомосковської міської ради від 25 вересня 2020 року /а.с.18/; Положення /а.с.19-20, 115-118/; переліку соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами Територіального центру /а.с.21-28/; структурою Територіального центру /а.с.29/; розпорядження від 08 лютого 2021 року № 79-к /а.с.30-31, 119-120/; склад комісії з проведення службового розслідування /а.с.31, 121/; розпорядження від 22 червня 2021 року № 405-к /а.с.32/; акт від 27 серпня 2021 року № 138/4.1-1002 /а.с.33-57/.

Постановленою ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року виправлено описку в постанові Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, зазначивши вірний період за який повинен бути стягнений середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 липня 2021 року по 01 грудня 2022 року.

03 січня 2023 року на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року видано виконавчий лист, виготовлений 28 грудня 2022 року щодо поновлення позивача на роботі /а.с.133/. Боржником у виконавчому листі вказано Територіальний центр.

04 січня 2023 року позивачем на адресу відповідача-1 складено заяву про добровільне виконання постанови Дніпровського апеляційного суду про поновлення на посаді /а.с.70/. Доказів вручення або направлення заяви матеріали справи не містять.

17 січня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 70769838 з виконання виконавчого листа Дніпровського апеляційного суду, виданого 03 січня 2023 року про поновлення позивача на роботі /а.с.139/.

Постановленою ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Новомосковського міського голови, Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на робіт, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул відмовлено. В ухвалі вказано, зокрема, що у грудні 2022 року Новомосковський міський голова, Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, кожен окремо, просять оскаржуване судове рішення скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

17 лютого 2023 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу, якою заяву ОСОБА_4 про виправлення помилки у виконавчому листі задоволено. Зазначено у виконавчому листі, виданому 28 грудня 2022 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області у цивільній справі № 183/5039/21, на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року року про поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ, у графі «найменування боржника» такі відомості: Новомосковський міський голова ОСОБА_5 , адреса: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 14.

27 лютого 2023 року державним виконавцем у виконавчому провадженні № 70769838 винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою замінено сторону боржника у виконавчому провадження з виконання виконавчого листа щодо поновлення позивача на роботі, яку 01 березня 2023 року отримано відповідачем-1 /а.с.131/.

Розпорядженням в.о. міського голови від 09 березня 2023 року № 124-к про поновлення на роботі на посаді директора Територіального центру соціального-обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (ІК в ЄДРПОУ 21938147) ОСОБА_4 , відповідно до постанов Дніпровського Апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21, про відкриття виконавчого провадження від 17 січня 2023 року ВП №-70769838, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 лютого 2023 року ВП № 70769838, керуючись статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядженням міського голови від 07 березня 2023 року № 122-к «Про відпустку та покладання обов`язків міського голови», втому числі поновлено ОСОБА_4 на посаді директора /а.с.71, 134/.

Розпорядження від 09 березня 2023 року № 124-к направлено до виконавчої служби 09 березня 2023 року /а.с.132/ та 10 березня 2023 року позивачу /а.с.135, 136, 137/

Постановленою ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2023 року виправлено арифметичні помилки в постанові Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року вірно зазначивши в мотивувальній частині постанови кількість робочих днів та суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме вірно викладено значене у наступних абзацах: «Позивач звільнений з посади з 22.06.2021, а тому починаючи з 23.06.2021 по дату ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі, становить 349 робочих дні. Враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача становила 696,80 грн, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 243 183, 20 грн, яка обрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів.». Викладено п`ятий абзац резолютивної частини наступного змісту «Поновити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на роботі на посаді Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ (код ЄДРПОУ 21938147)». Виправлено арифметичну помилку в постанові Дніпровського апеляційного суду від 01.12.2022 виклавши шостий абзац резолютивної частини даної постанови наступним змістом «Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковськ (код ЄДРПОУ 21938147) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2021 по 01.12.2022 у розмірі 243 183,20 (двісті сорок три тисячі сто вісімдесят три гривні двадцять копійок)».

Постановленою ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року виправлено арифметичні помилки в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2023 року та у постанові Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року вірно зазначивши в мотивувальній частині постанови кількість робочих днів та суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме вірно виклавши зазначене у наступних абзацах: «Позивач звільнений з роботи посади з 22.06.2021, а тому починаючи з 23.06.2021 року по дату ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі, становить 370 робочих дні. Враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача становила 696,80 грн, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 257 816 грн., яка обрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів.». Виправлено арифметичну помилку в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 18.05.2023 та у постанові Дніпровського апеляційного суду від 01.12.2022 виклавши шостий абзац резолютивної частини даної постанови наступним змістом «Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковськ (код ЄДРПОУ 21938147) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 червня 2021 року по 01 грудня 2022 року у розмірі 257 816 грн. (двісті п`ятдесят сім тисяч вісімсот шістнадцять гривень».

Судом досліджено також і Положення про Територіальний центр, згідно з:

- п. 6 якого, положення про Територіальний центр, його структура затверджується Новомосковською міською радою. Кошторис, штатний розпис Територіального центру затверджує Новомосковський міський голова;

- п. 11 якого Директор Територіального центру: 1) організовує роботу Територіального центру, несе персональну відповідальність за виконання покладених на центр завдань, забезпечує проведення моніторингу та оцінки якості соціальних послуг, визначає ступінь відповідальності працівників; 2) затверджує посадові обов`язки заступника директора і керівників структурних підрозділів та інших працівників територіального центру; 3) координує діяльність структурних підрозділів територіального центру; 4) подає управлінню праці та соціального захисту населення міста Новомосковська та Новомосковській міській раді пропозиції щодо штатного розпису, кошторису витрат центру; 5) укладає договори, діє від імені Територіального центру і представляє його Інтереси; 6) розпоряджається коштами Територіального центру в межах затвердженого кошторису витрат та відповідно до їх цільового призначення, в тому числі на оплату: а) проведення щорічного - профілактичного медичного огляду соціальних працівників та соціальних робітників Територіального центру, які безпосередньо надають соціальні послуги; б) придбання для соціальних працівників та соціальних робітників спецодягу, взуття, велосипедів, проїзних квитків (або грошової компенсації за їх придбання); в) придбання для оснащення структурних підрозділів територіального центру автотранспорту, засобів пересування, спеціальних засобів для догляду і самообслуговування; г) підвищення кваліфікації осіб, які надають соціальні послуги; 7) призначає в установленому порядку на посаду і звільняє з посади працівників Територіального центру; 8) видає у межах своєї компетенції накази по (в тому числі щодо здійснення (припинення) обслуговування громадян, про внесення змін у штатному розкладі в межах граничної чисельності), організовує і контролює їх виконання; підписує службові посвідчення працівників Територіального центру; 10) розробляє і подає на затвердження Новомосковської міської ради проект положення про територіальний центр; 11) затверджує Положення про структурні підрозділи Територіального центру;

- п. 12 якого, Територіальний центр утримується за рахунок коштів, які відповідно до Бюджетного кодексу України виділяються з місцевого бюджету міста Новомосковська на соціальний захист населення та соціальне забезпечення, інших надходжень, у тому числі від діяльності його структурних підрозділів, від надання платних соціальних послуг, а також благодійних коштів громадян, підприємств, установ та організацій;

- п. 13 якого, гранична чисельність і фонд оплати праці працівників Територіального центру затверджуються Новомосковською міською радою. Умови оплати праці працівників територіального центру та штатна чисельність визначаються відповідно до законодавства з питань оплати праці, норм часу, чисельності та типового штатного нормативу чисельності працівників Територіального центру, що затверджуються наказами Міністерства соціальної політики України.

Також, з довідки про заробітну плату від 06 грудня 2023 року № 202/3 /а.с.67/ вбачається, що позивач працювала в Територіальному центрі на посаді директора. Її заробітна плата складала: лютий 2021 року 2 142,75 грн, березень 2021 року 00,00 грн, квітень 2021 року 00,00 грн.

З довідок про заробітну плату від 06 грудня 2023 року № 202/1 та № 202/2 /а.с.68, 69/ вбачається, що заробітна плата позивача за грудень 2020 року складала 19 997,60 грн, за січень 2021 року 14 970,70 грн.

З довідки про заробітну плату від 06 грудня 2023 року № 202/4 /а.с.66/ вбачається, що позивач пропрацювала в Територіальному центрі на посаді директора у вересні 2023 року 5 днів, у жовтні 2023 року 22 дні.

Також судом досліджено копію штатного розпису Територіального центру, з якого вбачається, що з 01 січня 2021 року посадовий оклад директора Територіального центру становить 8 571,00 грн, надбавка 50 %, надбавка за складність 4 285,50 грн, премія 12 856,50 грн /а.с.161/.

Рішенням ХХХІІІ сесії VІІ скликання Новомосковської міської ради від 12 грудня 2023 року № 1394 про ліквідацію Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (ІК в ЄДРПОУ 21938147) припинено юридичну особу Територіальний центр шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію, головою якої призначено ОСОБА_3 /а.с.159-160/.

Отже, заявлені вимоги та заперечення, подані суду докази свідчать про наявність спору між позивачем та відповідачами щодо: 1) стягнення з відповідача-2 на користь позивача заробітної плати за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року в розмірі 36 674,27 грн; 2) стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку з 23 червня 2021 року по 08 січня 2024 року за прострочення розрахунку при звільненні в розмірі 441 771,20 грн; стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку з 01 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року в розмірі 48 776,00 грн за вимушений прогул, який пов`язаний з несвоєчасним виконанням відповідачем-1 постанови Дніпровського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року.

Вирішуючи виниклий спір, суд приймає до уваги такі норми законодавства.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, за ст. 117 КЗПП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За статтею 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Нормами ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а та ін.

Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацами 3, 4, 5 пункту 2 розділу II Порядку № 100, Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з абзацами першим третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пункт 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлює виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

За ч. 8 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України, у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При цьому, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Так, вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача заробітної плати за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року в розмірі 36 674,27 грн суд виходить з того, що норми ч. 1 ст. 115 КЗпП України встановлюють обов`язок роботодавця з виплати заробітної плати працівникам.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235).

При цьому, як установлено постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 160/10322/22, позивач не є держслужбовцем і її посада не відноситься до категорії посад державної служби, а тому положення Закону України «Про державну службу» на спірні правовідносини не розповсюджуються. Відсторонення від виконання службових обов`язків не є відстороненням від роботи, як це визначено ст. 46 КЗпП України, і, відповідно не позбавляє працівника права на отримання заробітної плати. Заявник з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року не виконувала своїх посадових обов`язків, проте вона перебувала на робочому місці.

Доказів нарахування та виплати відповідачем-2 позивачу заробітної плати за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року, як при проведенні розрахунку при звільненні на підставі розпорядження від 22 червня 2021 року № 405-к, так і при виконанні припису Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в тому числі і на момент розгляду справи в суді не надано, як не надано доказів на підтвердження існування обставин, встановлених ст. 46 КЗпП України. Внаслідок викладеного суд приходить висновку про порушення відповідачем-2 права позивача на отримання заробітної плати за вказаний період внаслідок незаконного фактичного відстороненням позивача від роботи із власної ініціативи без законних підстав.

Вирішуючи питання про розмір заробітної плати, належний до виплати суд виходить з розміру середньоденної заробітної плати за час вимушеного прогулу, який встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21, обрахований з урахуванням доходів за два місяці роботи грудень 2020 року (19 997,60 грн) та січень 2021 року (8 571,00 грн) та який становить 696,80 грн. Кількість робочих днів за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року становить 43.

Відтак, розмір не виплаченої позивачу заробітної плати за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року становить 29 962,40 грн (696,80 * 43).

Позивач у цій частині позову просить стягнути 36 674,27 грн. Доводи позивача щодо розміру визначеної ним заробітної плати засновуються на визначеному нею розмірі середньоденної заробітної плати, враховуючи надані нею довідки від 06 грудня 2023 року про розмір заробітної плати № 202/1 за грудень 2020 року (19 997,60 грн) та № 202/2 за січень 2021 року (14 970,70 грн). Водночас, суд не приймає довідку № 202/2 від 06 грудня 2023 року за належний доказ при визначенні розміру середньоденної заробітної плати позивача, оскільки ці обставини вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції у справі № 183/5039/21.

Також не приймає до уваги суд і посилання представників відповідачів на те, що позивач, як після закінчення терміну відсторонення, так і після поновлення її на роботі мала можливість самостійно вчинити дії з нарахування собі заробітної плати за вказані місяці, з огляду на п. 6, 13 Положення та те, що за пп. 6 п. 11 Положення Директор розпоряджається коштами Територіального центру в межах затвердженого кошторису і подає УПСЗН міста Новомосковська та Новомосковській міській раді пропозиції щодо кошторису витрат центру. Відтак, права самостійного нарахування собі заробітної плати та її виплати, розмір яких виходив би за межі кошторису позивач не мав. Окрім того, не вчинені таку виплату і під час незаконного звільнення позивача.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача заробітної плати за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року підлягають задоволенню частково, на суму 29 962,40 грн.

Вирішуючи вимоги позову щодо стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку з 23 червня 2021 року по 08 січня 2024 року за прострочення розрахунку при звільненні в розмірі 441 771,20 грн суд виходить з указаних норм законодавства, однак з урахуванням висновку з питань застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Так, Велика Палата виснувала, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.

Так, з урахуванням обставин, встановлених постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21, наявні підстави для висновку, що позивачу в день її незаконного звільнення 22 червня 2021 року не була здійснена виплата усіх належних сум.

Однак, позивач заявила вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 23 січня 2024 року, в той час як постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21, в тому числі, присуджено до стягнення з відповідача-2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаного з її звільненням 22 червня 2021 року за період з 23 липня 2021 року.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку. Тобто позивач просить стягнути середній заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку.

Крім того, постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 ОСОБА_4 поновлено на роботі, тобто вона не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли, що узгоджується з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/1812/16-ц (провадження № 61-5745св18).

Ні КЗпП України, ні Законом № 108/95-ВР не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача-2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 441 771,20 грн з огляду на їх необґрунтованість.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку з 01 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року в розмірі 48 776,00 грн за вимушений прогул, який пов`язаний з несвоєчасним виконанням відповідачем-1 постанови Дніпровського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року суд виходить з того, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19) вказано, що: «стаття 236 КЗпП передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновок Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що: «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. […]

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».

Встановлено, що ухваленою постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 в тому числі, визнано незаконним та скасовано розпорядження № 405-к від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ (код ЄДРПОУ 21938147)». Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді з посади Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковськ. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Матеріалами справи підтверджено, що в порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, відповідачем-1, який є, в силу ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 10 Положення про Територіальний центр та з урахуванням висновків, викладених у постанові Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, особою, відповідальною за виконання рішення суду, виконано постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 про поновлення позивача на роботі лише 09 березня 2023 року.

При цьому суд не розцінює, як поважні причини, наведені відповідачем-1 у відзиві та поясненнях представника відповідача-1 щодо не зрозумілості Міському голові виконавця рішення про поновлення на роботі позивача, оскільки відповідач-1, як посадова особа органу місцевого самоврядування, головна посадова особа територіальної громади міста, яка очолює виконавчий комітет міської ради, головує на її засіданнях наділений повноваженнями, в силу п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» призначати на посади та звільняти з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру». І висновувати, що Новомосковський міський голова, будучи відповідачем-1 і у справі № 183/5039/21 не обізнаний із змістом Положення про Територіальний центр, не має в своєму підпорядкування юридично обізнаних осіб, суд не вбачає підстав.

Також не приймаються і посилання представника відповідача-1 на те, що відповідач-1 не є належним відповідачем у справі, оскільки бездіяльність відповідача-1, пов`язана з затримкою виконання рішення і є підставою для висновку про стягнення з відповідача-2, як роботодавця позивача, сум вимушеного прогулу, яка підлягає встановленню під час судового розгляду.

Не є належними і посилання на те, що виконання рішення в частині поновлення на роботі виконано лише після пред`явлення належно оформленого виконавчого листа, оскільки обов`язок виконати рішення негайно вказаний в самому рішенні та положеннях ст. 235 КЗпП України, неодноразово був питанням розгляду Верховним Судом.

При цьому, суд ураховує висновок з питань застосування норм права, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц.

Крім того, суд відхиляє аргументи представника відповідача-1 щодо не обізнаності зі змістом постанови апеляційного суду, оскільки заявлена представником відповідача-1 відсутність такої обізнаності не завадила відповідачу-1 подати у грудні 2022 року касаційну скаргу на рішення суду, в той час, як саме рішення виконане його заступником лише в березні 2023 року.

За таких обставин, суд приходить висновку, що невиконання відповідачем-1 протягом тривалого часу постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21 про поновлення ОСОБА_4 на роботі має наслідком застосування приписів статті 236 КЗпП України про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Розраховуючи середній заробіток суд виходить із розміру середньоденної заробітної плати за час вимушеного прогулу, встановленого постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 183/5039/21, обрахованого з урахуванням доходів позивача за два місяці роботи грудень 2020 року (19 997,60 грн) та січень 2021 року (8571,00 грн) та який становить 696,80 грн. Кількість робочих днів за період з 02 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року (з дня, наступного за днем ухвалення постанови по день наказу) становить 69 днів (з урахуванням відсутності святкових днів під час воєнного стану).

Відтак, розмір середнього заробітку, пов`язаного з оплатою вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі позивача затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі період з 01 грудня 2022 року по 08 березня 2023 року становить 48079,20 грн (696,80 * 69).

Однак, суд також приймає до уваги і висновок з питань застосування норм права, наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19.

Так, Верховний Суд виснував, що частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).

Також суд ураховує і те, що Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

До 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Однак, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Оскільки про порушення свого права позивач дізналася 10 березня 2023 року під час отримання розпорядження про поновлення на роботі від 09 березня 2023 року, з позовом до суду звернулася 23 січня 2024 року (у строк, більший за три місяці), поважних причин пропуску такого строку в позові не навела, - суд приходить висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбаченого ст. 233 КЗпП України в цій частині позову та, як наслідок, наявність підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов висновку про задоволення позовних вимог частково, позивача звільнено від сплати судового збору, з відповідача-2 на користь держави підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 211,20 грн за вимогами, задоволеними судом.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на користь ОСОБА_4 не виплачену заробітну плату за період з 08 лютого 2021 року по 08 квітня 2021 року в сумі 29962 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

У решті позову відмовити.

Стягнути Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська в дохід держави 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене та підписане 25 березня 2024 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач-1 Новомосковський міський голова Рєзнік Сергій Олександрович, РНОКПП не відомий; місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач-2 Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська, код ЄДРПОУ 21938147; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Паланочна, буд. 29.

Суддя Д. О. Парфьонов