Рішення

від 14.03.2024 по справі 641/6506/21

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Провадження № 2/641/242/2024 Справа № 641/6506/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ященко С.О.,

за участю секретаря судового засідання Чабанової А.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 641/6506/21

позивач: ОСОБА_4

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Сильвер-класс"

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ "Сильвер-класс", в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 22.06.2023 року просить:

- визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Сильвер-класс", оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу 3182,3183, засвідчений 03.08.2021 року приватним нотаріусом ХМНО Назаровою О.С., в частині передачі ТОВ "Сильвер-класс" у якості вкладу до статутного капіталу 1/2 частину нежитлових приміщень № 1-18 в літ. «Б-1», загальною площею 633,89 кв.м (станція технічного обслуговування автомобілів), які розташовані по АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень № 1-18 в літ. «Б-1», загальною площею 633,89 кв.м (станція технічного обслуговування автомобілів), які розташовані по АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідачів понесені нею витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25.09.1993 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було розірвано 20.12.2011 року. В липні 2021 року під час звернення ОСОБА_4 до державного реєстратора їй стало відомо, що на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 14.04.2016 року по справі № 643/119/16-ц за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежитлові приміщення № 1-18 в літ. "Б-1", загальною площею 633,89 кв.м. (станція технічного обслуговування автомобілів), розташовані по АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного рішення суду нежитлові приміщення були придбані ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08.11.2005 року та 27.12.2005 року, тобто під час перебування у шлюбі з позивачем. Таким чином, вказані нежитлові приміщення є спільною сумісною власністю. Позивач запропонувала ОСОБА_2 добровільно здійснити поділ зазначених приміщень, але ОСОБА_2 не погодився. Крім того, ОСОБА_2 вніс вказані нежитлові приміщення до статутного фонду ТОВ "Сильвер-класс", яке було створено ним разом з його співмешканкою ОСОБА_5 в липні 2021 року. Таким чином, акт приймання-передачі нерухомого майна (нежитлових приміщень) до статутного капіталу ТОВ "Сильвер-класс" від 03.08.2021 року вчинено проти волі одного зі співвласників, а саме позивача по справі, яка не уповноважувала ОСОБА_2 на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном та не надавала своєї згоди на його відчуження, в зв`язку з чим позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

15.08.2023 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Букіним О.С. до суду подано відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи своїх заперечень обґрунтовує тим, що станом на дату подання позовної заяви у відповідача ОСОБА_2 не було в наявності нерухомого майна, що є предметом спору. У серпні 2021 року ОСОБА_2 за Актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Сильвер-класс" передав до статутного капіталу наведеного підприємства у якості внеску нежитлові приміщення № 1-18 в літ. "Б-1" (станція технічного обслуговування автомобілів), загальною площею 633,89 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_2 було набуто право власності на вказані нежитлові приміщення на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 14.04.2016 року по справі № 643/119/16-ц. На момент набуття права власності на підставі наведеного рішення суду пройшло майже 5 років після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 . Таким чином, на наведене майно не поширюється режим спільної власності подружжя. Також зазначає, що спір щодо поділу майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був вже вирішений рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21.11.2011 року, і ОСОБА_4 було відомо про ймовірне порушення майнових прав ще 12 років тому, а отже на час звернення до суду з позовом сплив строк позовної давності.

28.08.2023 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якому вона зазначає, що в проміжок часу з 08.07.2021 року до 26.07.2021 року представник позивача спілкувався з представником відповідача з приводу можливості позасудового врегулювання питань поділу вищевказаних нежитлових приміщень, право власності на які на той час ще було зареєстровано за ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_2 відмовився від поділу майна в позасудовому порядку, позивач почала готувати документи для подачі позову до суду, а ОСОБА_2 в цей час з метою унеможливити поділ цього майна, вніс його до статутного капіталу ТОВ "Сильвер-класс". Крім того, на думку відповідача, на спірне майно не поширюється режим спільної власності подружжя, оскільки право власності на спірне майно у ОСОБА_2 виникло на підставі рішення суду у 2016 році. Проте, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Такі висновки послідовно підтримується Верховним Судом в усіх справах. При зверненні до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на вказані приміщення ОСОБА_2 зазначив, що в 2005 році сплатив колишньому власнику цих приміщень узгоджену ними вартість, що також зазначено в рішенні суду. Позивач та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.09.1993 року по 20.12.2011 року. Отже, кошти, за які спірне майно було набуте (джерело доходу) є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вказані нежитлові приміщення є спільною сумісною власністю подружжя. Щодо перебігу строку позовної давності, то при розгляді цивільної справи № 2-1337/11 про поділ майна подружжя, рішення по якій було ухвалено у 2011 році, право власності на приміщення, які є предметом в цій справі, ще не було зареєстровано за ОСОБА_2 , а те, що він уклав договори про придбання нерухомості в простій письмовій формі та сплатив за них спільні гроші подружжя, він приховав від позивача та, відповідно, від суду. Про спірні приміщення позивач дізналась в липні 2021 року при зверненні до державного реєстратора, коли отримала рішення про відмову у державній реєстрації того майна, право власності на яке було визнано за позивачем на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21.11.2011 року. Таким чином, перебіг позовної давності почався з липня 2021 року.

04.09.2023 року представником ТОВ "Сильвер-класс" Коваленко В.Є. до суду подано відзив на позовну заяву, в якій вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що ТОВ "Сильвер-класс" набуло право власності на нежитлові приміщення № 1-18 в літ. "Б-1", загальною площею 633,89 кв.м. (станція технічного обслуговування автомобілі), які розташовані по АДРЕСА_1 03.08.2021 року на підставі Акту приймання-передачі майна до статутного капіталу підприємства. Відповідно до сталої практики Верховного Суду України, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно трансформується в право вимоги, сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова (суддя Музиченко В.О.) від 27.08.2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова (суддя Музиченко В.О.) від 31.08.2021 року ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова (суддя Музиченко В.О.) від 01.09.2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова (суддя Музиченко В.О.) від 13.09.2021 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Накладено заборону на відчуження нежитлових приміщень № 1-18 в літ. "Б-1", загальною площею 633,89 кв.м. (станція технічного обслуговування автомобілів), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які зареєстровані за ОСОБА_2 .

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова (суддя Музиченко В.О.) від 17.11.2021 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова (суддя Музиченко В.О.) від 08.02.2022 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено ТОВ "Сильвер-класс". Задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

На виконання розпорядження голови Верховного Суду № 4/0/9-22 від 10.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» справу передано до Ленінського районного суду м. Полтави.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 28.11.2022 року цивільну справу за позовом ОСОБА_4 прийнято до провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23.02.2023 року вказану цивільну справу передано до Комінтернівського районного суду м. Харкова за підсудністю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 року вказані матеріали цивільної справи № 641/6506/21 надійшли до провадження судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Ященко С.О.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.03.2023 року справу прийнято до провадження судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Ященко С.О.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24.04.2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08.08.2023 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Букіна Олексія Сергійовича про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.12.2023 року після видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення у справі судовий розгляд у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ТОВ "Сильвер-класс" про поділ майна подружжя, поновлено.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14.03.2024 року провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним правочину, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Сильвер-класс", оформленого актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу 3182,3183, засвідченого 03.08.2021 року приватним нотаріусом ХМНО Назаровою О.С., закрито. Роз`яснено позивачеві, що спір у вказаній частині підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Василенко Т.В. позовні вимоги про визнання за ОСОБА_7 права власності підтримала в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечує, вказує на те, що вказані приміщення придбані ним за рахунок коштів, які були подаровані йому його батьком.

Представник відповідача адвокат Букін О.С. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Відповідач ТОВ "Сильвер-класс" у судове засідання представника не направив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві відповідач просив розглядати справу за відсутності представника товариства.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 25.09.1993 року встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 25.09.1993 року укладено шлюб.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20.12.2011 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , розірвано. Рішення набрало законної сили 30.12.2011 року.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21.11.2011 року поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділивши ОСОБА_4 в натурі гараж АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 - автомобіль Merscedes-Benz, 1995 р.в., реєстраційний № НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень №1-18 загальною площею 633,89 кв.м., розташованих в АДРЕСА_1 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14.04.2016 року по справі № 643/119/16-ц визнано дійсним, укладений 08.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_3 . Визнано дійсним, укладений 27.12.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення №1-18 в літ. «Б-1», загальною площею 633,89 кв.м. (станція технічного обслуговування автомобілів), розташовані по АДРЕСА_1 .

Відповідно до вказаного рішення згідно з договором б/н від 08.11.2005р. купівлі-продажу нежитлових приміщень, ОСОБА_6 продав ОСОБА_2 нежитлові приміщення два гаража під три машини - за суму еквіваленту 10.000,00 доларів США, що розташовані у дворі будинку по АДРЕСА_4 . Згідно з актом прийому-передачі б/н від 08.11.2005р. ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 вказані нежитлові приміщення. Згідно з розпискою від 08.11.2005р. ОСОБА_2 сплатив, а ОСОБА_6 прийняв від позивача суму, еквівалентну 10000,00 доларів США. Згідно з договором б/н від 27.12.2005р. купівлі-продажу нежитлових приміщень, ОСОБА_6 продав ОСОБА_2 нежитлові приміщення, №5-№7 за суму 102.400,00 грн., що розташовані у дворі будинку по АДРЕСА_4 (поблизу ТП КП «Харківські теплові мережі», що по вул. Фесенківській, 8-А). Згідно з актом прийому-передачі б/н від 27.12.2005р. ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 вказані нежитлові приміщення. Згідно з розпискою від 27.12.2005р. ОСОБА_2 сплатив, а ОСОБА_6 прийняв від позивача 102 400,00 грн. на виконання договору від 27.12.2005р.

Нежитлові приміщення № 1-18 в літ. "Б-1", загальною площею 633,89 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.08.2021 року.

З копії рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_9 від 14.07.2021 року встановлено, що ОСОБА_4 відмовлено у державній реєстрації права власності на нежитлові приміщення № НОМЕР_3 , загальною площею 633,89 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

З листа ТОВ "Ріелті-Брокерідж" встановлено, що ринкова вартість нежитлових приміщень № 1-18 в літ. "Б-1", загальною площею 633,89 кв.м. (станція технічного обслуговування автомобілів), що розташовані по АДРЕСА_1 , станом на 13.08.2021 року склала 2509100 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09.11.2021 року, 26.08.2021 року право власності на нежитлові приміщення № 1-18 в літ. "Б-1", загальною площею 633,89 кв.м. (станція технічного обслуговування автомобілів), розташовані по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ "Сильвер-класс".

З копії акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Сильвер-класс" від 03.08.2021 року встановлено, що ОСОБА_2 передав до статутного капіталу ТОВ "Сильвер-класс" нежитлові приміщення № 1-18 в літ. "Б-1", загальною площею 633,89 кв.м. (станція технічного обслуговування автомобілів), розташовані по АДРЕСА_1 , вартістю оціненою за погодженням сторін 500000 грн.

З копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що засновниками ТОВ "Сильвер-класс" є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Таким чином, між сторонами склались правовідносини щодо поділу спільного майна подружжя, спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 41 Конституції України гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 534/1017/20.

Статтею 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Положеннями вказаної статті визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічно визначено у частині 3 ст. 368 ЦК України, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ч.1 ст. 61 СК України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості під час розгляду справи. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Приписи пункту 3 частини першої статті 57 СК України, частини першої статті 69 СК України, частини першої статті 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Розірвання шлюбу, відповідно до ст. 68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі спору між чоловіком та дружиною поділ у примусовому порядку спільного майна подружжя здійснюється судом.

В свою чергу, згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

При цьому, поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється у три етапи:

1) визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

2) визначення частки у спільному майні;

3) передання у власність за договором або присудження конкретного майна кожному з подружжя.

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них. Законодавство передбачає певні способи поділу майна подружжя: 1) поділ майна в натурі (ст. 71 Сімейного кодексу України). Такий спосіб застосовується щодо подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК України); 2) присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини 2, 4, 5 ст. 71 Сімейного кодексу України).

За змістом частини 2 статті 113 ЦК України та частини 3 статті 1 Закону України «Про господарські товариства» (далі - Закон), товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно з частиною 1 статті 115 ЦК України та частиною 1 статті 12 Закону господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (частина 2 статті 115 ЦК України, частини 1 і 2 статті 13 Закону).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 127/9986/16-ц Верховний Суд зазначив, що підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62, 66 ГК України).

Так, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 зазначено, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2022 року у справі № 738/1492/19 також виклав висновок про те, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що сам по собі факт того, що майно набуте подружжям у шлюбі зареєстровано на праві власності за одним із них, не спростовує поширення на таке майно правового режиму спільного майна подружжя, оскільки за змістом 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох з подружжя одночасно.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд зазначає, що в межах цього позову позивачем доведено, що спірне нежитлове приміщення набуто ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі з ОСОБА_4 . Зокрема, відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова від 14.04.2016 року по справі № 643/119/16-ц договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_3 , укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у простій письмовій формі 08.11.2005 року та 27.12.2005 року, тобто в період перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_4 .

Реєстрація права власності на вказане нежитлове приміщення за відповідачем ОСОБА_2 тільки у 2021 році не спростовує факт набуття спірних приміщень у період перебування сторін у шлюбі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про поширення на нежитлові приміщення № 1-18 в літ. «Б-1», загальною площею 633,89 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , режиму спільного майна подружжя. Доводи відповідача про придбання вказаного майна за рахунок коштів, отриманих ним в дар від свого батька, а тому розповсюдження на спірне майно режиму особистої власності подружжя, не були предметом оцінки суду в межах цього позову, оскільки при розгляді цієї справи такі вимоги (в тому числі у зустрічному позові) відповідачем не заявлялись.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, станом на дату звернення до суду з цим позовом спірні приміщення були передані ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Сильвер-класс», і з 26.08.2021 року власником нежитлових приміщень № 1-18 в літ. «Б-1», загальною площею 633,89 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , є вказане товариство.

З огляду на внесення спірного майна до статутного капіталу господарського товариства, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суд дійшов висновку про те, що спірне майно на момент розгляду справи в суді втратило ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, право власності ОСОБА_4 на частку нежитлових приміщень № 1-18 в літ. «Б-1», загальною площею 633,89 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , трансформувалось у право вимоги виплати половини вартості частки у майні ТОВ «Сильвер-класс».

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням наведених вище доводів суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_4 в порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень № 1-18 в літ. «Б-1», загальною площею 633,89 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 . Позовні вимоги про виплату половини вартості частки у майні ТОВ «Сильвер-класс» позивачем не заявлялись.

Відносно доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною другою статті 72 СК України встановлено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом не приймаються судом до уваги, оскільки позивачем доведено, що про порушення свого права на поділ спірного спільного майна подружжя вона дізналась тільки у липні 2021 року після отримання відмови державного реєстратора у реєстрації права власності на інші приміщення, у серпні 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду з цим позовом.

Також суд зауважує, що підставою для відмови в позові є необґрунтованість позовних вимог, а тому питання дотримання строку звернення до суду з цим позовом не є вирішальним при розгляді справи.

В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат, то, приймаючи до уваги, що в задоволенні позову про визнання права власності відмовлено, витрати ОСОБА_4 зі сплати судового збору у цій частині позовних вимог покладаються на позивача. Щодо сплати судового збору за немайнову вимогу про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Сильвер-класс", то позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідною заявою в порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір» про повернення судового збору у вказаній частині.

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ТОВ "Сильвер-класс" про визнання права власності відмовити.

Витрати ОСОБА_4 зі сплати судового збору віднести на ОСОБА_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: в- АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сильвер-класс" (адреса місцезнаходження: в-д Фесенківський, 8/1, м. Харків, код 44366024).

Повний текст рішення складено 25.03.2024 року.

Суддя С. О. Ященко