Рішення

від 25.03.2024 по справі 204/14098/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/14098/23

Провадження № 2/204/834/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Кошелюк Д.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Обласне державне комунальне підприємство «Фармація», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:

-усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно побудований об`єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами;

-скасувати державну реєстрацію права власності та припинити право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, міській раді стало відомо, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А. 07.12.2016 внесено запис про право власності №17961771 за ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 97,0 кв.м., житловою площею 67,0 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Підставами виникнення права власності зазначено: рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська від 19.08.1987 за №381/17; довідка КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради від 25.10.2016 за №16481. Встановлено, що відповідно до листа департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 30.11.2021 №4/7-996, при здійсненні пошуку за адресою земельної ділянки, рішень міської ради стосовно оформлення правовстановлюючих документів на землю станом на 24.11.2011 не виявлено. Крім того, встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у постійному користуванні Дніпровського державного підприємства «Фармація» згідно з державним актом від 18.07.1995 №000223. Земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно по АДРЕСА_1 належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Отже, державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності на підставі неіснуючого рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська від 19.08.1987 №381/17 та згідно технічного паспорту, що не відповідає положенням інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. В подальшому, ОСОБА_3 відчужує нерухоме майно на користь ОСОБА_2 : 60/100 частин відповідно до договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. 30.01.2017 за реєстровим №155 та 40/100 частин відповідно до договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. 18.10.2022 за реєстровим №541. Таким чином, не набувши права власності на спірний новостворений об`єкт нерухомого майна, ОСОБА_3 було відчужено право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а оскільки, зазначені дії здійснено без відповідних правових підстав, державна реєстрація відчуження є незаконною, правочин є недійсним, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовну заяву, просила задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві, та не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин; належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не подав відзив; позивач не заперечував проти такого вирішення справи та ухвалення заочного рішення, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, та у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інші особи у судове засідання не з`явились, про день і час слухання справи були повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши представника позивача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 31 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Дніпровська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста Дніпра, якій ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду.

Відповідно до частини першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У частині другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 6.306.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), зроблено висновок, що законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що належними відповідачами за позовами про знесення самочинно збудованого майна, про приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, мали бути саме нові власники спірних апартаментів, до яких позовні вимоги не пред`являлись. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Таким чином, новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

В судовому засіданні встановлено, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А. 07.12.2016 внесено запис про право власності №17961771 за ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 97,0 кв.м., житловою площею 67,0 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Підставами виникнення права власності зазначено: рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська від 19.08.1987 за №381/17; довідка КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради від 25.10.2016 за №16481.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 було відчужене нерухоме майно на користь ОСОБА_2 : 60/100 частин відповідно до договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. 30.01.2017 за реєстровим №155 та 40/100 частин відповідно до договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. 18.10.2022 за реєстровим №541 (а.с. 39-43).

Згідно з відомостями Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11.01.2022 №70/299-22, станом на 01.01.2013 р. право власності або право користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , інформація відсутня (а.с. 25).

Відповідно до листа архівного управління Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради № 8/2-3255 від 18.11.2021 року рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська від 19.08.1987 за №381/17 «Про відвід земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 для будівництва індивідуального житлового будинку» не існує (а.с. 21).

Згідно з відомостями КП «ДМБТІ», станом на 31 грудня 2012 року, реєстрація права власності за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилась (а.с. 22,32).

Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/7-996 від 30.11.2021 року за адресою земельної ділянки: АДРЕСА_1 рішень міської ради стосовно оформлення правовстановлюючих документів на землю станом на 24.11.2021, не виявлено (а.с. 26-27).

Встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у постійному користуванні Дніпровського обласного державного підприємства «Фармація» згідно з державним актом від 18.07.1995 №000223 (а.с. 26-27).

Для задоволення позову про зобов`язання знести самочинне будівництво необхідно встановити наявність таких фактів як: неможливість перебудови об`єкту; або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Проте, у даній справі позивачем не надано доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. Більш того, представник позивача в судовому засіданні підтвердила, що у ДМР відсутнє письмове звернення до особи, яка здійснила самочинне будівництво щодо перебудови, як і відсутня відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Крім того, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Проте, рішення суду щодо проведення перебудови в матеріалах справи відсутнє.

Суд звертає увагу на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 17 липня 2019 року у справі №462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі №726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18) та від 30 червня 2020 року у справі №201/2886/15-ц (провадження №61-4332св20), від 27 червня 2022 рокуу справі№723/2158/19 (провадження № 61-20591св21).

Отже, застосування до відповідача зобов`язання щодо знесення самочинно збудованого об`єкта є передчасним та не співмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, і таких доказів, відповідно, суду надано не було.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язанез позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до суду.

Відповідно достатті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно відволі інших осіб.

Згіднозістаттею317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно достатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згіднозчастиною першоюстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, ненабуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (стаття 376 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи заумови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 і стаття 391 ЦК України).

Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власникземельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Аналогічні висновки викладеніу постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №296/1033/18.

Матеріали справи не містять припису, який мала б видати інспекція ДАБК щодо усунення відповідачем порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

В матеріалах справи відсутній акт обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 , за наслідками якого можливо б було ідентифікувати самочинно побудований об`єкт нерухомого майна житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Відсутні матеріали фотофіксації розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1 щодо дійсної наявності житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії наявності припису та його виконання про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів.Невиконання припису без поважних причин може вказувати на неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб.

Матеріали справи не містять припису інспекції ДАБК, а отже відсутні докази того, що самочинно побудований об`єкт нерухомого майна житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами має такі порушення, наслідком яких є неможливість перебудови з її гарантованим знесенням.

Позивач не надав належних та допустимих доказів неможливості перебудови, зокрема висновку судової будівельно-технічної експертизи, не клопотав про її проведення і в суді.

Можливий висновок судової будівельно-технічної та пожежно-технічної експертизи мав би встановити (чи навпаки спростувати) невиконання вимог будівельних норм та правил; санітарних і протипожежних норм при будівництві житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , таких доказів позивачем надано також не було.

Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 641/2895/19 (провадження № 61-338св20), виснував про необхідність з`ясування, яку частину земельної ділянки займає споруджена прибудова, огорожа, їх розмір і конфігурації; на відміну від дій зі звільнення земельної ділянки від паркану, знесення самочинного об`єкта нерухомості (в цьому разі прибудови), відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. З огляду на викладене, а також технічні характеристики прибудови, суду необхідно з`ясувати чи вживає відповідач юридично значимі дії спрямовані на узаконення вказаної прибудови та оформлення правовідносин із міською радою щодо користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташована прибудова, і чи можливе врегулювання спору шляхом досягнення угоди між сторонами.

Позивач, надаючи до суду позовну заяву, не надав належних та допустимих доказів, як того вимагають вимоги ст.77-80 ЦПК України, таких як документи, які ідентифікують як земельну ділянку, так і приміщення самочинно побудованого нерухомого об`єкту, що знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , про знесення яких просить позивач, зокрема: акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складені працівником відділу контролю за використання земель управління земельних відносин, коли саме виявлено порушення земельного законодавства, графічні матеріали, висновки землевпорядної чи будівельно-технічної експертизи, які вказували б на конкретну земельну ділянку на якій розташоване майно відповідача та характеристики будівлі, яку позивач вимагає знести, висновки пожежно-технічної експертизи щодо невиконання санітарних і протипожежних норм при будівництві прибудови, тощо.

Позивачем не доведено, що ДМР використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, чи складались відповідні акти та протоколи про адміністративне правопорушення, та чи виносились відповідні постанови суду за наслідками розгляду матеріалів у справі про адміністративне правопорушення, таких доказів також не було надано позивачем, чим порушено вимоги ч. 3 ст.12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справі, що переглядається: ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог.

Належним відповідачем за такою вимогою є постійний користувач земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яким на час розгляду цієї справи є Дніпровське обласне державне підприємство «Фармація» згідно з державним актом від 18.07.1995 №000223, до якого позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не пред`являлись, а тому ОСОБА_2 не є належним відповідачем саме за цією вимогою.

З врахуванням того, що права Дніпровської міської ради у даному випадку можуть бути захищені саме шляхом повернення земельної ділянки, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівлі, позовні вимоги про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна до задоволення не підлягають оскільки задоволення цих вимог не призведе до ефективного способу захисту порушених прав.

За таких обставин, вимоги позивача є необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно дост.141 ЦПК України, судові витрати віднести на користь держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 229, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Обласне державне комунальне підприємство «Фармація», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25.03.2024 р.

Суддя Н.В. Токар