Рішення

від 14.03.2024 по справі 521/17347/22

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/17347/22

Пр. № 2/521/275/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Сегеди О.М.,

при секретарі Ткач А.О.,

розглянувши упідготовчому судовомузасіданні взалі судув м.Одесі цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МП ЕФЕС» про встановленню факту перебування у трудових відносинах та стягнення заробітної плати,

встановив:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим у подальшому до Товариства з обмеженою відповідальністю «МП ЕФЕС» (далі ТОВ «МП ЕФЕС»), посилаючись на те, що після розміщення свого резюме на web-сайті «Work.ua», йому наприкінці червня 2020 року подзвонили з ТОВ «МП Ефес» та запросили на співбесіду де між представником відповідача та ним була досягнута домовленість про його працевлаштування на посаді водія.

Зазначив, що в липні 2020 року він вийшов на роботу де написав заяву про прийняття на роботу та надав свою трудову книжку з копіями всіх необхідних документів. В його обов`язки входило: щоденне збирання працівників ТОВ «МП ЕФЕС» о 07:30 ранку з селища Котовського, далі на вул. Балківській, та доставка їх за місцем розташування офісу на АДРЕСА_1 ;розвезення працівників ТОВ «МП Ефес» після робочого дня (з 17:00 год) до селища Котовського; на протязі робочого дня відправка та отримання різного роду кореспонденції, пошти ТОВ «МП Ефес»; перевезення керівництва ТОВ «МП Ефес»; виконання інших доручень керівництва та завдань офісу роботодавця. Графік роботи складав 5/2. Заробітну плату він отримував в офісі менеджерів відповідача в готівковій формі в розмірі 14000,00 грн., він працював на автомобілі марки «Opel Vivaro», який на той час належав йому на праві власності.

24 лютого 2022 року в Україні оголосили військовий стан, в перші дні якого на дорогах місця подекуди було перекрито рух.

Вказував, що зранку 28 лютого 2022 року він затримався і по приїзду на роботу почув від керівника про своє звільнення, у зв`язку з чим йому видали трудову книжку, однак запису в ній про його роботу в ТОВ «МП Ефес» не було.

Крім того, відповідач при звільненні не виплатив йому частину заробітної плати в розмірі 2000,00 грн.

Стверджував, що доказом його роботи на посаді водія у ТОВ «МП Ефес» є довіреність, на підставі якої його було уповноважено з 14 січня 2022 року по 14 січня 2023 року включно передавати відправлення ТОВ «Нова пошта» для організації їх перевезення від імені довірителя; отримувати відправлення, адресовані довірителю та доставлені ТОВ «МП Ефес» згідно з експрес-накладною/товарно-транспортною накладною: по всім ЕН/ТТН протягом строку дії довіреності. Для виконання покладених функцій представнику, тобто йому, було надано право відправляти, отримувати відправлення; на підтвердження відправки, отримання відправлення-підписувати експрес-накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі відправлень, претензії, бланки огляду/відмови від відправлення.

Зазначив, що аналогічні довіреності видавались йому і на протязі його роботи в ТОВ «МП Ефес» у 2020-2021 роках. Однак, після спливу їх чинності, вони забирались роботодавцем, як і забиралась вся товарно-транспортна та поштова документація.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд встановити факт його перебування у трудових відносинах з ТОВ «МП Ефес» в період з 01 липня 2020 року по 28 лютого 2022 року; стягнути з ТОВ «МП Ефес» на його користь недоотриману заробітну плату за лютий 2022 року в розмірі 2000,00 грн., зобов`язати ТОВ «МП Ефес» внести записи до його трудової книжці про прийняття на роботу на посаду водія 01 липня 2020 року та звільнення з посади 28 лютого 2022 року або видати копії відповідних наказів; стягнути з ТОВ «МП Ефес» на його користь моральну шкоду у роз мірі 10000,00 грн.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2022 року у справі було відкрито провадження та призначено судове засідання. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.25-26).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями Малиновського районного суду м. Одеси від 10 липня 2023 року, у зв`язку із звільненням з відрахуванням зі штату судді ОСОБА_2 справу було передано на розгляд судді Сегеді О.М.

Справа отримана суддею 10 липня 2023 року.

Ухвалою суду від 10 липня 2023 року у вказаній справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 81).

Ухвалою суду від 09 жовтня 2023 року задоволено клопотання про виклик свідка (а.с. 101)

Ухвалою суду від 31 жовтня 2023 року підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до судового розгляду (а.с. 123).

Ухвалою суду від 14 листопада 2023 року заява представника відповідача про виклик свідків залишена без розгляду (а.с. 129).

Позивач та його представник, діюча на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 21 жовтня 2022 року та ордеру від 14 листопада 2022 року, в судове засідання не з`явились, позивач надав заяву, в який просив суд слухати справу за його відсутності. Раніше надав відповідь на відзив (а.с. 7, 8, 63-65, 173, 176).

Представник відповідача, діючий на підставі ордеру від 18 вересня 2023 року в судове засідання не з`явився про час і місце слухання справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ІЦПК України, надав заяву в який просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та слухати справу за його відсутністю.

Раніше надав відзив на позов та письмові пояснення, в обгрунтування яких зазначив, що позивачем не доведено наявність трудових відносин між сторонами за спірний період в розумінні статей 21,24 КЗпП України, а також обставин, які засвідчують наявність угоди між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Вказував, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичного допущення його до роботи (копії заяв, про прийняття на роботу, проходження медичного огляду, про ознайомлення з будь - якими правилами та обов`язками, проходження інструктажів тощо); про виконання вимог внутрішнього трудового розпорядку (журнал виходу на роботу тощо), виконання трудової функції, виплату заробітної плати тощо. З урахуванням того, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника , позивач не звертався до відповідача з вимогою внести відповідні записи до трудової книжки, що свідчить про його обізнаність та згоду виконувати роботу при таких умовах, які він вказує у позовній заяві, якщо допустити про їх правдивість. Крім того, позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідача з проханням отримати довідку про працевлаштування.

Посилання позивача на те, що факт його трудових відносин з відповідачем підтверджується довіреністю від 14 січня 2022 року, є безпідставними, оскільки такий доказ безпосередньо не підтверджує факт роботи позивача за трудовим договором або іншим цивільно-правовим договором. За таких обставин, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

З заяви відповідача про захист ділової репутації вбачається, що позивач надавав послуги таксі за замовленням на власному авто, якими періодично користувався начальник виробництва ОСОБА_3 та особисто сплачував ОСОБА_1 власні кошти. Жодних трудових відносин між позивачем та відповідачем не виникало (а.с. 37-39, 72-74, 95, 103-109, 113-116, 152-153, 177).

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно п. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ТОВ «МП Ефес» є юридичною особою та дії на підставі Статуту (а.с. 40-60).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «МП Ефес» в особі директора ОСОБА_4 , який дії на підставі Статуту довіреністю б/н та дати уповноважував ОСОБА_5 , що займає посаду фінансового директора, ОСОБА_6 , що займає посаду головного бухгалтера, ОСОБА_7 , що займає посаду інспектора з кадрів, ОСОБА_8 , що займає посаду менеджера, ОСОБА_1 , що займає посаду водія, ОСОБА_9 , що займає посаду водія, передавати відправлення ТОВ «Нова пошта» для організації їх перевезення від імені довірителя; отримувати відправлення, адресовані довірителю та доставлені ТОВ «МП Ефес» згідно з експрес-накладною/товарно-транспортною накладною: по всім ЕН/ТТН протягом строку дії довіреності з 14 січня 2022 року по 14 січня 2023 року. Для виконання покладених функцій представнику, тобто йому, було надано право відправляти, отримувати відправлення; на підтвердження відправки, отримання відправлення-підписувати експрес-накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі відправлень, претензії, бланки огляду/відмови від відправлення (а.с. 14).

Зі змісту штатного розкладу ТОВ «МП Ефес» від 30 грудня 2020 року, який вводився в дію з 01 січня 2021 року вбачається наявність посади водія навантажувача (Д.В.С. об.), яку займав ОСОБА_10 та посади водія навантажувача, яку займав ОСОБА_11 , інші посади водіїв не передбачені (а.с. 166-167).

Крім того,на спростуваннянедостовірних твердженьпозивача стосовноне здійсненняофіційного оформленняпрацівників підприємстваТОВ «МПЕфес»,відповідачем наданодо судузвіти 1ДФ(податковий розрахуноксум доходу,нарахованого (сплаченого)на мкористь фізичнихосіб,і сумотриманого зних податку)за третійквартал 2020року,який міститьінформацію про47працівників ТОВ«МП Ефес»та заперший квартал2022року,який міститьінформацію про42працівників ТОВ«МП Ефес»(а.с.154-165).

З матеріалівсправи вбачається,що позивачемразом зпозовною заявоюдо судубула наданакопія трудовоїкнижки наім`я ОСОБА_1 від 07травня 2003року,в якийзазначені записипро трудовудіяльність позивача,остання посада,яку займав ОСОБА_12 , це посада швейцара у ФОП « ОСОБА_13 » (а.с. 15-17).

Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача відсутні записи про прийняття ОСОБА_12 на посаду водія, що свідчить про те, що останній ніколи не працював на посаді водія.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Отже під час прийняття на роботу водієм кандидат повинен подати роботодавцеві заяву про прийняття на роботу, а також: паспорт або інший документ, що посвідчує особу; довідку органу ДПС про присвоєння ідентифікаційного номера (реєстраційний номер облікової картки платника податків) (п. 63.6, 70.12 Податкового кодексу); трудову книжку (за наявності) або відомості про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; документ про освіту, а саме для підтвердження своєї кваліфікації повинен пред`явити водійське посвідчення з відповідною категорією, що дає йому право керувати транспортним засобом; документ про стан здоров`я, виданий медустановою, а також військово-облікові документи.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05квітня 2001року№ 2344-IIIвизначено,що персонал автомобільного транспорту повинен відповідати визначеним законодавством вимогам, зокрема: мати необхідний рівень професійної кваліфікації; забезпечувати якісне та безпечне надання послуг автомобільного транспорту з перевезення пасажирів чи вантажів; ввічливо та уважно реагувати на звернення і скарги споживачів послуг автомобільного транспорту.

Кваліфікаційні вимоги до водія розподіляють в залежності від категорії транспортного засобу, який буде надаватися у користування водію та характеристик посадових функцій, які повинен виконувати робітник.

Відповідно Положення про медичні огляди кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженим наказом МОЗвід 31січня 13року №65/80 (далі- Положення № 65/80) перед отриманням водієм посвідчення на право керування транспортним засобом проводиться медичний огляд , за результатами якого видається довідка за формою додатка 1 до Положення № 65/80, яку водій повинен пред`явити роботодавцеві під час прийняття на роботу.

У подальшому водії проходять періодичні медогляди, причому водії, які перевозять пасажирів і вантажі, підлягають таким медоглядам один раз на рік (п. 1.3 Положення № 65/80). За результатами цього медогляду також видається медична довідка за формою додатка 1 до Положення № 65/80.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять вищезазначених документів, що свідчить про їх відсутність у позивача.

Крім того, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності 02 січня 2015 року, виключено частину четверту статті 24 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

При цьому, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема, виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

З огляду на ці положення позивач повинен був дотриматися умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме скласти заяву про прийняття його на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, водійське посвідчення з відповідною категорією, що дає йому право керувати транспортним засобом; документ про стан здоров`я, виданий медустановою тощо.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач складав заяву про прийняття його на роботу з 01 липня 2020 року, надавав відповідачу трудову книжку та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір, надавав водійське посвідчення з відповідною категорією, що дає йому право керувати транспортним засобом; а також документи про проходження медичного огляду.

Тобто, позивач фактично усвідомлював відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувався з цим.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц (провадження № 61-10916св18).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, судом не встановлено, що позивач виконував обов`язки водія у ТОВ «МП Ефес» та підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, встановленого відповідачем.

Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Суд вважає, що в матеріалах немає жодних доказів, які б вказували на наявність між сторонами будь-яких правовідносин.

За думкою суду доказування є юридичним обов`язком сторін, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд вважає, що оскільки робота водія пов`язана з експлуатацією транспортного засобу, який є джерелом підвищеної небезпеки, то прийняття на роботу на посаду водія та укладення трудового договору з останнім, повинно здійснюватися відповідно до вимог діючого законодавства, а тому виключає можливість роботи позивача на посаді водія підприємства без оформлення трудових відносин з відповідачем.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

При цьомусуд звертаєувагу нате,що строкизвернення працівникадо судуза вирішеннямтрудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Згідно з ст. 234 К3пП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст.116) минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин.

При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в ч.1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Отже,підстави пропускустроку можутьбути визнаніповажними уразі,якщо вонипов`язаніз непереборнимита об`єктивнимиперешкодами,труднощами,які незалежать відволі особита унеможливилисвоєчасне,тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч.3 ст. 267 ЦК)

Подібні висновоквикладено упостанові ВерховногоСуду від02грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.

Установлені ст. 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки відсутнє порушене право. При обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті. Натомість у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску строку.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19.

Позивач стверджував, що він був звільнений 28 лютого 2022 року, в суд звернувся у зв`язку з порушенням своїх прав тільки 15 листопада 2022 року, тобто с пропуском строку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому підстави для їх задоволення відсутні.

Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує з порушенням його прав, про які заявлено у цьому позові, проте оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому підстави для відшкодування такої шкоди також відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні, вимоги задовольнили. До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України»).

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою МСЕК, то судовий збір з нього не стягується (а.с. 12).

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.41, 49, 232, 233, 235 КЗпП України, ст.12, 13, 76, 77, 82, 141, 247, 258, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«МП ЕФЕС»про встановленнюфакту перебуванняу трудовихвідносинах тастягнення заробітноїплати залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 березня 2024 року.

Суддя О.М. Сегеда