Постанова

від 12.03.2024 по справі 910/12414/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"12" березня 2024 р. Справа№ 910/12414/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Сітайло Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023

у справі №910/12414/23 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамматекс ЛТД»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 8 321 582,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гамматекс ЛТД» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 5 620 644,00 грн заборгованості за поставлений товар згідно Договору поставки товару №53-121-01-21-10998 від 20.12.2021 (далі по тексту - Договір), 913 162,16 грн пені, 1 552 632,78 грн інфляційних втрат, 235 143,10 грн 3 % річних, 124 823,73 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині оплати за посталений товар згідно видаткових накладних №7 від 21.12.2021 на суму 5 202 864,00 грн, №8 від 21.12.2022 на суму 69 630,00 грн. Крім того, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 913 162,16 грн, 1 552 632,78 грн інфляційних втрат та 235 143,10 грн 3 % річних.

Господарський суд міста Києва рішенням від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 5 620 644,00 грн основного боргу, 1 552 632,78 грн інфляційних втрат, 233 757,19 грн 3% річних, 111 105,51 грн витрат по сплаті судового збору, 7 120,79 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про документальну обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 5 620 644,00 грн. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, оскільки Договір не містить умов щодо такого виду відповідальності. Також суд першої інстанції здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, з огляду на те, що позивач не правильно зазначив період нарахування.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки належності відповідача до державного сектору економіки, об`єктів критичної інфраструктури, віднесення до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Відповідач вважає, що ним доведено належними та допустимими доказами, що засновником позивача та його кінцевим бенефіціарним власником є громадянином рф, якому належить 100 % частки у статутному капіталі, а тому на спірні правовідносини поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 (далі по тексту - постанова №187).

Крім того, відповідач посилається на відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, визначеної статтею 614 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), оскільки відповідач втратив значну частину виробничих потужностей, що негативно вплинуло на його фінансовий стан, виконує в умовах воєнного стану спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, підтримує безпеку всіх АЕС України (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Сітайло Л.Г., Кравчук Г.А.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.01.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12414/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23.

Матеріали справи №910/12414/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 11.01.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.01.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 залишив без руху.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у зв`язку із перебуванням судді Кравчука Г.А з 22.01.2024 на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Сітайло Л.Г., Демидова А.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.01.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23; заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про залучення правонаступника задовольнив; замінив Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на правонаступника - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 12.03.2024 о 13 год. 30 хв.

Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що спірні правовідносини не підпадають під дію постанови №187, оскільки позивачем доведено, що його кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 проживає на території України на законних підставах, що підтверджується посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1, виданої 01.07.2021 №8011. Щодо вини, як підстави для звільнення від відповідальності, то прострочення зобов`язання відповідача перед позивачем мало місце до початку введення воєнного стану в Україні.

12.03.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа №910/12414/23 розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності представника позивача, повідомленого належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.03.2024 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

20.12.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем, правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) укладено Договір (а.с. 7-9), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити наступний товар (предмет закупівлі зазначається відповідно до специфікації на закупівлю): 1. УКТЗЕД 5209000000, тканина для пошиву спецодягу синя, 9000 п.м., сума з ПДВ 1 576 800,00 грн; 2. УКТЗЕД 5209000000, тканина для пошиву спецодягу зелена, 13000 п.м., сума з ПДВ 2 277 600,00 грн; 3. УКТЗЕД 5209000000, тканина для пошиву спецодягу помаранчева, 3 500 п.м., сума з ПДВ 613 200,00 грн; 4. УКТЗЕД 5513000000, тканина для пошиву спецодягу бежева, 4500 п.м., сума з ПДВ 572 400,00 грн; 5. УКТЗЕД 52082090000, тканина рушникова вибілена, 6 100 п.м., сума з ПДВ 219 600,00 грн; 6. УКТЗЕД 5513000000, тканина сорочкова, 1 060 п.м., сума з ПДВ 142 464,00 грн; 7. УКТЗЕД 5515119000, тканина підкладкова, 50 п.м., сума з ПДВ 7 860,00 грн; 8. УКТЗЕД 5209320000, тканина Вільвет, 20 п.м., сума з ПДВ 7 440,00 грн; 9. УКТЗЕД 5513000000, тканина типу «Сісу», 200 п.м., сума з ПДВ 20 400,00 грн; 10. УКТЗЕД 5208329690, тканина Бязь темна, 240 п.м., сума з ПДВ 17 280,00 грн; 11. УКТЗЕД 6217100000, емблема «Енергоатом», 3 000 шт., сума з ПДВ 165 600,00 грн. Загальна сума коштів з ПДВ: 5 620 644,00 грн (пункт 1.1 Договору). Строк поставки товару: грудень 2021 (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна договору складає 4 680 870,00 грн, крім того ПДВ 20% - 936 774,00 грн, загальна вартість складає 5 620 644,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

У пункті 4.1 Договору сторони узгодили, що поставка товару відбувається на умовах DDP - м. Енергодар, відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоодержувач ЗВ ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом», м. Енергодар, вул. Промислова, 122, склад № 2.

Відповідно до пункту 4.2 Договору товар що поставляється, повинен супроводжуватися наступними документами: а) видаткова накладна; б) рахунок-фактура; в) транспортна накладна; г) документи, що підтверджують якість товару відповідно до вимог «Технічної специфікації до предмету закупівлі».

Згідно із пунктом 12.1 Договору останній вважається укладеним з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2022.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 5 620 644,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 7 від 21.12.2021 на суму 5 202 864,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 867 144,00 грн (а.с. 10) та №8 від 21.12.2021 на суму 417 780,00 грн, в тому числі ПДВ - 69 630,00 грн (а.с. 11), товарно-транспортними накладними № ТН-00002 від 21.12.2021 (а.с. 12) та № ТН-00003 від 21.12.2021 (а.с. 13), з яких вбачається, що вантажоодержувачем, а саме ЗВ ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом», правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом», отримано товар згідно з видатковими накладними №7 від 21.12.2021 та №8 від 21.12.2021, про що свідчить підпис відповідальної особи вантажоодержувача - інженера ОСОБА_2.

Також в матеріалах справи наявні копії квитанцій про реєстрації податкових накладних № 9420000367 від 22.11.2022 та № 9419024876 від 25.11.2022 (а.с. 84, 87).

Факт отримання товару відповідачем не заперечується.

Спір виник через наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно Договору.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних: № 7 від 21.12.2021 на суму 5 202 864,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 867 144,00 грн, №8 від 21.12.2021 на суму 417 780,00 грн, в тому числі ПДВ - 69 630,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

В матеріалах справи наявні копії квитанцій про реєстрації податкових накладних № 9420000367 від 22.11.2022 та № 9419024876 від 25.11.2022 (а.с. 84, 87), проте доказів оплати за товар відповідачем суду не надано і матеріали даної справи не містять.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як правильно встановлено судом першої інстанції умовами Договору сторони не передбачили нарахування пені покупцю за несвоєчасну сплату продавцю за товар, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача 913 162,16 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 наведеної норми).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлені судом обставини, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що здійснений позивачем розрахунок 3% річних є помилковим, за підрахунком суду першої інстанції до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 233 757,19 грн 3% річних за період з 22.02.2022 по 12.07.2023, при цьому інфляційні втрати позивачем розраховані правильно і підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі (1 552 632,78 грн).

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки належності відповідача до державного сектору економіки, об`єктів критичної інфраструктури, віднесення до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не можуть слугувати підставою для звільнення його від відповідальності.

Щодо відсутності вини, то за приписами статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тоді як наведені відповідачем обставини щодо втрати значної частини виробничих потужностей, що негативно вплинуло на його фінансовий стан, виконання в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, підтримки безпеки всіх АЕС України (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), то наведене не свідчить про відсутність вини у розумінні статті 614 ЦК України та не звільняє відповідача від відшкодування позивачу 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Щодо доведення відповідачем належними та допустимими доказами, що засновником позивача та його кінцевим бенефіціарним власником є громадянином рф, якому належить 100 % частки у статутному капіталі, а тому на спірні правовідносини поширюється дія постанови №187, то як правильно встановлено судом першої інстанції посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2, видана 24.05.2003 за №8011 (а.с. 91-92) є достатнім доказом, який підтверджує, що ОСОБА_1 проживає на території України на законних підставах.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення терміну іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Вказаним Законом визначено, що посвідка на постійне проживання це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до пунктів 1, 3, 5 статті 31 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка на постійне проживання оформляється іноземцям та особам без громадянства (незалежно від віку), які мають дозвіл на імміграцію в Україну. Посвідка на постійне проживання видається строком на 10 років.

Посвідка на постійне проживання ОСОБА_1 № НОМЕР_2, видана 24.05.2003 за №8011 має строк до 23.05.2033.

Постановою №187 відповідно до статей 12-1, 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України постановляє: для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором), зокрема, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання. Вказаний правовий висновок щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 викладено у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі №922/1589/22.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, засновником та кінцевим бенефіціарним власником, якого є Терехін Дмитро, який проживає на території України на законних підставах, не підпадає під дію постанови №187.

Крім того, відповідно до пункту 15 постанови Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.

Згідно підпунктів 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України резиденти - це: а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет; в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач зареєстрований 16.07.2020 Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією, присвоєно код 43713932, має юридичну адресу: 04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35, офіс 108/4, отже юридична особа проводить свою діяльність відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно частково задовольнив позовні вимоги.

Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (ст. 59).

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (частини 1, 2, 4 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076-VI).

Згідно із частиною 1 статті 27 Закону №5076-VI договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.06.2023 між позивачем (клієнт) та Адвокатом Джеджея Луїзою Анатоліївною (адвокат) укладений договір про надання правової допомоги № 280623-01, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов`язок усіма законними методами та способами надавати правову допомогу по захисту та представленню клієнта в Господарському суді міста Києва з приводу розгляду судової справи за позовом ТОВ «Гамматекс ЛТД» до ДП НАЕК «Енергоатом» про стягнення заборгованості, пені та процентів за договором поставки (а.с. 31-33).

Відповідно до пункту 4.3 вказаного договору загальна сума гонорару адвоката за розгляд справи у суді першої інстанції за даним договором складає 8 000,00 грн.

Матеріали справи містять підписаний адвокатом детальний опис робіт до договору № 280623-01 від 28.06.2023 (а.с. 21) та затверджений між клієнтом та адвокатом акт наданих послуг від 11.07.2023 (а.с.22) згідно з якими адвокатом надано, а клієнтом прийнято наступні послуги: усна консультація з вивченням документів по питанню стягнення заборгованості з ВП «Запорізька АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «Гамматекс ЛТД» за договором поставки № 53-121-01-21-10988 від 20.12.2021 з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми та пені (1 година) - 500,00 грн; складання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми та пені - 7 500,00 грн.

Підтвердженням того, що Джеджея Луїза Анатоліївна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000697 від 19.04.2019 (а.с. 24).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем не оскаржується, а тому не підлягає апеляційному перегляду відповідно до приписів статті 269 ГПК України.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/12414/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

4. Матеріали справи №910/12414/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 25.03.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

Л.Г. Сітайло