Ухвала

від 25.03.2024 по справі 915/276/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

25 березня 2024 року Справа № 915/276/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши матеріали

за позовом: Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573)

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

про: стягнення 50 000,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

18.03.2024 Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н та без дати (вх. № 3164/24) (з додатками), в якій просить суд:

1. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 50 000,00 грн за безоплатне користування з 21.01.2022 по 01.02.2024 земельною ділянкою площею 2033 кв.м з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 за адресою: АДРЕСА_2 (отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UA588999980314000611000014483).

2. Стягнути з Відповідача на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 2684,00 грн. (банк отримувача ДКСУ м. Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок № UA448201720344230028000027733).

3. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську міську раду.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі, виходячи з такого.

Судовий захист прав суб`єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб`єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти.

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

З огляду на вказане, суд зауважує, що система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приписами ч. 1 ст. 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Тобто, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справі № 810/2770/18, від 18.06.2019 у справі № 924/478/18, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин, тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, якщо стороною у спорі є фізична особа при вирішенні питання щодо підвідомчості такого спору господарському суду, суд повинен встановити характер спірних правовідносин, а саме: чи пов`язані такі правовідносини з господарською діяльністю фізичної особи, чи витікають з правовідносин, в яких учасник справи виступає саме як фізична особа.

В обґрунтування пред`явлення позову до господарського суду Миколаївська міська рада посилається на те, що відповідно до витягу з держаного земельного кадастру від 22.08.2023 №НВ-0001688472023 земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010, площею 2023 кв.м. за адресою Одеське шосе, 92/3 в м. Миколаєві відноситься до земель категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, тобто землі комерційного призначення. При цьому, позивач зазначає, що фактично земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності - для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування (опис об`єкта: пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м.; шиномонтаж загальною площею 269,1 кв.м.; навіс; огорожа; замощення). Отже, на переконання Миколаївської міської ради, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Миколаївською міською радою та ОСОБА_1 , пов`язаний із безпідставним збереженням відповідачкою коштів за безоплатне користування земельною ділянкою комерційного призначення, інша діяльність на якій не дозволена, та із здійсненням останньою підприємницької діяльності на цій земельній ділянці, у зв`язку з чим спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

З урахуванням наведеного, суд наголошує, що згідно з ч. 1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Приписами ст. 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України).

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, об`єкта нерухомості, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

У відповідності з ч. 1 ст. 58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Приписами ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

З зазначеного витікає, що фізична особа без державної реєстрації як підприємець не може здійснювати підприємницьку діяльність, в тому числі пов`язану із використанням та розпорядженням об`єктом нерухомості.

Так, у справі, що розглядається, до суду заявлена позовна вимога щодо стягнення грошових коштів за безоплатне користування земельною ділянкою комунальної власності з відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 , як власника нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці. При цьому, вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 як за фізичною особою.

Крім того, за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 була 03.04.2007 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності (номер запису: 25220000000029499). Разом із тим, 27.04.2011 до реєстру внесено запис про припинення суб`єкта господарювання (номер запису: 25220060006029499, підстава: власне рішення).

Таким чином, з 27.04.2011 ОСОБА_1 , за відсутності державної реєстрації як підприємця, не може здійснювати підприємницьку діяльність.

За такого, суд зауважує, що з позовної заяви не вбачається, що нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці комунальної власності використовується ОСОБА_1 саме з метою здійснення нею підприємницької діяльності.

Отже зі змісту позовної заяви та наданих до неї доказів, господарським судом не встановлено обставин наявності у спірних правовідносинах ознак господарських, а отже не встановлено обставин, які б свідчили про недоцільність застосування при визначенні юрисдикції цього спору критерію за суб`єктом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відтак, оскільки в даному випадку позивачем не доведено, що відповідач у спірних правовідносинах виступає саме як суб`єкт підприємницької діяльності, дана справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

За приписами ч.ч. 3-4, 6 ст. 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 175 ГПК України, суд роз`яснює позивачеві, що заявлені вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом згідно норм Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 4, 20, 45, 175, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі № 915/276/24 за позовною заявою Миколаївської міської ради б/н та без дати (вх. № 3164/24) до ОСОБА_1 про стягнення 50 000,00 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та у строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Додатки (лише на адресу позивача):

- позовна заява б/н та без дати (вх. № 3164/24) з доданими до неї документами, всього на 28 арк., у т.ч. конверт.

Суддя О.Г. Смородінова