Постанова

від 04.06.2024 по справі 915/276/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/276/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Миколаївської міської ради: не з`явився

від ОСОБА_1 : не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 року про відмову у відкритті провадження, суддя в І інстанції Смородінова О.Г., повний текст якої складено 25.03.2024, в м. Миколаєві

у справі №915/276/24

за позовом: Миколаївської міської ради

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення 50 000,00 грн

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області із позовом до ОСОБА_1 , в якій просила суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 50 000 грн за безоплатне користування з 21.01.2022 по 01.02.2024 земельною ділянкою площею 2033 кв.м з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у спірний період фактичним користувачем земельної ділянки площею 2033 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 на якій розташований нежитловий об?єкт нерухомого майна був відповідач, який не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органа місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 відмовлено Миколаївській міській раді у відкритті провадження у справі №915/269/24 за позовною заявою Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 50 000,00 грн.

Суд дійшов висновку, що у справі, що розглядається, до суду заявлена позовна вимога щодо стягнення грошових коштів за безоплатне користування земельною ділянкою комунальної власності з відповідача - фізичної особи, як власника нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці. При цьому, вказане нерухоме майно зареєстровано за відповідачем як за фізичною особою.

За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відповідач був 03.04.2007 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності. Разом із тим, 27.04.2011 до реєстру внесено запис про припинення суб`єкта господарювання (номер запису: 25220060006029499, підстава: власне рішення). Таким чином, з 27.04.2011 відповідач, за відсутності державної реєстрації як підприємця, не може здійснювати підприємницьку діяльність.

Отже, з позовної заяви не вбачається, що нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці комунальної власності використовується відповідачем саме з метою здійснення ним підприємницької діяльності.

Таким чином, зі змісту позовної заяви та наданих до неї доказів, господарським судом не встановлено обставин наявності у спірних правовідносинах ознак господарських, а отже не встановлено обставин, які б свідчили про недоцільність застосування при визначенні юрисдикції цього спору критерію за суб`єктом, а тому судом відмовлено у відкритті провадження у даній справі згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, відповідно до яких суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

08.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Миколаївської міської ради, в якій остання просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 у справі №915/276/24 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації об?єктів дорожнього сервісу, тобто землі комерційного призначення. При цьому, фактично земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності - для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування (опис об?єкта: пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м.; шиномонтаж загальною площею 269,1 кв.м.; навіс; огорожа; замощення).

На думку апелянта правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Миколаївською міською радою та ОСОБА_1 , пов?язаний із безпідставним збереженням відповідачкою коштів за безоплатне користування земельною ділянкою комерційного призначення, інша діяльність на якій не дозволена, та із здійсненням останньою підприємницької діяльності на цій земельній ділянці, у зв?язку з чим спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Таким чином, відповідний позов підсудний Господарському суду Миколаївської області.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 у справі №915/276/24.

08.05.2024 Миколаївською міською радою в системі електронний суд була сформована заява про відкликання апеляційної скарги, мотивована тим, що відповідачем було добровільно сплачено 50 000 грн, а тому, керуючись статтею 266 Господарського процесуального кодексу України позивач відкликає апеляційну скаргу у даній справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у задоволенні заяви Миколаївської міської ради про відкликання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 у справі №915/276/24 відмовлено.

В судовому засіданні 04.06.2024 сторони не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою було відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019р. у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022р. у справі № 904/1448/20.

Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК України).

В свою чергу, відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України, ч. 1 якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач зазначає, що відповідно до витягу з держаного земельного кадастру від 22.08.2023 №НВ-0001688472023 земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010, площею 2023 кв.м за адресою Одеське шосе, 92/3 в м. Миколаєві відноситься до земель категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, тобто землі комерційного призначення.

Позивач ствержує, що фактично земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності - для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування (опис об`єкта: пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м.; шиномонтаж загальною площею 269,1 кв.м.; навіс; огорожа; замощення).

Отже, на думку Миколаївської міської ради, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Миколаївською міською радою та ОСОБА_1 , пов`язаний із безпідставним збереженням відповідачкою коштів за безоплатне користування земельною ділянкою комерційного призначення, інша діяльність на якій не дозволена, та із здійсненням останньою підприємницької діяльності на цій земельній ділянці, у зв`язку з чим спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 916/1261/18.

Отже, фізична особа без державної реєстрації як підприємець не може здійснювати підприємницьку діяльність, в тому числі пов`язану із використанням та розпорядженням об`єктом нерухомості.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Приписами ч. 9 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Таким чином, фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Судова колегія зауважує, що у даному випадку відповідач у даній справі - ОСОБА_1 є власником спірного нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, як фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, доказів протилежного матеріали справи не містять та не заперечується з боку позивача. При цьому, вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 як за фізичною особою.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 була 03.04.2007 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності (номер запису: 25220000000029499).

Водночас, 27.04.2011 до реєстру було внесено запис про припинення суб`єкта господарювання (номер запису: 25220060006029499, підстава: власне рішення).

Таким чином, з 27.04.2011 ОСОБА_1 , за відсутності державної реєстрації як підприємця, не може здійснювати підприємницьку діяльність.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, якій б підтверджував обставину використання ОСОБА_1 нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності саме з метою здійснення нею підприємницької діяльності.

Твердження скаржника про те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації об?єктів дорожнього сервісу, тобто землі комерційного призначення жодним чином не свідчить про те, що відповідач у даній справі фізична особа ОСОБА_1 використовує нерухоме майно на відповідній спірній земельній ділянці для здійснення підприємницької діяльності, оскільки жодного доказів на підтвердження даної обставини позивачем не надано, як і не надано доказів того, що таке майно може використовуватися лише з господарською метою.

Крім того, в даному випадку слід виходити не з того, що відповідач є власником нерухомого майна на спірній земельній ділянці, цільове використання якої є розміщення та експлуатації об?єктів дорожнього сервісу, а з того, що господарські відносини з відповідачем у позивача відсутні.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в діях, про які йдеться в позові, пов`язаних із спірною земельною ділянкою комунальної власності, відсутні ознаки господарської діяльності.

Судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні ознаки господарського спору, оскільки відповідач не є суб`єктом підприємницької діяльності, між сторонами відсутні господарські відносини, позивачем жодним чином не доведено факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а також відсутні у законі норми, що прямо передбачали б вирішення цього спору господарським судом.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Скаржник не спростував висновок суду про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, що свідчить про те, що позивач повинен звертатись до суду загальної юрисдикції за місцезнаходженням відповідача відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зазначає про відсутність імперативних норм ст. 20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору, одним із учасників якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.

Як вказано вище, відповідно до ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

При цьому, суд апеляційної інстанції роз`яснює позивачеві, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 у справі №915/276/24.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 у справі №915/276/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 у справі №915/276/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.06.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська