Рішення

від 12.03.2024 по справі 916/4138/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4138/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬФІН ТРЕЙД"; (вул. Глибочицька, м.Київ, Київська область, 04052)

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" (вул. Шенгелія, буд.3-А,Херсон,73000) про стягнення 452 070,97 грн.;

за участю представників:

від позивача: Берьозкіна Ю.В.- по довіреності

від відповідача: Чайка О.Ю.- по довіреності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬФІН ТРЕЙД" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" про стягнення 760726,35грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №876 від 15.10.2019

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.09.2023 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/4138/23 за правилами загального позовного провадження.

13.10.2023 відповідач надав відзив на позов відповідно якому просить відмовити позивачу в задоволені позову з підстав викладених у відзиві.

23.10.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно якої позивач не погоджується із викладеними у відзиві посиланнями та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

24.10.2023 відповідач звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів в порядку ст. 91 ГПК України.

Крім того, 26.10.2023 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив.

02.11.2023 позивач надав заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат та просить суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 302877грн., пеню в розмірі 26910,41грн., інфляційні в розмірі 104086,05грн., 3% річних в розмірі 18197,51грн.

Також просить повернути з Державного бюджету 4629,84грн. судового збору.

Крім того, сторонами по справі були надані письмові додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 18.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 12.03.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Між ТОВ «Дельфін Трейд» (Постачальник) та ТОВ «СТРОЙ ОПТ» (надалі - Покупець) укладений договір поставки № 876 від 15 жовтня 2019 року (далі - Договір) про обов`язок Постачальника передати у власність Покупця Товар на умовах, визначених договором з покладення обов`язків на Покупця прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування (асортимент) Товару, його кількість, ціна та загальна вартість, строки поставки узгоджуються Сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме -видаткова накладна. Сторони домовилися, що первинний документ підтверджує здійснення гос подарс ької операції.

Згідно з п.3.1 Договору прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається Покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання Товару' від Постачальника. Оригінали супроводжувальних документів Постачальник передає Покупцю разом із товаром.

За п.3.7 Договору у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання Товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення Покупцем письмової вимоги, прийняти цей Товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий Товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

У відповідності до п. 4.1 Договору обов`язок постачальника по передачі Товару вважається виконаним в момент передачі товару Покупцю, який визначається датою накладної.

Згідно з п.п. 7.1. 7.3, 7.4, 7.6 Договору ціна Товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) Постачальника. Загальна вартість кожної партії Товару вказується в видаткових накладних Постачальником. Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня. Оплата Товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у розділі 12 даного Договору. Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок Постачальника або інший рахунок, вказаний Постачальником.

За п.11.5 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 15.10.2020. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати закінчення договору.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору ТОВ «Дельфін Трейд» поставив ТОВ «СТРОП ОПТ» Товар на загальну суму 931 334.94 гривень, що підтверджується видатковими накладними. Товар на суму 81265,81грн. повернуто постачальнику.

Позивач вказує, що свої зобов`язання, протягом усього строку дії Договору ТОВ «Дельфін Трейд» виконувало належним чином, жодних зауважень з боку ТОВ «СТРОЙ ОПТ» не надходило, вимоги про прийняття постачальником нереалізованого покупцем Товару у відповідності до п. 3.7. Договору не надходило, а відтак поставлений Товар є таким, що підлягає оплаті.

В порушення досягнутих домовленостей, ТОВ «СТРОЙ ОПТ» не перерахувало в повному обсязі на розрахунковий рахунок Постачальника грошові кошти за отриманий Товар здійснивши часткові оплати на суму 547 192,13 грн. Отже, залишок боргу за поставлений товар складає 302 877грн.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не була погашена заборгованість за вищевказаним договором, позивач окрім основного боргу в сумі 302877 грн, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 26910,41грн., інфляційні в розмірі 104086,05грн., 3% річних в розмірі 18197,51грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом, що розглядається судом в межах цієї справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст.. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Як встановлено судом, між ТОВ «Дельфін Трейд» (Постачальник) та ТОВ «СТРОЙ ОПТ» (надалі - Покупець) укладений договір поставки № 876 від 15 жовтня 2019 року (далі - Договір) про обов`язок Постачальника передати у власність Покупця Товар на умовах, визначених договором з покладення обов`язків на Покупця прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування (асортимент) Товару, його кількість, ціна та загальна вартість, строки поставки узгоджуються Сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме -видаткова накладна. Сторони домовилися, що первинний документ підтверджує здійснення гос подарс ької операції.

На виконання умов Договору ТОВ «Дельфін Трейд» поставив ТОВ «СТРОП ОПТ» Товар на загальну суму 931 334.94 гривень, що підтверджується видатковими накладними. Товар на суму 81265,81грн. повернуто постачальнику.

Позивач свої зобов`язання протягом усього строку дії Договору виконував належним чином, жодних зауважень з боку ТОВ «СТРОЙ ОПТ» не надходило, вимоги про прийняття постачальником нереалізованого покупцем Товару у відповідності до п. 3.7. Договору не надходило, а відтак поставлений Товар є таким, що підлягає оплаті.

В порушення умов договору, ТОВ «СТРОЙ ОПТ» не перерахувало в повному обсязі на розрахунковий рахунок Постачальника грошові кошти за отриманий Товар здійснивши часткові оплати на суму 547 192,13 грн. Отже, залишок боргу за поставлений товар складає 302 877грн.

Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача за поставку товару у розмірі 302877 грн., у зв`язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за Договором пеню в розмірі 26910,41грн.,

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом п. 8.1. Договору передбачено, що у випадку невиконання або невідповідного виконання Покупцем зобов`язань по оплаті поставленого Товару Постачальник має право стягнути з Покупця штрафну неустойку у розмірі 0.2% від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

В зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо оплати товару, відповідачу позивачем нарахована пеня в розмірі 26910,41грн.

Наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 26910,41грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за Договором інфляційних витрат в розмірі 104086,05грн. та 3% річних в розмірі 18197,51грн..

Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за Договором інфляційних витрат в розмірі 104086,05грн. та 3% річних в розмірі 18197,51грн. підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Представник Відповідача зазначає, що відповідно до розділу 7 договору, ціна товару визначається згідно Специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії Товару вказується в видаткових накладних постачальником (п. 7.1. договору). Відповідач зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня (п. 7.3. договору). Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача, зазначений, або інший рахунок, вказаний позивачем (п. 7.6. договору).

При укладенні договору поставки № 879 від 15 жовтня 2019 року Сторони погодили між собою інший порядок розрахунків, а саме оплата за реалізований товар щотижня. З огляду на вищевикладене у Відповідача виникає обов`язок сплатити за поставлений товар виключно після його реалізації, яка підтверджується звітом.

Крім того, відповідач зазначає, що подія, на яку є вказівка в договорі ще не настала, або в нього не має відомостей про факт настання такої події, то відповідно до ч. 3 Статті 530 Цивільного кодексу України він зобов`язаний надіслати відповідачу письмову вимогу про оплату поставленого товару. І Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Проте Позивачем на виконання вимог статті 530 Цивільного кодексу України не була надіслана вимога Відповідачу оплатити за поставлений Товар. Таким чином, станом на момент звернення до суду зобов`язання оплатити за поставлений Товар не виникало у відповідача, оскільки Позивач не звертався з такою вимогою. Позивач посилається на ч.1 ст. 692 ЦК кодексу України як на підставу виникнення зобов`язання по оплаті за поставлений товар. При цьому ігноруючи умови укладеного між Сторонами Договору поставки , а саме пункт 7.3. Договору та вимоги статті 530 ЦК України. Посилання позивача на ч. 3 ст. 212 ЦК України згідно якої якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала, - не може бути застосовано до правовідносин із відповідачем. Оскільки місцезнаходженням відповідача є місто Херсон вулиця Шенгелія , 3А. Загальновідомим фактом є факт окупації міста Херсон в період з 24 лютого 2022 року до 11 листопада 2022 року. В зазначений період відповідач не міг вести господарську діяльністю та виконувати свої зобов`язання за договором поставки. Оплати за поставлений товар здійснювались відповідачем по мірі його реалізації, так як це було визначено в договорі в п. 7.3, зокрема остання оплата до окупації була здійсненна 18.01.2022 року і наступна вже після деокупації міста 14.03.2023 року.

Судом встановлено, що п. 3.7 договору поставки передбачено, що у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

П. 7.3. передбачено, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

При цьому у позивача відсутній доступ до даних відповідача щодо реалізації ним товару, а також відсутній доступ до даних щодо продукції, що зберігається на складі відповідача, тому визначити момент, з якого у відповідача настає строк щотижневого розрахунку за реалізований товар позивач самостійно не може.

Крім того, п. 3.7. договору чітко визначена можливість повернення нереалізованого товару протягом 90 днів з моменту його отримання. Тому, в разі не реалізації товару, у відповідача була можливість повернути або замінити товар на той, який користується більшим попитом.

Відповідач не скористався правом повернути товар у передбачені договором строки.

Таким чином, суд вважає, що положення п.7.3 договору стосовно того, шо покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не створює підстав вважати, що обов`язковою умовою оплати отриманого товару с його реалізація відповідачем.

Отже, у відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України, у ГОВ «С ГРОЙ ОПТ» виник обов`язок оплати Товару після його прийняття або він міг скористатися правом повернення Товару протягом 90 днів в разі його не реалізації. Так як 22.05.2023, з простроченням 90-ти денного строку, повернена тільки частина Товару, вважаємо, що інша частина реалізована, а отже Постачальник набув підстав для нарахування санкцій за несвоєчасне виконання обов`язків з оплати Товару, передбачених Договором.

Також, суд свертає увагу, що з огляду на умови щотижневого розрахунку, враховуючи те, що остання поставка товару відбулася 24.05.21 року у відповідності до видаткової накладної № 52 від 24.05.21 року (за 9 місяців до початку повномасштабного вторгнення та окупації Херсону), а відповідач і не здійснював щотижневий розрахунок і не повертав в строки, передбачені договором товар, відповідно не дотримувався умов Договору протягом всього строку його дії, що не пов`язано з воєнними діями на території України.

Що стосується нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції відповідач зазначає, що у період окупації для відповідача наступили обставини форс-мажор в результаті яких ТОВ «СТРОЙ ОПТ» не міг виконувати свої зобов`язання за договором поставки з причин не залежних від волі Відповідача, тому нарахування за вказаний період неустойки та санкцій відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є неправомірним.

Суд не приймає такі заперечення відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавств.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Частина 2 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили).

Суд зазначає, що одне лише посилання на форс-мажорні обставини не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід унеможливлює виконання конкретного договору.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Отже з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс мажорних обставин не визначено.

Відповідачем не доведено, які саме форс-мажорні обставини та який причинно-наслідковий зв`язок унеможливлює виконання конкретного договору.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача повністю.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача.

Крім того, суд вважає задовольнити клопотання відповідача про повернення з державного бюджету судовий збір в розмірі 4629,83грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" (вул. Шенгелія, буд. 3-А, Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 41481333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬФІН ТРЕЙД"; (вул. Глибочицька, м.Київ, Київська область, 04052, код ЄДРПОУ 43194020) суму боргу в розмірі 302877грн., пеню в розмірі 26910,41грн., інфляційні в розмірі 104086,05грн., 3% річних в розмірі 18197,51грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6781,07 грн.

3. Повернути Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬФІН ТРЕЙД"; (вул. Глибочицька, м.Київ, Київська область, 04052, код ЄДРПОУ 43194020) з державного бюджету України сплачену суму судового збору у розмірі 4629грн. 83 коп., яка була зарахована в дохід бюджету за платіжною інструкцією № 1198 від 07.09.2023р. оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Накази видати.

Повне рішення складено 22 березня 2024року

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов