Рішення

від 04.03.2024 по справі 761/20400/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/20400/23

Провадження № 2/761/2655/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Білоус Г.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року, через систему «Електронний суд» надійшов вказаний позов.

В позовних вимогах позивач просить: стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 12 276,52 грн, з яких: 5 800,00 грн. - сума боргу, 2 947,26 грн. - інфляційне збільшення, 629,26 грн. - 3 % річних, 2 900,00 грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.07.2019 позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛАН СИСТЕМС» уклали Договір № 0107/19-11 про розподіл майнових прав на службовий твір. За Договором позивач зобов`язувався розробити та передати відповідачу Службовий твір та отримати винагороду за це.

Позивач розробив та передав відповідачу службовий твір, що підтверджується Актом від 25.09.2019 року до Договору № 0107/19-11 від 01.07.2019. Однак винагорода не була оплачена відповідачем, що порушує умови договору.

Оскільки відповідач добровільно відмовляється виконувати грошове зобов`язання, позивач з метою захисту своїх майнових прав та інтересів звернувся до суду з позовом щодо стягнення таких коштів у примусовому порядку, 3% річних та інфляційних на підставі положень ч.2 ст.625 ЦК України та на підставі п.6.3 Договору пені за період з 08.06.2023 року по 07.06.2023 року.

08.08.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в яких представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначає представник, позивач не надав доказів існування заборгованості за договором. Згідно з банківською відомістю зарахувань заробітної плати, у жовтні 2019 року позивачу виплачено заробітну плату: 17.10.2019 - 2415,00 грн., 28.10.2019 - 2 415,00 грн. та 4 669,00 грн. винагороди виплачено 28.10.2019 року. Вказане підтверджується також розрахунковими відомостями. Крім того представник вказав, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу тримісячного терміну, передбаченого ст.233 КЗпП України.

06.09.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Як зазначив представник, представник відповідача не довів що відомість щодо виплати заробітної плати є доказом виплати одноразової винагороди, так як з неї вбачається нарахування лише заробітної плати.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши сторони та оцінивши їх процесуальні заяви, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ч.2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 01.07.2019 ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛАН СИСТЕМС» уклали Договір № 0107/19-11 про розподіл майнових прав на службовий твір.

За вказаним Договором позивач зобов`язувався розробити та передати відповідачу Службовий твір та отримати винагороду за таку роботу.

Згідно з п.5.2 Договору, Роботодавець за передання (відчуження) майнових прав на твір зобов`язався виплатити Позивачу разову винагороду у розмірі одного окладу згідно штатного розпису що діяв на час підписання Акту. Виплата проводиться протягом 30 днів з дати передачі Твору (підписання акту).

Позивач розробив та передав відповідачу Службовий твір, що підтверджується Актом від 25.09.2019 прийому-передачі Службового твору та передачу (відчуження) майнових прав до Договору № 0107/19-11 від 01.07.2019.

Згідно з п.4 даного Акту, винагорода за передання (відчуження) майнових прав на Твір складає 5 800,00 грн., з утриманням податків в сумі 1 131,00 грн.

Тобто, згідно з Актом, позивач мав отримати винагороду в сумі 4 669,00 грн. та відповідач мав сплатити вказану винагороду по 25.10.2019 року включно.

При зверненні до суду з позовом позивач вказав, що він не отримував вказаної Винагороди.

Представник позивача не надав суду виписки по власному рахунку на який перераховувалась заробітна плата відповідачем для можливості встановлення надходження/ненадходження вказаної суми Винагороди.

Однак уповноважений представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що вказана сума Винагороди була виплачена позивачу 28.10.2019 року, що підтверджується відомістю зарахування заробітної плати за період 04.01.2019-27.12.2019.

Представник позивача заперечувала вказану обставину в судовому засіданні.

В той же час представник позивача не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач, як роботодавець мав здійснювати інші виплати позивачу, крім посадового окладу, що здійснено 17.10.2019 року в сумі 2 415,00 грн. та 28.10.2019 року в сумі 2 415,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 28.10.2019 року виконав власні зобов`язання за Договором № 0107/19-11 від 01.07.2019 року. А тому позовні вимоги в частині стягнення винагороди не підлягають задоволенню.

В той же час, вказана виплата була проведена після спливу 30 днів з дня підписання акту (25.09.2019 року).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у випадку порушення строку розрахунку, вказаного в п.5.2 цього Договору, Роботодавець виплачує працівникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Так як судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати винагороди, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача, нараховані за період з 26.10.2019 року по 27.10.2019 року: 0,77 грн - 3 % річних, 7,93 грн. - пеня. За вказаний період інфляційне збільшення не нараховується, тому в цій частині вимоги позову не підлягають задоволенню.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.

Представник відповідача зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу тримісячного терміну, передбаченого ст.233 КЗпП України.

Однак враховуючи що між сторонами був укладений цивільно-правовий договір, суд вважає, що на правовідносини між сторонами, які виникли на його підставі не поширюються положення КЗпП України.

Керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд-

вирішив:

Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» (ЄДРПОУ 33447399, адреса: м.Київ, вул.Мельникова, буд.12) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» на користь ОСОБА_3 пеню в сумі 7,93 грн., 3% річних в сумі 0,77 грн. та 7,52 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12 березня 2024 року

Суддя: Н.Г. Притула