Рішення

від 22.03.2024 по справі 280/455/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2024 року Справа № 280/455/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор»

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» (далі відповідач), у якому просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень за березень, квітень, травень та червень 2022 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за березень, квітень, травень та червень 2022 року в розмірі 30000,00 гривень щомісячно;

3) визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень з 30.08.2022 по 17.10.2022 пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з 30.08.2022 по 17.10.2022 пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката.

Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Стариченком М.П., який діє на підставі ордеру серії АР №1024396 від 12.01.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 22.12.2015 була прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України (Державна установа «Запорізький слідчий ізолятор» на посаду молодшого інспектора 1-ої категорії відділу режиму і охорони, що підтверджується записами у трудовій книжці. 08.11.2023 на підставі наказу № 222/ос-23 ДУ «ЗСІ» звільнена за власним бажанням у запас Збройних Сил України. Представник вказує, що проходивши військову службу в ДУ «ЗСІ» позивачка мала законні підстави на отримання додаткової грошової винагороди в період з 24.02.2022 по 07.07.2022 щомісячно в розмірі 30000 гривень, та в період з 30.08.2022 по 17.10.2022 пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, передбаченої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168. Однак, відповідно до Довідки про грошове забезпечення за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» не було здійснено жодної виплати відповідно до Постанови №168. Вказаними діями, на думку представника позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди позивачці.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

02.02.2024 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№5428), у якому представник відповідача зазначає, що в листі Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 зазначено, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу). На думку відповідача, проходження військової служби, служби в Державній кримінально-виконавчій службі України слід розглядати як упорядкування комплексу правових умов і взаємовідносин в частині реалізації прав та обов`язків, які виникають з моменту призначення на посаду та закінчується з моменту припинення служби, а порядок несення служби визначає суспільні відносини, які виникають під час безпосереднього виконання службових обов`язків (несення чергування, гарнізонної та вартової служби тощо) у процесі проходження служби, в тому числі у межах правового режиму або визначеного періоду часу. Представник відповідача вказує, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 виплата винагород здійснюється органом, установою за місцем постійного проходження служби особи рядового чи начальницького складу, де він призначений на штатну посаду, на підставі наказів такого органу, установи, в межах асигнувань, передбачених у кошторисі органу, установи. За період з 24.02.2022 року по 31.08.2022 року виплату додаткової винагороди було проведено відповідно до наказів від 26.05.2022 року №94/ОС-22, від 18.08.2022 року №156/ОС-22, від 29.09.2022року №176/ОС-22, від 26.10.2022 року № 204/ОС-22. За період з 30.08.2022 по 17.10.2022 виплати не передбачені у зв`язку зі змінами постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, які були внесені 08.10.2022 за №1146 та застосовувались з 01.09.2022 року про виключення Державної кримінально-виконавчої служби з вище зазначеної постанови. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 22.01.2024 суд відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 позивач 22.12.2015 прийнята на службу до Державно кримінально-виконавчої служби та наказом начальника СІЗО від 08.11.2023 № 222/ОС-23 позивача звільнено за власним бажанням за пунктом 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у запас Збройних Сил України.

Згідно з довідкою про грошове забезпечення, позивачу за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року спірна винагорода виплачувалась пропорційно відпрацьованому часу лише за декілька місяців: травень 2022 року 16490,88 грн, серпень 2022 року 11397,60 грн, вересень 2022 року 4838,40 грн, жовтень 2022 року 4596,48 грн.

Наказом начальника СІЗО № 94/ОС-22 «Про надання додаткової винагороди персоналу ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» від 26.05.2022 за період з 24.02.2022 по 25.04.2022 позивачу нарахована додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу (з 24.02.2022 до 28.02.2022 34 год., з 01.03.2022 до 31.03.2022 206 год., 01.04.2022 до 25.04.2022 160 год.) у розмірі 16490,88 грн.

Наказом начальника СІЗО № 156/ОС-22 «Про надання додаткової винагороди персоналу ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» від 18.08.2022 за період з 26.04.2022 по 06.06.2022 позивачу нарахована додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу: з 26.04.2022 до 30.04.2022 40 год. 1666,80 грн; з 01.05.2022 до 31.05.2022 200 год. 8064,00 грн; з 01.06.2022 до 06.06.2022 40 год. 1666,80 грн.

Наказом начальника СІЗО № 176/ОС-22 «Про надання додаткової винагороди персоналу ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» від 23.09.2022 за період з 14.07.2022 по 31.07.2022 позивачу нарахована додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу (з 14.07.2022 до 31.07.2022 120 год.) у розмірі 4838,40 грн.

Наказом начальника СІЗО № 204/ОС-22 «Про надання додаткової винагороди персоналу ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» від 26.10.2022 за період з 01.08.2022 по 09.08.2022, з 23.08.2022 по 31.08.2022 позивачу нарахована додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу (114 год.) у розмірі 4596,48 грн.

Також відповідачем до справи долучено лист Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22, у якому зазначено, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу).

Вважаючи дії державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі позивачу додаткової винагороди згідно із Постановою № 168 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.

Таким чином, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме щомісячні його види, виплачуються пропорційно відпрацьованому часу.

Суд враховує, що на час розгляду цієї справи Верховний Суд у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 сформував висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у подібних правовідносинах, який у подальшому було підтримано Верховним Судом у постанові від 18.01.2024 у справі № 200/297/23.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023. Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Надалі до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком. До такого переліку включено Запорізьку область.

Отже, з 24.02.2022 на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах Запорізької області, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. щомісячно.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, установлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.

Водночас статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

У рішенні від 05.04.2001 № 3-рп/2001 Конституційний Суд України також зазначив, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи

Крім того, частина перша статті 52 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Згідно з карткою документа, розміщеною на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, постанова КМУ № 754 від 01.07.2022 набрала чинності 08.07.2022 з дня її опублікування в офіційному виданні «Урядовий кур`єр».

З огляду на викладене, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин змін, внесених до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 з 01.06.2022, оскільки до 08.07.2022 відповідні зміни не були чинними. В іншому випадку, ретроактивне застосування внесених Кабінетом Міністрів України змін до Постанови № 168 призведе до звуження прав позивача.

Таким чином, право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у період з 24.02.2022 по 08.07.2022, окрім інших, мали особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалася допомога в рамках Програми єПідтримка.

Суд звертає увагу, що у випадку відпрацювання позивачем неповного місяця, розрахунок відповідної додаткової винагороди здійснюється в порядку, визначеному пунктом 8 Порядку № 925/5, тобто пропорційно до кількості відпрацьованих позивачем календарних днів у місяці.

За обставинами справи відповідач нараховував і виплачував позивачу додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, пропорційно за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу).

Отже, проведення відповідачем виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, пропорційно за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу) не узгоджується з приписами ані Постанови № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, ані з положеннями Порядку № 925/5.

При цьому суд підкреслює, що лист Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 не є нормою права та не може бути покладений в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем. Роз`яснення, надані у зазначеному листі, мають рекомендаційний характер.

При нарахуванні зазначеної виплати додаткової винагороди відповідач зобов`язаний був застосовувати саме нормативно-правові акти, а не лист Міністерства юстиції України.

Водночас, суд зауважує, що зміст внесених змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції.

Таке тлумачення змісту постанов Кабінету Міністрів України №168 та №793 наведене, зокрема, у постанові Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22.

У постанові від 02.11.2023 в адміністративній справі №160/11851/22 Верховний суд надаючи оцінку поняттям «несення служби» та «проходження служби» зазначив наступне: на переконання Верховного Суду, у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. Положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо.

Враховуючи те, що позивач у спірний період (березень, квітень, травень та червень 2022 року) проходила службу у Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор», що належить до сфери управління Державної кримінально-виконавчої служби України, Запорізька область включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі позивачу додаткової винагороди, оскільки у вказаний період Постанова № 168 передбачала виплату щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн, яка у даному випадку (з урахуванням відпрацювання позивачем неповного місяця) повинна була виплачуватись пропорційно до кількості відпрацьованих позивачем календарних днів у місяці, а не годин, як було нараховано та виплачено відповідачем за обставинами цієї справи.

Отже, суд констатує про застосування неправильного методу обчислення належної до виплати позивачу додаткової винагороди.

Постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 (набрала чинності 19.07.2022) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Пунктом 2 Постанови № 793 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Водночас з огляду на наведені приписи частини першої статті 58 Конституції України та частини першої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», суд також дійшов висновку про неможливість застосування внесених Постановою № 793 змін з 24.02.2022.

Щодо права позивача на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, у період з 30.08.2022 по 17.10.2022 суд зазначає наступне.

З довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 та наказів начальника СІЗО № 94/ОС-22, № 156/ОС-22, № 176/ОС-22, № 204/ОС-22, судом встановлено, що за період з 24.02.2022 по 25.04.2022 позивачу нарахована додаткова винагорода у розмірі 16490,88 грн, яка була виплачена у травні 2022 року, за період з 26.04.2022 по 06.06.2022 додаткова винагорода нарахована у розмірі 11397,60 грн та виплачена у серпні 2022 року, за період з 14.07.2022 по 31.07.2022 позивачу нарахована додаткова винагорода у розмірі 4838,40 грн та виплачена у вересні 2022 року, за періоди з 01.08.2022 по 09.08.2022, з 23.08.2022 по 31.08.2022 нарахована додаткова винагорода у розмірі 4596,48 грн, яка була виплачена у жовтні 2022 року.

У період з 30.08.2022 по 17.10.2022 Запорізька міська територіальна громада була включена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення бойових дій або які перебувають в тимчасовій окупації (наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 зі змінами відповідно до наказів № 193 від 26.08.2022, № 206 від 13.09.2022, № 217 від 26.09.2022, № 233 від 17.10.2022).

Проте, на переконання відповідача, у зазначений період виплати не передбачені у зв`язку зі змінами до Постанови № 168, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 за №1146, та які застосовувались з 01.09.2022 про виключення Державної кримінально-виконавчої служби з вище зазначеної постанови.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146 внесені зміни до пункту Постанови № 168, зокрема: в абзаці першому слова , а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), та (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць) виключено. У пункті 2 такої постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 вересня 2022 року.

Разом з тим, суд знову звертає увагу на принцип дії незворотності нормативно-правових актів у часі, та зауважує що постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146 набрала чинності 18.10.2022, через що у період з 30.08.2022 по 17.10.2022 позивач мала право на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, але відповідачем така винагорода у зазначений період не нараховувалась та не виплачувалась.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз змісту вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.01.2022 у справі № 915/1473/20, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 12.01.2022 у справі № 918/548/21.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:

- договір про надання правничої допомоги від 07.12.2023 № б/н, укладений між позивачем та адвокатом Стариченком Миколою Петровичем;

- додаткова угода № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 07.12.2023 № б/н;

- акт виконаних робіт від 12.01.2024;

- розрахункова квитанція серії СЖТІ № 898390 від 12.01.2024 на суму 5000 грн.

Судом враховується висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 23.12.2021 у справі №755/7943/20-ц про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Відповідно до викладеного у постанові висновку цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.

За змістом додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 07.12.2023 № б/н сторонами погоджено порядок оплати юридичних послуг адвокату за надання юридичних послуг, а саме підготовці позовної заяви, що становить 5000 грн. Відповідно до акту виконаних робіт від 12.01.2024 адвокатом була надана послуга з підготовки позовної заяви, яку оцінено у 5000 грн.

Водночас суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Разом з тим, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

У контексті викладеного, суд зазначає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 5000,00 грн не є належним чином обґрунтованою у розрізі дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, крім того, актом виконаних робіт не визначено кількість витраченого адвокатом часу, що позбавляє можливості оцінити обґрунтованість співмірності обсягу наданих послуг та часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, з огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, тобто не потребує витрат значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності та зважаючи на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню у сумі 2000,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».

За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з березня 2022 року по червень 2022 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Державну установу «Запорізький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з березня 2022 року по червень 2022 року у розмірі до 30000,00 грн пропорційно до кількості відпрацьованих календарних днів у відповідному місяці, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у період з 30.08.2022 по 17.10.2022 пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Державну установу «Запорізький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у період з 30.08.2022 по 17.10.2022 пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Державна установа «Запорізький слідчий ізолятор», місцезнаходження: вул.Перша ливарна, буд.36, м. Запоріжжя, 69011; код ЄДРПОУ 08563553.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.03.2024.

Суддя К.В.Мінаєва