Постанова

від 22.02.2024 по справі 757/57770/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/57770/18-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/1489/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою Київського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із позовом до Київського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом № 148-к від 12.11.2018 року, виданим Київським учбово-виробничим підприємством № 2 УТОС її було звільнено з посади інструктора з організаційно-масової роботи зі згоди профкому підприємства за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає даний наказ незаконним, посилаючись зокрема на те, що вона, як інвалід І групи по зору, лауреат різноманітних конкурсів та фестивалів з творчості для осіб з інвалідністю разом із колективом бере участь у багатьох фестивалях та конкурсах для людей з інвалідністю та завжди займає призові місця. Одним із таких фестивалів був фестиваль творчості осіб з інвалідністю, який відбувався з 15 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року, куди, як зазначає позивач, її було запрошено офіційно Всеукраїнською громадською організацією «Національна асамблея людей з інвалідністю» через керівництво Будинку культури ім. Батюка. Позивач зазначає, що під час репетицій, керівництво в особі ОСОБА_2 запевнило учасників колективу, що всі питання на місцях праці учасників будуть вирішені і обов`язково буде направлений лист на ім`я директорів всіх підприємств, на яких працюють учасниці колективу. Крім того, позивачем заздалегідь в усному порядку було повідомлено керівництво УВП-2 УТОС про її участь у фестивалі. Проте, керівництво УВП-2 УТОС в особі директора ОСОБА_3 і заступника директора з соціальних питань, знаючи про відсутність позивача у цей час, звільнили позивача з роботи, в той час як позивач наголошувала на тому, що причини відсутності її на робочому місці є поважними та були відомі керівництву, а тому не погоджується із своїм звільненням.

На підставі викладеного, просила суд:

скасувати наказ № 148-к від 12 листопада 2018 року, виданий Київським учбово-виробничим підприємством № 2 УТОС про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України;

поновити її на посаді інструктора з організаційно-масової роботи Київського учбово-виробничого підприємства № 2 УТОС;

стягнути з Київського учбово-виробничого підприємства № 2 УТОС середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 листопада 2018 року;

зобов`язати Київське учбово-виробниче підприємство № 2 УТОС відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 50 000, 00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до Київського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Скасовано наказ № 148-к від 12.11.2018 року виданий Київським учбово-виробничим підприємством № 2 УТОС про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інструктора з організаційно-масової роботи Київського учбово-виробничого підприємства № 2 УТОС. Стягнуто з Київського учбово-виробничого підприємства № 2 УТОС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 53200 (п`ятдесят три тисячі двісті) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

З відкритого доступу в ЄДРСР апеляційним судом було встановлено, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року було оприлюднено в лише 17.11.2022 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 19 грудня 2023 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Також в своїй апеляційній скарзі в якості підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначала про те, що копії повного тексту оскаржуваного рішення їй вручено не було, а в ЄДРСР повний текст вказаного рішення було опубліковано лише 17.11.2022 року.

З метою перевірки вищевказаних обставин та вирішення питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний судом ухвалою від 20 грудня 2022 року було витребувано дану цивільну справі з Печерського районного суду міста Києва.

У зв`язку з тривалим невиконанням вищевказаної ухвали суду, апеляційний ще повторно витребовував справу 20.01.2023 року, 28.02.2023 року, 29.03.2023 року, 26.04.2023 року, 31.05.2023 року, 23.06.2023 року та 24.07.2023 року.

Матеріали даної справи надійшли на адресу апеляційного суду 16 серпня 2023 року, у зв`язку з чим ухвалою суду від 19 вересня 2023 року строк на апеляційне провадження було поновлено, оскільки суд зважав на те, що фактично доступ до повного тексту оскаржуваного рішення апелянт отримала лише 17.11.2022 року в ЄДРСР. Доказів вручення копії повного тексту оскаржуваного рішення матеріали справи взагалі не містять.

29 вересня 2023 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 01.10.2001 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Київського УВП-2 УТОС на посаду масажиста, а 12.06.2012 року була переведена на посаду інструктора зі спорту (а.с.20).

Наказом від 03.01.2017 року позивача переведено на посаду інструктора з організаційно-масової роботи підрозділу «Клуб» (а.с. 49).

Актом № 1 про відсутність на роботі від 16.10.2018 року, комісія в складі головного інженера ОСОБА_4 , начальника відділу кадрів ОСОБА_5 , секретаря ОСОБА_6 , зафіксовано, що 16.10.2018 року інструктор з організаційно-масової роботи ОСОБА_1 була відсутня на роботі з невідомих причин, на протязі цілого дня, в чому і розписались (а.с. 60).

Актом № 2 про відсутність на роботі від 17.10.2018 року, комісія в складі головного інженера ОСОБА_4 , начальника відділу кадрів ОСОБА_5, секретаря ОСОБА_6 , зафіксовано, що 17.10.2018 року інструктор з організаційно-масової роботи ОСОБА_1 була відсутня на роботі з невідомих причин, на протязі цілого дня, в чому і розписались (а.с. 61).

Актом від 22.10.2018 року, підписаним заступником директора ОСОБА_7 , головою профкому та правління первинної організації ОСОБА_8 , секретарем-друкаркою ОСОБА_6 , зафіксовано той факт, що ОСОБА_1 у їх присутності відмовилась надати письмове пояснення про відсутність її на роботі 16-17 жовтня 2018 року (а.с. 56).

08.11.2018 року ОСОБА_1 надала пояснення директору Київського УВП-2 УТОС ОСОБА_3, в яких пояснила причини відсутності на роботі з 15 по 17 жовтня 2018 року, тим, що брала участь в фестивалі «На крилах творчості» в м. Дніпро, та тим, що директор БК ім. Батюка ОСОБА_2 завірив її, що відправить на електронну адресу УВП-2 УТОС лист з проханням відпустити ОСОБА_1 для участі у вищезгаданому фестивалі. Крім того, вона зазначила, що брала участь у даному фестивалі як працівник УВП-2 УТОС (а.с. 222).

Листом, підписаним головою профкому підприємства ОСОБА_8 , №43 від 12.11.2018 року, повідомлено директора Київського УВП -2 УТОС ОСОБА_3 про те, що рішенням членів профкому підприємства була надана згода на звільнення ОСОБА_1 , інструктора з організаційно-масової роботи, за ініціативою адміністрації, за здійснення прогулу без поважних причин 16-17 жовтня 2018 року, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 57).

Наказом № 148-к від 12.11.2018 року, звільнено з 15.11.2018 року ОСОБА_1 , інструктора з організаційно-масової роботи, зі згоди профкому підприємства за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України (а.с. 26).

15.11.2018 року заявою ОСОБА_1 повідомила директору УВП-2 УТОС ОСОБА_3 , що відмовляється підписувати наказ про своє звільнення і забрати трудову книжку, оскільки вважає своє звільнення незаконним (а.с. 62).

Листом від 15.11.2018 року № 01-207, направлено звернення від директора УВП-2 УТОС до ОСОБА_1 та запропоновано їй звернутися до відділу кадрів УВП № 2 УТОС за отриманням трудової книжки та до бухгалтерії підприємства для одержання повного розрахунку (а.с. 63).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність позивача як інструктора з організаційно-масової роботи Київського УВП-2 УТОС на робочому місці в період з 15 по 17 жовтня 2018 року, є поважною, оскільки позивач виконувала свої трудові обов`язки керівника гуртка (ансамблю) Київської ТПО № 1 УТОС, яка є структурним підрозділом Київської міської організації УТОС, перебуваючи на Фестивалі творчості осіб з інвалідністю «На крилах творчості». У зв`язку з цим до працівника не можна застосовувати норми законодавства про працю в частині звільнення за вчинення працівником прогулу. На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування наказу № 148-к від 12.11.2018 року, виданого Київським учбово-виробничим підприємством № 2 УТОС про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40КЗпП України, та поновлення ОСОБА_1 на посаді інструктора з організаційно-масової роботи Київського учбово-виробничого підприємства № 2 УТОС. При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення на її користь моральної шкоди, у зв`язку з тим, що з представлених позивачем доказів не вбачається, в чому саме полягає моральна шкода, ОСОБА_1 не надано до суду належних доказів душевних страждань, а також існування факту заподіяння їй моральної шкоди діями позивача.

Відповідно до п. 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 ст. 40 КЗпП України, необхідно виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом всього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки,залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порягунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я, тощо.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61 -47902св 18).

Враховуючи вищевказані положення та зважаючи на те, що сам факт відсутності на роботі позивача з 15.10.2018 року по 17.10.2018 року жодною зі сторін не заперечувався, при вирішенні даної справи суд мав встановити, чи можуть вважатися причини відсутності позивача на робочому місці поважними. З точки зору апеляційного суду такими поважними причинами могли бути або обставини, які поза волею сторони перешкоджали їй в можливості з`явитися на робоче місце, або обставини, які об`єктивно є значно важливішими. В той же час такого роду обставини в даній справі відсутні.

Серед іншого поважність підстав відсутності на робочому місці позивач обґрунтовувала тим, що погодила таку відсутність з адміністратором закладу. В той же час, жодного доказу на підтвердження такої своєї позиції позивач до суду не представила.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Зазначаючи, що була відсутня на робочому місці з дозволу заступника керівника Київського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих, позивач тим не менш жодними належними та допустимими доказами таку обставину не підтвердила. Більш того, безпідставність тверджень щодо погодження відсутності позивача із заступником директора Київського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих в ході розгляду справи підтвердив і останній. За таких умов твердження позивача з цього приводу не можуть бути прийняті судом як недоведені.

Не може бути прийнята колегією суддів апеляційного суду і позиція суду першої інстанції, щодо того, що оскільки Київську міську організацію УТОС було проінформовано про проведення Фестивалю творчості осіб з інвалідністю «На крилах творчості», позивач мала права бути відсутньою на робочому місці.

По-перше: належних доказів отримання погодження на участь позивача у Фестивалі творчості осіб з інвалідністю «На крилах творчості» з Київською міською організацією УТОС матеріали справи не містять.

По-друге: сам по собі факт проінформованості Київської міської організацієї УТОС з перебуванням позивача на вищевказаному фестивалі (за умови, якщо б це було доведено), жодним чином не надає позивачу підстави для невиходу на робоче місце. Київське учбово-виробниче підприємство № 2 Українського товариства сліпих є самостійною юридичною особою, має відповідного керівника і самостійно здійснює як організацію виробничого процесу, так і нагляд за дотриманням трудової дисципліни. Жодного обмеження підприємства на здійснення вищевказаних функцій ні матеріали справи, ні положення чинного законодавства не підтверджують.

З урахуванням вищевказаного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що позивачем не було доведено наявності поважних причин для відсутності на робочому місці з 15.10.20218 року по 17.10.2018 року, що в свою чергу призводить до належності оцінки дій позивача саме як прогулу. За таких умов позов не підлягає до задоволення.

У відповідності до положень ч. 1 ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та відмову у задоволені позову, з держави на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 171, 60 грн.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення повністю серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відшкодувати Київському учбово-виробничому підприємству № 2 Українського товариства сліпих (адреса: 01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського. 6, код ЄДРПОУ: 03967688) за рахунок Держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 171 (три тисячі сто сімдесят одну грн) 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько