Постанова

від 13.03.2024 по справі 372/4512/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1468/2024

Справа № 372/4512/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 березня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Сташків Т.Г. в м. Обухів у справі за позовом ОСОБА_1 до Української міської ради, Головного управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «МЖК Оболоньпроект» про визнання протиправними та скасування рішень, припинення права власності, зобов`язання вчинити дії,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому, уточнивши позов у вересні 2022 року, просив визнати протиправним та скасувати рішення Української міської ради № 11111 від 18 грудня 2009 року про надання в приватну власність ОСОБА_2 за межами населеного пункту земельної ділянки, кадастровий № 3223151000:04:065:0119 пл. 0,115 га., припинити право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_2 шляхом виключення з ДЗК відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 , зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області здійснити необхідні дії для виключення з ДЗК відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 , визнати протиправним та скасувати внесення запису у вихідну земельно-кадастрову інформацію Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області щодо вказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 , визнати нечинним рішення Української міської ради про затвердження документації із землеустрою ТОВ «МЖК Оболоньпроект» щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на земельну ділянку, що обліковується за ОСОБА_2 .

Позов мотивований тим, що з 1987 року, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 396 , ОСОБА_1 користується земельною ділянкою пл. 0,061 га. в СТ «Роздолля» в адміністративних межах Української міської ради за межами м. Українки. В 2006 році він звернувся до Обухівської районної державної адміністрації як розпорядника державних земель в Обухівському районі про виділення йому згідно ст. 121 ЗК України та Закону України «Про соціальний захист дітей війни» земельної ділянки пл. 0,108 га. в цьому ж садовому товаристві. 25 липня 2007 року на підставі розпорядження № 853 Обухівської районної державної адміністрації були затверджені матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 . В установленому законом порядку землевпорядна організація ТОВ «НВК «Горизонт» виготовила проект землеустрою, який було погоджено органами виконавчої влади, крім Управління земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області, яке відмовило в погодженні, оскільки по координатним точкам поворотів на неї накладається суміжна земельна ділянка ОСОБА_3 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області, яке набрало законної сили, визнано незаконним надання Українською міською радою в безстрокове орендне користування земельної ділянки ОСОБА_3 , 18 грудня 2019 року на підставі постанови Верховного Суду договір оренди від 10 грудня 2003 року було визнано недійсним та застосовано наслідки недійсності правочину, а саме земельну ділянку повернуто в державну власність в особі Обухівської держадміністрації.

Після розгляду справи Верховним Судом в грудні 2019 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Київській області щодо виконання розпорядження Обухівської держадміністрації від 25 липня 2007 року № 853 з оформлення йому в приватну власність земельної ділянки пл. 0,108 га. Однак Управління повідомило, що вказана земельна ділянка виділена у приватну власність ОСОБА_2 рішенням Української міської ради від 18 грудня 2009 року № 11111.

Відтак, оскаржуваним рішенням порушено його права на оформлення земельної ділянки в приватну власність. Ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119, що незаконно оформлена на ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку, що оформляється у власність ОСОБА_1 , що є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором.

Вказував, що приймаючи незаконне рішення від 18 грудня 2009 року № 11111, Українська міська рада переплутала поняття «межі населеного пункту» з поняттям «адміністративні межі Української міської ради», які за змістом п. 12 Перехідних положень ЗК України не є тотожними. Згідно листа Управління земельних ресурсів в Обухівському районі від 20 березня 2009 року вказується, що межі м. Українка на даний час не встановлені, на даний час межі Української міської ради також не затверджені.

Зазначав, що Українська міська рада не мала права 18 грудня 2009 року розпоряджатися земельною ділянкою поза межами населеного пункту м. Українка та передавати її у власність ОСОБА_2 , оскільки це суперечить ЗК України та порушує права ОСОБА_1 на відведення та отримання земельної ділянки у власність, які виникли на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 25 липня 2007 року № 853.

Вказував на незаконність дій та бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області, яким не виконано рішення судів в справі № 372/71/13-ц, яким скасовано рішення Української міської ради, визнано недійсним договір оренди з ОСОБА_3 , зобов`язано його повернути земельну ділянку в державну власність. За інформацією ГУ Держгеокадастру у Київській області, земельна ділянка з кадастровим № 3223151000:04:065:0119 перебуває в приватній власності ОСОБА_2 , при тому, що виконавчим комітетом Української міської ради повідомлено про відсутність реєстрації рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року про надання земельної ділянки з вказаним кадастровим номером ОСОБА_2 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2023 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом проігноровано факт безпідставного вибуття з комунальної власності на підставі підроблених документів земельної ділянки пл. 0,1150 га., кадастровий номер 3223151000:04:065:0119, оскільки відповідно до листа Держгеокадастру, відомості щодо реєстрації спірної земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на землю були відсутні, та спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади поза її волею. Інформація про підробку частини земельних документів є загальновідомою, оскільки поширена в засобах масової інформації. У даній справі суд ухилився від встановлення обставин справи, не застосував ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» щодо оскаржуваного рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року, не розглянув компетенцію та правові підстави оскаржуваних дій Української міської ради та ГУ Держгеокадастру в м. Києві та Київській області.

Вказував, що судом першої інстанції не встановлені обставини, що мають значення для справи, а саме чи приймалось оскаржуване рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року, чи приймалось рішення Української міської ради про затвердження документації із землеустрою ТОВ «МЖК Оболоньпроект» із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на оспорювану земельну ділянку, яка обліковується за ОСОБА_2 , чи виникло право власності ОСОБА_2 на оспорювану земельну ділянку, чи мала місце її державна реєстрація, чи існує або існував державний акт на право власності на оспорювану земельну ділянку, наявність чи відсутність записів та аркушів щодо оспорюваної земельної ділянки в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, наявність чи відсутність копії державного акту на право власності на оспорювану земельну ділянку та копії рішення Української міської ради від 18 грудня 2009 року № 11111, що надаються до територіального органу Держкомзему при реєстрації земельної ділянки.

Вказував, що встановленню апеляційним судом підлягають дві нових обставини, а саме обставини, за яких було здійснене формування оспорюваної земельної ділянки та обставини, за яких було здійснено внесення до вихідної земельно-кадастрової інформації щодо оспорюваної земельної ділянки даних про оспорюване рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року.

Зазначав, що дослідженню та оцінці підлягають два докази, наявні в матеріалах справи, а саме лист ГУ Держгеокадастру в м. Києві та Київській області від 28 вересня 2022 року про відсутність примірника державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та лист Української міської ради від 07 жовтня 2020 року про відсутність реєстрації оспорюваного рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року.

Повідомляв про допущення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме те, що суд не розглянув клопотання позивача в уточненій позовній заяві від 21 вересня 2022 року про витребування доказів, що призвело до неправильного рішення.

Наголошував, що судом не встановлено, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача ОСОБА_1 , а якщо були, то вказати, чи є залучені у справі відповідачі відповідальними за це.

Вказував, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримувався висновків та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, рішення позбавлене належної якості, а позивач - права на справедливий розгляд його справи.

Повторно викладав обставини, наведені ним в позові та уточненій позовній заяві.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про визнання протиправними та скасування рішень, припинення права власності, зобов`язання вчинити дії, суд першої інстанції виходив із того, що підставами для визнання недійсним акта (рішення) місцевого самоврядування є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача, однак надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки пл. 0,1080 га. в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області не є гарантованим підтвердженням набуття останнім в подальшому права власності на таку земельну ділянку та не є правовстановлюючим актом. Позивач не є землекористувачем земельної ділянки, передача у власність якої ОСОБА_2 здійснено на підставі оскаржуваного рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року, самі рішення органу місцевого самоврядування, які є предметом оскарження, в матеріалах справи відсутні, що унеможливлює суд встановити їх зміст, а відтак дійти висновку про обґрунтованість пред`явлених позовних вимог. Саме лише посилання позивача на перевищення повноважень Українською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення не може бути самостійною підставою для його скасування, враховуючи відсутність тексту такого рішення та доказів порушення ним прав позивача.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки пл. 0,061 га. на території Української міської ради для ведення садівництва в СТ «Роздолля» на підставі рішення Української міської ради від 19 лютого 1997 року № 98 згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 28 березня 1997 року (а. с. 70 т. 1).

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є дитиною війни (а. с. 134 т. 1).

Рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області від 05 жовтня 2006 року погоджено місце розташування земельної ділянки орієнтовною площею 0,108 га., яка знаходиться на території Української міської ради між основною земельної ділянкою в СТ «Роздолля» та укосом захисної дамби Конча-Заспа-Плюти, наміченої для передачі в приватну власність ОСОБА_1 для надання особистого селянського господарства. Надано згоду ОСОБА_1 на розроблення проекту відведення в приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, зазначеної в п. 1 цього рішення (а. с. 43 т. 1).

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 25 липня 2007 року № 853, розглянувши заяву ОСОБА_1 , затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства пл. 0,108 га. за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області (а. с. 44 т. 1).

01 серпня 2007 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «НВК «Горизонт» договір № 249-07 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах Української міської ради Обухівського району Київської області (а. с. 45 - 47 т. 1), який було погоджено у відділі містобудування і архітектури Обухівської райдержадміністрації 11 березня 2008 року (а. с. 56 т. 1), однак листом Управління земельних ресурсів від 29 серпня 2008 року в погодженні відмовлено з підстав накладення земельної ділянки на іншу земельну ділянку (а. с. 59 - 60 т. 1).

Листом Держземінспекції у Київській області від 22 червня 2009 року повідомлено ОСОБА_1 , що проведеною перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 використовує земельну ділянку на підставі договору оренди земельної ділянки, який укладено між Українською міською радою та ОСОБА_3 та зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Українською міською радою № 49 від 10 грудня 2003 року, і відповідно до листа Управління земельних ресурсів у Обухівському районі від 29 серпня 2008 року, координати точок поворотів меж земельної ділянки, яка проектується ОСОБА_1 для відведення, накладається на іншу земельну ділянку (а. с. 80 - 81).

Листом Управління земельних ресурсів у Обухівському районі від 01 квітня 2009 року № 948 повідомлено ОСОБА_1 , що з 01 січня 2002 року згідно п. 12 Перехідних положень ЗК України, повноваження щодо надання дозволу на приватизацію земельної ділянки в межах СТ «Роздолля», яке знаходиться за межами населеного пункту, належить до Обухівської районної державної адміністрації (а. с. 65 т. 1).

Судом також встановлено, що рішенням Обухівського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року в справі № 372/71/13-ц, копія якого наявна в матеріалах справи (а. с. 28 - 30 т. 1) за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації до ОСОБА_3 , Української міської ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Української міської ради 3 сесії 24 скликання від 04 червня 2002 року про надання в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди земельної ділянки ОСОБА_3 , визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2003 року, укладений Українською міською радою та ОСОБА_3 про надання в оренду земельної ділянки пл. 0,15 га., зобов`язано ОСОБА_3 повернути держави в особі Обухівської районної державної адміністрації земельну ділянку пл. 0,15 га.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року, витяг з якої знаходиться на а. с. 40 - 41 т. 1, вказане рішення залишено в силі.

Також встановлено, що листом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 24 червня 2019 року повідомлено ОСОБА_1 , що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0103 обліковується в комунальній власності за Українською міською радою пл. 0,1080 га., на території Української міської ради та 08 вересня 2015 року зареєстровано право користування земельною ділянкою за ОСОБА_3 ; земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119 обліковується в ДЗК пл. 0,1150 га. на території Української міської ради за ОСОБА_2 , відомості про дану земельну ділянку були перенесені до ДЗК на виконання п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» з Державного реєстру земель, але в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа Поземельна книга не відкривалась; в архіві відсутні, не обліковуються та на зберігання не передавалися документи із землеустрою щодо відведення у власність/користування земельними ділянками та другі примірники державних актів та договорів оренди землі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; відповідно до державного реєстру земель земельна ділянка пл. 0,1080 га. на території Української міської ради за ОСОБА_1 не обліковується, документація із землеустрою та другий примірник державного акта на право власності на вищезазначену земельну ділянку в архіві відділу відсутні, не обліковуються та на зберігання не передавалися (а. с. 110 т. 1).

Листом ГУ Держгеокадастру у Київській області, відділом в Обухівському районі від 24 липня 2019 року повідомлено ОСОБА_1 стосовно визнання реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 , кадастровий № 3223151000:04:065:0119 та вирішення спору щодо міни земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , повідомлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів і областей (а. с. 108 - 109 т. 1).

Листом Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 05 травня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що державним реєстратором прийнято рішення від 27 березня 2020 року про скасування державної реєстрації права користування ОСОБА_3 земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:04:065:0103, враховуючи вищевикладене, постанова Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 372/71/13-ц виконана в повному обсязі (а. с. 42 т. 1).

Листом Держгеокадастру від 06 жовтня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до даних ДЗК земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0103 перебуває у комунальній власності, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119 перебуває в приватній власності фізичної особи (а. с. 122 т. 1).

На а. с. 63, 67 т. 1 наявні копії вихідної земельно-кадастрової інформації та витягу з ДЗК по земельній ділянці пл. 0,115 га. з кадастровим № 3223151000:04:065:0119 за адресою Київська область, Обухівський район, в адміністративних межах Української міської ради, для індивідуального садівництва, власник ОСОБА_2 , документ, який є підставою для виникнення права: рішення про надання у приватну власність від 18 грудня 2009 року № 11111.

Листом виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області від 07 жовтня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 , що в Українській міській раді не зареєстровано рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року про надання земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_2 , не зареєстровано рішення про затвердження документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на земельну ділянку з кадастровим номером 32223151000:04:065:0119, що надавалась ОСОБА_2 та готувалась ТОВ «МЖК Оболоньпроект» (а. с. 64 т. 1).

Згідно витягу з ДЗК щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0012 пл. 0,0606 га., державна реєстрація земельної ділянки проведена 23 вересня 2020 року (а. с. 74 - 75 т. 1).

Рішенням державного реєстратора від 12 жовтня 2020 року № 54538947 відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0012 за ОСОБА_1 , оскільки відомості з ДЗК та ДРРП містять відомості про зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:065:0012 за іншою приватною особою (а. с. 79 т. 1).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:065:0012 пл. 0,0606 га. зареєстроване за ОСОБА_1 27 жовтня 2020 року (а. с. 73 т. 1).

Листом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 04 січня 2022 року та в його поясненнях до справи повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 32223151000:04:065:0019 пл. 0,1210 га. за цільовим призначенням для індивідуального садівництва обліковується за ОСОБА_5 , відомості про дану земельну ділянку перенесено до ДЗК з Державного реєстру земель в автоматизованому порядку. В зв`язку з відсутністю інформації про державний акт на право власності щодо вказаної земельної ділянки Поземельна книга не відкрита, витяг з ДЗК сформувати немає можливості. Державним кадастровим реєстратором створено заяву від 19 вересня 2016 року для перенесення відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 32223151000:04:065:0019 до архівного шару ДЗК, оскільки відомості про цю земельну ділянку не підлягали перенесенню до ДЗК, оскільки державний акт на вказану земельну ділянку не реєструвався і не видавався, Поземельна книга не відкривалась. Заяву відхилено (а. с. 200 - 202 т. 1).

Листом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 11 серпня 2022 року повідомлено ОСОБА_1 , що з земельною ділянкою, яка зазначена на доданих до попереднього звернення матеріалах, згідно відомостей ДЗК, існував би можливий перетин меж з земельними ділянками з кадастровими номерами 3223151000:04:065:0103 та 32223151000:04:065:0119, яка була помилково перенесена з Державного реєстру земель до ДЗК в 2013 році в автоматизованому порядку у відповідності до вимог Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр». Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0103 перебуває у власності Української міської ради, а земельна ділянка з кадастровим номером 32223151000:04:065:0119 обліковується за ОСОБА_2 (а. с. 64 т. 2).

Згідно повідомлення державного кадастрового реєстратора від 15 липня 2022 року, за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відомостей з ДЗК щодо земельної ділянки з кадастровим номером 32223151000:04:065:0119 відмовлено у наданні запитуваних відомостей в зв`язку з їх відсутністю в ДЗК (а. с. 69 - 70 т. 2).

Листом від 19 вересня 2022 року ФОП ОСОБА_6 , яка має кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника, повідомила ОСОБА_1 , що в результаті проведення кадастрової зйомки земельної ділянки було виявлено часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0103, що перебуває у власності Української міської ради, на земельну ділянку, що запроектована у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 25 липня 2007 року № 853 та перебуває в користуванні ОСОБА_1 , а також існуючу огорожу, що розмежовує дані земельні ділянки. Також встановлено часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 32223151000:04:065:0119, яка згідно відомостей ДЗК обліковується за ОСОБА_2 , але інформація про зареєстроване право на вказану земельну ділянку у ДЗК відсутня, та в натурі (на місцевості) не виявлено фактів користування земельною ділянкою даною особою (а. с. 71 т. 2).

Листом від 28 вересня 2022 року ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області повідомлено ОСОБА_1 , що в Книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, які були передані до Обухівського районного відділу КОФ ДП «Центр ДЗК», записи в яких здійснювалися з вересня 2007 року, відсутні записи про реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 ; Книги записів, записи в яких здійснювалися до вересня 2007 року, від Обухівського районного відділу КОФ ДП «Центр ДЗК» не передавалися. Також в архіві Відділу відсутній другий примірник державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 . Стосовно отримання копії рішення Української міської ради, надання інформації (копій документів) щодо прийнятих Українською міською радою рішень не відноситься до компетенції Управління (а. с. 179 т. 2).

Листом Української міської ради від 30 червня 2023 року на запит суду повідомлено, що в Українській міській раді не зареєстровано рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року про надання земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_2 , не зареєстровано рішення про затвердження документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на земельну ділянку, кадастровий № 32223151000:04:065:0119, що надавалась ОСОБА_2 та готувалась ТОВ «МЖК Оболоньпроект»; в Українській міській раді відсутня копія Державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 32223151000:04:065:0119, яка оформлена на підставі рішення № 11111 від 18 грудня 2019 року. Додатково повідомлено, що в грудні 2009 року Українською міською радою проводились дві сесії, 18 грудня 2009 року сесія Української міської ради не проводилось (а. с. 211 т. 2).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги надано новий доказ, а саме копію листа ГУ Держгеокадастру у Київській області від 22 липня 2022 року, яким повідомлено ОСОБА_1 , що земельна ділянка, зазначена на доданих до звернення матеріалах, обліковується з кадастровим номером 3223151000:04:065:0103 пл. 0,15 га. для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на території Української міської ради, речове право на вказану земельну ділянку зареєстроване за Українською міською радою 08 вересня 2015 року.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки клопотання про прийняття нових доказів позивачем не заявлено, не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначений документ як належний та допустимий доказ та надати йому відповідну оцінку.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою ст. 116 ЗК України (у редакції, чинній станом на 25 липня 2007 року) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗК України в редакції, чинній станом на 25 липня 2007 року).

Положеннями ст. 123 ЗК України (у редакції, чинній станом на грудень 2019 року) визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої у Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно з ч. 6 ст. 186 ЗК України (у редакції, чинній станом на грудень 2019 року) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Аналіз положень ч. 1 ст. 21 ЦК України, ч. 1 ст. 155 ЗК України дає підстави для висновку, що підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Такі ж висновки в подальшому підтримувалися Верховним Судом, зокрема в постановах від 20 грудня 2023 року в справі № 363/3206/20 (провадження № 61-9831св23), від 10 січня 2024 року в справі № 442/2172/21 (провадження № 61-9448св23), від 22 лютого 2024 року в справі № 673/554/21 (провадження № 61-17798св23), що свідчить про сталість відповідної правової позиції Верховного Суду.

Суд першої інстанції встановив, що 25 липня 2007 року на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 853 затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та наданий дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1080 га за рахунок земель державної власності (землі запасу) в адміністративних межах Української міської ради, Обухівського району, Київської області, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наведених вимог закону та з урахуванням правових висновків Верховного Суду суд першої інстанції зауважив, що надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1080 га, в адміністративних межах Української міської ради, Обухівського району, Київської області, не є гарантованим підтвердженням набуття останнім у подальшому права власності на таку земельну ділянку та не є правовстановлюючим актом.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не є землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119, передання якої у власність ОСОБА_2 , згідно доводів позивача, здійснено на підставі оскаржуваного рішення Української міської ради № 11111 від 18 грудня 2009 року.

Також судом встановлено, що згідно листа Української міської ради від 07 жовтня 2020 року № 2165/0/2-20 відповідне рішення №11111 від 18 грудня 2009 року та рішення щодо документації із землеустрою про поділ та об`єднання земельних ділянок на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:065:0119, що надавалась ОСОБА_2 , та готувалось ТОВ «МЖК Оболоньпроект», не зареєстровані, і вказані рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом оскарження, також відсутні в матеріалах справи.

На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про неможливість встановити зміст оскаржуваних рішень, а відтак й дійти висновку про обґрунтованість пред`явлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності повторного дослідження та оцінки листа Української міської ради від 07 жовтня 2020 року № 2165/0/2-20 про відсутність реєстрації оспорюваного рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року та листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 28 вересня 2022 року про відсутність примірника державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 , з метою підтвердження правової позиції позивача про незаконність документів та записів щодо оспорюваної земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119, є необґрунтованими, з огляду на те, що вказані докази досліджувалися судом першої інстанції і їм надано належної оцінки.

Також є вірними висновки суду першої інстанції, що саме лише посилання позивача на перевищення повноважень Української міської ради при прийнятті оспорюваних рішень №11111 від 18 грудня 2009 року та рішення органу місцевого самоврядування Української міської ради про затвердження документації із землеустрою ТОВ «МЖК Оболоньпроект» щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:065:0119, що обліковується за ОСОБА_2 , не може бути самостійною підставою для їх скасування, враховуючи відсутність тексту таких рішень та доказів порушення ними прав позивача.

Апеляційний суд також звертає увагу, що згідно вихідної земельно-кадастрової інформації та витягу з ДЗК по земельній ділянці пл. 0,115 га. з кадастровим № 3223151000:04:065:0119 за адресою Київська область, Обухівський район, в адміністративних межах Української міської ради, для індивідуального садівництва, власник ОСОБА_2 , документом, який є підставою для виникнення права: рішення органу місцевого самоврядування про надання у приватну власність від 18 грудня 2009 року № 11111 (а. с. 63, 67 т. 1).

Разом із тим, із цих доказів не можна дійти беззаперечного висновку, що зазначене рішення органу місцевого самоврядування від 18 грудня 2009 року № 11111 є рішенням саме Української міської ради, оскільки відомостей про це вихідна земельно-кадастрова інформація та витяг з ДЗК по земельній ділянці не містять.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не враховано ч. 1, 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якими передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, і що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Врахувавши, що позовні вимоги про виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119 за ОСОБА_2 , визнання протиправним та скасування внесення запису у Вихідну земельно-кадастрову інформацію Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119 за ОСОБА_2 , мають похідний характер від основних позовних вимог про визнання недійсним рішень Української міської ради та припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, та оскільки самостійного правового обґрунтування даних позовних вимог не наведено, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні вказаних похідних вимог.

Доводи апеляційної скарги, що спір виник внаслідок створення (фальсифікації) Українською міською радою незаконного оскаржуваного рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року та незаконного внесення Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області до земельного кадастру відомостей про реєстрацію спірної, незаконно сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119 за ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційного перегляду, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції проігноровано факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади земельної ділянки поза її волею на підставі підроблених документів, що є загальновідомим фактом, не приймаються апеляційним судом, оскільки ОСОБА_1 не є особою, уповноваженою звертатися до суду з позовами в інтересах територіальної громади, і в силу вимог ст. 4 ЦПК України вправі звертатися до суду за захистом власних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Апеляційний суд враховує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням встановлених судом обставин та вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, про те, що судом не встановлено, чи відповідачі є відповідальними за порушення, невизнання та оспорення прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , і що судове рішення в даній справі позбавлене належної якості.

Апеляційний суд також не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не дотримався висновків та правових позицій Великої Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 200/11343/14-ц, згідно якої суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права; суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує право кожному на справедливий суд.

Суд першої інстанції на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, в повній мірі встановив обставини, що є предметом доказування за даним позовом, судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, апеляційним судом відхиляються як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не встановлено обставини, чи приймалось оскаржуване рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року Української міської ради про надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119, рішення Української міської ради про затвердження документації із землеустрою ТОВ «МЖК Оболоньпроект», чи виникло право власності ОСОБА_2 на оспорювану земельну ділянку, чи мала місце державна реєстрація земельної ділянки пл. 0,115 га. з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119, яка розташована за межами населеного пункту на території Української міської ради Обухівського району Київської області для індивідуального садівництва, чи існує чи існував державний акт на право власності на землю з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119, що оформлялася на підставі оскаржуваного рішення № 11111 від 18 грудня 2009 року; наявність чи відсутність записів та аркушів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119 у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, наявність чи відсутність копії державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:065:0119, що надається до територіального органу Держкомзему при реєстрації земельної ділянки; про наявність чи відсутність копії рішення Української міської ради № 11111 від 18 грудня 2009 року, яка надавалася до територіального органу Держкомзему при реєстрації земельної ділянки та оформленні відповідного права власності.

Апеляційний суд відхиляє безпідставні доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а саме не розглянуто клопотання позивача, зазначене в уточненій позовній заяві від 21 вересня 2022 року про витребування доказів, що призвело до прийняття неправильного оскаржуваного судового рішення, з огляду на те, що 21 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив проводити підготовче засідання у його відсутності, не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду по суті (а. с. 116 т. 2), в результаті чого судом першої інстанції ухвалою від 21 листопада 2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду (а. с. 118 - 119 т. 2), в подальшому позивач до ухвалення рішення в справі не ініціював будь-яких клопотань щодо витребування доказів.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 15 березня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.