Постанова

від 25.03.2024 по справі 300/4337/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4337/23 пров. № А/857/24480/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Тимощук О.Л.), ухвалене в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківськ 07 листопада 2023 року у справі № 300/4337/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

07.07.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації (далі Управління), просив визнати протиправною відмову, викладену у листі від 19.06.2023 №240/07-01/13, у видачі посвідчення інваліда війни ІІІ групи безтерміново; зобов`язати Управління видати посвідчення інваліда війни ІІІ групи безтерміново.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації, викладену в листі №240/07-01/13 від 19.06.2023, у видачі ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи безтерміново, з підстави неналежності ОСОБА_1 до осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України. У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому у разі закінчення терміну дії посвідчення та продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності, вклеюванню нового бланку із відповідними записами чи видачі нового посвідчення безтерміново, передує встановлення, чи особа має право на статус ветерана війни. Суд першої інстанції вказав, що перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ України, позивач 22.03.2002 отримав травму, потрапивши у ДТП під час виконання службових обов`язків. Суд першої інстанції зазначив, що подальше прийняття 07.11.2015 ОСОБА_1 на службу в Національну поліцію України та присвоєння звання «полковник поліції» не спростовує той факт, що травма, яку отримав позивач 22.03.2002, отримана ним як особою начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач отримав травму 22.03.2002, будучи особою начальницького складу органів внутрішніх справ, помилковою є позиція відповідача, що позивач не належав до осіб начальницького чи рядового складу органів внутрішніх справ. Водночас, суд першої інстанції зауважив, що у спірному випадку статус «особа з інвалідністю внаслідок війни» безпосередньо пов`язаний із наведеним у статті 4 Закону №3551-XII поняттям «ветеран війни», а тому визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Суд першої інстанції вказав, що травму ОСОБА_1 отримав, потрапивши у ДТП при виконанні службових обов`язків, не пов`язаних із захистом Батьківщини чи участю в бойових діях на території інших держав, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №91 від 21.04.2016 та не спростовується позивачем. Суд першої інстанції констатував, що проходження служби в органах внутрішніх справ України в спірному випадку не є тотожним участі в бойових діях та захисті Батьківщини, у зв`язку з чим не кореспондується з обставинами, які визначено пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ законодавець пов`язує з тим, що інвалідність працівника сталась в період проходження служби при виконанні службових обов`язків та наявністю обставин, що призвели до травмування чи захворювання. Скаржник вказує, що згідно з довідкою до акта огляду МСЕК Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи від 14.03.2023 третя група інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, встановлена без переогляду. Скаржник зазначає, що наявні усі нормативно-обґрунтовані підстави для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи безтерміново. Скаржник зауважує, що статус інваліда війни був наданий як особі начальницького складу органів МВС у червні 2016 року, тричі після цього у 2017, 2018, 2020 роках Управління вклеювало бланки-вкладки у посвідчення для продовження його дії. Скаржник також звертає увагу, що є учасником бойових дій.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 10.10.1994 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ та у зв`язку з ліквідацією УМВС України в Івано-Франківській області у період з 07.11.2015 по 30.04.2016 продовжив службу в Національній поліції ГУНП в Івано-Франківській області.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.06.2020, дійсного до 01.07.2023, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с.18).

Військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Івано-Франківській області» здійснено медичний огляд полковника поліції ОСОБА_1 , за результатами якого оформлено свідоцтво про хворобу №91 від 21.04.2016 згідно з яким захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с. 19-20).

Відповідно до постанови Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Івано-Франківській області» №218 від 08.06.2017 захворювання ОСОБА_1 , так, пов`язане із проходженням військової служби в поліції; травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с.41).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №216276 від 14.0.2023 проведено повторний огляд ОСОБА_1 та підтверджено ІІІ групу інвалідності травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків. У графі 11 «Дата чергового переогляду» зазначено «без переогляду» (а.с.21).

ОСОБА_1 19.06.2023 звернувся в Управління з заявою про видачу посвідчення особі з інвалідністю, внаслідок війни (а.с.38).

За результатом розгляду звернення Управління листом №240/07-01/13 від 19.06.2023 відмовило в задоволенні заяви у зв`язку з тим, що позивач як полковник поліції, не належить до осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України чи іншої категорії, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, у зв`язку з чим правові підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні (а.с.12-13).

Вважаючи таку відмову протиправною, такою, що суперечить нормам чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В межах цієї справи сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, спірним є питання наявності правових підстав для отримання позивачем посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки позивачу встановлено інвалідність внаслідок травми, отриманої у мирний час, а саме внаслідок ДТП у 2002 році.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон №3551-XII) встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Висновки суду першої інстанції в частині того, що подальше прийняття 07.11.2015 ОСОБА_1 на службу в Національну поліцію України та присвоєння звання «полковник поліції» не спростовує той факт, що травма, яку отримав позивач 22.03.2002, отримана ним як особою начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України, сторони в цій справі не оскаржують.

Верховний Суд у постановах від 18 листопада 2020 року (справа №1140/2362/18) та від 02 квітня 2021 року (справа №0540/9350/18-а) зазначив: «…для визначення права на встановлення статусу «інвалід війни» підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами».

У межах цієї справи слід встановити чи розповсюджується процитований пункт 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII на позивача, який проходив службу в органах внутрішніх справ та йому встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків.

Віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону, а саме: ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Отже, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Отримання ушкодження здоров`я під час проходження служби в органах Міністерства внутрішніх справ (пов`язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов`язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Тому, визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов`язана інвалідність позивача з безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.

Такі правові висновки узгоджуються з висновками викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 (справа № 824/32/19-а), від 18.11.2020 (справа №1140/2362/18) та від 02.04.2021 (справа № 0540/9350/18).

Обставинами справи встановлено, що позивач отримав травму не під час прийняття участі в бойових діях та захисті Батьківщини, а потрапивши у ДТП при виконанні службових обов`язків.

Встановлення судом першої інстанції того факту, що ОСОБА_1 належить до осіб начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України не має правового значення для вирішення цього спору, адже ключовим питанням є те, що травма повинна бути пов`язана із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що на позивача не поширюються вимоги пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Аргументи скаржника, що у червні 2016 року йому вже видавалось відповідне посвідчення інваліда війни, термін дії такого продовжувався у 2017, 2018 та у 2020 роках (до 01.07.2023), тому позивач не може бути позбавлений цього статусу, на переконання суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки наданий статус був тимчасовим та за встановлених судом обставин продовженим бути не може.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до приписів пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень та нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Положення №302) посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 3 Положення №302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни».

Згідно з положеннями пунктів 7, 10 Положення №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого», «Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

«Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Пунктом 13-1 Положення №302 встановлено, що у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видане їй раніше посвідчення вилучає уповноважений на видачу посвідчень орган, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення, та інформує у триденний строк Мінветеранів з дотриманням вимог законодавства у сфері охорони інформації з обмеженим доступом за формою згідно з додатком 2.

Отже, з огляду на вказані положення, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, крім випадку встановлення інвалідності без терміну перегляду, видається особі на період встановлення групи інвалідності, тоді як наслідком відсутності обставин, які підтверджують наявність у особи відповідного статусу, є вилучення посвідчення уповноваженим органом, з відповідним інформуванням про це Мінветеранів.

Встановлення медичною комісією групи інвалідності позивача з формулюванням «травма пов`язана з виконанням службових обов`язків», не є безперечною підставою для надання позивачу статусу інваліда війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки у відповідності до вимог Закону №3551-XII.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення викладено мотиви відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 300/4337/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко