Постанова

від 25.03.2024 по справі 460/16880/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/16880/23 пров. № А/857/23879/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Греська О.Р.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Рівне 31 жовтня 2023 року, повне судове рішення складено 31 жовтня 2023 року, у справі №460/16880/23 за позовом Приватного підприємства «Палтранс» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

13.07.2023 Приватне підприємство «Палтранс» (далі Підприємство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №568917000703 від 04.07.2023 та №569017000705 від 04.07.2023.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Суд першої інстанції вказав, що відповідачем не врахований факт проведення ремонту доріг та мостів у рамках Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення. Суд першої інстанції зауважив, що пробіг вантажного транспорту з причепом суттєво відрізняється від пробігу легкового автомобіля, який може здійснювати рух через міста, а вантажний транспорт їде дорогами, де дозволено проїзд вантажного транспорту та існує можливість проїзду з причепом, враховуючи вагу транспорту та технічний стан доріг, тощо. Суд першої інстанції вказав, що позивачем було розроблено розрахунок витрат на дизельне пальне враховуючи специфіку автотранспортних засобів, які наявні в його використанні. Суд першої інстанції дійшов висновку, що проведені позивачем розрахунки здійснені виходячи із обсягів використання пального на підставі даних, зафіксованих у первинних документах бухгалтерського обліку (ТТН, подорожній лист) та не перевищують норм списання, що зафіксовані в наказі про встановлення норм списання. Суд першої інстанції зауважив, що безпосереднім призначенням даних Наказу №43 є планування витрат палива з метою їх раціонального використання, тоді як, норми списання палива на підприємстві можуть бути врегульовані внутрішніми наказами, а також підтверджені відповідними розрахунками, з урахуванням технічних характеристик автомобілів, експлуатаційних норм і інших факторів. Суд першої інстанції вказав також, що позивачем для перевірки та до матеріалів справи надані докази використання пального для ведення господарської діяльності, а також докази фактичного використання дизельного палива у кількості 57047 л на вантажні автомобілі у господарських операціях, що підтверджується первинними документами, на підставі яких і проводилося списання палива на підприємстві.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в ході перевірки проаналізовані дані технічні характеристики транспортних засобів, актів виконаних робіт, шляхових листів щодо показників спідометра при виїзді та при поверненні з рейсу транспортними засобами, загальний кілометраж по рейсу, вагу вантажу та тоннокілометри, дані про заправки автомобілів, дані актів списання товарів за періоди, які перевірялись. Скаржник вказує, що інформація про залишки дизпалива при виїзді та поверненні з рейсу відповідно до представлених документів відсутня. Скаржник зазначає, що в ході перевірки здійснено розрахунок лінійної норми витрати палива на пробіг автопоїзда та фактичних витрат з застосуванням норми на транспортну роботу та норми витрати палива на одну тонну спорядженої маси напівпричепа, відповідно до норм наказу №43, перевіркою використано максимально дозволений 0,7 л. Скаржник зауважує, що в ході перевірки здійснено розрахунок витрат дизельного палива сідельними тягачами у складі автопоїздів Підприємства, що здійснювали магістральні перевезення вантажів із застосуванням норми на транспортну роботу та норми витрати палива на одну тонну спорядженої маси напівпричепа, відповідно до норм наказу №43, перевіркою використано максимально дозволений 0,7 л. Скаржник вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, є законними та обґрунтованими.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Палтранс» зареєстровано як юридична особа Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради 19.09.2006 за № 16081020000003914. Основним видом діяльності Підприємства є перевезення вантажів власним автомобільним транспортом. Підприємство перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Рівненській області (м. Рівне) та є платником податку на додану вартість.

На підставі направлень №1135/Ж3/17-00-07-03 від 22.05.2023 та №1136/ЖЗ/17-00- 07-03 від 22.05.2023, виданих Головним управлінням ДПС у Рівненській області, головному державному інспектору відділу планових перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Рівненській області Чорноволик К.П. та начальнику відділу перевірок з питань відшкодування ПДВ управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Рівненській області Кордонець М.М. та наказу від 17.05.2023 №755-п, на підставі п.п. 19-1. 1.6 п. 19-1.1 ст. 19-1, п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, у період з 22.05.2023 по 26.05.2023 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Палтранс» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах.

За результатом проведеної перевірки складено акт від 02.06.2023 №5158/Ж5/17-00-07-03/34580863 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення:

- п.189.1. ст.189 п.198.5. ст.198, п.201.10 ст.201, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 ПП «Палтранс» занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 178 485 грн, а саме за січень 2022 року на суму 14 948,6 грн, лютий 2022 року 31 167 грн, вересень 2022 року 29 990 грн, січень 2023 року 54 433 грн, лютий 2023 року 21 714 грн, березень 2023 року 26 231 грн, що призвело до завищення залишку від`ємного значення (р. 21) на суму 178 485 грн за березень 2023 року;

- п. 201.1, п. 201.10. ст. 210 Податкового кодексу України, не складено та не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 178 485 грн, в тому числі за: за січень 2022 року на суму 14 948,6 грн, лютий 2022 року 31 167 грн, вересень 2022 року 29 990 грн, січень 2023 року 54 433 грн, лютий 2023 року 21 714 грн, березень 2023 року 26 231 грн.

За результатами перевірки прийнято податкові повідомлення рішення від 04.07.2023:

форми «В4» №568917000703, яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість на суму 178 485,00 грн.

форми «ПН» №569017000705, яким застосовано штраф за не реєстрацію податкових накладних у сумі 20 400,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, такими, що підлягають скасуванню, Підприємство звернулось з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В акті перевірки від 02.06.2023 контролюючий орган зазначив, що станом на дату подання Декларації за березень 2023 року, з урахуванням уточнюючого розрахунку за березень 2023 року від 27.04.2023 №9093674554 за даними системи електронного адміністрування сума ліміту становила 969 469,45 грн. Підприємство за перевіряємий період використовувало у господарській діяльності власні та орендовані транспортні засоби (автомобілі та автопричепи).

Контролюючий орган зазначив, що згідно з поданою Підприємством податковою декларацією з ПДВ за березень 2023 року від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту, відображене у рядку 19 Декларації становить 920809 грн. сума бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, відображена у рядку 20.2.1 декларації, за березень 2023 року становить 92271 грн. та сформована за рахунок від`ємного значення, а саме за січень 2022 року березень 2023 року. Основним чинником виникнення від`ємного значення за березень 2023 року є операції з вивезення товарів за межі митної території України, які оподатковуються за нульовою ставкою, а саме міжнародні вантажні перевезення, які здійснювались переважно до Польщі та Чехії.

Як зазначено у вказаному акті, висновок контролюючого органу щодо заниження Підприємством податкових зобов`язань з ПДВ на суму 178 485 грн. контролюючим органом зроблено у зв`язку з встановленим на підставі розрахунків контролюючого органу використанням Підприємством дизельного палива в негосподарській діяльності у кількості 57047 л. у зв`язку з завищенням норм витрат ДП по автомобілях.

Відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній у період, який перевірявся, (далі - ПК України) податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 ПК України встановлено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

У статті 198 ПК України встановлено підстави за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами підпункту 2 пункту 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289 (далі - Порядок №21), якщо в результаті розрахунку значення різниці між сумою податкових зобов`язань (рядок 9) і податкового кредиту (рядок 17) отримано від`ємне значення, то заповнюється рядок 19 декларації.

Податок на додану вартість підлягає або сплаті до бюджету, або бюджетному відшкодуванню в залежності від того, яке значення має різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду: позитивне чи від`ємне. Наслідком накопичення за результатами звітного (податкового) періоду податкового кредиту в більшому розмірі, ніж податкових зобов`язань з податку на додану вартість, є виникнення від`ємного значення з цього податку, яке в подальшому призводить до виникнення права на бюджетне відшкодування ПДВ.

Висновок контролюючого органу щодо не використання Підприємством у господарській діяльності списаного дизельного пального в кількості 57 047 л на суму ПДВ 178 485 грн. ґрунтується на тому, що платником при розрахунку витрат палива застосовано коефіцієнт 1,3 л дизельного палива на 100 т км, проте виконання Підприємством міжнародних перевезень, пов`язане з використанням автобанів, що дає змогу зменшити обсяг використання пального та має становити від 0,55 до 0,7 л дизельного палива на 100 т км. В ході перевірки проаналізовані дані технічні характеристики транспортних засобів, актів виконаних робіт, шляхових листів щодо показників спідометра при виїзді та при поверненні з рейсу транспортними засобами, загальний кілометраж по рейсу, вагу вантажу та тоннокілометри, дані про заправки автомобілів, дані актів на списання товарів за перевіряємий період. Інформація про залишки дизпалива при виїзді та поверненні з рейсу відповідно до представлених до перевірки документів відсутня.

При цьому, контролюючий орган покликається на висновки ДП «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут», якими встановлено базову лінійну норму та наказ Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43 ««Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» (далі Наказ №43), чинний на час виникнення спірних правовідносин.

У пункті 4 Наказу №43 наведено розрахунок нормативних витрат палива для різних типів рухомого складу автомобільного транспорту.

Пунктом 1.4 Наказу №43 передбачено, що норма на одну тонну спорядженої маси Hg (автопоїзда, автомобіля, причепа або напівпричепа тощо) застосовується в разі зміни спорядженої маси автомобіля. Норми на одну тонну спорядженої маси Hg (л/100 т·км) залежно від виду палива дорівнюють відповідним нормам на виконання транспортної роботи згідно з пп. 1.3 та використовуються так само, як і норми на виконання транспортної роботи.

Відповідно до пункту 1.3 Наказу №43 норма на виконання транспортної роботи Hw застосовується для бортових вантажних автомобілів і сідельних тягачів у складі автопоїздів, автомобілів-фургонів та вантажопасажирських автомобілів, які виконують роботу, що обліковується в тонно-кілометрах (може застосовуватись для легкових автомобілів і автобусів з причепами, які виконують транспортну роботу, що обліковується в тонно-кілометрах).

Гранично допустимі (максимальні) норми на виконання транспортної роботи Hw залежно від виду палива становлять: - бензин - 2,0 л/100 т·км; - дизельне паливо - 1,3 л/100 т·км.

При роботі за межами міста на дорогах із твердим покриттям (дорогах із асфальтобетону, цементобетону) в умовах, що не підпадають під застосування коригуючих коефіцієнтів, зазначених у пп. 3.1.1.2, 3.1.2, 3.1.3-3.1.8, 3.1.15, гранично допустимі норми на виконання транспортної роботи Hw залежно від виду палива становлять: - бензин - 1,4 л/100 т·км; - дизельне паливо - 0,9 л/100 т·км.

При цьому, у примітці 2 до вказаного пункту передбачено, що при здійсненні магістральних перевезень сучасними вантажними автомобілями рекомендується застосовувати норму на транспортну роботу в межах 0,55...0,7 л дизельного палива на 100 т·км.

Фактичні витрати палива на виконання транспортної роботи збільшуються в умовах експлуатації, що включають здійснення великої кількості зупинок і фаз розгону-вибігу-гальмування на одиницю шляху, підвищений опір коченню (неякісне дорожнє покриття, дороги із щебеню (гравію), ґрунтові дороги тощо), горбистий рельєф місцевості.

Відповідно до примітки 4 до цього ж пункту право встановлення конкретних величин норм витрат палива на виконання транспортної роботи у регламентованих межах надається керівникам підприємств.

Визначений підприємством порядок встановлення та використання норм витрат палива на виконання транспортної роботи затверджується наказом (розпорядженням) по підприємству.

Пунктом 1.9 Наказу № 43 встановлено, що підприємство на підставі аналізу причин відхилень фактичних витрат палива, що можуть змінюватися у часі або за певних умов, від встановлених ним нормативних витрат може змінювати встановлені нормативні витрати відповідно до зміни умов експлуатації або, у разі потреби, вживати заходів щодо усунення причин збільшення фактичної витрати палива понад встановлену підприємством нормативну витрату палива. Таким чином, можна завчасно виявити й усунути технічні несправності автомобіля (обладнання) або вжити заходів щодо впровадження (дотримання водіями) безпечних та прийнятних економних методів керування транспортними засобами, забезпечення раціонального використання техніки тощо.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що затверджені Наказом №43 норми є базовими та розраховані в залежності від моделі (модифікації) автомобіля, а також системи нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні та інші умови експлуатації. Нормативні витрати палива (Qн) визначаються для кожного конкретного автомобіля в залежності від його типу (легковий, автобус, вантажний, бортовий, спеціальний і т. п.) з урахуванням базових лінійних норм за спеціальними формулами, наведеними в розділі 4 Наказу № 43.

Підприємство у разі необхідності коригує нормативні витрати палива (як вказано в пункті 3 Наказу № 43) у встановлених межах, в залежності від умов експлуатації автомобіля. Для цього застосовує поправочні (що підвищують і знижують) коефіцієнти. Зокрема, витрати палива підвищуються при роботі в холодну пору в залежності від фактичної температури повітря, в разі, якщо робота автотранспорту вимагає частих зупинок і т. д. (дані умови передбачені Наказом №43).

До того ж Наказ №43 передбачає лише доведення до відома затверджених норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті до зацікавлених міністерств і відомств та забезпечення їх публікацію. Жодним із пунктів цього наказу не передбачено обов`язковість його застосування автотранспортними підприємства, в тому числі приватними підприємствами та підприємцями. Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, таке застосування може мати лише рекомендаційний характер.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивачем було розроблено розрахунок витрат на дизельне пальне враховуючи специфіку автотранспортних засобів, які наявні в його використанні.

Норми використання палива затверджені в наказах Підприємства «Про затвердження норм списання паливно-мастильних матеріалів» №04/01-04 від 04.01.2022 та №01-ОД від 02.01.2023, які прийняті на підставі положень наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 10.02.1998 № 43, наказу Міністерства інфраструктури України «Про затвердження змін до норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 24 січня 2012 року № 36 та відповідних висновків Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут».

При списанні дизельного палива в господарській діяльності ПП «Палтранс» проведено перерахунок лінійної норми витрати палива на пробіг автопоїзда та фактичних витрат з застосуванням норми на транспортну роботу та норми витрат палива на одну тону спорядженої маси напівпричепа, з використанням максимально допустимого коефіцієнту 1,3л л дизельного палива на 100 т-км наведених у Додатках 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 до акта перевірки № 5158/Ж5/17-00-07- 03/34580863 від 02.06.2023.

В результаті проведеного позивачем перерахунку згідно Додатків 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 до Акта перевірки № 5158/Ж5/17-00-07-03/34580863 від 02.06.2023 встановлено, що при застосуванні максимально допустимого коефіцієнту 1,3л дизельного палива на 100 км кількість списаного палива склала 431 145,05 л. (чотириста тридцять одну тисячу сто сорок п`ять літрів).

Фактичне списання палива ПП «ПАЛТРАНС» згідно Додатків 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 до акту перевірки № 5158/Ж5/17-00-07-03/34580863 від 02.06.2023 та згідно наказів № 04/01-04 від 04.01.2022 та № 01-ОД від 02.01.2023 склало 382 964,52 (триста вісімдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят чотири літри), що є менше на 48 180,53 (сорок вісім тисяч сто вісімдесят літрів) від гранично допустимої норми на транспортну роботу та норми витрат палива на одну тону спорядженої маси напівпричепа.

Таким чином, проведені позивачем розрахунки здійснені виходячи із обсягів використання пального на підставі даних, зафіксованих у первинних документах бухгалтерського обліку (ТТН, подорожній лист) та не перевищують норм списання, що зафіксовані в наказі про встановлення норм списання.

До того ж, як це правильно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не врахований факт проведення ремонту доріг та мостів у рамках Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення. Окрім того, пробіг вантажного транспорту з причепом суттєво відрізняється від пробігу легкового автомобіля, який може здійснювати рух через міста, а вантажний транспорт їде дорогами, де дозволено проїзд вантажного транспорту та існує можливість проїзду з причепом, враховуючи вагу транспорту та технічний стан доріг, тощо.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зі змінами та доповненнями, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями статті 9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З врахуванням нормативно-правового регулювання та обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач для перевірки та до матеріалів справи надав належні та достатні докази використання пального для ведення господарської діяльності, нормативно та документально обґрунтував здійснений розрахунок витрат палива.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Оскільки висновки контролюючого органу щодо порушення зазначених норм податкового законодавства та винесення податкового повідомлення-рішення від 04.07.2023 №569017000705 є наслідком попередніх висновків про заниження податкових зобов`язань з ПДВ, то з огляду на встановлені обставини, таке податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Дотримання контролюючим органом законодавчо встановлених вимог щодо підстав та порядку проведення документальної позапланової виїзної перевірки Підприємство в цій справі не оскаржує.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції доходить висновку, щодо помилковості висновку Головного управління ДПС у Рівненській області про завищення Підприємством сум бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ на суму ПДВ 178 485 грн, та відсутності реєстрації податкових накладних на обсяги реалізації товарів, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають встановленим у статті 2 КАС України вимогам щодо обґрунтованості, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №460/16880/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко