Рішення

від 26.02.2024 по справі 199/6173/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/6173/23

(2/199/283/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

26.02.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Свержевської В.О.,

позивача ОСОБА_1 , представників відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку розрахунку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27.06.2023 року зобов`язано Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради укласти безстроковий трудовий договір із ОСОБА_1 із датою початку договору 14.04.2023, шляхом винесення відповідного наказу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.12.2023 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27.06.2023 року залишено без змін.

Наказом Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради від 19.12.2023 року за №138-к/тр скасовано наказ від 30.06.2023 року №75-к/тр «Про звільнення з посади у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору» та поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів відповідно до її категорії та звання, станом на день звільнення безстроково.

Крім цього, у наказі зазначено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Утім, до теперішнього часу закладом освіти не проведений розрахунок та не виплачено кошти за вимушений прогул. Натомість, 22.12.2023 року, із метою невиплати вказаних коштів, адміністрацією закладу видано наказ за №144-к/тр від 22.12.2023 року, в якому п.3 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу скасовано.

Відповідно до наказу Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради від 09.01.2024 року за №153-к/тр ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, звільнено за власним бажанням, згідно зі ст.38 КЗпП України.

Посилаючись на те, щовідповідачем не проведено остаточний розрахунок у день звільнення, позивачка, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:

-стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 липня 2023 року по 19 грудня 2023 року в розмірі 84267 (вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят сім) гривень 84 копійки;

-стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 10 січня 2024 року по 26 лютого 2024 року в розмірі 23484 (двадцять три тисячі чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок;

-стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.

Директор Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради Шевченко М.Є. надала до суду відзив на позов, у якому частково заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що вимоги стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди є безпідставними та не обґрунтованими.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні частково заперечували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у стягнення моральної шкоди.

Вислухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27.06.2023 року зобов`язано Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради укласти безстроковий трудовий договір із ОСОБА_1 , з датою початку договору 14.04.2023, шляхом винесення відповідного наказу (а.с.109-111).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.12.2023 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27.06.2023 року залишено без змін (а.с.112-114).

Наказом Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради від 19.12.2023 року за №138-к/тр скасовано наказ від 30.06.2023 року №75-к/тр «Про звільнення з посади у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору» та поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів відповідно до її категорії та звання, станом на день звільнення безстроково.

Крім цього, у п.3 наказу зазначено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.141).

Наказом Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради від 22.12.2023 року за №144-к/тр скасовано п.3 наказу Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради від 19.12.2023 року за №138-к/тр «Про поновлення на роботі вчителя початкових класів ОСОБА_1 » (а.с.142).

Відповідно до наказу Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради від 09.01.2024 року за №153-к/тр ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, звільнено за власним бажанням, згідно зі ст.38 КЗпП України (а.с.126).

Таким чином, суд вбачає підтвердженим, що ОСОБА_1 поновлено на роботі з 20.12.2023 року.

Відповідно до розрахунку позивача борг за час вимушеного прогулу складає 84267,74 грн..

Згідно із частиною другоюстатті 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України,статей 1,12 Закону N 108/95-ВРКонституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому, під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина першастатті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому, за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100(далі - Порядок N 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції №114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції №114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам зачас затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції N 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку зачас затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток зачас затримки розрахунку при звільненнітаким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Отже, спір щодостягнення середнього заробіткузачас вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другоюстатті 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другоїстатті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 прийшла до висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом простягнення середнього заробіткузачас вимушеного прогулуяк складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом простягнення середнього заробіткузачас вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Роботодавець не провів оплату праці позивачу за період вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період із 01 липня 2023 року по 19 грудня 2023 року.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу другого пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період із 01 липня 2023 року по 19 грудня 2023 року складає 84267,84 грн. (690,72 грн.*122 робочих днів).

Суд приймає розрахунок позивача, який здійснено виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи (довідка про середню заробітну плату від 15.02.2024 №96), шляхом множення середньоденного заробітку (690,72 грн. на число робочих днів вимушеного прогулу (122 днів), що відповідаєПостанові КМ України №100 від 08.02.95 року(з наступними змінами) "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Таким чином, суд вважає стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 липня 2023 року по 19 грудня 2023 року в розмірі 84267,84 гривень 84 копійки.

Щодо стягнення середнього заробітку зачас затримки розрахунку при звільненні суд вважає зазначити наступне.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цьогоКодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою законодавчого регулювання правовідносин щодо виплати роботодавцем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як було встановлено судом, відповідно до наказу Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради від 09.01.2024 року за №153-к/тр ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, звільнено за власним бажанням, згідно зі ст.38 КЗпП України, розрахунок при звільненні з нею не проведено, остання просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.01.2024 по 26.02.2024, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток зачас затримки розрахунку при звільненніу розмірі 23484,48 грн. (690,72 грн. х 34 днів).

Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідностатті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач вказувала, що у зв`язку з незаконним звільненням, яке позбавило її можливості виконувати трудові функції, вона залишилася без матеріального забезпечення, так як значна частина пенсійних виплат (щомісячна пенсія становить 6638,00 грн.) витрачалася на обстеження та медичні препарати для підтримки здоров`я в стані ремісії (позивачка є інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням).

Крім цього, позивачка зазначила, що відповідач, не дотримуючись розумних термінів щодо своєчасного повідомлення ОСОБА_1 про поновлення на роботі, листом №01-22/420 від 19.12.2023 року, який фактично отримано у другій половині дня 19.12.2023 року, поставив позивачку до відома приступити до роботи 20.12.2023 року.

Вказаний факт викликав схвилювання та збентеження, оскільки, позивачці, як вчителю початкових класів, потрібен був час для ознайомлення із програмою, придбання підручників, підготовки до уроків, але такої можливості (часу) заклад не надав. Можливості ознайомлення із режимом роботи закладу, оволодіння інформацією щодо організаційних питань ОСОБА_1 теж не мала.

Вказані дії відповідача негативно вплинули на загальний стан здоров?я позивачки, через високий тиск вона була змушена піти на лікарняний. Вказані обставини у своїй сукупності призвели до морального страждання, психологічного напруження, зумовило неможливість у повному обсязі здійснювати звичайну щоденну діяльність та завдало моральної шкоди.

Відповідно до статті 15ЦК України кожнаособа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11ЦК України).

У пунктах 3, 4, 10 частини другої статті 16ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Частиною першою статті 1КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1КЗпП України занаявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП Українинемістить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, астаттею 237-1 цього Кодексупередбаченоправо працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушених прав, зокрема виданням наказу про поновлення позивача на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Суд погоджується із тим, що позивачка зазнала значних моральних страждань, як зазначено в позові та пояснила суду, у зв`язку з переживанням з приводу втрати роботи у неї суттєво погіршився психічний та моральний стан. Порушення прав при звільненні вимагало докладання значних додаткових зусиль для організації нормального життя та поновлення порушеного права, а саме, позивачка повинна була вживати заходів щодо поновлення на роботі, писати заяви відповідачу, готувати документи до суду, знаходити засоби для існування та матеріального забезпечення, що в цілому значно впливало та погіршувало її самопочуття.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає стягнути ізКомунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 5000,00 гривень моральної шкоди, що відповідає принципу справедливості та є співмірним завданими відповідачем та отриманими позивачем моральним стражданням, понесеними людиною, яка була незаконно звільнена та неправомірно перебувала без роботи тривалий час, у зв`язку з чим позбавлена можливості заробляти собі на життя.

Також відповідно до вимог ст.141 ЦПК України із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради підлягають стягненню 3633 гривні 60 копійок судового збору на користь держави.

Керуючись ст.ст.47,115-117,231,232,235, 237-1, 238 КЗпП України, ст.ст.12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку розрахунку, - задовольнити.

Стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 липня 2023 року по 19 грудня 2023 року в розмірі 84267 (вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят сім) гривень 84 копійки.

Стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 10 січня 2024 року по 26 лютого 2024 року в розмірі 23484 (двадцять три тисячі чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.

Стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.

Стягнути із Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок судового збору на користь держави.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа №69» Дніпровської міської ради, місцезнаходження: м.Дніпро, вул.Софії Ковалевської, 86-А.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя