Постанова

від 25.03.2024 по справі 478/989/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.03.24

22-ц/812/404/24

Справа №478/989/23 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Провадження №22-ц/812/404/24

Постанова

Іменем України

25 березня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області, вступна та резолютивна частини якого проголошені 15 січня 2024 року о 10:28 год., повний текст складений 19 січня 2024 року, під головуванням судді Сябренко І.П., в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі нотаріально посвідченого Договору дарування від 24 травня 2023 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,5951 га, розташованої в межах території Казанківської селищної ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області з кадастровим номером 4823655100:02:000:0439, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначену земельну ділянку вона отримала від свого батька ОСОБА_4 (третьої особи по даній справі), який у свою чергу успадкував після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказана земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_3 з яким письмовий договір оренди ані з ОСОБА_4 , ані з ОСОБА_5 не укладався.

Маючи намір самостійно обробляти свою земельну ділянку ОСОБА_1 в березні 2023 року звернулася до ОСОБА_3 з вимогою про її звільнення, однак останній відмовився.

13 червня 2023 року не дійшовши з відповідачем згоди щодо звільнення земельної ділянки та виплати компенсації хоча б за один рік незаконного користування земельною ділянкою позивачка, з метою захисту своїх прав, звернулася із відповідною заявою до ЧЧ ВП №1 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області по факту неправомірних дій зі сторони відповідача. За вказаним фактом внесено відомості до ЄДРДР за №12023153270000093, та розпочато розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України.

Посилаючись на те, що внаслідокнеправомірних дій щодо самовільного заняття земельної ділянки, відповідач завдав ОСОБА_1 збитків у формі неотримання доходу (упущеної вигоди), позивачка просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь 182 126 грн 32 коп.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача їй була завдана моральна шкода, яка виразилася в тяжких душевних хвилюваннях, які відобразились на її здоров`ї та оцінені в розмірі 30000 грн.

28 вересня 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову та зменшення розміру позовних вимог. В заяві посилаючись на обставини, викладені у первісній позовній заяві, просила стягнути з ОСОБА_3 моральну та матеріальну шкоду заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки належної позивачки на праві власності у сумі 79891 грн 93 коп., з яких розмір моральної шкоди 30 000 грн та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та витрат на правову допомогу у сумі 10 000 грн.

Вважала такий спосіб захисту її порушеного права буде більш ефективним.

15 січня 2024 року рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що оскільки позивачка не відмовилась від первісного позову, тому вважав, що заява про зміну предмета позову повинна розглядатись як окремий позов та вирішив спір з урахуванням двох окремих вимог, викладених у як первісному позові такі у заяві про зміну предмета позову.

Відмовляючи по суті пред`явленого позову, суд вказав на те, що розмір збитків у вигляді упущеної вигоди визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження реальних збитків, чи розміру упущеної вимоги, як того вимагає Порядок. Сам по собі факт наявності в матеріалах справи скріншотів вартості посівного матеріалу та розрахунку неотриманого доходу, здійсненого позивачкою, не доводить розміру завданих збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Відмовляючив позовіщодо стягнення49891грн 93коп майновоїшкоди увигляді збитків,завданих самовільнимзайняттям земельноїділянки,розмір якої визначений позивачкою відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, суд першої інстанції вважав заявлені вимоги недоведеними та необгрунтованими, оскільки позивачка не довела в установленому законом порядку, що відповідач самовільно зайняв та використовував спірну земельну ділянку.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга містить посилання на помилковість висновку суду першої інстанції та надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства, зазначаючи в оскаржуваному судовому рішенні про те, що позивачка в установленому законом порядку не відмовилась від вимог, заявлених у первісному позові. Заява про зміну предмета позову та зменшення розміру позовних вимог подана у спосіб та порядок, передбачений ЦПК України, тому дії позивачки з подання вказаної заяви не суперечить завданню цивільного судочинства та принципу процесуальної економії.

Звертає увагу, що судом не взято до уваги, що відповідач усвідомлював, що спірна земельна ділянка використовується ним самовільно, тобто без відповідної правової підстави.

Суд не врахував, що власником спірної земельної ділянки з 24 травня 2023 року є позивачка, а тому усна домовленість між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а в подальшому ОСОБА_4 про користування спірною земельною ділянкою та отримання від відповідача коштів в рахунок орендної плати, не є правовою підставою для законного обробітку відповідачем земельної ділянки та порушує права позивачки.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається і судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області №216-р від 30 травня 1996 року ОСОБА_5 , як член КСП ім. Леніна набула право на земельну частку (пай) розміром 7,2 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №003866.

12 березня 2004 року ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_6 видала письмову довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., зареєстровану в реєстрі за №648.

Вказаною довіреністю ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , кожну самостійно, користуватися і розпоряджатися належним їй правом на вказану земельну частку (пай) розміром 7,2 в умовних кадастрових гектарах.

Зокрема, укладати правочини (оренди, міни, купівлі-продажу, застави, тощо); одержати на підставі сертифікату Державний акт на відведену в натурі земельну ділянку; розпоряджатись на свій розсуд земельною ділянкою, здійснюючи з нею вказані вище правочини, що не суперечать чинному законодавству; обробляти земельну ділянку; сплачувати за користування нею податки і збори; одержувати і розпоряджатися зібраним врожаєм; звертатись від її імені до установ, організацій з питань користування і розпорядження земельною ділянкою; одержувати довідки та документи, необхідні для відчуження земельної ділянки; одержувати належні їй гроші у разі продажу земельної ділянки, здачі її в оренду.

Видана ОСОБА_5 довіреність від 12 березня 2004 року не передбачала строку її дії.

13 березня 2004 року від імені ОСОБА_5 видана розписка про отримання останньою від ОСОБА_3 5400 (п`ять тисяч чотириста) грн, як доплату за договором міни земельних ділянок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина.

З копії спадкової справи за №75/2016 вбачається, що спадкоємцем майна померлої ОСОБА_5 є її син ОСОБА_4 , який у встановлений ст.ст.1268, 1269 ЦК України строк подав відповідну заяву.

22 лютого 2017 року ОСОБА_4 отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №137, на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Леніна (смт. Казанка Казанківського району Миколаївської області), розміром 7,2 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало спадкодавиці ОСОБА_5 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №003866, від 06 червня 1996 року.

З розписки наданої ОСОБА_4 від 24 жовтня 2018 року вбачається, що він отримав від ОСОБА_3 10 000 (десять тисяч) грн, як доплату за орендний пай та підтвердив, що не має по відношенню до ОСОБА_3 претензій фінансового характеру. В розписці також зазначив, що в разі відмови від укладення договору оренди землі він сплачує ОСОБА_3 суму в розмірі 50 000 (п`ятдесяти тисяч) грн.

ОСОБА_4 не заперечував та не спростовував в суді першої інстанції написання вказаної розписки.

Після отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом, земельна ділянка була виділена в натурі (на місцевості), їй присвоєний кадастровий номер: 4823655100:02:000:0439 та зареєстровано право власності на неї за останнім у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 50078792, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2692543348236, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав сформованого 27 квітня 2023 року за індексним №330512188.

24 травня 2023 року ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, подарував своїй доньці ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,5951 гектарів, кадастровий номер 4823655100:02:000:0439, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в АДРЕСА_1 .

Отримавши вказану земельну ділянку у власність, та вважаючи що між попередніми її власниками відсутні договірні відносини, ОСОБА_1 звернулася до відповідача з проханням її повернути, проте відповідач земельну ділянку не повернув.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка просила стягнути збитки у розмірі 49891 грн 93 коп, завдані самовільним зайняттям і використанням ОСОБА_3 у 2023 році земельної ділянки. Зазначала, що вона була позбавлена можливості у 2023 році використовувати земельну ділянку за призначенням, тобто обробляти самостійно.

На підтвердження завданих збитків надала розрахунок майнової шкоди здійснений нею у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963 «Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання».

Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною другоюстатті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зістаттею 211 ЗК Українигромадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 22 ЦК Українипередбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 вказаної статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв`язку між порушенням права й збитками. При цьому розмір заподіяних збитків доводить позивач.

Згідно ізст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показаннями свідків.

За змістомст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 не надано безспірних доказів, які б вказували на протиправні дії відповідача, спрямовані на порушення прав позивачки щодо користування та розпорядження належною їй на праві власності земельною ділянкою.

При вирішенні спору судом у сукупності оцінено докази, що містяться в матеріалах справи, пояснення сторін та встановлено, що спірна земельна ділянка отримана позивачкою у власність лише 24 травня 2023 року.

До вказаного часу земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з 2004 року, за усною домовленістю та погодженням з ОСОБА_5 земельну ділянку обробляв відповідач.

Після смерті ОСОБА_5 , спірну земельну ділянку успадкував ОСОБА_4 , оформивши право власності на неї 27 квітня 2023 року.

Отримавши вказану земельну ділянку у спадщину, ОСОБА_4 , на підставі усної домовленості з ОСОБА_3 погодився на продовження користування спірною земельною ділянкою останнім та прийняв відповідний платіж в якості орендної плати.

В суді першої інстанції ОСОБА_4 вказані обставини не заперечував, підтвердив факт обізнаності та існування домовленостей тривалого користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою на підставі усної домовленості між ними.

Наведені обставини свідчать про те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а у подальшому ОСОБА_4 на підставі усної домовленості виникли та тривалий час існували правовідносини з договору оренди землі без чітко обумовленої дати закінчення строку користування.

За життя й до своєї смерті попередній власник земельної частки (паю) ОСОБА_5 , а у подальшому спадкоємець за законом ОСОБА_4 не вчиняли будь яких дій, які б перешкоджали відповідачу користуватися вказаною земельною ділянкою, не пред`являли жодних претензій, що підтверджує фактичне визнання ними договору оренди.

В своючергу ОСОБА_1 ,з одночасним отриманням права власності на спірну земельну ділянку, отримала також й права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки (орендодавця ОСОБА_4 ), за згодою якого, відповідач,продовжував користуватисяземельною ділянкою, у жовтні 2022 року обробив її та засіяв ячменем.

Отже, з часу набуття позивачкою права власності на вказану земельну ділянку, речове правовідповідача накористування цієюземельною ділянкоюпродовжилось до закінчення строку дії договору оренди (збирання врожаю, посіяного орендарем), оскільки інше не було передбачено домовленістю між попереднім орендодавцем (власником землі) та відповідачем.

Відтак, не можна вважати, що починаючи з 24 травня 2023 року мало місце самовільне заняття та користування спірною земельною ділянкою відповідачем.

Встановивши наведене, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з ОСОБА_3 49891грн 93коп у порядку відшкодування збитків.

Крім того, згідно з пунктом 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 19квітня 1993року N284 (далі - Порядок), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, тимчасовим зайняттям

земельних ділянок.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження реальних збитків, як того вимагає Порядок.

Наявний в матеріалах справи розрахунок розміру шкоди, який здійснено позивачкою самостійно за формулою, зазначеної в п.4 Методики, це лише припущення про ймовірний розмір суми збитків.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно вважав, що обрахування шкоди, завданої самовільним захопленням земельної ділянки відповідно до визначеного ОСОБА_1 розрахунку, не можна вважатиобґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач самовільно використовував земельну ділянку, вже після того, як вона отримала її у власність, є безпідставними.

Відтермінування повернення земельної ділянки було пов`язане не з бажанням відповідача продовжувати користуватися земельною ділянкою, а лишез можливістю її повернення останнім після збору врожаю. Адже після повідомлення відповідача про зміну власника земельної ділянки, ОСОБА_3 , маючи передбаченезаконом правоволодіти,користуватися тасамостійно розпоряджатисяпосівами,що були здійсненіза рахуноккоштів останнього на земельній ділянці, яка належала йому на праві користування, зібравши врожай в липні 2023 року, дотримався порядку припинення користування землею та повернув її новому власнику.

Водночас заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції про те, що позивачка, подавши заяву про зміну предмета позову, мала б в установленому законом порядку відмовитись від вимог, заявлених у первісному позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) вказано, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову- це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зазначено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з п. 2 ч.ч.2, 3 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому, в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому, при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц (провадження № 61-5815св21) та від 12 жовтня 2022 року у справі № 723/1233/17 (провадження № 61-8418св22) вказано, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц (провадження № 61-19440св21) зазначено, що зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.[…]

Отже, позивач має право на уточнення позовних вимог, враховуючи приписи статей 13, 175, 197 ЦПК України, якими передбачено виключне право позивача на визначення предмета та підстав спору, а також способу захисту порушеного права та інтересу.

У цьому випадку суд повинен врахувати вимоги статті 189 ЦПК України, за якими одним із завдань підготовчого провадження є остаточневизначення предмета спору та характеру спірних правовідносин з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Предметом позову у даній справі первісна редакція позовної заяви містила вимогу майнового характеру простягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок неможливості позивачкою отримати дохід від використання власної земельної ділянки, у зв`язку із використанням її відповідачем без правових підстав, у розмірі 182 126 грн 32 коп.

Під час розгляду справи, ОСОБА_1 , посилаючись на самовільне зайняття відповідачем належної їй на праві власності земельної ділянки, просила суд стягнути збитки у розмірі 49 891 грн 93 коп.

Зокрема, позивачка зазначила ті ж самі підстави позову, оскільки посилалася на самовільне зайняття земельної ділянки ОСОБА_3 без належних правових підстав, тобто самовільно.

Отже, первісні основні підстави позову позивачка залишила незмінними та лише змінила предмет позову, який безпосередньо пов`язаний з основними підставами позову, оскільки початкова вимога позивачки не повною мірою забезпечувала захист її порушених прав та інтересів.

Водночас суд першої інстанції, не врахував наведене, а саме, щовизначення позивачкою своїх процесуальних дій таких як зміна предмета позову передбачена ч.3 ст. 49 ЦПК України.

Заява про зміну предмета позову, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та обставин справи, не була доповнена новими позовними вимогами, первісні обставини у ній були збережені, а позовні вимоги фактично замінені іншими, тобто змінився предмет позову.

Тому суд помилково розцінив вказану заяву як подачу нового позову та розглянув вимоги викладені у первісному позові та у заяві про зміну предмета позову як дві окремі.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З урахуванням результату розгляду апеляційної скарги, підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 26.03.2024 р.