Постанова

від 25.03.2024 по справі 478/85/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.03.24

22-ц/812/479/24

Єдиний унікальний номер судової справи 478/85/24

Номер провадження 22-ц/812/479/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

25 березня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

переглянувши увідкритому судовомузасіданні за апеляційною скаргоюАкціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» ухвалу, яка постановлена Казанківським районним судом Миколаївської області 26січня2024 року, під головуванням судді СябренкоІ.П.,в приміщеніцього жсуду у цивільній справі за заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення доказів шляхом витребування доказів до пред`явлення позову,

УСТАНОВИЛА:

У січні2024року Акціонернетовариство комерційнийбанк «ПриватБанк»(далі АТКБ «ПриватБанк») звернулось до Казанківського районного суду Миколаївської області із заявою про забезпечення доказів шляхом витребування доказів до пред`явлення позову.

В обґрунтування заяви зазначено, що 10 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

На момент смерті позичальник не виконав всіх взятих на себе зобов`язань за договором, у зв`язку з чим за вищевказаним кредитним договором залишилась заборгованість у загальному розмірі 58870 грн.

19 травня 2023 року банк звернувся із претензією кредитора до Казанківської державної нотаріальної контори Миколаївської області, яка листом від 07 листопада 2023 року повідомила, що претензія кредитора долучена до матеріалів спадкової справи, заведеної Казанківською державною нотаріальною конторою до спадкового майна ОСОБА_1 та буде доведена до відома спадкоємців.

Між тим, у відповіді Казанківської державної нотаріальної контори Миколаївської області не зазначено про наявність спадкоємців, зокрема не вказано про наявність спадкоємців, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вважаються такими, що прийняли спадщину.

У зв`язку із цим, банк наразі позбавлений можливості захистити свої права та інтереси в судовому порядку, оскільки не володіє інформацією про спадкоємців, а відтак не може визначити підсудність майбутнього позову та виконати вимоги процесуального закону в частині зазначення у позові інформації про відповідача(ів). При цьому, пред`явлення позовів до невідомих осіб, без зазначення відповідача(ів), діючим ЦПК України не допускається.

Посилаючись на викладені обставини, АТ КБ «ПриватБанк», на підставі ч.4ст.84 ЦПК України, а саме як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу, просило:

витребувати у Казанківської державної нотаріальної контори Миколаївської області копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

витребувати у Центру надання адміністративних послуг Баштанського району, або від іншого територіального органу, до повноважень якого входять питання реєстрації місця проживання фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу останнього місця реєстрації проживання померлого ОСОБА_1 , інформацію про осіб зареєстрованих за однією адресою зі спадкодавцем та про склад сім`ї станом на дату смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 26січня2024 року у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що при звернені до суду із вказаною заявою, заявником у порушення вимог ч.1 ст.116 ЦПК України не доведено, у клопотанні не вказано та необґрунтовано, що докази, які просить забезпечити заявник, можуть бути втрачені або збирання чи їх подання стане згодом неможливим чи утрудненим.

В апеляційнійскарзі АТКБ «ПриватБанк»,посилаючись напорушення судомпершої інстанціїнорм процесуальногоправа,просило ухвалу районного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заява про забезпечення доказів шляхом їх витребування до подачі позову підлягає задоволенню оскільки, банком підтверджено неможливість отримання відповідного доказу останнім самостійно. При цьому, звернуто увагу на те, що витребовувана інформація необхідна заявнику, який може набути статусу позивача, для звернення до суду з відповідним позовом. На даний час існує несплачена заборгованість за кредитним договором, та вказане зобов`язання входить до складу спадщини, але банк позбавлений можливості самостійно отримати необхідні відомості про коло спадкоємців після смерті позичальника ОСОБА_1 , а також інформацію про осіб, зареєстрованих за однією адресою зі спадкодавцем станом на дату смерті померлого ОСОБА_1 , для захисту своїх прав та інтересів у судовому порядку.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч.ч.1-3,5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду, яка у відповідності до ст.258ЦПК України є видом судових рішень, відповідає приведеним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником в заяві не наведено обставин, відповідно до ч.1 ст.116 ЦПК України, яким закон пов`язує позитивне вирішення питання щодо забезпечення доказів до подачі позову.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

У ст.129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Відповідно до ч.1 ст.117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів обов`язково зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.

Аналізуючи наведені положення ЦПК України насамперед необхідно зауважити, що процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто, забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №9901/845/18 та від 09жовтня2019 року у справі №9901/385/19.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів (ст.116 ЦПК України) та витребування доказів (ст.84 ЦПК України).

Незважаючи на те, що законодавець в ЦПК України відмежував ці поняття та закріпив різними статтями, заявник помилково ототожнює витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як сприяння суду сторонам в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно.

Відповідно до ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із матеріалів справи вбачається, що заявник звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів з метою реалізації своїх прав, оскільки, як він зазначає, позбавлений самостійно отримати інформації від нотаріальних органів та органів державної реєстрації.

При цьому, звертаючись до суду з такою заявою АТ КБ «ПриватБанк» не наведено підстав, які дають можливість припускати, що засоби доказування можуть бути втрачені, їх збирання або подання стане згодом неможливим чи утрудненим.

Таких обставин та потрібних доказів заявником не надано і суду апеляційної інстанції.

Крім того, у заяві потрібно обґрунтувати, що особа вчинила всі можливі заходи для отримання необхідних відомостей, однак через обставини, які не залежать від волевиявлення особи чи перебувають поза межами її контролю чи правомірного впливу, отримати запитувані відомості не виявилось можливим та при цьому існує загроза, що в подальшому останні можуть бути втраченими.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в забезпеченні доказів шляхом їх витребування до подання позовної заяви, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки звертаючись до суду з заявою про забезпечення доказів представник заявника не обґрунтував, що витребування необхідних доказів може стати неможливим або утрудненим. Крім того, заявником не надано доказів, що даний доказ може бути втраченим або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Неможливість встановлення кола учасників майбутнього судового провадження як довід апеляційної скарги для витребування спадкової справи до подачі позовної заяви для складання тексту самої позовної заяви, не є підставою для забезпечення доказів, оскільки не передбачений нормами Цивільно-процесуального законодавства.

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Казанківського районногосуду Миколаївськоїобласті від26січня2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.В. Локтіонова

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 26 березня 2024 року