Рішення

від 18.03.2024 по справі 906/1505/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1505/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Бондарчук А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Тестова Н.В. - керівник відповідно до виписки з ЄДР;

від відповідача: Фещенко Р.В. - ордер серія АМ №1075509,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреколайн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський деревопереробний комплекс"

про стягнення 181353,96 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський деревопереробний комплекс" 181353,96 грн, з яких: 150000,00 грн основного боргу, 29210,96 грн пені, 2021,92 грн 3% річних та 121,08 грн інфляційних.

Ухвалою від 22.11.2023 суд залишив позовну заяву без руху та надав час для усунення недоліків позовної заяви.

05.12.2023 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 11.12.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 15.01.2024.

22.12.2023 на адресу суду повернулася без вручення копія ухвали від 11.12.2023, яка надсилалася на адресу відповідача.

11.01.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява від 11.01.2024, у якій останній просив надіслати відповідачу ухвалу господарського суду Житомирської області від 11.12.2023 про відкриття провадження у справі та надати можливість подати відзив на позовну заяву у строк встановлений цією ухвалою суду. Представник відповідача у поданій заяві зазначив, що відповідач не отримав ухвалу від 11.01.2024 про відкриття провадження у справі, а тому строк на подачу відзиву на позовну заяву не розпочав свій перебіг.

Ухвалою від 15.01.2024, з урахуванням клопотання відповідача, суд відклав розгляд справи по суті на 11:00 год. 09.02.2024.

05.02.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

08.02.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. У заяві представник позивача також повідомила про підтримання позовних вимог у повному обсязі.

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному в період з 07.02.2024 по 12.02.2024, справа №906/1505/23 в судове засідання 09.02.2024 не вносилась.

Ухвалою від 15.02.2024 суд призначив судове засідання на 18.03.2024.

22.02.2024 до суду від представника позивача (Лященко А.М.) надійшла заява про розгляд справи без її участі, у зв`язку з перебуванням у цей період у відпустці. У заяві представник позивача також повідомила про підтримання позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 18.03.2024 представник позивача (керівник Тестова Н) позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Наголосила, що її вимоги грунтуються на умовах договору. Пояснила, що відповідач, після звільнення частини виробничого майданчика, не привів останній до належного стану, врезультаті чого саме позивач змушений був виконати роботи з прибирання та вивезення сміття. Зауважила, що після направлення відповідачу претензії, останній не вживав будь-яких заходів для досягнення з позивачем домовленості про припинення дії договору на інших, погоджених сторонами умовах.

Представник відповідача пояснив, що з 01.06.2023 вивіз виробниче обладнання і звільнив орендовані об`єкти, неодноразово направляв позивачу додаткові угоди про розірвання договору суборенди та акт приймання-передачі, але отримав відмову і претензію про сплату за суборенду частини виробничого майданчика за червень 2023 року. Вважає, що звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане товариством через обставини, за які він не відповідає, якими є звільнення працівників з роботи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

14.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" (орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малинський деревопереробний комплекс" (суборендар, відповідач) був укладений договір суборенди частини виробничого майданчика №14/12/2022 (а.с.12-13).

Як зазначає позивач, відповідач звернувся до позивача з листом №26 від 01.06.2023, у якому просив достроково з 01.06.2023 розірвати вказаний договір суборенди.

Позивач вказує, що згідно з п.11 договору суборендар має право достроково розірвати договір за умови письмового повідомлення орендаря за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати, тому дія договору була припинена з 01.07.2023, тобто через 30 (тридцять) календарних днів з дати письмового повідомлення про розірвання договору - 01.06.2023, та відповідач відповідно зобов`язаний був в строк до 05.06.2023 оплатити уборенду частини виробничого майданчика за червень 2023 року.

Однак, відповідач оплату за суборенду частини виробничого майданчика за останній місяць оренди - червень 2023 року у розмірі 150000,00 грн не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Крім суми основного боргу позивач заявив до стягнення з відповідача 29210,96 грн пені, 2021,92 грн 3% річних та 121,08 грн інфляційних втрат.

В основу викладених у відзиві на позовну заяву заперечень (а.с.64-71) відповідач поклав те, що розраховуючи на досягнуті в ході переговорів з позивачем усні домовленості щодо розірвання договору суборенди з 01.06.2023, він вивіз виробниче обладнання і звільнив орендовані об`єкти, неодноразово направляв позивачу додаткові угоди про розірвання договору суборенди та акт приймання-передачі, але отримав відмову і претензію про сплату за суборенду частини виробничого майданчика за червень 2023 року. Зазначає, що з 24.05.2022 виробничий процес у місті Звягель на орендованих об`єктах тривав з перебоями, особливо шкодили повітряні тривоги, а у травні 2023 працівники почали повідомляти керівництво ТОВ "Малинський ДПК" про наміри звільнитися з роботи за власним бажанням. Вказує на те, що з 01.06.2023 фактично не володіє і не користується частиною виробничого майданчика, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Звягель, вул. Борисова, буд. 4, тому у нього відсутня правова підстава здійснювати суборендну плату. Вважає, що відповідач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане товариством через обставини, за які він не відповідає, якими є звільнення працівників з роботи.

Оцінивши в сукупності надані до справи документи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд встановив, що господарські зобов`язання між сторонами виникли на підставі укладеного між ними договору суборенди частини виробничого майданчика №14/12/2022 від 14.12.2022.

Відповідно до п.1.1 договору, орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування (суборенду) частину земельної ділянки (виробничого майданчику) з твердим покриттям, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Борисова, 4, а суборендар приймає цю земельну ділянку в суборенду та сплачує суборендні платежі.

За умовами п.1.2 договору, під терміном виробничий майданчик у даному договорі мається на увазі частина земельної ділянки з твердим покриттям (кадастровий номер 1811000000:00:003:0043), що передана в користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" на підставі договору оренди від 12.12.2022.

Площа земельної ділянки, що передається в суборенду, становить 1,0 га (один гектар).

В суборенду передається частина виробничого майданчика загальною площею 10000 кв.м (п.2.1 договору).

Частина виробничого майданчика, що передається в суборенду вільна від будь-яких об`єктів нерухомого майна та інших об`єктів інфраструктури (п.2.2 договору).

Даний договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.3.1 договору).

Згідно з п.4.1 договору, суборендар сплачує суборендну плату, що встановлена у грошовій формі та сплачується в національній валюті України (гривня) шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендаря.

Суборендна плата сплачується щомісячно не пізніше 5-го числа поточного місяця оренди на підставі рахунку-фактури, направленого суборендарю засобами електронного або факсимільного зв`язку.

Відповідно до п.4.2 договору, розмір суборендної плати становить 15,00 грн без ПДВ за суборенду 1 (одного) метра квадратного земельної ділянки. Загальний розмір суборендної плати в місяць становить 150000,00 грн без ПДВ.

Суборендна плата починає нараховуватися з дати фактичної передачі земельної ділянки в суборенду, що підтверджується підписанням акту приймання-передачі. При достроковому розірванні договору суборенди орендна плата нараховується пропорційно до кількості днів користування виробничим майданчиком (п.4.4 договору).

Згідно з п.5.1 договору, цільове призначення земельної ділянки: для виробничо-комерційного використання. Земельна ділянка передається в суборенду для виробничо-комерційного використання суборендарем, а саме для розміщення сировини, стоянки автотранспорту, спецтехніки та обладнання суборендаря. Використання земельної ділянки для інших цілей без погодження з орендодавцем забороняється.

Передача земельної ділянки суборендарю здійснюється за актом приймання-передачі за умови повної готовності для передачі земельної ділянки в суборенду (п.6.1 договору).

Відповідно до абз. 2 п.12.3 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за ініціативою суборендаря. У даному випадку договір припиняється з дати, вказаної у письмовому повідомленні суборендаря, але в будь-якому випадку не раніше, ніж через 30 календарних днів з дати направлення орендарю повідомлення про розірвання цього договору суборенди.

01.06.2023 відповідач звернувся до позивача з листом №26, у якому просив достроково з 01.06.2023 розірвати договір суборенди частини виробничого майданчика №14/12/2022 від 14.12.2022, у зв`язку із закриттям виробництва та недоцільністю утримання частини земельної ділянки з твердим покриттям (а.с.11).

Листом від 05.06.2023 №05/06 позивач повідомив відповідача, що з урахуванням умов п.11 договору, дія договору суборенди частини виробничого майданчика №14/12/2022 від 14.12.2022 буде припинена з 01.07.2023, та просив у термін до 05.06.2023 здійснити оплату за період з 01 по 30 червня на підставі виставленого рахунку-фактури, що направлений на електронну адресу відповідача, забезпечити присутність представника відповідача 30.06.2023 для підписання акту приймання-передачі частини виробничого майданчика (а.с.16).

04.08.2023 позивач надіслав відповідачу претензію №07/07 від 12.07.2023 про сплату заборгованості за суборенду частини виробничого майданчика за червень 2023 року у розмірі 150000,00 грн та відповідно до п.10.2 договору - пені у розмірі 7602,74 грн (а.с.14-15), яку відповідач залишив без відповіді та без задоволення.

Відповідно до ст.774 ЦК України, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 ЦК України обумовлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем та прийняття відповідачем 09.01.2022 згідно з актом приймання-передачі частини земельної ділянки (виробничого майданчика) з твердим покриттям, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Борисова, 4, за вказаним договором (а.с.10).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на умови абз.2 п.12.3 договору та те, що суборендар письмово повідомив орендаря про розірвання договору листом від 01.06.2023, договір суборенди частини виробничого майданчика №14/12/2022 від 14.12.2022 є припиненим з 01.07.2023, тобто через 30 календарних днів з дати направлення орендарю повідомлення про розірвання цього договору суборенди, тому враховуючи наведене, відповідач зобов`язаний був оплатити 150000,00 грн за суборенду частини виробничого майданчика за останній місяць суборенди - червень 2023 року в строк до 05.06.2023, як це передбачено п.4.1, 4.2 договору.

Зобов`язання щодо сплати за суборенду частини виробничого майданчика за червень 2023 року у розмірі 150000,00 грн відповідач не виконав.

Доводи відповідача стосовно звільнення його на підставі ст.762 ЦК України від сплати суборендної плати за червень 2023 року, оскільки він не користувався частиною виробничого майданчика та звільнив працівників, суд відхиляє, враховуючи наступне.

Частиною 6 ст. 762 ЦК України встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

При цьому, норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість в и к о р и с т о в у в а т и передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Верховний Суд у постанові від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17 констатує, що для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був п о в н і с т ю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/13158/20.

При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за в и к л ю ч н и х обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Разом із тим, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не міг користувався суборендованим майном з незалежних від нього обставин, а також доказів повідомлення позивача про невикористання чи неможливість його використання у зв`язку з такими обставинами, що від нього не залежали. Відповідач не посилається також і на відсутність доступу до орендованого майна, неможливість перебування на суборендованій частині виробничого майданчика та зберігання речей на ньому. Вивезення майна з суборендованого майданчика та звільнення працівників не можна віднести до тих обставин, за які орендар не відповідає, навпаки, зазначені рішення були прийняті самим відповідачем та залежали безпосередньо від його дій.

При цьому твердження відповідача про розірвання договору суборенди з 01.06.2023 на підставі усних домовленостей та листа про розірвання договору від 01.06.2023 є необґрунтованими, оскільки переговори про розірвання договору, пропозиція про розірвання договору, не є тотожними розірванню договору.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, підписавши договір суборенди частини виробничого майданчика №14/12/2022 від 14.12.2022, відповідач засвідчив, що погодився з його умовами, в тому числі і з умовою, наведеною в абз. 2 п.12.3 договору щодо припинення договору за ініціативою суборендаря не раніше, ніж через 30 календарних днів з дати направлення орендарю повідомлення про розірвання цього договору суборенди.

Невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати за суборенду частини виробничого майданчика є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, з огляду на що відповідач згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов`язання. Тобто, вимога позивача про стягнення 150000,00 грн боргу є обгрунтованою.

Статтею 611 ЦК Українипередбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач заявив до стягнення з відповідача за період з 06.06.2023 по 16.11.2023 пеню у розмірі 29210,96 грн, 3% річних у розмірі 2021,92 грн та інфляційні втрати у розмірі 121,08 грн (розрахунки - а.с.4).

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.10.2 Договору, у випадку порушення п.4 цього договору суборендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен випадок прострочення платежів.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки пені та 3% річних, суд встановив, що вони є обґрунтованими, відповідають чинному законодавству та умовам договору, а заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат не перевищує їх обґрунтований розмір.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені відповідно до вимог чинного законодавства та є обґрунтованими у розмірі 150000,00 грн основного боргу, 29210,96 грн пені, 2021,92 грн 3% річних, 121,08 грн інфляційних.

Стосовно клопотання позивача про зобов`язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду по даній справі, здійснювати до моменту виконання рішення нарахування відповідно до ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу в розмірі 150000,00 грн згідно з вимогами ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Згідно ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.

До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

У той же час, суд не вбачає правових підстав для застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України в частині здійснення нарахування інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення, оскільки з аналізу згаданої статті не вбачається можливості зазначення в рішенні суду про нарахування інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зазначити у резолютивній частині рішення лише про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 150000,00 грн) з 17.11.2023 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) та до моменту виконання рішення за формулою: С х 3 х Д / 365 / 100, де:

С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 293488,54 грн);

Д - кількість днів прострочення;

К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Водночас, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546,549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінуванням боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.

За вказаного та зважаючи на те, що військова агресія російської федерації у будь-якому випадку мала негативний вплив як на належне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, так і на господарську діяльність позивача, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру обґрунтовано заявленої пені на 50%, що становить 14605,48 грн. При цьому, зменшуючи розмір штрафних санкцій до 50%, суд виходить із того, що неустойка є стимулюванням належного виконання договірних зобов`язань, а надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Суд також враховує, що крім пені, позивач заявив до стягнення з відповідача, крім пені, 2021,92 грн 3% річних та 121,08 грн інфляційних. При цьому, суд дійшов висновку про обгрунтованість клопотання позивача про зобов`язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду по даній справі, здійснювати до моменту виконання рішення нарахування відповідно до ст.625 ЦК України 3% річних на суму основного боргу, згідно з вимогами ч. 10 ст. 238 ГПК України

Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача підлягає 150000,00 грн основного боргу, 14605,48 грн пені, 2021,92 грн 3% річних, 121,08 грн інфляційних. У стягненні 14605,48 грн пені слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на обґрунтованість позовних вимог, виходячи з грошового виразу яких визначено як ціну позову так і суму судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом, керуючись ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача. При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Питання про розподіл витрат на правову допомогу під час ухвалення рішення судом не розглядалося. Розподіл судових витрат після ухвалення рішення вирішується в порядку ст. 221, 244 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір обгрунтовано заявленої пені на 50%, що становить 14605,48 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський деревопереробний комплекс" (11602, Житомирська область, вул. Неманихіна, буд. 2, ід. код 40379878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" (11708, Житомирська область, Звягельський район, м. Звягель, вул. Драгоманова Михайла, буд. 130, ід. код 35825128):

- 150000,00 грн основного боргу;

- 14605,48 грн пені;

- 2021,92 грн 3% річних;

- 121,08 грн інфляційних;

- 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

4. У стягненні 14605,48 грн пені відмовити.

5. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, починаючи з 17.11.2023 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) та до моменту виконання рішення, нараховувати 3% річних за формулою: С х 3 х Д / 365 / 100, де:

С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 150000,00 грн);

Д - кількість днів прострочення;

К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

та стягнути отриману суму 3% річних з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський деревопереробний комплекс" (11602, Житомирська область, вул. Неманихіна, буд. 2, ід. код 40379878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" (11708, Житомирська область, Звягельський район, м. Звягель, вул. Драгоманова Михайла, буд. 130, ід. код 35825128).

6. Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Малинський деревопереробний комплекс" суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.03.24

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

- позивачу - через електронний кабінет;

- відповідачу - через електроний кабінет.