Рішення

від 26.03.2024 по справі 910/19872/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2024Справа № 910/19872/23за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто ТВ Сервіс"

про стягнення 86 517,72 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто ТВ Сервіс" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за субліцензійним договором №Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021, яка складається з 59 593 грн - суми основного боргу, 14 343,19 грн - пені, 9 692,77 грн - інфляційних втрат та 2 888,76 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.

Ухвала суду від 16.01.2024 була направлена та доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто ТВ Сервіс" 17.01.2024 о 01:14 год., що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.12.2021 між ТОВ "Медіа Група Україна" (ліцензіат) та ТОВ "Місто ТВ Сервіс" (субліцензіат) було укладено субліцензійний договір №Ф1/Ф2-132760/2021, відповідно до умов якого ліцензіат на умовах, визначених у цьому договорі, надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови "базовий пакет + преміальні пакети" у роздільній якості НD за допомогою технології аналогової мережі, DVB-C, а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що щомісячна сума винагороди становить 27 400,00 грн без ПДВ.

У відповідності до п. 4.5 договору, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1 договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було надано відповідачу право на розповсюдження програм за період лютий-липень 2022 року на загальну суму 76 141 грн, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі прав

Також, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату №6388 від 30.06.2022 на суму 9 363,00 грн та №8007 від 21.07.2022 на суму 4 861,00 грн.

Окрім того, як стверджує позивач, сума заборгованості за лютий 2022 року була зменшена позивачем на суму 14 405,00 грн у зв`язку із зарахуванням переплати за іншим договором з відповідачем.

16.03.2023 позивач направив відповідачу претензію про сплату заборгованості, зокрема за договором №Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021, у якій вимагав погасити заборгованість за спіним договором у сумі 61 916,00 грн протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії.

Означена претензія отримана відповідачем 30.03.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Відповідач оплати роялі частково на суму 2 323 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів №1761 від 29.11.2023 на суму 5 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за субліцензійним договором в частині оплати отриманих прав, у наслідок чого в останнього утворилася заборгованість у розмірі 59 593,00 грн, яку позивач просить стягнути. Окрім того, позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Відповідно до п. 2.2 договору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Як зазначає позивач у позовній заяві, заборгованість по сплаті щомісячної винагороди (роялті) відповідача за договором на момент закінчення строку його дії (31.12.2022 року) становить: за лютий 2022 року - 12 995 грн; за березень 2022 року - 7 070 грн; за квітень 2022 року - 9 590 грн; за травень 2022 року - 13 700 грн; за червень 2022 року - 13 700 грн; за липень 2022 року - 4 681 грн.

На підтвердження надання відповідачу права на розповсюдження програм за період лютий-липень 2022 року позивачем долучені акти прийому-передачі прав: №1333 від 28.02.2022 на суму 14 405,00 грн, №2652 від 31.03.2022 на суму 4 320,00 грн, №4121 від 30.04.2022 на суму 5 042,00 грн, №5288 від 31.05.2022 на суму 8 645,00 грн; №6466 від 30.06.2022 на суму 9 363,00 грн та №8100 від 21.07.2022 на суму 4 861,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Дослідивши надані позивачем акти прийому-передачі прав №1333 від 28.02.2022 на суму 14 405,00 грн, №2652 від 31.03.2022 на суму 4 320,00 грн, №4121 від 30.04.2022 на суму 5 042,00 грн, №5288 від 31.05.2022 на суму 8 645,00 грн; №6466 від 30.06.2022 на суму 9 363,00 грн, судом встановлено наступне.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що підставою надання послуг за вказаними актами є договір №УНІ-132758/2021 від 24.12.2021, у той час як предметом позову є стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором №Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021.

У зазначених актах сторонами погоджено, що ліцензіат надав, а субліцензіат прийняв невиключне суміжне право на використання програм "Україна", "НЛО.ТВ", "Індиго тв" шляхом розповсюдження на відповідні періоди. Разом з тим, відповідно до п. 2.1 договору Ф1/Ф2-132760/2021, ліцензіат надає субліцензіату прав на використання програм "Футбол 1" та "Футбол 2".

Окрім того, суми у вказаних актах не відповідають сумам заборгованості, які наведені позивачем у позовній заяві.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вказані акти не підтверджують факт реальної передачі прав за спірним договором та розмір заборгованості відповідача у період з лютого по червень 2022 року. З аналогічних підстав судом не приймається як належний доказ наданий позивачем рахунок на оплату №6388 від 30.06.2022.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі №902/959/19, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Оскільки такі первинні документи позивачем не надані, суд не приймає до уваги надані позивачем акти звіряння як докази підтвердження наявності у відповідача заборгованості.

За вказаних обставин, враховуючи умови п. 2.2 договору за якими передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, та відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу права на розповсюдження програм у період з лютого по червень 2022 року, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з лютого по червень 2022 року, оскільки позивачем не доведено факту передання права та розмір заборгованості.

Оскільки вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на основну заборгованість за період з лютого по червень 2022 року є похідними від основної вимоги про стягнення суми основної заборгованості, у задоволенні якої судом відмовлено, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні також.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу право на розповсюдження програм у телемережі за період липень 2022 року на суму 4 861,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі прав №8100 від 21.07.2022 на суму 4 861,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що вказаний акт прийому-передачі прав був надісланий відповідачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 04.05.2023. Зазначені документи були отримані відповідача 15.05.2023.

Проте, відповідач не підписав вказаний акти прийому-передачі прав.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що непідписання відповідачем акту прийому-передачі прав №8100 від 21.07.2022, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов`язань, послуги вважаються наданими у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.

Суд також зазначає, що рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19).

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату роялті за липень 2022 року в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач доказів оплати роялті у розмірі 4 861,00 грн до суду не надав, доводи наведені позивачем в обґрунтування позову у цій частині не спростував.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 4 861 грн за липень 2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, за несвоєчасну сплату винагороди за липень 2022 року позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 1 225,24 грн за період з 16.08.2022 по 15.02.2023, 3% річних у сумі 194,57 грн за період з 16.08.2022 по 15.12.2023 та інфляційні втрати у сумі 511,65 грн за період з 16.08.2022 по 15.12.2023.

Згідно із п. 5.3 договору, у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1 225,24 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд прийшов до висновку, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 511,65 грн та 3% річних у розмірі 194,57 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо сплати роялті, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови субліцензійного договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто ТВ Сервіс" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 41, нежиле приміщення №20, (в літ. Г), код ЄДРПОУ - 38515714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 152-Б, код ЄДРПОУ - 37226740) 4 681 (чотири тисячі шістсот вісімдесят одна) грн - суми основного боргу, 1 225 (одна тисячі двісті двадцять п`ять) грн 24 коп. - пені, 511 (п`ятсот одинадцять) грн 65 коп. - інфляційних втрат, 194 (сто дев`яносто чотири) грн 57 коп. - 3% річних та 205 (двісті п`ять) грн 14 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна