Постанова

від 19.06.2024 по справі 910/19872/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2024 р. Справа№ 910/19872/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поліщука В.Ю.

суддів: Пантелієнка В.О.

Доманської М.Л.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи,

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна»</a>,

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 року,

у справі № 910/19872/23 (суддя Зеленіна Н.І.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна»</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто ТВ Сервіс»</a>,

про стягнення 86 517,72 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році ТзОВ «Медіа Група Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТзОВ «Місто ТВ Сервіс» про стягнення 86 517 грн 72 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов`язань зі сплати винагороди (роялті) за субліцензійним Договором №Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021 року, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість за зазначеним Договором у сумі 59 593 грн 00 коп. (основний борг). Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 року у справі № 910/19872/23 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ТзОВ «Місто ТВ Сервіс» на користь ТзОВ «Медіа Група Україна» 4 681 грн - основного боргу, 1 225 грн 24 коп. - пені, 511 грн 65 коп. - інфляційні витрати, 194 грн 57 коп. - 3% річних та 205 грн 14 коп. - витрати по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано, зокрема тим, що Акти прийому-передачі прав №1333, №2652, №4121, №5288, №6466, надані позивачем разом з позовною заявою, не підтверджують факт реальної передачі прав за Договором та розмір заборгованості відповідача у період з лютого по червень 2022 року, оскільки підставою надання послуг за зазначеними актами є Договір №УНІ-132758/2021 від 24.12.2021 року, в той час як предметом позову є стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за Договором №Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021 року. Крім того, місцевий господарський суд встановив, що позивачем на виконання умов Договору було надано відповідачу право на розповсюдження програм у телемережі за період липень 2022 року на суму 4 861 грн 00 коп., що підтверджується Актом прийому-передачі прав №8100 від 21.07.2022 року. Однак, відповідач, в порушення умов Договору, не здійснив сплату роялті за вказаним Актом, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних - всього 6 612 грн 46 коп.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ «Медіа Група Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 року у справі № 910/19872/23 та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 79 905 грн 26 коп., з яких: 54 912 грн - сума основної заборгованості, 13 117 грн 95 коп - пеня, 9 181 грн 12 коп. - інфляційні втрати, 2 694 грн - 3% річних від простроченої суми.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивачем помилково, під час подання позову через Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, до суду надіслано копії актів до іншого субліцензійного договору, укладеного з тим самим відповідачем, що містились у електронному файлі з правильною назвою. Крім того, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд, при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі, констатувавши порушення позивачем вимог статей 162, 164 ГПК України, був зобов`язаний залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків, однак, господарський суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі, не перевірив належним чином докази, додані до позовної заяви, чим порушив норми процесуального права, внаслідок цього порушення позивач був позбавлений права надати господарському суду належні і наявні у нього докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Поліщука В.Ю. (суддя доповідач), судді Пантелієнко В.О., Доманська М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 року витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19872/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТзОВ «Медіа Група Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 року у справі

№ 910/19872/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

25.04.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/19872/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ «Медіа Група Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 року, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20.05.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від ТзОВ «Місто ТВ Сервіс» надійшов Відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ТзОВ «Медіа Група Україна» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 24.12.2021 року між ТзОВ «Медіа Група Україна» (ліцензіат) та ТзОВ «Місто ТВ Сервіс» (субліцензіат) було укладено субліцензійний Договір №Ф1/Ф2-132760/2021, відповідно до умов якого ліцензіат на умовах, визначених у цьому Договорі, надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови «базовий пакет + преміальні пакети» у роздільній якості НD за допомогою технології аналогової мережі, DVB-C, а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

П. 4.2 Договору передбачає щомісячну суму винагороди у розмірі 27 400 грн 00 коп. (без ПДВ).

У відповідності до п. 4.5 Договору, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 Договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було надано відповідачу право на розповсюдження програм за період лютий-липень 2022 року на загальну суму 76 141 грн, що підтверджується відповідними Актами прийому-передачі прав.

Крім того, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату №6388 від 30.06.2022 року на суму 9 363 грн 00 коп. та №8007 від 21.07.2022 року на суму 4 861 грн 00 коп.

Разом з тим, позивач зазначає, що сума заборгованості за лютий 2022 року була зменшена позивачем на суму 14 405 грн 00 коп. у зв`язку із зарахуванням переплати за іншим договором з відповідачем.

16.03.2023 року позивачем направлено на адресу відповідача Претензію про сплату заборгованості, зокрема за Договором №Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021 року, у якій позивач вимагав погасити заборгованість за спірним Договором у сумі 61 916 грн 00 коп. протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії (т. 1 арк. справи 20-21).

Зазначена Претензія отримана відповідачем 30.03.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповіді на Претензію матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач, на погашення загальної заборгованості за низкою договорів оплатив 5 000 грн 00 коп., відповідно до інформаційного повідомленням про зарахування коштів №1761 від 29.11.2023 року, з яких 2 323 грн було зараховано на погашення заборгованості за Договором №Ф1/Ф2-132760/2021.

Враховуючи наведене та в зв`зяку не виконанням відповідачем свого обов`язку з оплати винагороди (роялті) за субліцензійним Договором №Ф1/Ф2-132760/2021, позивач звернувся до місцевого господарського суду з цим позовом про стягнення 86 517 грн 72 коп.

Господаський суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що Акти прийому-передачі, надані позивачем, не підтверджують факт реальної передачі прав за Договором №УНІ-132758/2021 та розмір заборгованості відповідача у період з лютого по червень 2022 року. З аналогічних підстав місцевим господарським судом не прийнято як належний доказ наданий позивачем рахунку на оплату № 6388 від 30.06.2022 року.

Разом з цим, оскільки вимоги по стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних, які нараховані на основну заборгованість за період з лютого по червень 2022 року є похідними від основної вимоги про стягнення суми основної заборгованості, у задоволенні якої судом відмовлено, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні також.

Як слідує з тексту апеляційної скарги у цій справі, рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині відмови у стягненні 79 905 грн 26 коп., з яких 54 912 грн - сума основної заборгованості, 13 117 грн 95 коп. - пеня, 9 181 грн 12 коп. - інфляційні втрати, 2 694 грн - 3% річних від простроченої суми.

Враховуючи, що спірне судове рішення в іншій частині не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому, під час апеляційного перегляду оспорюваного рішення колегією суддів не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 ЦК України).

Ч. 3, 4 ст. 1109 ЦК України врегульовано, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Ст. 1108 ЦК України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Відповідно до п. 2.2 Дговору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Зі змісту позовної заяви, а також, як вірно встановлено місцевим господарським судом, заборгованість по сплаті щомісячної винагороди (роялті) відповідача за Договором на момент закінчення строку його дії (31.12.2022 року) становить: за лютий 2022 року - 12 995 грн; за березень 2022 року - 7 070 грн; за квітень 2022 року - 9 590 грн; за травень 2022 року - 13 700 грн; за червень 2022 року - 13 700 грн; за липень 2022 року - 4 681 грн.

На підтвердження надання відповідачу права на розповсюдження програм за період лютий-липень 2022 року позивачем долучені Акти прийому-передачі прав: №1333 від 28.02.2022 року на суму 14 405,00 грн, №2652 від 31.03.2022 року на суму 4 320,00 грн, №4121 від 30.04.2022 року на суму 5 042,00 грн, №5288 від 31.05.2022 року на суму 8 645,00 грн; №6466 від 30.06.2022 року на суму 9 363,00 грн та №8100 від 21.07.2022 року на суму 4 861,00 грн (т. 1 арк. справи 22-25).

В той же час, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, зі змісту вказаних Актів вбачається, що підставою надання послуг за вказаними Актами є Договір №УНІ-132758/2021 від 24.12.2021 року, у той час як предметом позову є стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за Договором №Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021 року.

В свою чергу, апелянт зазначає, що ним помилково, до суду надіслано копії Актів до іншого субліцензійного договору, укладеного з тим самим відповідачем, що містились у електронному файлі з правильною назвою, однак колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступному.

На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Водночас ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17.

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції повторно звертає увагу скаржника, що ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. При цьому, в силу ч. 5 цієї статті, суд має зберігає об`єктивність і неупередженість.

Поряд з цим, ч.1 ст. 14 ГПК України вказує на те, що збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, зазначивши, що Акти прийому-передачі прав №1333 від 28.02.2022 року на суму 14 405,00 грн, №2652 від 31.03.2022 року на суму 4 320,00 грн, №4121 від 30.04.2022 року на суму 5 042,00 грн, №5288 від 31.05.2022 року на суму 8 645,00 грн; №6466 від 30.06.2022 року на суму 9 363,00 грн не підтверджують факт реальної передачі прав за Договором Ф1/Ф2-132760/2021 від 24.12.2021 року та розмір заборгованості відповідача у період з лютого по червень 2022 року, який заявлено до стягнення.

В той же час, колегія суддів також підкреслює, що матеріали справи не містять первинних документів, у зв`язку з чим, господарським судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги надані позивачем акти звіряння, як докази підтвердження наявності у відповідача заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з твердженням позивача, що місцевий господарський суд, констатувавши порушення позивачем вимог ст.ст. 162,164 ГПК України, був зобов`язаний залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 ГПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

П. 4 ч. 2 ст. 162 ГПК України встановлено, що у позовні заяві зазначається зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

П.п. 5,8 ч. 3 ст. 162 ГПК України вказують, що позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Ч. 2 ст. 164 ГПК України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Проаналізувавши зміст позовної заяви, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна заява ТзОВ «Медіа Група Україна» відповідає вимогам процесуального закону, а відтак, у місцевого господарського суду, на стадії вирішення питання щодо подальшого руху позовної заяви, були відсутні підстави для залишення апеляційної скарги без руху на підставі ст.ст. 162,164 ГПК України.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вказує, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 року у справі №914/385/18, від 10.04.2019 року у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 року у справі №915/641/18.

Окрім цього, посилання позивача, на правові позиції викладені ним у своїй апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки по-перше, обставини, що наведені у зазначених справах не є релевантними обставинам у цій справі, а, по-друге, відповідно до вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, наведені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 у справі №910/19872/23 відповідає фактичним обставинам справи, прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення немає.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків господарського суду першої інстанції, при цьому апеляційним господарським судом при прийнятті цієї постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129,253-254,269,275,281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна»</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 року у справі №910/19872/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 року у справі №910/19872/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19872/23.

Повний текст постанови, з технічних причин, було складено та підписано 24.06.2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя В.Ю. Поліщук

Судді В.О. Пантелієнко

М.Л. Доманська