Рішення

від 18.03.2024 по справі 910/15208/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2024Справа № 910/15208/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Науково дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка"

до Фонду державного майна України

про визнання незаконним та скасування наказу.

Представники сторін:

від позивача: Сидорчук І.С., ліквідатор;

від відповідача: Федорчук О.В., в порядку самопредставництва;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Науково дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування наказу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Фонду державного майна України № 1375 від 02.08.2023 прийнято з порушенням діючих норм законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 матеріали за позовом Державного підприємства «Науково дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» до Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування наказу направлено за підсудністю до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи №908/2096/22 про банкрутство Державного підприємства «Науково дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка».

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 матеріали за позовом Державного підприємства «Науково дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» до Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування наказу передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

05.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали позовної заяви Державного підприємства «Науково дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 22.01.2024.

09.01.2024 представником позивача подано клопотання у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

15.01.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 22.01.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 26.02.2024.

29.01.2024 представником позивача подано відповідь на відзив.

13.02.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 26.02.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання 26.02.2024, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.03.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 18.03.2024 представники сторін з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.03.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Розпорядження «Деякі питання управління об`єктами державної власності» № 683-р, відповідно до п. 4 якого вирішено передати із сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду державного майна єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, а також повноваження з управління корпоративними правами держави щодо суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, та визначити Фонд державного майна уповноваженим органом управління, що здійснює контроль за суб`єктами господарювання, що підлягають ліквідації, за переліком згідно з додатком 4, зокрема Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» (далі - позивач).

Наказом Фонду державного майна України (далі - відповідач) від 30.05.2023 № 965 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації (із змінами)» єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

02 серпня 2023 року Фондом державного майна України, відповідно до пункту 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності», наказу Міністерства палива та енергетики України від 11.09.2009 № 449 «Про припинення діяльності ДП «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» (із змінами) та враховуючи протокол засідання Комісії з питань припинення підприємств, які перебувають в управлінні Фонду державного майна України № 7 від 02.08.2023, прийнято Наказ «Про прийняття рішення про відміну рішення про припинення Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» № 1375 (далі - Наказ), яким:

- відмінено рішення про припинення діяльності Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» шляхом його ліквідації, прийняте відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України від 11.09.2009, № 449 «Про припинення діяльності ДП «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» (із змінами);

- доручено арбітражному керуючому (ліквідатору) Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» Сидорчуку Івану Сергійовичу забезпечити державну реєстрацію рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи;

- на період до призначення у встановленому законом порядку керівника Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» обов`язки керівника підприємства покладено на ОСОБА_1 ;

- доручено департаменту управління державними підприємства забезпечити у встановленому законом порядку призначення керівника Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка»;

- доручено ОСОБА_1 забезпечити внесення змін до відомостей про юридичну особу - Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить юридична особа публічного права або який здійснює функції з управління корпоративними правами держави у відповідній особі, визначивши Фонд державного майна України таким центральним органом виконавчої влади;

- контроль за виконання цього наказу покладено на першого заступника Голови Фонду державного майна України.

Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» (далі - позивач), звертаючись з позовом до суду про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України № 1375 від 02.08.2023, зазначає, що приймаючи наказ № 1375 від 02.08.2023 Фонд державного майна України фактично вийшов за межі своїх повноважень та порушив ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 59КУзПБ, права арбітражного керуючого, кредиторів та боржника по справі № 908/2096/22.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що оскаржуваним рішенням Фонду не порушувалось і не може бути порушено права підприємства, оскільки позивач не має жодних прав для визначення та впливу на прийняття фондом такого рішення, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові № 826/16110/18 від 20.07.2022.

Також, відповідач зазначає, що перебування позивача одночасно у трьох процедурах, аналогічних за кінцевим результатом - реалізація майна та задоволення вимог кредиторів, створює колізію щодо того, яка ж процедура продажу майна має застосовуватись. Фондом, з метою усунення розбіжностей, прийнято рішення про відміну процедури припинення, в результаті чого залишається виключно одна процедура - приватизація, спрямована на реалізацію єдиного майнового комплексу позивача, при цьому, п. 12 ч. 1 ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства встановлює імперативний обов`язок суду щодо закриття справи про банкрутство у випадку прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу боржника, у зв`язку з чим Фондом було подано відповідне клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України»).

Відповідно до п. 3 та п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України у сфері управління корпоративними правами держави, зокрема:

- погоджує мирові угоди, плани санації і переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу, які перебувають у процесі приватизації;

- бере участь у провадженні справ про банкрутство господарських товариств з корпоративними правами держави.

- приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління.

Закон України «Про управління об`єктами державної власності» відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об`єктами державної власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з п. 34 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави, що перебувають у його управлінні.

У відповідності до ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо державних підприємств, установ і організацій, зокрема:

- приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що перебувають у його управлінні;

- здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств, що перебувають у його управлінні, та господарських організацій з корпоративними правами держави, у тому числі веде їх реєстри;

- забезпечує розроблення умов реструктуризації та санації підприємств, що перебувають у його управлінні, та їх погодження щодо господарських організацій, у статутних капіталах яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Мирові угоди, плани санації та переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу погоджуються з суб`єктом управління об`єктами державної власності, Фондом державного майна України (стосовно господарської організації, яка перебуває у процесі приватизації).

Відчуження майна державних підприємств та господарських товариств з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного капіталу в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації (пункти 18, 19 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч. 1 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Відповідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач являється об`єктом приватизації та особою, яка перебуває в процедурі банкрутства, відкритому за заявами кредиторів, а також перебував в процесі припинення за рішенням власника позивача, яке відповідно до оспорюваного наказу відмінено, тобто позивач є особою, відносно якої здійснюється процес приватизації, процедура припинення за рішенням власника та процедура банкрутства, а отже позивачем не може визначатися порядок та спосіб прийняття рішень власником об`єкта приватизації.

Вказані обставини свідчать про відсутність у позивача суб`єктивного порушеного права, як суб`єкта, рішення про припинення діяльності якого, відмінено наказом власником позивача, та відповідно порушення його прав та інтересів.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 826/16110/18.

Посилання ж позивача на те, що позов спрямований на захист прав арбітражного керуючого та боржника, судом відхиляються, оскільки позивачем є саме Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка», а отже позов має бути спрямований саме на захист порушених або оспорюваних прав позивача, а не інших осіб, які не є сторонами у справі.

Отже, оскільки провадження у справі про банкрутство Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» відкрито не на підставі рішення про припинення діяльності Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» шляхом його ліквідації, яке відмінено в подальшому оспорюваним наказом, суд вважає вірним аргумент відповідача про відсутність порушеного права позивача, оскільки Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка», яке згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 683-р від 26.07.2022 передано до сфери Фонду державного майна України, не може встановлювати вимоги до процедури та/або способу прийняття рішення власником позивача.

Таким чином, позивачем не доведено яким чином його права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсними оспорюваного наказу.

З урахуванням викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі, відсутність порушення прав та інтересів якого є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Також, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу внаслідок існування укладеного між відповідачами Договору, в зв`язку з чим, вимоги про визнання недійсним Договору задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 26.03.2024

Суддя О.А. Грєхова