ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2024 року Справа № 915/1128/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006 (код ЄДРПОУ 02910048)
електронна адреса: orgpredstavn@myk.gp.gov.ua
в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 00022579)
електронна пошта зазначена в системі Електронний суд: cancelar@mk.gov.ua
до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404)
електронна пошта зазначена в системі Електронний суд: mykolaiv@land.gov.ua
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ 44768034).
про визнання незаконним і скасування наказів, рішення та повернення земельної ділянки
за участю представників сторін:
від прокуратури: Григорян Е.Р.
від позивача: представники не з`явились
від відповідачів: представники не з`явились
від третьої особи: представники не з`явились
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Миколаївської області звернувся Перший заступник керівника обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) з позовною заявою до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, до відповідача Мостівської сільської ради, в якій просить суд:
1. Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в області від 26.06.2018 № 4166/0/14-18-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034.
2. Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в області від 26.09.2018 № 6512/0/14-18-СГ в частині надання територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району, у комунальну власність земельної ділянки площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 (№ 148 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).
3. Зобов`язати Мостівську сільську раду (ЄДРПОУ 04375033) повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) земельну ділянку площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, розташовану в межах території Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Прокурор просить суд стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України». Призначено підготовче засідання на 21.08.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2023 підготовче засідання відкладено на 11.09.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17.10.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в по суті судовому засіданні на 15.11.2023.
Судове засідання з розгляду справи № 915/1128/23, яке було призначено на 15.11.2023 о 13:00 год., не відбулось протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання зокрема, у період з 12:06 до 14:17 у Миколаївській області тривала повітряна тривога.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2023 призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 08.12.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 19.12.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 призначено судове засідання на 23.01.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2024 призначено судове засідання на 30.01.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 06.02.2024.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Позивач Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація), відповідач Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відповідач Мостівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України явку повноважних представників в жодне підготовче / судове засідання не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів учасників процесу.
16.08.2023 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача подано до Господарського суду Миколаївської області клопотання (вх. №10761/23 від 16.08.2023) про розгляд справи за відсутності третьої особи, у якому просить суд розглянути справу за відсутності представника третьої особи.
30.08.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій позивач просить суд розглядати справу за відсутності представника Миколаївської обласної державної адміністрації (з 24.02.2022 - Миколаївської обласної військової адміністрації).
Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін та третьої особи.
В судовому засіданні 06.02.2024 судом відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція прокуратури, викладена у позовній заяві.
Підставою позову прокуратурою зазначено порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність.
Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 4166/0/14/-18-СГ від 26.06.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Доманівського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території Мостівської об`єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.03.2015 № 1002-р загальною площею 1407, 4178 га.
Прокуратура зазначає, що на підставі технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 9, 2572 га (кадастровий номер 4822783500:07:000:0034, дата реєстрації 18.06.2018), в межах Мостівської сільської ради Доманівського району. Зазначена земельна ділянка визначена як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності.
В подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.09.2018 № 6512/01/14-18-СГ передано територіальній громаді, в особі Мостівської сільської ради Доманівського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7448, 6277 га, розташовані в межах території сільської ради, згідно переліку, що додавався.
На підставі наказу від 26.09.2018 № 6512/01/14-18-СГ, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 27.09.2018, у комунальну власність передано земельну ділянку площею 9, 2572 га (кадастровий номер 4822783500:07:000:0034, порядковий номер 148).
На підставі вказаного наказу 29.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Мостівською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, про що вчинено запис № 30090698.
Відповідно до даних ДП «Веселинівське ЛГ» від 23.12.2021 № 257, спірна земельна ділянка входила в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 15.03.1964, проектом організації та розвитку лісового господарства Мостовське лісництво (таксаційний опис). Жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної земельної ділянки у комунальну власність державне підприємство не надавало.
Прокуратура зазначає, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60 проведено інвентаризацію та складено технічну документацію, яка затверджена наказом ГУ Держгеокадастру в області від 26.06.2018 № 4166/0/14-18-СГ. Саме внаслідок цієї інвентаризації та реєстрації на підставі неї у Державному земельному кадастру спірну земельну ділянку віднесено до земель сільськогосподарського призначення, тобто фактично відбулось її вилучення із земель державного лісового фонду, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень.
Наказ ГУ Держгеокадастру в області від 26.09.2018 № 6512/0/14-18-СГ стосується спірної земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника Кабінету Міністрів України. Наказ суперечить ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України та ст. 11 ЛК України та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині передання у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034.
Прокуратура зазначає, що оскільки на підставі наказу від 26.09.2018 № 6512/0/14-18-СГ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про реєстрацію прав комунальної власності на цю земельну ділянку за Мостівською сільською радою, то права на вказану ділянку будуть припинені.
Спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, що знаходиться за межами населеного пункту та надана у постійне користування ДП "Веселинівське лісове господарство", не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов`язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (негаторний позов).
Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду розташована за межами населеного пункту, то її власником (розпорядником) на цей час є Миколаївська обласна державна адміністрація.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 13, 19 Конституції України, Порядком проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (в редакції чинній станом на 26.06.2018), ст. 35 Закону України «Про землеустрій» (в редакції чинній станом на 26.06.2018), ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр » (в редакції чинній станом на 26.06.2018), ст. 26 Закону України «Про державу реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 15, 16, 17, 21, 317, 319, 321, 324, 328, 386, 391 ЦК України, ст. 3, 21, 117, 122, 141, 149, 152, 155 ЗК України, ст. 1, 5, 7, 8, 11 ЛК України та судовою практикою.
У відповіді на відзив на позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (вх. №11161/23 від 25.08.2023) прокуратурою зазначено:
- ГУ ДГК в області не враховано, що інвентаризація земель не лише має бути виконана на виконання наказу Держгеокадастру України «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» № 45 від 15.03.2018, а й повинна відповідати законним критеріям щодо повноти та достовірності даних. Цією інвентаризацією не можуть зачіпатися права постійних землекористувачів - державних підприємств;
- прийняттям спірного наказу від 26.06.2018 №4166/0/14-18-СГ ГУ ДГК в області безпосередньо втрутилося у право держави на землі державного лісового фонду - вилучило такі землі із земель державного лісового фонду та постійного користування ДП «Веселинівське лісове господарства», поза волею дійсного власника від імені держави (на час прийняття наказу - Кабінету Міністрів України), зі зміною їх цільового призначення, що є порушенням вимог ст. 20, 149 ЗК України, ч. 3 ст. 57 ЛК України. В подальшому вказане призвело до безпідставної передачі у комунальну власність землі лісового фонду за відсутності згоди власника та постійного землекористувача (на підставі наказу ГУ ДГК в області від 26.09.2018 №6512/0/14-18-СГ);
- ГУ ДГК в області, посилаючись на несамоініційованість його наказів, підтверджує свою бездіяльність як органу контролю за використанням та охороною земель, чим породжує незаконне набуття та існування права комунальної власності на особливо цінні землі лісового фонду, які повинні перебувати виключно у державній власності;
- передача зазначеної земельної ділянки у комунальну власність стала можливою виключно внаслідок незаконного формування землі державного лісового фонду як ділянки сільськогосподарського призначення під час проведення інвентаризації земель;
- незаконність формування спірної земельної ділянки у 2018 році як ділянки сільськогосподарського призначення не може призводити до зміни статусу цієї землі як ділянки лісогосподарського призначення та слугувати законною підставою для вибуття землі у комунальну власність;
- позиція ГУ ДГК в області щодо неможливості надання прокурором доказів, отриманих не від позивача (Миколаївської обласної державної адміністрації), порушує принципи господарського судочинства, такі як верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін. Такий висновок ГУ ДГК в області обмежує законодавчо визначені повноваження органів прокуратури щодо вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави. Скеровуючи запити до Кабінету Міністрів України, Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ДП «Веселинівське лісове господарство», Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави, прокурор діяв на виконання конституційної функції та з дотриманням вимог закону;
- позиція відповідача щодо того, що Публічна кадастрова карта є виключно інформативною та не містить офіційних відомостей не витримує ніякої критики, оскільки на законодавчому рівні підтверджено офіційність таких відомостей, а відповідальність за об`єктивність, достовірність та повноту даних покладено на держателів кадастрів;
- вчинене порушення є триваючим правопорушенням, оскільки законне право комунальної власності на землі державного лісового фонду не виникає в силу відсутності волі дійсного власника (народу України) на вилучення цих об`єктів з порушенням вимог Конституції та законів України. Таким чином, позиція ГУ ДГК в області щодо застосування строків позовної давності у спірних правовідносинах не узгоджується з характером спору;
- прокуратура не погоджується з твердженням відповідача про те, що у задоволенні позову прокурора слід відмовити з огляду на те, що у цій справі заявлені позовні вимоги державою до неї самої. Оскільки, реалізація ГУ ДГК в області права від імені держави відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено в ст. 19 Конституції України. Проте, у спірних правовідносинах ГУ ДГК в області, видаючи накази щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та передачі у комунальну власність земельної ділянки державного лісового фонду під виглядом сільськогосподарських угідь, діяло з порушенням вимог земельного законодавства, не маючи повноважень щодо вилучення земель державного лісового фонду, а отже не в інтересах держави.
2.2. Правова позиція позивача Миколаївської обласної державної адміністрації.
Позивач Миколаївська обласна адміністрація в додаткових поясненнях (вх. № 11358/23 від 30.08.2023) підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, зазначивши наступне.
Територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатись лише землями державної власності сільськогосподарського призначення.
Виходячи з вищевикладеного, оспорювані накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області прийнято в односторонньому порядку з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно, поза волею належного (на час прийняття оспорюваного розпорядження) власника спірної земельної ділянки - держави в особі Кабінету Міністрів України та землекористувача ДП «Веселинівське лісове господарство» на підставі яких сформовано та зареєстровано спірну земельну ділянку та віднесено її до земель сільськогосподарського призначення.
Оспорювані накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївські області підлягають визнанню незаконними та мають бути скасовані, так як стосуються земельної ділянки державного лісового фонду, якою він не був уповноважений розпоряджатися.
Посилаючись на ст. 122, п. 24 Перехідних положень ЗК України позивач зазначає, що станом на цей час власником спірної земельної ділянки є держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (з 24.02.2022 Миколаївської обласної військової адміністрації).
2.3. Правова позиція відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. № 10820/23 від 17.08.2023) просить суд відмовити в позові з огляду на наступне:
- формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад здійснено відповідачем на підставі ст. 117 ЗК України та розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» від 31.01.2018 № 60-р;
- посилаючись на ст. 57, 66 Закону України "Про землеустрій" відповідач зазначає, що серед складових елементів технічної документації є матеріали, які складаються інженером-землевпорядником, виключно на основі здобутих спеціальних знань та навичок для їх складання, володіння якими підтверджується кваліфікаційним сертифікатом державного зразка. Правовою нормою визначається відповідальність інженера-землевпорядника за якість робіт із землеустрою, яка з урахуванням ч. 2 ст. 61 Конституції України, носить виключно індивідуальний характер. Останнє свідчить про те, що специфічна інформація щодо встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, яка становить зміст технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, як результат роботи спеціаліста, не може бути оцінена на предмет «правильності» посадовими особами Головного управління під час вирішення питання щодо затвердження технічної документації із інвентаризації земель в силу того, що останні такими знаннями та навичками просто не володіють;
- відповідач зазначає про відсутність підстав для визнання наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області «Про затвердження документації із землеустрою» від 26.06.2018 № 4166/0/14-18-СГ незаконним та його скасування, оскільки наказ прийнятий з метою дотримання виконавської дисципліни відносно розпорядчих актів вищестоящих суб`єктів виконавчої влади, які на момент їх виконання Головним Управлінням були чинними і не оспорювалися до суду. Прийняття відповідачем наказу не спричинило настання прав та обов`язків, оскільки за своєю суттю не є рішенням уповноваженого органу, у розумінні ст. 116 та 117 ЗК України, на підставі якого заінтересовані особи набувають право власності або право постійного користування земельною ділянкою;
- прийняття спірного наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області «Щодо передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 26.09.2018 № 6512/0/14-18-СГ стало можливим ще і в силу того, що станом на момент його прийняття спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 загальною площею 9, 2572 га вже була сформована та існувала як об`єкт цивільного права в силу її державної реєстрації від 22.11.2013 року.
В силу дії Розпорядження Кабінету Міністрів України № 60-р, а також направленого до Головного управління звернення Мостівської сільської ради Доманівського Миколаївської області від 29.05.2018 № М-5273/0/19-18 в порядку ст.117 ЗК України, а так само існування неоспореного юридичного факту державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0234 загальною площею 67,6891 від 22.11.2013 року, обумовлювало прийняття Наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області «Щодо передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 26.09.2018 № 6512/0/14-18-СГ. Підстави для відмови у задоволенні звернення Мостівської сільської ради Доманівського Миколаївської області, а так само не прийняття спірного наказу у Головного управління були відсутні.
- згідно п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, чинних на момент розгляду справи, відповідач-3 є власником таких земель вже в силу законодавчих приписів, а не розпорядчого акту ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. Наказ від 26.09.2018 № 6512/0/14-18-СГ мав своїм наслідком настання прав та обов`язків саме для Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, дія якого вичерпалася з моменту підписання акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до цього наказу;
- прокуратура безпідставно стверджує про факт накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 загальною площею 9,2572 га, оскільки не наводить жодного правовстановлюючого документу яким була б визначена площа накладення саме у розмірі 9,2572 га і що ця площа абсолютно належить на праві постійного користування саме ДП «Веселинівське лісове господарство». Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;
- позивачем зазначено про матеріали лісовпорядкування в тексті позову, одначе до позову додано копії лише Плану лісонасаджень 2013 року, Проекту організації та розвитку лісового господарства, які не містять відміток про затвердження та погодження в порядку ч. 4 ст. 48 ЛК України;
- дійсне існування перетинів спірних земельних ділянок із землями лісового фонду не доведено прокурором належними та допустимими доказами, адже подані прокурором витяги з документації лісовпорядкування не містять (на відміну від проектів відведення спірних земельних ділянок відповідачам) даних щодо кадастрових планів відповідних лісових ділянок у їх співвідношенні із спірними земельними ділянками з прив`язкою до координатних точок.
- матеріали справи не містять запитів прокуратури, на підставі яких отримано відповіді від відповідних органів, установ тощо; неможливо встановити законні підстави для подання прокурорських запитів; отримані прокуратурою відповіді на запити є такими, що одержані з порушенням вимог закону;
- відповідач зазначає. що на його адресу не надходило жодних листів, запитів, вимог з метою досудового врегулювання спору;
- відповідач вважає, що прокуратурою обрано неправильний спосіб захисту прав (негаторний позов);
- щодо строку позовної давності, то відповідач зазначає, що уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення зазначених порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі, та землекористувача в особі державного підприємства, не підлягають судовому захисту;
- в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), тобто позовом держави до неї самої, у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог в позові слід відмовити.
2.4. Правова позиція відповідача Мостівської сільської ради.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
2.5. Правова позиція третьої особи.
Третя особа у клопотанні (вх. №10761/23 від 16.08.2023) зазначила, що в повному обсязі підтримує позовні вимоги прокуратури з огляду на наступне.
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» відповідно до п. 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 986 «Про припинення державного підприємства «Вознесенське лісове господарства».
Наказом від 12.01.2023 року № 116 за філією «Вознесенське лісове господарство», що є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України», закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.01.2023 року № 116 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Вознесенське лісове господарство».
Фактично землі лісогосподарського призначення, стосовно яких і виник судовий спір, відносяться до земель лісогосподарського призначення Вознесенського району Миколаївської області та належать до земель лісогосподарського призначення Філії «Вознесенське лісове господарство».
Землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися за іншим призначенням. Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення чи передача у комунальну чи приватну власність грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних та лісових ресурсів ї урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших потреб та інтересів суспільства. Оволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільовою призначення та надання у користування всупереч вимог Земельного кодексу України є неможливим.
Законодавцем визначено, що територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності. Вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України і для такого вилучення необхідна згода відповідних землекористувачів. Зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Правова позиція третьої особи обґрунтована приписами ст. 1 ЛК України, ст. 20, 96 ЗК України.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до п. 1 наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" № 45 від 15.03.2018 наказано провести у 2018 році інвентаризацію на території об`єднаних територіальних громад згідно з додатком 1*, несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій (далі - захід з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності).
На виконання вищевказаного наказу Головним управлінням Держгеокастру у Миколаївській області проведено інвентаризацію земель, за результатами якої сформовано земельну ділянку площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 (підстава "Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Доманівського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території з урахуванням Перспективного плану формування території Мостівської об`єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 1002-р).
18.06.2018 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (витяг № НВ-4804844342018 від 18.06.2018) земельна ділянка розташована у Миколаївській області, Доманівському районі, Мостівської сільської ради, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення: 16.00 землі запасу, підставою здійснення державної реєстрації зазначено проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою, 16.03.2018; Миколаївська регіональна філія ДП «Центр ДЗК»; додатком до витягу є кадастровий план земельної ділянки.
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокастру у Миколаївській області "Про затвердження документації із землеустрою" № 4166/0/14-18-СГ від 26.06.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Доманівського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території з урахуванням Перспективного плану формування території Мостівської об`єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 1002-р загальною площею 1407,4178 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» № 6512/0/14-18-СГ від 26.09.2018 передано територіальній громаді сіл в особі Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно переліку, що додається, загальною площею 7448,6277 га, які розташовані в межах території Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, в тому числі земельну ділянку площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, вид земельних угідь - пасовища, цільове призначення земельної ділянки - 16.00 "Землі запасу", відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку - відсутні, місце розташування - Мостівська сільська рада (№ 148 Переліку, що є додатком до вказаного наказу).
На підставі Акту приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області передало із державної власності, а Мостівська сільська об`єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком.
29.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, про що вчинено запис 30090698 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1754992448227). Власник - Мостівська сільська рада. Підстава для державної реєстрації права власності - наказ № 6512/0/14-18-СГ. виданий 26.09.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області.
Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 площею 9,2572 га відноситься до земель комунальної власності, з призначенням 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 738 від 20.11.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 станом на 01.01.2014 накладається на землі лісового фонду кв. 19 вид. 1, 3-6 Мостовського лісництва ДП «Веселинівський лісгосп».
До інформації додано фрагмент публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кв. 15, 18, 19 Мостовського лісництва ДП «Веселинівський лісгосп» та межами земельних ділянок згідно наданих кадастрових номерів станом на 01.01.2014.
Відповідно до інформації ДП «Веселинівське лісове господарство» № 257 від 23.12.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 відповідно до Акту на право користування землею перебуває в постійному користуванні ДП «Веселинівське ЛГ», розташована в кварталі 19 Мостівського лісництва і станом на 26.09.2018 та на даний час входить в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства.
ДП «Веселинівське ЛГ» погодження на зміну цільового призначення, добровільної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної земельної ділянки у комунальну власність, будь-яким фізичним і юридичним особам не надавалось.
До інформації ДП «Веселинівське лісове господарство» № 257 від 23.12.2021 додано Акт на право користування землею та Проект організації та розвитку лісового господарства.
Так, відповідно до Акту на право користування землею Мостівському лісництву передано земельну ділянку урочище «Мостівська гора» площею 184,46 га.
Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Веселинівське лісове господарство» Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (Мостовське лісництво) (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) характеристика та площа земельних ділянок лісогосподарського призначення є наступною: земельна ділянка (пасовище площею 8,3 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 1); земельна ділянка (підлісок площею 1,0 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 3); земельна ділянка (лісові культури, підлісок площею 3,7 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 4); земельна ділянка (підлісок площею 0,2 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 5); земельна ділянка (галявина площею 1.9 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 6).
Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 1123 від 13.12.2021 під час проведення останнього лісовпорядкування 2013-2014 років, станом на 29.09.2018 та на цей час земельна ділянка лісогосподарського призначення, на яку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, перебувала та перебуває у складі земель постійного користування ДП «Веселинівське лісове господарство» (в межах кварталу № 19 Мостовського лісництва). Право постійного користування земельною ділянкою цього підприємства відбувається на підставі Державного Акта на право користування землею, виданого 15.03.1964 (за інформацією наданою ДП «Веселинівське ЛГ), та на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 у комунальну власність, будь-яким фізичним та юридичним особам, зміни цільового призначення ділянки лісогосподарського призначення ділянки лісогосподарського призначення, а також вилучення її зі складу ДП «Веселинівське ЛГ» на розгляд та погодження до Управління не надходили і відповідно висновки про погодження будь-якої документації управлінням не надавалися. Не розглядалися та не погоджувалася і відмова від користування цією ділянкою;
Інформація про вилучення зазначеної у запиті земельної ділянки зі складу земель постійного користування ДП «Веселинівське ЛГ» до управління не надходила.
До суду також надано План лісонасаджень ДП «Веселинівський лісгосп» Мостовського лісництва Миколаївської області загальною площею 2013 га, лісовпорядкування 2013 року.
Відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України № 37677/0/2-21 від 19.11.2021, наданої на запит прокуратури, Кабінетом Міністрів України рішення про припинення права постійного користування державному підприємству «Веселинівське лісове господарство», відведення, погодження зміни цільового призначення земельної ділянки щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 не приймалось.
Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) № 05-67/4654/5-21 від 24.11.2021, наданої на запит прокуратури, головою облдержадміністрації розпорядження про вилучення з постійного користування ДП «Веселинівське лісове господарство» вищевказаної земельної ділянки Мостівського лісництва або припинення права постійного користування підприємства цією земельною ділянкою, а також про зміну її цільового призначення не видавались, позов щодо витребування вищевказаної земельної ділянки облдержадміністрацією не пред`являвся.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України "Про припинення ДП «Веселинівське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення" № 641 від 12.10.2021 припинено ДП «Веселинівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992533) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Вознесенське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992556). Пунктом 7 наказу передбачено, що ДП «Вознесенське лісове господарство» є правонаступником прав та обов`язків ДП «Веселинівське лісове господарство».
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України "Про припинення ДП «Вознесенське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення" № 986 від 04.11.2022 припинено ДП «Вознесенське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992556) шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034). Пунктом 8 наказу передбачено, що ДСПГ «Ліси України» є правонаступником прав і обов`язків ДП «Вознесенське лісове господарство».
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України "Про затвердження передавального акту ДП "Вознесенське лісове господарство" № 116 від 12.01.2023 затверджено Передавальний акт ДП "Вознесенське лісове господарство" від 11.01.2023, відповідно до якого правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків перейшло до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (Філія «Вознесенське лісове господарство»).
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Правове регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
4.2. Правове регулювання прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
4.3. Склад та цільове призначення земель.
Відповідно до ст. 18 ЗК України (тут і далі в редакції від 01.04.2018) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Відповідно до п.п. "б" ч. 1 ст. 164 ЗК України охорона земель включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
Відповідно до ч. 2, 3, 4. 6 ст. 1 Лісового кодексу України (тут і далі в редакції від 18.12.2017) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЛК України лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.
Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України (тут і далі в редакції від 18.12.2017) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).
4.4. Повноваження щодо розпорядження земельними ділянками.
Відповідно до ст. 80 ЗК України (тут і далі в редакції від 01.04.2018) суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 8 ЛК України (в редакції від 18.12.2017) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.
Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території:
здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин;
передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України (в редакції на час розгляду справи) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
4.5. Порядок надання / передачі земельних ділянок у власність або користування. Припинення права власності / користування на земельну ділянку. Вилучення земельних ділянок.
Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 116 ЗК України (тут і далі - в редакції від 01.04.2018) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до ч. 1, 2, 9 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
4.6. Правове регулювання проведення інвентаризації земель.
Відповідно до п.п. "а" ч. 1 ст. 6 Закону України "Про землеустрій" (тут і далі - в редакції від 01.04.2018) землеустрій базується на таких принципах, зокрема, дотримання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Відповідно до п.п. "к" ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" види документації із землеустрою, зокрема: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (тут і далі - в редакції від 04.06.2017) у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;
державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.
Відповідно до п. 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (тут і далі в редакції від 29.11.2017), цей Порядок установлює вимоги до проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складення за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (далі - технічна документація).
Відповідно до п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Відповідно до п. 8 Порядку підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Відповідно до п. 23 Порядку окремо складаються переліки земельних ділянок (земель): наданих у власність (користування) з кадастровими номерами; наданих у власність (користування) без кадастрових номерів; не наданих у власність та користування у розрізі угідь; що використовуються без документів, які посвідчують право на них; що використовуються не за цільовим призначенням; невитребуваних земельних часток (паїв); відумерлої спадщини.
На підставі зазначених переліків складається зведена порівняльна таблиця даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, та інформації, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, і Державному земельному кадастрі, в якій за наявності відображаються розбіжності.
Відповідно до п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.
Відповідно до п. 28 Порядку технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 30 Порядку відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051.
Відповідно до п. 97 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (в редакції від 27.02.2018) до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць, зазначені у пункті 22 цього Порядку, на підставі матеріалів інвентаризації земель.
4.8. Правове регулювання віндикаційного та негаторного позовів.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст. 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст. 391 ЦК України (негаторний позов).
Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зазначила наступне. Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. Суд апеляційної інстанції вважав таку вимогу обґрунтованою, але вирішив і витребувати цю ділянку, і знести споруджений на ній житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями, спорудами та парканом. Велика Палата Верховного Суду з можливістю такого вирішення спору не погоджується.
По-перше, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі ст. 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)). Тоді як вимога про знесення спорудженого на спірній земельній ділянці об`єкта нерухомості спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому ст. 391 ЦК України та п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України. Її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, тобто, чи витребує її у фактичного володільця, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла (п. 2 ст. 8 Конвенції) та на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою не для знесення спорудженого на земельній ділянці нерухомого майна, а для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевою набувачкою) (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст. 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст. 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.
З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).
В постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
4.10. Способи захисту прав.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова Верховного Суду від 22.02.2021 у праві № 910/18772/19).
Подібні висновки викладені в постановах КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19; від 21.01.2020 № 910/17434/18.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).
Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19; постанова КГС ВС від 21.05.2020 № 920/551/19).
4.11. Позовна давність.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; постанову ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконання наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" № 45 від 15.03.2018 у 2018 році проведено інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності та наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.06.2018 № 4166/0/14-18-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Доманівського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території з урахуванням Перспективного плану формування території Мостівської об`єднаної територіальної громади.
На підставі цієї технічної документації сформовано та 18.06.2018 зареєстровано у ДЗК земельну ділянку площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, яка розташована на території Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності).
Судом встановлено, що під час проведення інвентаризації вищевказана земельна ділянка площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 фактично сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення (повне перетинання (накладення) земельних ділянок). Отже, спірна земельна ділянка площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 на час інвентаризації та реєстрації у ДЗК, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, повністю належить до земель лісового фонду та не вилучалась з постійного користування ДП "Веселинівське лісомисливське господарство".
Отже, внаслідок інвентаризації та реєстрації в ДЗК земельної ділянки останню віднесено до земель сільськогосподарського призначення, тобто фактично відбулось її вилучення із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття наказу) та постійного землекористувача, а також зміна цільового призначення.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування
Факт "накладення" земельних ділянок підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кв. 15, 18, 19 Мостовського лісництва ДП Веселинівський лісгосп; актом на право користування землею, виданим Мостівському лісництву; Проектом організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства Веселинівське лісове господарство Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (Мостовське лісництво); План лісонасаджень ДП Веселинівський лісгосп Мостовського лісництва Миколаївської області; інформаціями Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект, ДП Веселинівське лісове господарство, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.
Водночас відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області не подано суду жодних доказів на спростування факту накладення земельних ділянок під час проведення інвентаризації земель.
Суду не подано доказів прийняття Кабінетом Міністрів України (на час прийняття оскаржуваних наказів) або Миколаївською обласною державною адміністрацією (власник, розпорядник на даний час) рішень про вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034.
Водночас, судом встановлено, що 29.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право комунальної власності за Мостівською сільською радою на земельну ділянку площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, про що вчинено запис 30090698 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1754992448227).
Прокуратурою у даній справі пред`явлено позов про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в області, а також про зобов`язання Мостівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) земельну ділянку.
З огляду на державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку, що прокуратурою обрано неналежний спосіб захисту прав (негаторний позов) з огляду на наступне.
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, як на час звернення до суду із позовом, так і на час розгляду справи не є володільцем спірної земельної ділянки (в силу принципу реєстраційного підтвердження), але як власник має право володіння нею (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Крім того, для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Враховуючи, що підставою відмови в позові є обрання неналежного способу захисту прав, питання застосування строків позовної давності у даній справі не досліджується судом, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові, у зв`язку з неналежно обраним способом захисту прав.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 8 052, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.03.2024
СуддяЕ.М. Олейняш
Суд | Господарський суд Миколаївської області |
Дата ухвалення рішення | 06.02.2024 |
Оприлюднено | 28.03.2024 |
Номер документу | 117911253 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку |
Господарське
Господарський суд Миколаївської області
Олейняш Е.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні