ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1128/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді С.І. Колоколова,
суддів: Я.Ф. Савицького, Г.І. Діброви,
секретар судового засідання: А.Н. Ісмаілова,
за участю представників:
від прокуратури: В.Г. Гузь;
від позивача: не з`явився;
від відповідача-1: не з`явився;
від відповідача-2: не з`явився;
від третьої особи: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024, повний текст складено та підписано 25.03.2024
у справі №915/1128/23
за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації)
до відповідачів:
1)Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області;
2)Мостівської сільської ради;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства ,,Ліси України,
про визнання незаконним і скасування наказів, рішення, та повернення земельної ділянки,
головуючий суддя суду першої інстанції: Е.М. Олейняш
місце прийняття рішення: Господарський суд Миколаївської області
В С Т А Н О В И В :
У липні 2023 перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Мостівської сільської ради, в якому просив:
?-визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в області від 26.06.2018 №4166/0/14-18-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034;
?-визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в області від 26.09.2018 №6512/0/14-18-СГ в частині надання територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району, у комунальну власність земельної ділянки площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 (№148 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу);
-зобов?язати Мостівську сільську раду повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) земельну ділянку площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, розташовану в межах території Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність.
Зокрема, позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №4166/0/14/-18-СГ від 26.06.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Доманівського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території Мостівської об?єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.03.2015 №1002-р загальною площею 1407, 4178 га.
На підставі технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 9,2572 га (кадастровий номер 4822783500:07:000:0034, дата реєстрації 18.06.2018), в межах Мостівської сільської ради Доманівського району. Зазначена земельна ділянка визначена як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності.
В подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.09.2018 №6512/01/14-18-СГ передано територіальній громаді, в особі Мостівської сільської ради Доманівського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7448,6277 га, розташовані в межах території сільської ради, згідно переліку, що додавався.
На підставі наказу від 26.09.2018 №6512/01/14-18-СГ, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 27.09.2018, у комунальну власність передано земельну ділянку площею 9,2572 га (кадастровий номер 4822783500:07:000:0034, порядковий номер 148).
На підставі вказаного наказу 29.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Мостівською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, про що вчинено запис №30090698.
Відповідно до даних ДІ «Веселинівське ЛГ» від 23.12.2021 №257, спірна земельна ділянка входила в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 15.03.1964, проектом організації та розвитку лісового господарства Мостовське лісництво (таксаційний опис). Жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної земельної ділянки у комунальну власність державне підприємство не надавало.
Прокурор також зазначає, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60 проведено інвентаризацію та складено технічну документацію, яка затверджена наказом ГУ Держгеокадастру в області від 26.06.2018 №4166/0/14-18-СГ. Саме внаслідок цієї інвентаризації та реєстрації на підставі неї у Державному земельному кадастрі спірну земельну ділянку віднесено до земель сільськогосподарського призначення, тобто фактично відбулось її вилучення із земель державного лісового фонду, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень.
Наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.09.2018 №6512/0/14-18-СГ стосується спірної земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника Кабінету Міністрів України, при цьому, такий наказ суперечить ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України та ст. 11 ЛК України та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині передання у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034.
В той же час, на переконання прокурора, оскільки на підставі наказу від 26.09.2018 №6512/0/14-18-СГ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про реєстрацію прав комунальної власності на цю земельну ділянку за Мостівською сільською радою, то права на вказану ділянку будуть припинені.
Прокурор також зазначив, що спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, що знаходиться за межами населеного пункту та надана у постійне користування ДІ "Веселинівське лісове господарство", не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов`язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (негаторний позов).
Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду розташована за межами населеного пункту, то її власником (розпорядником) на цей час є Миколаївська обласна державна адміністрація. Окрім наведеного, прокурором у позовній заяві обґрунтовано підстави для представництва ним у даній справі інтересів держави.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 у справі №915/1128/23 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що під час проведення інвентаризації спірна земельна ділянка площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 фактично сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності. Відповідно, фактично відбулось вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття наказу) та постійного землекористувача, а також зміна цільового призначення.
При цьому, відмовляючи прокурору у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушених інтересів держави, зокрема, заявлення негаторного позову замість віндикаційного.
Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 року у справі №915/1128/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, за доводами апеляційної скарги прокурор зазначив, що правове обґрунтування обраного прокурором способу захисту інтересів держави ґрунтується, зокрема на тому, що належність спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення на праві титульного володіння державі, за обставин відсутності будь-якого волевиявлення на її відчуження з боку уповноважених органів, свідчить про те, що єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред?явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України.
Поряд з цим, прокурор вказує, що навіть за умови обґрунтованості висновків про обрання прокурором неналежного способу захисту інтересів держави, суд першої інстанції був зобов?язаний надати належну правову оцінку спірним правовідносинам.
Водночас на переконання прокурора, відмовляючи в задоволенні позову виключно з підстав обрання неефективного способу захисту інтересів держави суд самоусунувся від дотримання вказаного принципу, проігнорувавши необхідність вибору і застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.
Також посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду у сфері способів захисту порушеного права прокурор наголосив, що навіть за умови, якщо суд дійшов висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту інтересів держави у даних правовідносинах, встановивши факт приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, суд, виходячи з принципу jura novit curia («суд знає закони»), мав застосувати до спірних правовідносин норми ст. 387 ЦК України та дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора щодо повернення спірної ділянки у власність держави. Однак, прокурор вказує, що висновки Верховного Суду не були враховані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, а помилкова кваліфікація позовної вимоги, до якої слід застосувати приписи ст. 387 ЦК України, а не норми ст. 391 ЦК України, призвела до неправильного вирішення справи.
Таким чином, незважаючи на встановлення незаконності вилучення земельної ділянки державного лісового фонду, зміни її цільового призначення та передачі у комунальну власність, суд першої інстанції постановив судове рішення, яким не поновлено порушені інтереси держави, що суперечить завданням господарського судочинства визначеним у ст. 2 ГПК України.
При цьому, прокурор зауважує, що самостійна кваліфікація судом спірних правовідносин за вказаних обставин не мала б своїм наслідком порушення права сторін на справедливий суд, оскільки фактичними правовими підставами позову слугує неправомірне вилучення земельної ділянки лісогосподарського при значення, яке здійснено поза волею держави - без прийняття нею відповідного рішення. А відтак, перекваліфікація судом спірних правовідносин з негаторного на віндикаційний характер жодним чином не впливає на аргументацію сторонами своєї позиції в умовах нової кваліфікації правовідносин, оскільки як віндикаційний так і негаторний позови спрямовані на відновлення єдиного законного статусу спірної земельної ділянки - земель лісогосподарського призначення державної власності.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області просить відмовити у задоволені апеляційної скарги в повному обсязі; рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/1128/23 залишити без змін; справу розглядати без участі представника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.
Головне управління стверджує, що господарський суд приймаючи рішення у даній справі, з особливою прискіпливістю й ретельністю дослідив документи, які були зібрані у справі, надав належну правову оцінку усім аргументам та доказам наданими сторонами, застосував норми як процесуального так і матеріального права, а також практику Верховного Суду, які є релевантними до спірних правовідносин.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І. Колоколова, Я.Ф. Савицького, Г.І. Діброви.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/1128/23. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 №915/1128/23 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Миколаївської області.
17.04.2024 матеріали справи №915/1128/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 у справі №915/1128/23. Встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст.263 ГПК України строк для подання відзиву (з доказами його направлення скаржнику) на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Призначено розгляд апеляційної першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури до розгляду на 13 червня 2024 року о 12:00 год.
04.05.2024 ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу. Одночасно із поданням відзиву на апеляційну скаргу відповідачем подано заяву про поновлення строку на його подання.
Розглянувши вказану заяву про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно із частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов?язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 Господарського процесуального кодексу України).
Колегією суддів встановлено, що заяву про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу разом з відзивом на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подано 04.05.2024 через систему «Електронний суд», тоді як ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 встановлено учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. З матеріалів справи вбачається, що ухвала про відкриття апеляційного провадження надійшла до особистого кабінету ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області 22.04.2024. Отже, Головним управлінням пропущено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Заява відповідача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу мотивована тим, що наявність військової агресії на території України, що зумовлює введення дистанційного режиму роботи для 3 працівників, які згідно своїх посадових обов?язків могли здійснювати представництво ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області в судах. Крім того, перебування уповноважених осіб у зоні ведення активних бойових дій, які постійно знаходяться під обстрілами, фактично унеможливлює вчасну реалізацію права ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області на доведення своєї позиції перед судом на засадах рівності з усіма учасниками справи перед законом та судом.
Згідно із частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Апеляційний суд звертає увагу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, що відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновлюється лише такий процесуальний строк, який встановлено законом, а строк на подання відзиву на апеляційну скаргу був встановлений судом, а не законом.
Відповідач з клопотанням про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не звертався, в той же час разом із відзивом на апеляційну скаргу подав заяву про поновлення строку на його подання.
Оцінюючи поважність наведених ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає, що відповідач навів змістовні і вагомі доводи щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати процесуальні права.
Крім того, колегія суддів враховує, що строк, який пропустив відповідач для подачі відзиву на апеляційну скаргу є незначний.
За наведених обставин колегія суддів задовольняє заяву ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, а відзив залучає до матеріалів справи.
У судовому засіданні 13.06.2024 колегія суддів протокольною ухвалою відклала розгляд справи на 11.07.2024 об 11:00, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 13.06.2024.
Разом з тим, суддя зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем Діброва Г.І. 24.06.2024 по 28.06.2024 та з 01.07.2024 по 26.07.2024 відповідно до наказів голови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 №147-в та 149-в перебувала у відпустці.
У зв`язку з вищевикладеним 05.07.2024 за розпорядженням керівника апарату суду №183 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1128/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 для розгляду апеляційної скарги у справі №915/1128/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 прийнято справу №915/1128/23 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Богацької Н.С., Савицького Я.Ф. Призначено розгляд апеляційної скарги заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури до розгляду на 11 вересня 2024 року о 15:00 год.
Між тим, суддя зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем, Богацька Н.С., 11.09.2024 перебувала у відпустці відповідно до наказу голови суду від 10.09.2024 №230-в, що унеможливлювало розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні 11.09.2024.
10.09.2024 за розпорядженням керівника апарату суду №396 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1128/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 для розгляду справи №915/1128/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 прийнято апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 у справі №915/1128/23 до провадження у зміненому складі колегії суддів: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького. Призначено розгляд апеляційної скарги заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури до розгляду на 17.10.2024 о 10:30 год.
Позивач, відповідач - Мостівська сільська рада та третя особа, своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Учасники справи про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Відповідно до п. 1 наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" № 45 від 15.03.2018 наказано провести у 2018 році інвентаризацію на території об`єднаних територіальних громад згідно з додатком 1*, несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій (далі - захід з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності).
На виконання вищевказаного наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області проведено інвентаризацію земель, за результатами якої сформовано земельну ділянку площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 (підстава "Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Доманівського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території з урахуванням Перспективного плану формування території Мостівської об`єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 1002-р.
18.06.2018 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (витяг № НВ-4804844342018 від 18.06.2018) земельна ділянка розташована у Миколаївській області, Доманівському районі, Мостівської сільської ради, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення: 16.00 землі запасу, підставою здійснення державної реєстрації зазначено проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою, 16.03.2018; Миколаївська регіональна філія ДП Центр ДЗК; додатком до витягу є кадастровий план земельної ділянки.
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області "Про затвердження документації із землеустрою" № 4166/0/14-18-СГ від 26.06.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Доманівського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території з урахуванням Перспективного плану формування території Мостівської об`єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 1002-р загальною площею 1407,4178 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність № 6512/0/14-18-СГ від 26.09.2018 передано територіальній громаді сіл в особі Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно переліку, що додається, загальною площею 7448,6277 га, які розташовані в межах території Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, в тому числі земельну ділянку площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, вид земельних угідь - пасовища, цільове призначення земельної ділянки - 16.00 "Землі запасу", відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку - відсутні, місце розташування - Мостівська сільська рада (№ 148 Переліку, що є додатком до вказаного наказу).
На підставі Акту приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області передало із державної власності, а Мостівська сільська об`єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком.
29.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, про що вчинено запис 30090698 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1754992448227). Власник - Мостівська сільська рада. Підстава для державної реєстрації права власності - наказ № 6512/0/14-18-СГ. виданий 26.09.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області.
Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 площею 9,2572 га відноситься до земель комунальної власності, з призначенням 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект №738 від 20.11.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 станом на 01.01.2014 накладається на землі лісового фонду кв. 19 вид. 1, 3-6 Мостовського лісництва ДП Веселинівський лісгосп.
До інформації додано фрагмент публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кв. 15, 18, 19 Мостовського лісництва ДП Веселинівський лісгосп та межами земельних ділянок згідно наданих кадастрових номерів станом на 01.01.2014.
Відповідно до інформації ДП Веселинівське лісове господарство №257 від 23.12.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 відповідно до Акту на право користування землею перебуває в постійному користуванні ДП Веселинівське ЛГ, розташована в кварталі 19 Мостівського лісництва і станом на 26.09.2018 та на даний час входить в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства.
ДП Веселинівське ЛГ погодження на зміну цільового призначення, добровільної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної земельної ділянки у комунальну власність, будь-яким фізичним і юридичним особам не надавалось.
До інформації ДП Веселинівське лісове господарство № 257 від 23.12.2021 додано Акт на право користування землею та Проект організації та розвитку лісового господарства.
Так, відповідно до Акту на право користування землею Мостівському лісництву передано земельну ділянку урочище Мостівська гора площею 184,46 га.
Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства Веселинівське лісове господарство Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (Мостовське лісництво) (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) характеристика та площа земельних ділянок лісогосподарського призначення є наступною: земельна ділянка (пасовище площею 8,3 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 1); земельна ділянка (підлісок площею 1,0 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 3); земельна ділянка (лісові культури, підлісок площею 3,7 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 4); земельна ділянка (підлісок площею 0,2 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 5); земельна ділянка (галявина площею 1.9 га) (номер лісового кварталу 19, номер лісового виділу 6).
Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства №1123 від 13.12.2021 під час проведення останнього лісовпорядкування 2013-2014 років, станом на 29.09.2018 та на цей час земельна ділянка лісогосподарського призначення, на яку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, перебувала та перебуває у складі земель постійного користування ДП Веселинівське лісове господарство (в межах кварталу № 19 Мостовського лісництва). Право постійного користування земельною ділянкою цього підприємства відбувається на підставі Державного Акта на право користування землею, виданого 15.03.1964 (за інформацією наданою ДП «Веселинівське ЛГ»), та на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 у комунальну власність, будь-яким фізичним та юридичним особам, зміни цільового призначення ділянки лісогосподарського призначення ділянки лісогосподарського призначення, а також вилучення її зі складу ДП Веселинівське ЛГ на розгляд та погодження до Управління не надходили і відповідно висновки про погодження будь-якої документації управлінням не надавалися. Не розглядалися та не погоджувалася і відмова від користування цією ділянкою;
Інформація про вилучення зазначеної у запиті земельної ділянки зі складу земель постійного користування ДП Веселинівське ЛГ до управління не надходила.
До суду також надано План лісонасаджень ДП Веселинівський лісгосп Мостовського лісництва Миколаївської області загальною площею 2013 га, лісовпорядкування 2013 року.
Відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України № 37677/0/2-21 від 19.11.2021, наданої на запит прокуратури, Кабінетом Міністрів України рішення про припинення права постійного користування державному підприємству Веселинівське лісове господарство, відведення, погодження зміни цільового призначення земельної ділянки щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 не приймалось.
Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) № 05-67/4654/5-21 від 24.11.2021, наданої на запит прокуратури, головою облдержадміністрації розпорядження про вилучення з постійного користування ДП Веселинівське лісове господарство вищевказаної земельної ділянки Мостівського лісництва або припинення права постійного користування підприємства цією земельною ділянкою, а також про зміну її цільового призначення не видавались, позов щодо витребування вищевказаної земельної ділянки облдержадміністрацією не пред`являвся.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України "Про припинення ДП Веселинівське лісове господарство та затвердження складу комісії з припинення" № 641 від 12.10.2021 припинено ДП Веселинівське лісове господарство (код ЄДРПОУ 00992533) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП Вознесенське лісове господарство (код ЄДРПОУ 00992556). Пунктом 7 наказу передбачено, що ДП Вознесенське лісове господарство є правонаступником прав та обов`язків ДП Веселинівське лісове господарство.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України "Про припинення ДП Вознесенське лісове господарство та затвердження складу комісії з припинення" № 986 від 04.11.2022 припинено ДП Вознесенське лісове господарство (код ЄДРПОУ 00992556) шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (код ЄДРПОУ 44768034). Пунктом 8 наказу передбачено, що ДСПГ Ліси України є правонаступником прав і обов`язків ДП Вознесенське лісове господарство.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України "Про затвердження передавального акту ДП "Вознесенське лісове господарство" №116 від 12.01.2023 затверджено Передавальний акт ДП "Вознесенське лісове господарство" від 11.01.2023, відповідно до якого правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків перейшло до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (Філія Вознесенське лісове господарство).
Суд першої інстанції встановив, що під час проведення інвентаризації спірна земельна ділянка площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 фактично сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності, а відповідно, фактично відбулось вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника та постійного землекористувача, а також зміна цільового призначення. При цьому, відмовляючи прокурору у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушених інтересів держави.
Колегія суддів частково не погоджується із висновками Господарського суду Миколаївської області з огляду на наступне.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 26.06.2018 №4166/0/14-18-СГ та визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 26.09.2018 №6512/0/14-18-СГ.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Як вбачається з матеріалів господарської справи, предметом спору є, зокрема, визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 26.06.2018 №4166/0/14-18-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 та визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 26.09.2018 №6512/0/14-18-СГ в частині надання територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району, у комунальну власність земельної ділянки площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 (№148 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).
При цьому, формулюючи позовні вимоги, прокурор, який звернувся до місцевого господарського суду з відповідним позовом в інтересах держави підставою позовних вимог визначив той факт, що спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, що знаходиться за межами населеного пункту та надана у постійне користування ДІ "Веселинівське лісове господарство", без згоди власника, з порушенням вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду, передана у комунальну власність.
Отже, на переконання прокурора, враховуючи викладене, вищевказані накази Держгеокадастру підлягають скасуванню, а відтак прокурором заявлено також вимогу про повернення земельної ділянки державі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу прокурора, що розгляду по суті підлягає лише позовна вимога про зобов`язання Мостівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) земельну ділянку площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, розташовану в межах території Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, оскільки, як зазначено Верховним судом у постанові Великої Палати від 01.03.2023 року у справі №522/22473/15-ц «Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (ст. 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (ч. 2 ст. 665, ч. 1 ст. 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212, ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України).
Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
Тобто, рішення суду про витребування (повернення) з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших.
Відповідачем же за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц та постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №329/1114/19-ц, від 01 серпня 2021 року у справі № 329/253/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 759/10589/13-ц) може бути позбавлена майна в разі задоволення позову».
Тобто, у даному випадку, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказів Держгеокадастру від 26.06.2018 №4166/0/14-18-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 та від 26.09.2018 №6512/0/14-18-СГ в частині надання територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району, у комунальну власність земельної ділянки площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 (№148 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу) не є належними способами захисту, що є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки вказані накази є по суті одноразовими правочинами, які вичерпали свою дію з моменту державної реєстрації спірної земельної ділянки за Мостівською сільською радою.
Оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог, то суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування судового рішення у цій частині.
Відтак розгляду підлягає позовна вимога про зобов?язання Мостівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) земельну ділянку площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, розташовану в межах території Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до ст. 18 ЗК України (тут і далі в редакції від 01.04.2018) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Відповідно до п.п. "б" ч. 1 ст. 164 ЗК України охорона земель включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
Відповідно до ч. 2, 3, 4. 6 ст. 1 Лісового кодексу України (тут і далі в редакції від 18.12.2017) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЛК України лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.
Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України (тут і далі в редакції від 18.12.2017) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).
Відповідно до ст. 80 ЗК України (тут і далі в редакції від 01.04.2018) суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 8 ЛК України (в редакції від 18.12.2017) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.
Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території:
здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин;
передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України (в редакції на час розгляду справи) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 116 ЗК України (тут і далі - в редакції від 01.04.2018) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до ч. 1, 2, 9 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. "а" ч. 1 ст. 6 Закону України "Про землеустрій" (тут і далі - в редакції від 01.04.2018) землеустрій базується на таких принципах, зокрема, дотримання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Відповідно до п.п. "к" ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" види документації із землеустрою, зокрема: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (тут і далі - в редакції від 04.06.2017) у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;
державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.
Відповідно до п. 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (тут і далі в редакції від 29.11.2017), цей Порядок установлює вимоги до проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складення за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (далі - технічна документація).
Відповідно до п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Відповідно до п. 8 Порядку підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Відповідно до п. 23 Порядку окремо складаються переліки земельних ділянок (земель): наданих у власність (користування) з кадастровими номерами; наданих у власність (користування) без кадастрових номерів; не наданих у власність та користування у розрізі угідь; що використовуються без документів, які посвідчують право на них; що використовуються не за цільовим призначенням; невитребуваних земельних часток (паїв); відумерлої спадщини.
На підставі зазначених переліків складається зведена порівняльна таблиця даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, та інформації, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, і Державному земельному кадастрі, в якій за наявності відображаються розбіжності.
Відповідно до п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.
Відповідно до п. 28 Порядку технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 30 Порядку відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051.
Відповідно до п. 97 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (в редакції від 27.02.2018) до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць, зазначені у пункті 22 цього Порядку, на підставі матеріалів інвентаризації земель.
Враховуючи наведені вище норми матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під час проведення інвентаризації земельна ділянка площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 фактично сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення (повне перетинання (накладення) земельних ділянок). При цьому, спірна земельна ділянка площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 на час інвентаризації та реєстрації у ДЗК, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, повністю належить до земель лісового фонду та не вилучалась з постійного користування ДП "Веселинівське лісомисливське господарство". Отже, внаслідок інвентаризації та реєстрації в ДЗК земельної ділянки останню віднесено до земель сільськогосподарського призначення, тобто фактично відбулось її вилучення із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття наказу) та постійного землекористувача, а також зміна цільового призначення.
Факт "накладення" земельних ділянок підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кв. 15, 18, 19 Мостовського лісництва ДП Веселинівський лісгосп; актом на право користування землею, виданим Мостівському лісництву; Проектом організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства Веселинівське лісове господарство Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (Мостовське лісництво); План лісонасаджень ДП Веселинівський лісгосп Мостовського лісництва Миколаївської області; інформаціями Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект, ДП Веселинівське лісове господарство, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.
При цьому, будь-які докази прийняття Кабінетом Міністрів України (на час прийняття оскаржуваних наказів) або Миколаївською обласною державною адміністрацією (власник, розпорядник на даний час) рішень про вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 у матеріалах справи відсутні. Натомість, станом на 29.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право комунальної власності за Мостівською сільською радою на земельну ділянку площею 9, 2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, про що вчинено запис 30090698 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1754992448227).
Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що вказані обставини вірно встановлено місцевим господарським судом, однак, відмовляючи прокурору у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушених інтересів держави, зокрема, заявлення негаторного позову замість віндикаційного.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками Господарського суду Миколаївської області.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17, №911/3449/17 сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19) де зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство видокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».
За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.
Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Враховуючи, що затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 та надання територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району, у комунальну власність земельної ділянки площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034 (№148 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальній громаді в особі Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу), відбулося з порушенням положень ЗК України та ЛК України, що встановлено судом апеляційної інстанції, то такі правочини по суті є нікчемними, а позовну вимогу прокурора треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розуміти як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.
Аналогічні висновки зроблені, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі №363/669/17 (провадження № 61-9067св21).
За таких обставин слід задовольнити позовну вимогу прокурора в інтересах держави про повернення державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, розташовану в межах території Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі підлягають частковому задоволенню.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1)нез`ясування обставин, що мають значення для справи;
2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У даному випадку апеляційна інстанція вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 у справі №915/1128/23 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 у справі №915/1128/23 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
« 1.Позов Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.
2.Мостівській сільській раді (код ЄДРПОУ:04375033, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Мостове, вул.. Степова, 11, 56470) повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022579, м. Миколаїв, вул.. Адміральська, 22, 54001) земельну ділянку площею 9,2572 га з кадастровим номером 4822783500:07:000:0034, розташовану в межах території Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Стягнути з Мостівської сільської ради (код ЄДРПОУ:04375033, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Мостове, вул.. Степова, 11, 56470) на користь Миколаївської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910048, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, 54006, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) 2684/дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/ грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.»
В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 у справі №915/1128/23 залишити без змін.
Стягнути з Мостівської сільської ради (код ЄДРПОУ:04375033, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Мостове, вул.. Степова, 11, 56470) на користь Миколаївської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910048, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, 54006, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) 3220/три тисячі двісті двадцять/ грн 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.10.2024.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
СуддяГ.І. Діброва
СуддяЯ.Ф. Савицький
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 17.10.2024 |
Оприлюднено | 24.10.2024 |
Номер документу | 122465787 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Колоколов С.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні