Ухвала

від 25.03.2024 по справі 903/65/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/65/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Дєєвої Валентини Володимирівни

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 (головуючий суддя - Філіпова Т.Л., судді: Бучинчька Г.Б., Василишин А.Р.)

у справі №903/65/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Дистрибюшн"

до фізичної особи-підприємця Дєєвої Валентини Володимирівни

про стягнення 664 277,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вей Дистрибюшн" (далі також ТОВ "Вей Дистрибюшн") звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до фізичної особи-підприємця Дєєвої Валентини Володимирівни (далі також ФОП Дєєвої В.В.) про стягнення 664 277,65 грн заборгованості, яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати поставлених на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №6 від 01.07.2019 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Господарський суд Волинської області рішенням від 19.09.2023 у справі №903/65/22 в позові ТОВ "Вей Дистрибюшн" до ФОП Дєєвої В.В. про стягнення 664 277,65 грн - відмовив повністю.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 15.02.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 19.09.2023 у справі №903/65/22 скасував, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції: "Позов задовольнити частково; стягнути з ФОП Дєєвої В.В. на користь ТОВ "Вей Дистрибюшн" 301 276, 36 грн заборгованості; в іншій частині відмовити; стягнути з ФОП Дєєвої В.В. на користь ТОВ "Вей Дистрибюшн" 4 519,15 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви та 9 070,80 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції". Стягнув з ФОП Дєєвої В.В. на користь ТОВ "Вей Дистрибюшн" 6 778,73 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

ФОП Дєєва В.В. звернулася 12.03.2024 (згідно з даними на поштовому конверті) до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №903/65/22, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 664 277,65 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів звертає увагу скаржниці, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

ФОП Дєєва В.В. підставою касаційного оскарження вказує те, що ця справа становить значний суспільний інтерес, оскільки судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано жодних фактів господарських відносин у взаємозв`язку; без врахування фактів наявності товару, без врахування фактів оплати за переданий товар, без врахування висновків судових експертиз про підробку видаткових накладних; без будь якого врахування таких подій як оплата за товар та відсутність доказів про прийняття товару (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК). Також скаржниця зазначає про наявність підстав скасування рішення суду апеляційної інстанції, які передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах) та пунктами 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК.

За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес цієї справи по суті спору про стягнення заборгованості (не ґрунтується на обставинах справи, які свідчать про їх унікальну особливість для усього суспільства), оскільки щодо суті спору скаржниця лише наводить аргументи про неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених ним в раніше ухвалених постановах.

Незгода із судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржниці внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржниця вважає незаконним.

Верховний Суд звертає увагу скаржниці, що посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК та пункти 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК, які кореспондуються з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Дєєва В.В. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №903/65/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Дєєвої Валентини Володимирівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №903/65/22.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3. Касаційну скаргу надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. Р. Кібенко

В. І. Студенець