Ухвала

від 20.03.2024 по справі 582/445/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 582/445/20 Номер провадження 11-кп/814/497/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

з участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020200220000034, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 13 жовтня 2020 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком суду

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Путивль Сумської області, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, визнано винуватою та засуджено:

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня проголошення вироку - 13 жовтня 2020 року.

Відповідно до ч. 4 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття ним покарання за цим вироком час його тримання в ДУ «Сумський слідчий ізолятор» із 20.02.2020 по 12.10.2020 включно.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Головного управління державного казначейства України в Сумській області та Фінансового управління Недригайлівської районної державної адміністрації до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено та стягнуто з нього витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого в сумі 21 410,22 грн. та 1019 грн. відповідно.

Цивільний позов представника потерпілої до обвинуваченого задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 9363,93 грн. майнової шкоди, 50000 грн. моральної шкоди та 5500 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

Згідно з вироком суду, у період часу з 19 год. до 21 год. 19.02.2020 ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 перебували в приміщенні кухні будинку господарства АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_12 , де розпивали спиртні напої.

Близько 21 год. ОСОБА_10 та ОСОБА_9 пішли відпочивати до сусідньої кімнати, а ОСОБА_13 спільно з ОСОБА_11 продовжили вживати спиртні напої, проте через образу нецензурними словами між ними виникла сварка, під час якої ОСОБА_7 , діючи умисно, кулаком правої руки вдарив два рази в обличчя ОСОБА_14 , від чого останній не втримався та впав на підлогу. Не чинячи опору, ОСОБА_11 піднявся та пішов відпочивати до сусідньої кімнати, де вже знаходились ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Через деякий час ОСОБА_13 також приєднався до них.

Прокинувшись наступного дня, тобто, 20.02.2020 р. близько 7 год., ОСОБА_13 спільно з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 продовжили вживати спиртні напої, в наслідок чого останній сп`янів та приліг на диван відпочивати. Згодом, ОСОБА_7 вирішив розбудити ОСОБА_11 , щоб той займався по господарству, але останній, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знову став висловлюватися нецензурною лайкою в адресу присутніх та особисто ОСОБА_7 , чим значно його обурив.

У цей час ОСОБА_7 , будучи розлюченим та на ґрунті раптово виниклої особистої неприязні, з метою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , умисно наніс останньому близько трьох ударів кулаком правої руки в обличчя та близько двох ударів в ділянку грудної клітини, після чого повернувся до столу та продовжив вживати спиртні напої. Через деякий час ОСОБА_11 встав з дивану та вийшов з будинку на вулицю. Після закінчення вживання спиртного, ОСОБА_7 також вийшов з будинку, де на території господарського двору виявив лежачого на землі обличчям до низу ОСОБА_11 , та покликав ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Після того, як ОСОБА_11 перевернули на спину, він став знову висловлюватися нецензурними словами, у відповідь на що ОСОБА_7 кулаком правої руки наніс близько трьох ударів в область грудної клітини. Після цього останній спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 занесли ОСОБА_11 до будинку, де поклали його на диван.

У подальшому, не перевіряючи стан ОСОБА_11 та не надаючи медичної допомоги останньому, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишили господарство ОСОБА_12

01.03.2020 р. від отриманих травм ОСОБА_11 помер в реанімаційному відділенні КНП СОР «Сумської обласної клінічної лікарні».

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №234/160 від 02.04.2020 р. смерть ОСОБА_11 настала внаслідок поєднаної тупої травми голови та грудної клітки у вигляді численних переломів кісток обличчя, переломів ребер, правостороннього пневмотораксу, клінічний перебіг яких супроводжувався розвитком гострого порушення мозкового кровообігу по ішемічному типу, з послідуючим некрозом тканин головного мозку, розвитком гострої дихальної та серцево-судинної недостатності, на що вказують дані експертизи трупа та дані медичної документації. Таким чином, між травмою голови, грудної клітки та смертю потерпілого існує прямий причинний зв`язок. Тілесні ушкодження, які обумовили небезпечний для життя стан, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження (т.2 а.с.130-142).

Такі дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за ч.2 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, кваліфікуючою ознакою якого є - таке, що спричинило смерть потерпілого.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що протокол огляду місця події від 20.02.2020, на який посилається місцевий суд у вироку є неналежним та недопустимим доказом, оскільки до нього не долучено фото таблицю.

Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що арешт на вилучене 20.02.2020 з ЦРЛ майно потерпілого накладено лише 25.03.2020, тобто через місяць з дня вилучення речей, що є порушенням КПК України.

Також зазначає, що протокол огляду місця події від 01.03.2020 складений слідчим з порушеннями правил його складання.

Вказує, що протокол слідчого експерименту від 16.03.2020 за участі свідка ОСОБА_10 , а також висновок судового експерта №122, складеного на підставі даних вказаного слідчого експерименту, являються недопустимими доказами, оскільки матеріали кримінального провадження не містять дозволу власника домоволодіння, в якому проводилась слідча дія або ухвали слідчого судді.

Крім того зазначає, що протокол слідчого експерименту від 21.02.2020 року за участі свідка ОСОБА_9 , а також висновки судового експерта №123 та №234/160-Д-2, складених на підставі даних вказаного слідчого експерименту, являються недопустимими доказами, оскільки в протоколі відсутній підпис понятого.

Посилається, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 не змогла чітко вказати кількість ударів, які наніс потерпілому ОСОБА_7 , що не узгоджується з протоколом слідчого експерименту за її участі.

Також, вказує, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку показам свідка ОСОБА_10 , який засвідчив, що ОСОБА_12 напередодні побив ОСОБА_11 ; вранці свідок з ОСОБА_9 та обвинуваченим залишили потерпілого в будинку без видимих ознак побиття, а коли повернулися, то він був в крові, сильно побитий.

Крім того наголошує на порушені права на захист обвинуваченого, який під час судового розгляду в режимі відеоконференції наполягав на присутності свого захисника поряд з ним.

Зазначає, що висновок судово-медичної експертизи (трупа) №234/160 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки в матеріалах провадження відсутня ухвала слідчого судді про дозвіл на тимчасовий доступ до медичних карт хворого ОСОБА_11 , на підставі яких проводилося експертне дослідження.

Зазначає, що висновки додаткових судово-медичних експертиз №234/160-Д1, №234/160-Д2, №234/160-Д3, №234/160-Д4, також є недопустимими доказами, так як вони є похідними від висновку судово-медичної експертизи (трупа) №234/160, який є неналежним доказом.

Вказує, що в протоколі затримання ОСОБА_7 не вірно зазначено час фактичного затримання, а відтак останнього повідомлено про підозру з порушенням (після спливу 24 год.), у зв`язку з чим вважає, що протокол слідчого експерименту за участі підозрюваного від 21.02.2020, є недопустимим доказом;

Крім того, поняті, які приймали участь у процесуальних діях, є зацікавленими особами, так як одні й ті ж особи були понятими в різні дні чи в різний час.

Ставить питання про повторне дослідження доказів по справі.

Позиції учасників судового провадження.

В суді апеляційної інстанції захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з наведених у ній підстав.

Прокурор заперечила проти доводів скарги, просила вирок суду залишити без змін, заявила клопотання про дослідження доказів, які були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, проте суду першої інстанції надані не були.

Потерпіла ОСОБА_15 про дату та час розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином, проте у судове засідання не з`явилася. Будь-яких клопотань або заяв, які б перешкоджали розгляду справи, до апеляційного суду не надала.

Мотиви суду.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Захисник обвинуваченого звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотаннями про повторне дослідження доказів, проте колегія суддів, заслухавши з цього приводу доводи прокурора, думку інших учасників судового провадження, не знайшла для його задоволення достатніх обґрунтованих підстав, оскільки захисником не наведено у своєму клопотанні жодних доводів про те, що дає підстави апеляційному суду вважати, що суд першої інстанції не повністю або з порушеннями дослідив докази по справі, а тому в задоволенні даного клопотання було відмовлено.

В той же час колегія суддів вважала за необхідне задовольнити клопотання прокурора про дослідження доказів, які не були надані в суді першої інстанції, проте були відкриті стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України. Обов`язок колегії суддів дослідити вказані докази також випливає із змісту постанови Верховного Суду від 18.08.2021 у даному кримінальному провадженні.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг, а саме: в частині доведеності вини ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, дотримання вимог КПК України органом досудового слідства та судом першої інстанції.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд першої інстанції, згідно з вимогами ст.ст. 370, 374КПК України та відповідно до ст. 337 КПК України в межах пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, виклавши їх у вироку.

В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст.91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.

Вина ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами. Також підтверджується додатковими доказами, дослідженими у суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення не визнав. Давати показання відмовився, посилаючись на ст. 63 Конституції України.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини, суд першої інстанції, безпосередньо дослідив докази по справі та дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.

Апеляційні доводи захисника про недоведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину - безпідставні та спростовуються матеріалами справи, зокрема, поясненнями:

- потерпілої ОСОБА_15 , рідної сестри ОСОБА_11 , яка повідомила, що до скоєння цього кримінального правопорушення ні обвинуваченого ОСОБА_7 , ні свідків, зокрема ОСОБА_12 не знала. Брат працював у ОСОБА_12 , який має велике господарство. Дня події вона точно не пам`ятає, приблизно в двадцятих числах лютого, їй зателефонував фельдшер зі швидкої і повідомив, що її брата ОСОБА_11 доставили в Недригайлівську ЦРЛ в тяжкому стані. Наступного дня вона поїхала до лікарні, де побачила свого брата в реанімації дуже побитого були ушкодження обличчя, щелепи, він самостійно не міг говорити, пити, в боку була трубка, була забинтована рука, брат постійно втрачав свідомість. Лікар їй пояснив, що ОСОБА_11 в тяжкому стані, лікарі будуть робити все можливе, але через тяжкі травми прогнози невтішні. У понеділок його забрали в реанімацію Сумської обласної лікарні, там до брата її пустили лише один раз, він раз лише подивився на неї і більше до свідомості не приходив. Лікарі пояснили, що стан стабільно тяжкий і прогнозів не дають. 01.03.2020 р. їй повідомили, що брат не приходячи до свідомості помер.

За життя брат був неконфліктною людиною, бо боявся, щоб йому не заподіяли шкоди. Раніше, під час роботи він впав з висоти, пошкодив хребет, легені, ребра. Після того у нього розвився туберкульоз кісток хребта і він вісім місяців провів у Шосткинському диспансері в лежачому стані. Брат боявся вступати в бійку, бо його попередили, що у випадку повторного травмування, він не буде ходити.

Протягом перебування ОСОБА_11 на лікуванні, частину коштів сплатив ОСОБА_12 , з яким вона познайомилась в лікарні, ще один раз ліки придбали родичі ОСОБА_7 . Але цих коштів було недостатньо. Цивільний позов заявлений в її інтересах підтримує в повному обсязі.

- свідка ОСОБА_12 , який пояснив суду, що він проживає в с. Шматове, має в ньому чотири будинки, з яких в одному проживає сам, в іншому люди, які до нього приходять працювати, у двох господарствах він утримує сільськогосподарських тварин. У догляді за цим господарством йому допомагають різні люди, яким він виплачує за такі роботи гроші. ОСОБА_11 він знає, оскільки він більше 5 років працював у нього. За цей період ОСОБА_11 то залишав його, то знову повертався. ОСОБА_11 за характером був боягузливий, не конфліктний, дуже зловживав спиртним. Також у нього в різний час працювали ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7

19.02.2020 р. приїхав ОСОБА_7 та просив дозволити відсвяткувати свій день народження. ОСОБА_12 дозволив, але попередив, щоб не дуже шуміли і не напивалися, бо зранку треба годувати тварин. ОСОБА_7 придбав спиртне, закуску. Приблизно о 21 годині вечора він зайшов, привітав ОСОБА_7 з днем народження, ще раз попередив, що завтра рано вставати та пішов додому спати. Вранці наступного дня він повернувся і побачив п`яних ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Він запитав де ОСОБА_11 , йому відповіли, що він ще п`яний спить у спальні. Він дуже розсердився на цих осіб за те, що вони порушили його прохання та напилися, тому вигнав їх з дому, а сам пішов годувати тварин. Про ОСОБА_11 він не хвилювався, бо був впевнений, що він проспиться, як це вже не раз було раніше, і вийде працювати. Коли ОСОБА_11 не вийшов з будинку і після 12 години, він пішов до будинку, де жили його працівники та побачив, що ОСОБА_11 лежить на дивані, його обличчя чи то брудне, чи синє, і він не рухається. Перед ліжком була калюжа крові. Він поторсав ОСОБА_11 за плече, той не встав, але пробурмотів щось незрозуміле. Оскільки свідок бачив ОСОБА_11 в різних станах сп`яніння раніше не раз, він зрозумів, що ОСОБА_11 напевно побитий і викликав швидку допомогу. Після того одразу пішов до с. Лаврове, де мешкала ОСОБА_9 , куди, як він, знав пішли ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 де знайшов їх у родичів ОСОБА_9 . ОСОБА_7 був дуже п`яний і спав. Він запитав у ОСОБА_10 : «навіщо ви побили ОСОБА_11 » ОСОБА_10 пояснив, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 виник конфлікт. Після того свідок викликав поліцію та швидку допомогу. Лікарі оглянули ОСОБА_11 та сказали, що треба везти ОСОБА_11 до лікарні. Він дав ОСОБА_10 грошей та відправив його разом з ОСОБА_11 до лікарні. Пізніше він приїжджав до ОСОБА_11 в лікарню, але його не пустили в реанімацію, пояснили що у нього важкий стан. Побачив він ОСОБА_11 лише на четвертий день, у нього була трубка в роті, говорити він не міг, були забинтовані руки. Від лікаря довідався, що у ОСОБА_11 зламана в двох місцях щелепа та зламані ребра.

Свідок купував ліки для ОСОБА_11 , але його пізніше перевезли в лікарню до м. Суми де він помер.

Ніяких сторонніх осіб того дня, коли сталася ця подія, в його господарстві не було і не могло бути, оскільки господарство охороняють азіатські вівчарки, яких він кожної ночі відпускає з прив`язі та прив`язує вранці. Так як колись собаки вже покусали сторонніх людей, всі з навколишніх сіл знають, що до нього вночі ходити небезпечно.

-свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що спімешкала з ОСОБА_7 , а після того жила з ОСОБА_10 . Дату та час події свідок не пам`ятає, але того дня ввечері вона, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_7 , з дозволу ОСОБА_12 святкували день народження ОСОБА_7 в господарстві ОСОБА_12 в с.Шматове.

Ввечері зайшов ОСОБА_12 привітав ОСОБА_7 і пішов. Вони посиділи трохи і свідок з ОСОБА_10 пішли спати в іншу кімнату, а ОСОБА_11 і ОСОБА_7 залишились за столом випивати. Вона чула, що між ОСОБА_11 і ОСОБА_7 наче був конфлікт, але тоді вона не бачила, щоб ОСОБА_7 бив ОСОБА_11 .

Пізніше, коли саме, вона точно сказати не може, ОСОБА_10 виявив на вулиці лежачого ОСОБА_11 , після чого вони занесли ОСОБА_11 до будинку, поклали одягненого на диван, де його лежачого бив ОСОБА_7 . При цьому свідок декілька раз зауважила, що ОСОБА_11 висловлювався нецензурно на адресу ОСОБА_7 , останній дуже побив ОСОБА_11 . Після того вранці прийшов ОСОБА_12 та побачивши їх п`яних, вигнав з будинку, і вони пішли в с. Лаврове до її матері. Там ОСОБА_7 ще випивав. Пізніше, цього ж дня, до них прийшов ОСОБА_12 і почав кричати "Навіщо ви побили ОСОБА_11 ", забрав їх з ОСОБА_10 до с. Шматове. Потім приїхала швидка і забрала ОСОБА_11 . Разом з ОСОБА_11 до лікарні поїхав і ОСОБА_10 , якому ОСОБА_12 дав гроші на ліки для ОСОБА_11 . Пізніше приїхали працівники поліції та вона їм розказала і показала, як ОСОБА_7 бив ОСОБА_11

-свідка ОСОБА_10 , який протягом допиту в суді давав суперечливі пояснення, щодо обставин даної справи, однак підтвердив що ОСОБА_7 наносив три удари ОСОБА_11 коли той лежав на дивані. Також свідок пояснив, що працював у ОСОБА_12 . У лютому 2020 року ОСОБА_7 приїхав святкувати свій День народження до ОСОБА_12 в с. Шматове. Раніше свідок ОСОБА_7 знав. Ввечері свідок з ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 розпивали спиртні напої. У ОСОБА_11 і ОСОБА_16 виник конфлікт, але чому не відомо, бо свідок знаходився в іншій кімнаті. Зранку наступного дня вони також вживали спиртні напої. Також свідок підтвердив , що в якийсь період часу, точно не пам`ятає, він вийшов на вулицю та побачив там ОСОБА_11 , який лежав на землі. Він покликав в ОСОБА_7 та ОСОБА_9 і вони втрьох занесли ОСОБА_11 в будинок і поклали одягнутого на диван. Потім вранці наступного дня прийшов ОСОБА_12 і вигнав його, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 з будинку і вони пішли в село Лаврове, до матері ОСОБА_9 . Пізніше туди прибіг ОСОБА_12 та почав кричати : "Навіщо ви побили Штебу". Свідок з ОСОБА_9 повернулися до с. Шматове та побачили, ОСОБА_17 дуже побитий. ОСОБА_12 визвав швидку і ОСОБА_11 забрали до лікарні. Разом з ним поїхав і свідок, якому ОСОБА_12 дав коштів для лікування ОСОБА_11 .

Розбіжності у кількості ударів, про які він давав пояснення на досудовому розслідуванні сталися через погрози ОСОБА_12 , який погрожував йому зброєю та змушував давати свідчення проти ОСОБА_7 . При цьому свідок не зміг пояснити, чому він не повідомив слідчого чи суд про такі погрози під час досудового розслідування чи розгляду справи у суді.

- експерта ОСОБА_18 , який надав роз`яснення висновку щодо причин смерті ОСОБА_11 та причинного зв`язку між тілесними ушкодженнями та смертю потерпілого. Крім того, підтвердив, що тілесні ушкодження ОСОБА_11 у вигляді переломів ребер по часу спричинення відповідають часу події. Також роз`яснив, що можливість заподіяння таких ушкоджень раніше, як про це стверджує обвинувачений, малоймовірна, оскільки вони викликають у постраждалого сильний біль, тому ОСОБА_11 не зміг би вести звичний спосіб життя вільно рухатися, працювати. Крім того, у випадку, якщо потерпілий дійсно був внаслідок хвороби прикутий до ліжка тривалий час , то у нього могла бути підвищена ламкість кісток. Однак такі дослідження не проводились в даній справі.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України об`єктивно підтверджується ще й наступними доказами:

- протоколом огляду місця події від 20.02.2020 р. (а.с.161-162);

- протоколом огляду місця події, який проводився в приймальному відділенні Недригайлівської ЦРЛ 20.02.2020 р. (а.с.171-175);

- протоколом огляду місця події від 01.03.2020 р. з фототаблицею до нього (а.с.156-160);

- висновком експерта №234\160 (т.1 а.с.151-155);

- висновком експерта № 234/160-Д4 (т.1 а.с.148-150);

- висновком експерта № 67 (т.2 а.с.59);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 з відеододатком до нього з участю підозрюваного ОСОБА_7 (т.2 а.с.56-58);

- висновком експерта №121 (т.2 а.с.53);

- висновком експерта № 234\160-Д1 (т.2 а.с.50-52);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 16.03.2020 р. з відедодатком до нього з участю свідка ОСОБА_10 (т.2 а.с.73-77);

- висновком експерта №122 (т.2 а.с.54);

- висновком експерта № 234/160-Д3 (т.2 а.с.36-38);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 р. з відеододатком до нього з участю свідка ОСОБА_9 (а.с.81-84);

- висновком експерта №123 (т.2 а.с.55);

- висновком експерта № 234\160-Д2 (т.2 а.с.78-80);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 16.03.2020 р. з відеододатком до нього з участю свідка ОСОБА_12 (т.2 а.с.85-88);

- висновком судово-психіатричного експерта №21 (т.2 а.с.41-43).

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами та обставинами підтверджуються винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об`єктивно доведеною поза розумним сумнівом. Отже, посилання апелянта на недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними доказами.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що суд наддав неправильну оцінку показам свідка ОСОБА_10 , який засвідчив, що ОСОБА_12 напередодні побив ОСОБА_11 .

Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 неодноразово змінював свої покази, а також вказав про погрози на його адресу з боку ОСОБА_12 , при цьому не зміг пояснити причину не повідомлення ним слідчого або суд про такі погрози.

Разом з тим, свідок ОСОБА_10 підтвердив, що ОСОБА_7 наносив потерпілому удари, коли останній лежав на дивані. У зв`язку з такою поведінкою свідка, суд критично віднісся до його показів в частині кількості ударів та наявності погроз з боку ОСОБА_12 .

Крім того, версія сторони захисту про те, що саме ОСОБА_12 напередодні події спричинив ОСОБА_11 тілесні ушкодження, спростовується роз`ясненнями експерта, який проводив експертне дослідження щодо причини смерті ОСОБА_11 та причинного зв`язку між тілесними ушкодженнями та наслідками, що настали.

Так, в судовому зсіданні експерт ОСОБА_18 пояснив, що тілесні ушкодження ОСОБА_11 у вигляді переломів ребер по часу спричинення відповідають часу події. Також роз`яснив, що можливість заподіяння таких ушкоджень раніше, як про це стверджує обвинувачений, малоймовірна, оскільки вони викликають у постраждалого сильний біль, тому ОСОБА_11 не зміг би вести звичний спосіб життя вільно рухатися, працювати.

Посилання захисника на той факт, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 не змогла чітко вказати кількість ударів, які наніс потерпілому ОСОБА_7 , що не узгоджується з протоколом слідчого експерименту за її участі, апеляційний суд не враховує, виходячи з наступного.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, допитуючи свідка ОСОБА_9 , судом було встановлено, що цей свідок виявляє ознаки розладу психічної діяльності, схожі на розумову відсталість, оскільки вона не орієнтується в часі, не може назвати дату свого народження. Однак її пояснення щодо обставин події були достатньо чіткі і послідовні та узгоджувались з поясненнями інших свідків. В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 неодноразово наголошувала, що ОСОБА_7 «дуже сильно» побив ОСОБА_11 .

Із пояснень свідка ОСОБА_9 , наданих нею під час проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 (т.2 а.с.81-84), слідує, що остання дійсно вказала, що ОСОБА_7 наніс два удари в обличчя та один удар в грудну клітину потерпілому, коли той лежав на дивані, а згодом на вулиці наніс ще декілька ударів в область правої ділянки тулубу та щелепи, наносив удари і коли занесли ОСОБА_11 до будинку.

При цьому, відповідно до висновку експерта №234\160-Д2 (т.2 а.с.78-80) механізм утворення тілесних ушкоджень, виявлених на трупі потерпілого ОСОБА_11 , може частково відповідати механізму заподіяння даних тілесних ушкоджень, продемонстрованих свідком ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту 21.02.2020.

Колегія суддів вважає, що рівень розумового розвитку свідка ОСОБА_9 , а також той факт, що з моменту події до надання нею пояснень в суді минув досить тривалий час, стало підставами того, що вона не змогла чітко вказати кількість нанесених ударів.

Разом з тим, пояснення ОСОБА_9 щодо дня події в цілому співпадають з показами свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , є послідовними і логічними, та узгоджуються між собою із іншими дослідженими у судовому засідання доказами.

Сторона захисту в апеляційній скарзі та під час судового розгляду апеляційним судом наполягала на визнанні протоколу слідчого експерименту від 21.02.2020 року за участі свідка ОСОБА_9 , а також висновок експерта №234\160-Д2, складеного на підставі даних, отриманих в ході вказаної слідчої дії, недопустимими доказами, оскільки в протоколі відсутній підпис понятого.

Перевіряючи вказаний довід колегія суддів встановила, що слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_9 проводився із застосуванням технічних засобів фіксування й проводився безперервний відеозапис. Крім того, були залучені поняті ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , а також статист ОСОБА_21 .

Протокол слідчого експерименту від 21.02.2020 має шість підписів всіх учасників слідчої дії: слідчого, начальника СКП Недригайлівського ВП ГУНП, свідка ОСОБА_9 , двох понятих, статиста. Проте допущено описку в графу «Поняті» внесено прізвище ОСОБА_22 , який виконував роль статиста.

Колегія суддів не вважає це істотним порушенням вимог КПК України, що тягне за собою визнання даного протоколу недопустимим доказом, оскільки на відеозаписі даної слідчої дії зафіксована присутність двох понятих. Відеододаток до протоколу проведення слідчого експерименту був відтворений в судовому засіданні і зауважень до нього в учасників процесу не виникло.

На підставі викладеного, вказаний апеляційний довід колегія суддів вважає неспроможним, а протокол слідчого експерименту від 21.02.2020 за участі свідка ОСОБА_9 та висновок експерта №234\160-Д2 належними й допустимими доказами.

Також не знайшов свого підтвердження апеляційний довід захисника про те, що протокол слідчого експерименту від 16.03.2020 за участі свідка ОСОБА_10 , а також висновок судового експерта №122, складеного на підставі даних вказаного слідчого експерименту, являються недопустимими доказами, оскільки матеріали кримінального провадження не містять дозволу власника домоволодіння, в якому проводилась слідча дія або ухвали слідчого судді.

Так, вивченням матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що громадянин ОСОБА_12 всіляко сприяв працівникам правоохоронних органів проводити слідчі дії на території належних йому домоволодінь по розслідуванню злочину, що там відбувся. Про це свідчить його заява-дозвіл на проведення огляду місця події від 20.02.2020 р. (т.1 а.с.163), а також дозвіл на проведення слідчих експериментів 20.02.2020 р. та 21.02.2020 р. (т.2 а.с 49).

Колегія суддів вважає, що відсутність скарг власника господарства АДРЕСА_2 ОСОБА_12 свідчить про його добровільну згоду на проникнення на території його домоволодіння та проведення в ньому слідчого експерименту 16.03.2020, а тому даний апеляційний довід є необґрунтованим.

Твердження захисника про зацікавленість понятих, які приймали участь у процесуальних діях, апеляційний суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

За змістом ч.7 ст. 223 КПК України, слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для проведення, зокрема, слідчого експерименту. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження

Згідно із правовим висновком Верховного суду, викладеним у рішенні від 22.11.2018 р. у справі №194/1437/15-к, понятий - це незаінтересована у результатах кримінального провадження особа, запрошена слідчим чи прокурором для посвідчення факту провадження слідчої дії, її ходу та результатів. Участь понятих є гарантією правильного безпосереднього сприйняття при провадженні слідчих дій обставин та фактів, що мають значення для кримінального провадження, їх належного фіксування у процесуальних документах. Під незаінтересованістю понятого слід розуміти відсутність його власного процесуального інтересу у кримінальному провадженні. Наявність такого інтересу є підставою для відмови у його залученні як понятого.

Враховуючи, що захисником не надано будь-яких переконливих доказів на підтвердження заінтересованості понятих у результатах цього кримінального провадження, відсутність прямих заборон, передбачених ч.7 ст.223 КПК України, їх процесуальну роль під час проведення слідчих дій та те, що законодавцем не передбачена гранична кількість слідчих дій та кримінальних проваджень, в рамках яких особи мають право приймати участь як поняті, апеляційний суд доходить висновку про безпідставність доводів апелянта в цій частині.

Стосовно недопустимості висновку судово-медичної експертизи (трупа) №234/160 та висновків додаткових судово-медичних експертиз №234/160-Д1, №234/160-Д2, №234/160-Д3, №234/160-Д4, колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями ст. 93 КПК України передбачено право сторони обвинувачення на збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок; проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий, прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи окрім іншого і щодо встановлення причин смерті, встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року затверджено «Правила проведення судово-медичної експертизи (дослідження) трупів в бюро судово-медичної експертизи» (далі по тексту - Правила).

Відповідно до п. 1.10 цих Правил, у випадку смерті у лікувально-профілактичних установах особи, яка померла внаслідок насильства або при підозрі на нього, керівник установи зобов`язаний надіслати разом з трупом до моргу оригінал історії хвороби та одяг померлого, якщо він не був вилучений органами дізнання або був виданий родичам померлого.

Відповідальність за своєчасне надання історії хвороби до моргу покладається на особу, яка призначила експертизу.

З матеріалів провадження слідує, що слідчим постановами від 01.03.2020 та від 27.04.2020 були призначені судово-медичні експертизи по факту спричинення тілесних ушкоджень та експертизу по факту смерті ОСОБА_11 .

На запит слідчого №1082 від 24 лютого 2020 року медичною установою надана медична карта стаціонарного хворого № 496/135 на ім`я ОСОБА_11 , котра 04.03.2020 за номером 1448/70-2020 слідчим була направлена до експертної установи разом із постановою про призначення судово-медичної експертизи.

Враховуючи, що витребування такої документації слідчим узгоджується з положеннями вищевказаних норм закону, то підстав вважати, що вказані медичні документи отримані не у визначений законом порядок відсутні.

Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 06.06.2023 (справа №293/1947/20).

Окрім того, відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного кримінального Суду Верховного Суду (ОП ККС ВС) у постанові від 27.01.2020 у справі №754/14281/17 зазначено, що якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

Таким чином, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконанняст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегією суддів встановлено, що при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведених експертиз, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки.

З огляду на викладене, аргументи захисника в апеляційній скарзі про недопустимість як доказу висновків експертів №234/160, №234/160-Д1, №234/160-Д2, №234/160-Д3, №234/160-Д4 через відсутність тимчасового доступу до медичних документів та не відкриття таких даних на стадії виконання ст. 290 КПК, на яких ґрунтується експертне дослідження, є неприйнятними.

Щодо твердження захисника про порушення КПК України під час накладення арешту на вилучене 20.02.2020 з ЦРЛ майно потерпілого, колегія суддів зазначає наступне.

Вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що ухвалою слідчого суддів Зарічного районного суду м. Суми від 25.03.2020 поновлено строк звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене під час огляду місця події 20.02.2020 та накладено арешт на особисті речі потерпілого.

При цьому, сторонам було роз`яснено, що вони мають право звернутися до суду з клопотанням про скасування арешту майна у випадках та порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, зокрема про арешт майна або відмову у ньому.

Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про оскарження сторонами провадження вищевказаної ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно, а також відсутні клопотання про скасування арешту майна, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглядаючи дане провадження дотримавсяпринципу «остаточності рішення», а письмові докази по справі, які отримані за результатами експертних досліджень речей потерпілого, є належними та допустимими доказами.

Колегія суддів вважає необгрунтованим апеляційний довід сторони захисту щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 20.02.2020.

Відповідно до ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

20.02.2020 оглянутий жилий будинок АДРЕСА_2 . За результатами огляду складено протокол огляду (т.1 а.с.161-162), який відповідає вимогам ст.ст.104, 223, 237 КПК України, в ньому докладно описано проведену слідчу дію, а тому підстав для визнання його недопустимим не вбачається.

Крім того, згідно повідомлення т.в.о. начальника СВ Недригайлівського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_23 від 24.03.2020 р. по технічним причинам неможливо долучити до матеріалів кримінального провадження фото таблицю до протоколу огляду місця події від 20.02.2020 р.

Колегія суддів не вважає обґрунтованим довід захисника з приводу порушення права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист, який під час судового розгляду в режимі відеоконференції наполягав на присутності свого захисника поряд з ним.

Так, в матеріалах кримінального провадження містяться неодноразові зави обвинуваченого ОСОБА_7 про проведення судового розгляду в режимі відеоконференції, зокрема, т.1 а.с. 103, 118, 209 та в т.2 а.с.1.

Крім того, ОСОБА_7 в ході розгляду справи 01.07.2020 заявив клопотання про проведення наступного судового засідання також в режимі відеоконференції. Вказане клопотання обвинуваченого ухвалою суду від 01.07.2020 задоволено (т.1 а.с. 195-196).

Колегія суддів наголошує, що упродовж досудового розслідування та судового розгляду обвинувачений був забезпечений кваліфікованим захисником професійним адвокатом ОСОБА_24 . Деякі судові засідання проведені з безпосередньою участю ОСОБА_7 , зокрема, в ході яких допитувалися свідки, експерт, під час проведення судових дебатів.

Під час судового розгляду обвинувачений відмовився від дачі показів, а також від свого права звернутися до суду з останнім словом. Тому, апеляційний суд таку позицію обвинуваченого оцінює як відмову від показань і відповідей на запитання, що є його правом за ст. 63 Конституції України.

Колегія суддів перевірила апеляційний довід сторони захисту щодо невідповідності часу фактичного затримання ОСОБА_7 і встановила, що в протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 21.02.2020 вказано фактичний час затримання ОСОБА_7 16:30 год. 20.02.2020. Виправлення, які містяться в протоколі затримання, скріплені підписами двох понятих, а тому не викликають сумнівів у їх відповідності фактичному часу затримання.

Про підозру ОСОБА_7 повідомлено 21.02.2020 року о 16-15 год., тобто до спливу 24 годин з моменту його затримання, що відповідає вимогам ч.2 ст. 278 КПК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для визнання протоколу слідчого експерименту за участі підозрюваного від 21.02.2020 недопустимим доказом.

Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника, то колегія суддів вважає їх похідними від проаналізованих вище, а також є явно такими, що не можуть свідчити про незаконність судового рішення, тому не дає таким доводам окремої оцінки.

Розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст.65 КК України та його меті, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, підстав для скасування чи зміни вироку і задоволення апеляційних вимог захисника колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 13 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, у той же строк з часу отримання копії ухвали.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4