Постанова

від 20.03.2024 по справі 757/5618/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2024 року м. Київ

Справа № 757/5618/22-ц

Провадження № 22-ц/824/3970/2024

Резолютивна частина постанови оголошена 20 березня 2024 року

Повний текст постанови складено 21 березня 2024 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Мандрики О.П.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики», Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД»,

треті особи Товариство з обмеженою відповідальність «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Логвиненко Євгенії Володимирівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики», Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальність «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», про визнання правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Інститут геоінформатики», ТОВ «Карбон ЛТД», треті особи:ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Денді-Карбон», про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 27 серпня 2005 року між ТОВ «Денді-Карбон» (продавець) і ТОВ «Констеб ЛТД» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 3 000 кв. м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі на АДРЕСА_1 у м. Києві, а ТОВ «Констеб ЛТД» зобов`язалося прийняти і сплатити за них оговорену грошову суму відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 4.1 договору право власності у покупця на приміщення виникає після підписання сторонами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та акту прийому-передачі.

Позивачка зазначала, що всупереч умовам пункту 4.1 договору та вимогам статті 657 ЦК України нотаріального посвідчення вказаного правочину не відбулося, договір купівлі-продажу від 27 серпня 2005 року між ТОВ «Констеб ЛТД» і ТОВ «Денді-Карбон» було укладено у простій письмовій форму, у зв`язку із чим він є нікчемним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі

№ 18/492-40/110-61/20 переведено права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2005 року, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон»

і ТОВ «Констеб ЛТД» на ТОВ «Карбон ЛТД».

Оскільки нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна від

27 серпня 2005 року, укладений між ТОВ «Констеб ЛТД» і ТОВ «Денді-Карбон», за яким переведено права покупця на ТОВ «Карбон ЛТД», не створює юридичних наслідків, відповідно відсутні правові підстави вважати про перехід права власності на спірне нерухоме майно за цим правочином до ТОВ «Карбон ЛТД», та, відповідно, можливість подальшого розпорядження зазначеним майном.

У свою чергу, 20 травня 2016 року ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі протоколу № 70 загальних зборів та акта прийомання-передачі та грошової оцінки майна передав до статутного фонду ТОВ «Інститут геоінформатики» наступні матеріальні цінності: нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ, вартість майна, що передається до статутного фонду складає - 707 609,00 грн.

Позивачка вважала зазначений правочин недійсним, оскільки ТОВ «Карбон ЛТД» не було належним власником вказаного нерухомого майна під час укладення акта прийому-передачі та грошової оцінки майна з огляду на факт набуття ТОВ «Карбон ЛТД» спірного нерухомого майна на підставі нікчемного правочину - договору купівлі-продажу від 27 травня 2005 року.

ОСОБА_1 зазначала, що за два роки перед набуттям нею права власності на спірне нерухоме майно ТОВ «Карбон ЛТД» розпорядилося вказаним майном, право власності на яке перед цим незаконно набув за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2005 року.

Позивачка вважала, що спростування одного з правочинів, за яким майно переходило до іншого власника (20 травня 2016 рік), відновить її порушене право на майно, набуте нею 23 квітня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним акт приймання-передачі та грошової оцінки майна від 20 травня 2016 року, укладений між ТОВ «Карбон ЛТД» і ТОВ «Інститут геоінформатики».

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 липня 2022 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Замінено дане судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Інститут геоінформатики»,

ТОВ «Карбон ЛТД», треті особи: ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Денді-Карбон», про визнання правочину недійсним відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її суб`єктивного цивільного права або інтересу як особи, яка звернулася до суду, з огляду на те, що на час укладення спірного правочину

ОСОБА_1 не була власником нежитлових приміщень 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв. м на АДРЕСА_1 , та не надала доказів про існування в неї майнових прав на спірне майно саме під час вчинення оспорюваного правочину, а таке право в неї виникло після вчинення оспорюваного правочину, отже відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним.

10 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Логвиненко Є. В. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним акт приймання-передачі та грошової оцінки майна від 20 травня 2016 року, укладений між ТОВ «Карбон ЛТД» і ТОВ «Інститут геоінформатики».

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність порушення права позивачки є необґрунтованим, та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та діючому законодавству, оскільки згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним. Заявник вказує, що ТОВ «Інститут геоінформатики» на час звернення позивача до суду з цим позовом (тобто станом на 27 січня 2022 року) намагається побавити позивачку права власності на майно, шляхом звернення до суду з позовом про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна (справа № 757/22672/21-ц), яке набуто позивачкою на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю. А. 23 квітня

2018 року за реєстровим № 475, який є дійсним та не оскарженим. Заявник вказує, що ОСОБА_1 має право на звернення до суду з цим позовом, оскільки закон не зазначає, що порушення прав та інтересів зацікавленої особи повинно відбуватися в момент вчинення цього правочину. В результаті визнання спірного акта та грошової оцінки недійсними, майнові інтереси позивачки будуть відновлені шляхом припинення існування правової підстави для витребування майна, що належить позивачці на праві власності. Майнові права позивачки на спірне нерухоме майно не визнаються, оспорюються та порушуються ТОВ «Інститут геоінформатики» шляхом подання позову про скасування права власності на спірне нерухоме майно та витребування цього майна на користь ТОВ «Інститут геоінформатики». Суд першої інстанції не надав правову оцінку обґрунтованості заявлених вимог в частині наявності підстав недійсності акта приймання-передачі та грошової оцінки майна від 20 травня 2016 року. Звертає увагу на те, що наявність рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі

№ 18/492-40/110-61/20 не спростовує факт нікчемності договору купівлі-продажу від

27 травня 2005 року та неможливість набуття права власності на об?єкт нерухомості за нікчемним правочином з боку ТОВ «Карбон ЛТД» та наступне розпорядження цим майном. Рішеннями судів, що набрали законної сили встановлено факт нікчемності правочину - договору купівлі-продажу від 27 травня 2005 року із визначенням відповідних наслідків нікчемності: відсутності факту переходу права власності на предмет цього правочину ТОВ «Інститут геоінформатики» (вказані висновки зроблені у справах

№ 910/12923/15 постанова Вищого господарського суду України від 25 листопада

2015 року, № 910/11650/16 рішення Господарського суду міста Києва від 07 серпня

2019 року, № 910/15865/14 постанова апеляційного Господарського суду від 06 березня 2019 року).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Логвиненко Є. В. на рішення Печерського районного суду м. Києва від

16 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інститут геоінформатики», ТОВ «Карбон ЛТД», треті особи: ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Денді-Карбон», про визнання правочину недійсним.

Витребувано з Печерського районного суду м. Києва матеріали справи

№ 757/5618/22-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інститут геоінформатики», ТОВ «Карбон ЛТД», треті особи: ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Денді-Карбон», про визнання правочину недійсним.

06 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2023 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.

04 грудня 2023 року представник ТОВ «Констеб ЛТД» - Утіралова А. М. подала до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року та увалити нове рішення, яким визнати недійсним акт прийому передачі та грошової оцінки майна від 20 травня 2016 року.

07 грудня 2023 року представник ТОВ «Інститут геоінформатики» - адвокат Лисенко І. К. подала до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від

16 жовтня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що заявник не надає жодних доказів, які підтверджували б аргументи, наведені в апеляційній скарзі. Матеріали справи не містять доказів порушення або невизнання прав позивачки. Стороною спірних правовідносин вона не є. Нікчемність спірного акта відсутня, оскільки його було складено на виконання протоколу загальних зборів. Підставою набуття права власності на спірне майно ТОВ «Карбон ЛТД» є судове рішення, яке набрало законної сили та не було скасовано судами апеляційної та касаційної інстанцій. Судом підтверджено право власності ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі рішення суду від 08 листопада 2011 року у справі № 18/492/40/110-61/20 та визнано законним вчинені реєстраційні дії.

24 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - Логвиненко Є. В. подала до Київського апеляційного суду додаткові пояснення і заперечення на відзив.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Логвиненко Є.В., представник ТОВ «Констеб ЛТД» адвокат Утіралова А. М. підтримали доводи апеляційної скарги.

Представники ТОВ «Інститут геоінформатики» адвокат Лисенко І. К., ТОВ ТОВ «Карбон-ЛТД» Ксьондзик Т.В., проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу, додаткових поясненнях та запереченні на відзив, колегія суддів дійшла таких висновків.

Встановлено, що 27 серпня 2005 року між ТОВ «Денді-Карбон» (продавець) і ТОВ «Констеб ЛТД» (покупець) було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 3 000 кв. м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі за адресою: АДРЕСА_1 у м. Києві, а ТОВ «Констеб ЛТД» зобов`язалося прийняти і сплатити за них оговорену грошову суму відповідно до умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі

№ 18/492-40/110-61/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року, переведено на ТОВ «Карбон ЛТД» права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27 травня 2005 року, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» і ТОВ «Констеб ЛТД» та визнано право власності ТОВ «Карбон ЛТД» на нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв. м у будівлі за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ, що складає 42/100 частин у будівлі за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ.

20 травня 2016 року ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі протоколу № 70 загальних зборів та акта приймання-передачі та грошової оцінки майна передало до статутного фонду ТОВ «Інститут геоінформатики» наступні матеріальні цінності: нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вартість майна, що передається до статутного фонду складає - 707 609,00 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 зазначала, що набула право власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 серпня 2022 року зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

З огляду на різні обставини справ суди доходять різних висновків щодо правової природи акта приймання-передачі. Такі висновки можуть відрізнятись один від одного, однак, зважаючи на різний контекст справ, у яких відповідні висновки зроблені, це не свідчить про їх суперечність один одному.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі

№ 906/1336/19 викладено правову позицію, відповідно до якої учинення правочину

з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов`язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі

№ 923/876/16 викладено правову позицію, відповідно до якої відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі № 916/546/21.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що правочин від 20 травня 2016 року є недійсним в силу статтей 203, 215 ЦК України, і в такий спосіб, позивачка, як заінтересована особа та власник спірного нерухомого майна, а не їх сторона, намагається гарантувати своє право на нежитлові приміщення від інших, на її думку, незаконних власників, шляхом оскарження недійсного на її думку правочину.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її суб`єктивного цивільного права або інтересу як особи, яка звернулася до суду, з огляду на те, що на час укладення спірного правочину ОСОБА_1 не була власником нежитлових приміщень 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв. м на

АДРЕСА_1 (стаття 334 ЦК України), та не надала доказів про існування в неї майнових прав на спірне майно саме під час вчинення оспорюваного правочину, а таке право в неї виникло після вчинення оспорюваного правочину на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року, відповідно до якого ТОВ КВФ «Резерв», якому на підставі Іпотечного договору від 27 березня 2017 року належали нежитлові приміщення, який рішенням Господарського суду м. Києва від 19 червня 2018 року визнано недійсним, передало у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення, а тому відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним.

Аргументи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Логвиненко Є. В. беззадоволення,

а рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним суд не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Логвиненко Євгенії Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна