Рішення

від 26.03.2024 по справі 320/828/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2024 року № 320/828/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барзель» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Барзель» (далі також ТОВ «Барзель», позивач) з позовом до Київської митниці (далі також відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Барзель» зазначає, що при митному оформленні ввезеного на митну територію України товару в митній декларації від 17.10.2023 року № 23UA100230021503U5 (довідковий номер 30114) ним було визначено митну вартість такого товару за основним методом - за ціною договору (контракту). Стверджує, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України, підтверджують митну вартість товарів та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості, а подані документи не містять розбіжностей. Проте, митний орган зазначених документів не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування такої вартості із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості - резервного. Вважає, що оскільки відповідачу надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження заявленої митної вартості відповідач не мав правових підстав для витребування у позивача додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товару та подальшого коригування цієї вартості, а оскаржуване рішення про коригування митної вартості не містить належного обґрунтування та прийнято з невірним обранням джерела цінової інформації.

Позивач не погодився з рішеннями митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару із урахуванням рішення митного органу зі сплатою як фінансової гарантії різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, заявленою декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною відповідачем.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/828/24 для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувано докази по справі від позивача та відповідача.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості за митною декларацією від 17.10.2023 № UA100230/2023/021503 (23UA100230021503U5) ним встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товар.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте митним органом з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Позивач надав відповідь на відзив, а позивач заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримали свої позиції.

Розглянувши подані документи й матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Барзель» (ідентифікаційний код 36958549, місцезнаходження: 08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул.Ступака Івана, буд.16) зареєстровано в якості юридичної особи 01.03.2010, номер запису 10681020000025668 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що між продавцем компанією «AIP AGROGROUP» S.R.L. (Республіка Молдова), та позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Барзель», було укладено зовнішньоекономічний контракт від 03.10.2023 №3/10 на поставку товару на умовах та в порядку, зазначених у специфікаціях до цього контракту.

У відповідності із специфікацією №2 від 03.10.2023 до контракту від 03.10.2023 №3/10 продавцем поставлено позивачу 18000 кг свіжого винограду (вага з пакувальними ящиками становить 20100,00) за ціною 0,34 євро за кг, загальною вартістю 6188,00 євро на умовах поставки FCA, Кишинів та за 100% передоплати.

Транспортування товару на адресу позивача здійснювалось на підставі договору-заявки від 12.10.2023 №12/10, укладеного позивачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , та оформленої вказаною фізичною особою-підприємцем товарно-транспортної накладної (СМR) від 13.10.2023 № 324352.

З метою митного оформлення товару до Київської митниці (далі відповідач) подано митну декларацію від 17.10.2023 № 23UA100230021503U5 (довідковий номер 30114), у графі 12 якої визначив митну вартість за ціною договору (контракту) з урахуванням транспортних витрат в розмірі 240880,35 грн за курсом НБУ на день подання декларації.

На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані документи, зазначені в графі 44 митної декларації, зокрема:

(0380) інвойс від 13.10.2023 №2;

(0730) автотранспортна накладна від 13.10.2023 №324352;

(3007) довідка про транспортні витрати від 13.10.2023 №13/10-1;

(4104) зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються від 03.10.2023 №03/10;

(4103) специфікація від 13.10.2023 №2 до контракту від 03.10.2023 №3/10

(4301) договір-заявка на перевезення товару від 12.10.2023 №12/10-1;

(5509) інформація про позитивні результати проведення заходів офіційного контролю з використанням механізму «єдиного вікна» (Електронна справа №10599702);

(9610) копія митної декларації країни відправлення від 13.10.2023 №І 112207.

Розглянувши подані позивачем документи, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив, що на підставі розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Посилаючись на положення частин другої та третьої статті 53, статей 54 та 57 Митного кодексу України, митний орган направив позивачу запит про надання наступних додаткових документів для підтвердження митної вартості імпортованого товару:1) каталогів, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; 2) банківських платіжних документів (належним чином оформлених); 3) висновків про якісні та вартісні характеристики товарів,підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини; 4) пакувального листа; 5)виписки з бухгалтерської документації; 6) сертифікату якості.

У відповідь на пропозицію відповідача про надання додаткових документів позивач направив відповідачу заяву від 17.10.22023 №02117, до якої додав банківський платіжний документ від 16.10.2023 на суму 6188,00 євро та прайс-лист від виробника від 13.10.2023, а також повідомив про не можливість надання інших зазначених в запиті відповідача додаткових документів та просив прийняти рішення щодо митній вартості для митної декларації від 17.10.2023 року № 23UA100230021503U5 без урахування термінів ст. 53 Митного кодексу України.

17.10.2023 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від №UA100230/2023/610150/1, в якому зазначено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

Як вбачається з граф 28 та 30, 33 оскаржуваних рішень заявлену декларантом митну вартість товару збільшено відповідачем із застосуванням шостого «резервного» методу визначення митної відповідно до статті 64 Митного кодексу України до 1,4 долари США (1,33 євро) за 1 кг.

Джерелом інформації, яким користувався відповідач була митна декларація від 11.11.2022 № UA100230/2022/619349.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 55 та ч.2 ст. 263 МК України, позивач з урахуванням зробленого коригування, подав нову митну декларацію від 17.10.2023 №23UA100230021580U4 та сплатив різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, заявленою декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем, у розмірі 137 147,97 грн, що підтверджується графою 47 вказаної митної декларації.

Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення вказав, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, а саме:

1) згідно п.4 п.п. 4.3 та п.п.5.2 зовнішньоекономічного контракту від 03.10.2023 № 03/10, інвойсу від 13.10.2023 №02 та специфікації від13.10.2023 №02 обумовлена 100% проплата за товар. До митного оформлення документ, що підтверджує оплату не надано, таким чином перевірити суму оплати не можливо;

2) згідно п.5 п.п.5.4зовнішньоекономічного контракту від 03.10.2023 № 03/10, продавець зобов`язаний надати необхідні товаро-супровідні документи, серед яких є прайс-лист, пакувальний лист та сертифікат якості на товар, які не надані до митного оформлення.

У зв`язку з відсутністю вказаних документів відповідач з посиланням на ч.2 до ст. 58 Митного кодексу України дійшов висновку, що з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товару.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі МК України), встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною третьою статті 318 МК України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).

У силу приписів частини першої статті 257 цього Кодексу декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.

Частинами сьомою та восьмою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

У відповідності з частинами 4 та 10 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, із додаванням витрат (складових митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зазначених в частині 10 вказаної статті, зокрема витрат на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (пункт 5 частини 10 статті 58 МК України).

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).

Так частинами 1 - 3 статті 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частинами 1 - 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (частина 1 статті 64 «Резервний метод» МК України).

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

За змістом частин 1 - 2 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митниці документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У відповідності з правилами заповнення графи 20 декларації митної вартості, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за № 984/21296 (далі Наказ № 599), до зазначених в пункті 6) частини другої статті 53 МК України транспортних (перевізних) документів, а також документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів можуть належати:

рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Якщо відсутні будь-які відомості про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, для розрахунку зазначених витрат використовуються тарифи, які застосовуються перевізниками для відповідного виду транспорту, що діяли на дату транспортування товару.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митниці зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частина 3 статті 53 МК України)..

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частини 5 - 6 статті 53 МК України).

Згідно із частинами 1 - 3 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митницею під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митниця визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

В той же час частиною 6 зазначеної статті передбачено, що митниця може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митницею у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митницею письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митниці заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (частина 12 статті 264 МК України).

Отже, митниця при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язана перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митниця має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи МК України зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви у достовірності заявленої митної вартості товарів, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Суд зазначає, що в електронних повідомленнях декларанту відповідач, не визнаючи надані декларантом документи достатніми для підтвердження митної вартості товарів, вимагав надати додаткові документи, а саме: 1) каталоги, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 2) банківські платіжні документи (належним чином оформлені); 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 4) пакувальний лист; 5)виписку з бухгалтерської документації; 6) сертифікат якості.

У зв`язку з цим суд враховує правовий висновок Верховного Суду, який міститься в постанові від 14.04.2021 у справі № 820/4849/16 та полягає в тому, що в запиті про надання додаткових документів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи є необхідними для підтвердження того чи іншого показника. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містяться і у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 820/263/17 та у справі № 809/1838/15.

Витребовуючи у позивача додаткові документи відповідач не пояснив, які складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та як додаткові документи мають підтвердити той чи інший показник.

Суд звертає увагу, що виходячи із згаданих правових висновків Верховного Суду відсутність в електронному повідомленні про надання додаткових документів належного обґрунтування відповідачем причин та суті запиту додаткових документів свідчить про порушення ним наведених приписів МК України, що регламентують процедуру контролю правильності визначення митної вартості.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 10 листопада 2020 року у справі №280/1746/19, згідно з яким в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

У зв`язку з цим за відсутності підстав для тверджень про наявність розбіжностей та/або ознак підробки в документах, що підтверджують числове значення такої складової митної вартості товару як ціна (в даному випадку, розбіжностей між специфікацією від 13.10.2023 р. №2 до контракту від 03.10.2023 р №3/10 та інвойсом від 13.10.2023 №2) у відповідача відсутні правові підстави для витребовування документів про здійснення оплати за товар.

У відповідності з частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Таким чином, відсутність на момент митного оформлення документів про здійснення попередньої оплати товару згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту може свідчити про порушення умов такого контракту, проте не свідчить про наявність розбіжностей в документах, що підтверджують числове значення такої складової митної вартості товару як ціна.

Одночасно з тим, з матеріали справи свідчать, що на запит митниці про надання додаткових документів, позивачем заявою від 17.10.2023 № 021174 надано митниці прайс-лист виробника від 13.10.2023 та банківський платіжний документ від 16.10.2023 року, згідно якого сплачено на рахунок продавця 6188,00 євро, з призначенням платежу «за фрукти та овочі, контракт №03/10 від 03.10.2023»

Суд звертає увагу, що оскаржуване рішення відповідача не містить жодної оцінки змісту вказаного платіжного документу. У зв`язку з цим слід дійти висновку, що оскаржуване рішення не ґрунтується на будь-яких зауваженнях до такого документу.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 11 грудня 2018 року у справі №758/281/17, адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення (відмови). Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб`єкта владних повноважень та мотивування спірного рішення (відмови) додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому статті 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та статті 8 Конституції України принципу верховенства права.

Стосовно доводів відповідача про таку підставу витребовування додаткових документів та подальшого коригування митної вартості як не надання до митного оформлення прайс-листа, пакувального листа та сертифіката якості на товар суд зазначає наступне.

Згадані вище приписи МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви у достовірності заявленої митної вартості товарів, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Ні електронне повідомлення відповідача про витребовування додаткових документів, ні оскаржуване рішення про коригування митної вартості наведеним приписам МК України не відповідають.

Вимагаючи надати 1) каталоги, прейскуранти(прайс-листи) виробника товару; 2) банківські платіжні документи (належнимчином оформлені); 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів,підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформаціябіржових організацій про вартість товару або сировини; 4) пакувальний лист; 5)виписку з бухгалтерської документації; 6) сертифікат якості, митний орган не пояснив які складові митної вартості він вважає не підтвердженими, чому надані декларантом документи у своїй сукупності не дозволяють встановити такі показники та яким чином витребувані документи здатні підтвердити відповідні показники.

Суд зазначає, що у відповідності з ч.2 та ч. 3 ст 53 МК України пакувальний лист та сертифікат якості не належать до документів, які підтверджують митну вартість товарів, у зв`язку з чим за приписами ч. 5 ст 53 МК України митному органу заборонено вимагати такі документи.

Що стосується пакувального листа, то, загальновідомим є факт, що пакувальний лист (англ. PackingList) це супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено.

Враховуючи, зазначене сама по собі відсутність пакувального листа, який не містить вартості товару, як обов`язкового реквізиту, не може слугувати обставиною для сумніву у заявленій вартості товару.

Що стосується прайс-листа, то відповідно до частини 3 статті 53 МК України такі документи, як прейскуранти (прайс-листи) виробника можуть додатково вимагатися митним органом у разі, якщо надані документи, які підтверджують митну вартість, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Оскаржуване рішення позивача не містить обґрунтування наявності відповідних розбіжностей.

Одночасно з цим, разом із заявою від 17.10.2023 № 021174 відповідачу було надано прайс-лист виробника від 13.10.2023, проте жодної оцінки такому прайс-листу відповідачем в оскаржуваному рішенні не надано.

Суд критично ставиться до зауважень щодо наданих позивачем документів, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, адже такі зауваження не висувались під час прийняття оскаржуваного рішення та по своїй суті не є такими, на яких може ґрунтуватись спростовування заявленого позивачем рівня митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами у їх сукупності.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

У відповідності з ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зі змісту спірного рішення відповідача від 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Митна вартість задекларованого позивачем товару визначена відповідачем на рівні митної вартості іншого товару, митне оформлення якого здійснено за митною декларацією від 11.11.2022 №UA100230/2022/619349 (вартість 1,4 доларів США/кг).

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митниця поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів від 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1 лише зазначила номер та дату митної декларації, використаної нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості товару, при цьому відповідач усупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

На підставі викладеного, суд зауважує, що висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його митної вартості є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товарів за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2684,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією.

Відтак, оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 2684,00грн.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України до судових витрат крім судового збору належать витрати, пов`язані з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Laventsvs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі «East/WestAllianceLimited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі Закон 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав до суду договір про надання правничої професійної допомоги вiд11.10.2023 № 10/23/36958549, укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», рахунок від 27.11.2023 №27-11-1на суму 15000,00 грн та платіжну інструкцію від 21.12.2023 № 1930 про оплату коштів в сумі 47000,00 грн в тому числі за рахунком від №27-11-1, а також копію акта від 18.12.2023 № 18-12-1 про передачу-прийняття правничої допомоги з питань оскарження рішення Київської митниці від 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1, вартість якої складає 15000,00 грн.

Судом встановлено, що за умовами зазначеного договору адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу допомогу, що у вигляді складання процесуальних документів та представництва з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів (пункт 1.1. договору).

У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 15 000,00 грн; в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10 000,00 грн; в суді касаційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним Пункти 4.1, 4.2 договору).

Також сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи (пункт 4.4. договору).

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, згідно з яким подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

З огляду на зазначене, суд вважає доведеним позивачем належними доказами, що ним понесені у цій справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Клопотання про розподіл судових витрат заявлено позивачем в позовній заяві. До позовної заяви додано копії договору про надання правничої допомоги вiд 11.10.2023 № 10/23/36958549, рахунку від 27.11.2023 №27-11-1, платіжної інструкції від 21.12.2023 № 1930 та акту від 18.12.2023 № 18-12-1. Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, копію позовної заяви отримано ним 01.02.2024.

Відповідачем не було подано заперечення проти клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, у той час як за приписами частини сьомої статті 134 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на оплату правничої допомоги.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, у відповідності з яким метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Ураховуючи вищевикладене, а також позицію сторін у справі та фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, суд вважає обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Київської митниці в розмірі 15000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на користь позивача із Київської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню з Київської митниці на користь позивача складає 17684,00 грн.

Керуючись 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Барзель» (ідентифікаційний код 36958549, місцезнаходження: 08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул.Ступака Івана, буд.16) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (ідентифікаційний код 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8А) судові витрати у розмірі 17684,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.