Постанова

від 01.07.2024 по справі 320/828/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/828/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барзель» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Барзель» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1.

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що оскільки відповідачу надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження заявленої митної вартості відповідач не мав правових підстав для витребування у позивача додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товару та подальшого коригування цієї вартості, а оскаржуване рішення про коригування митної вартості не містить належного обґрунтування та прийнято з невірним обранням джерела цінової інформації.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів 17.10.2023 №UA100230/2023/610150/1.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж (у разі коли відповідно до умов відповідних зовнішньоекономічних договорів такий авансовий платіж мав здійснюватися лише після отримання декларантом рахунку-фактури (інвойсу), не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару.

До того ж, апелянт звертає увагу на те, що оскаржуване рішення містить необхідну інформацію, передбачену частиною другою статті 55 Митного кодексу України та п. 2.1 глави II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, у графі 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості», вказано обставини винесення рішення, причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту).

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків про те, що відсутність на момент митного оформлення документів про здійснення попередньої оплати товару згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту може свідчити про порушення умов такого контракту, проте не свідчить про наявність розбіжностей в документах, що підтверджують числове значення такої складової митної вартості товару як ціна.

Як наслідок, наявні підстави для скасування спірного рішення.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, між продавцем компанією «AIP Agrogroup» S.R.L. (Республіка Молдова), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Барзель», було укладено зовнішньоекономічний контракт від 03.10.2023 №3/10 на поставку товару на умовах та в порядку, зазначених у специфікаціях до цього контракту.

У відповідності із специфікацією №2 від 03.10.2023 до контракту від 03.10.2023 №3/10 продавцем поставлено позивачу 18000 кг свіжого винограду (вага з пакувальними ящиками становить 20100,00) за ціною 0,34 євро за кг, загальною вартістю 6188,00 євро на умовах поставки FCA, Кишинів та за 100% передоплати.

Транспортування товару на адресу позивача здійснювалось на підставі договору-заявки від 12.10.2023 №12/10, укладеного позивачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , та оформленої вказаною фізичною особою-підприємцем товарно-транспортної накладної (СМR) від 13.10.2023 № 324352.

З метою митного оформлення товару до Київської митниці подано митну декларацію від 17.10.2023 № 23UA100230021503U5 (довідковий номер 30114), у графі 12 якої визначив митну вартість за ціною договору (контракту) з урахуванням транспортних витрат в розмірі 240880,35 грн за курсом НБУ на день подання декларації.

На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані документи, зазначені в графі 44 митної декларації, зокрема: (0380) інвойс від 13.10.2023 №2; (0730) автотранспортна накладна від 13.10.2023 №324352; (3007) довідка про транспортні витрати від 13.10.2023 №13/10-1; (4104) зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються від 03.10.2023 №03/10; (4103) специфікація від 13.10.2023 №2 до контракту від 03.10.2023 №3/10; (4301) договір-заявка на перевезення товару від 12.10.2023 №12/10-1; (5509) інформація про позитивні результати проведення заходів офіційного контролю з використанням механізму «єдиного вікна» (Електронна справа №10599702); (9610) копія митної декларації країни відправлення від 13.10.2023 №І 112207.

Розглянувши подані позивачем документи, митний орган прийшов до переконання, що документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як наслідок, митний орган направив позивачу запит про надання наступних додаткових документів для підтвердження митної вартості імпортованого товару:1) каталогів, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; 2) банківських платіжних документів (належним чином оформлених); 3) висновків про якісні та вартісні характеристики товарів,підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини; 4) пакувального листа; 5)виписки з бухгалтерської документації; 6) сертифікату якості.

У відповідь на пропозицію відповідача про надання додаткових документів позивач направив відповідачу заяву від 17.10.22023 №02117, до якої додав банківський платіжний документ від 16.10.2023 на суму 6188,00 євро та прайс-лист від виробника від 13.10.2023, а також повідомив про не можливість надання інших зазначених в запиті відповідача додаткових документів та просив прийняти рішення щодо митній вартості для митної декларації від 17.10.2023 року № 23UA100230021503U5 без урахування термінів, визначених у статті 53 Митного кодексу України.

17 жовтня 2023 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від №UA100230/2023/610150/1, в якому зазначено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

Як вбачається з граф 28 та 30, 33 оскаржуваного рішення заявлену декларантом митну вартість товару збільшено відповідачем із застосуванням шостого «резервного» методу визначення митної відповідно до статті 64 Митного кодексу України до 1,4 долари США (1,33 євро) за 1 кг. Джерелом інформації, яким користувався відповідач була митна декларація від 11.11.2022 № UA100230/2022/619349.

Підставою для прийняття такого рішення слугувало наступне:

1) згідно п.4 п.п. 4.3 та п.п.5.2 зовнішньоекономічного контракту від 03.10.2023 №03/10, інвойсу від 13.10.2023 №02 та специфікації від13.10.2023 №02 обумовлена 100% проплата за товар. До митного оформлення не надано документ, що підтверджує проплату, таким чином перевірити суму оплати не можливо;

2) згідно п.5 п.п.5.4 зовнішньоекономічного контракту від 03.10.2023 № 03/10, продавець зобов`язаний надати необхідні товаро-супровідні документи, серед яких є прайс-лист, пакувальний лист та сертифікат якості на товар, які не надані до митного оформлення.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 55 та частиною другою статті 263 МК України, позивач з урахуванням зробленого коригування, подав нову митну декларацію від 17.10.2023 №23UA100230021580U4 та сплатив різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, заявленою декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем, у розмірі 137 147,97 грн, що підтверджується графою 47 вказаної митної декларації.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його митної вартості є протиправним, відтак наявні підстави для скасування спірнного рішення.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VІ (далі - МК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За правилами статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

У відповідності до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

У силу вимог частини другої статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

У відповідності до частин першої, другої статті 53 Митного кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьої статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України закріплено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відтак, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом.

У той же час, у частині п`ятій статті 53 Митного кодексу України встановлено заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом із тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості, відповідач виходив з того, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товару, в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні та на вимогу митного органу не подано документів, що підтверджують митну вартість товару згідно частини третьої статті 53 МК України.

Так, статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При цьому, вказаний метод не підлягає застосуванню, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до митного оформлення було подано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення за ціною договору (контракту), як цього вимагає ст. 53 Митного кодексу України, зокрема позивачем подано: (0380) інвойс від 13.10.2023 №2; (0730) автотранспортна накладна від 13.10.2023 №324352; (3007) довідка про транспортні витрати від 13.10.2023 №13/10-1; (4104) зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються від 03.10.2023 №03/10; (4103) специфікація від 13.10.2023 №2 до контракту від 03.10.2023 №3/10; (4301) договір-заявка на перевезення товару від 12.10.2023 №12/10-1; (5509) інформація про позитивні результати проведення заходів офіційного контролю з використанням механізму «єдиного вікна» (Електронна справа №10599702); (9610) копія митної декларації країни відправлення від 13.10.2023 №І 112207.

Однак, не зважаючи на вказане, під час митного оформлення товару та визначення митної вартості товарів, підставою для висновку відповідача про неможливість визначення митної вартості імпортованого товару за ціною договору стала наявність у документах, наданих декларантом, розбіжностей, зокрема, неможливість встановити умови оплати за товар, відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості.

Як наслідок, спірним рішенням про коригування митної вартості товарів митна вартість товарів визначена за резервним методом.

Так, у спірному рішенні митний орган дійшов до висновку, що:

1) згідно п.4 п.п. 4.3 та п.п.5.2 зовнішньоекономічного контракту від 03.10.2023 №03/10, інвойсу від 13.10.2023 №02 та специфікації від13.10.2023 №02 обумовлена 100% проплата за товар. До митного оформлення не надано документ, що підтверджує проплату, таким чином перевірити суму оплати не можливо;

2) згідно п.5 п.п.5.4 зовнішньоекономічного контракту від 03.10.2023 № 03/10, продавець зобов`язаний надати необхідні товаро-супровідні документи, серед яких є прайс-лист, пакувальний лист та сертифікат якості на товар, які не надані до митного оформлення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в електронних повідомленнях декларанту відповідач, не визнаючи надані декларантом документи достатніми для підтвердження митної вартості товарів, вимагав надати додаткові документи, а саме: 1) каталоги, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 2) банківські платіжні документи (належним чином оформлені); 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 4) пакувальний лист; 5) виписку з бухгалтерської документації; 6) сертифікат якості.

Витребовуючи у позивача додаткові документи відповідач не пояснив, які складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та як додаткові документи мають підтвердити той чи інший показник.

У відповідності з частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Таким чином, відсутність на момент митного оформлення документів про здійснення попередньої оплати товару згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту може свідчити про порушення умов такого контракту, проте не свідчить про наявність розбіжностей в документах, що підтверджують числове значення такої складової митної вартості товару як ціна.

У свою чергу, на запит митного органу про надання додаткових документів, позивачем супровідним листом від 17.10.2023 № 021174 надано митниці прайс-лист виробника від 13.10.2023 та банківський платіжний документ від 16.10.2023 року, згідно якого сплачено на рахунок продавця 6188,00 євро, з призначенням платежу «за фрукти та овочі, контракт №03/10 від 03.10.2023».

Відповідно, доводи відповідача про не підтвердження позивачем суми оплати товарів наданими до митного органу документами спростовуються вищенаведеним.

Стосовно посилань скаржника на не надання до митного оформлення прайс-листа, пакувального листа та сертифіката якості на товар, слід звернути увагу на наступне.

Так, прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, та обов`язкових вимог щодо дотримання суб`єктом зовнішньоекономічної при складанні таких документів чинним законодавством не передбачено.

Оскільки у відповідності до частини другої статті 53 МК України, прайс - лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів, тому останній може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Відповідно, каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару.

Оскільки обов`язкових вимог щодо дотримання суб`єктом зовнішньоекономічної при складанні таких документів чинним законодавством не передбачено, тому вказані документи є документами довільної форми.

До того ж, у відповідності з частиною другою та частиною третьою статті 53 МК України пакувальний лист та сертифікат якості не належать до документів, які підтверджують митну вартість товарів, у зв`язку з чим за приписами частини п`ятої статті 53 МК України митному органу заборонено вимагати такі документи.

При цьому, сама по собі відсутність пакувального листа, який не містить вартості товару, як обов`язкового реквізиту, не може слугувати обставиною для сумніву у заявленій вартості товару.

У той же час, разом із заявою від 17.10.2023 № 021174 відповідачу було надано прайс-лист виробника від 13.10.2023, проте жодної оцінки такому прайс-листу відповідачем в оскаржуваному рішенні не надано.

Колегія суддів критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами.

Отже, враховуючи вищевикладене, зазначені відповідачем п. 33 спірного рішення обставини, не свідчать про наявність розбіжностей, що впливають на митну вартість та наявність підстав для витребування додаткових документів.

Інших належних та достатніх доказів та обґрунтувань відповідач щодо обставин та фактів, вказаних у спірному рішенні, не зазначив та не навів.

Колегія суддів критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами, які не викликають у суду сумнівів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.

У свою чергу, спірне рішення не містить обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митним органом у рішенні, який свідчив би про обґрунтованість рівня скоригованої ним митної вартості товару, не зазначено також конкретних фактів, які вплинули на таке коригування, що вказує на його невідповідність вимогам частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Водночас, у разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен був зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Разом з тим, у спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.

У той же час, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 у справі № 826/2313/16 та 13.06.2019 у справі № 820/6315/15 колегія суддів зауважує, що вимоги частин третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Інших розбіжностей у поданих до митного оформлення документах у спірних рішеннях про коригування митної вартості не зазначено.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач подав митному органу усі документи, що необхідні для визначення митної вартості та її підтверджують, у наданих декларантом документах суд не виявив розбіжності, документи містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позивачем під час митного оформлення та на вимогу відповідача надано усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас відповідач не довів наявність у митниці обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко