Постанова

від 25.03.2024 по справі 420/1722/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/1722/24

Головуючий І інстанції: Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 18.01.2024р.) про забезпечення адміністративного позову Державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Юрія Вікторовича до Міністерства юстиції України та третьої особи - Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

15.01.2024р. Державний реєстратор Василівської сільської ради Козлов Ю.В. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України та 3-ї особи - ДП «Національні інформаційні системи», в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 27.12.2023р. №4431/5.

Поряд із адміністративним позовом, 15.01.2024р. позивачем також було подано і заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії п.3 наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2023р. №4431/5, а саме в частині тимчасового блокування доступу Державному реєстратору Василівської сільської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці до набрання рішення законної сили.

Заява вмотивована тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, а також третіх осіб, а захист порушених прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, та для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Так, діяльність державного реєстратора обмежується лише реєстраційними діями з нерухомим майном, для чого, відповідно, потребується доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тимчасове блокування державному реєстратору доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно буквально зупиняє всю його професійну діяльність та унеможливлює реалізацію права на працю. Також, здійснене блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зачіпає не тільки права такого державного реєстратора, а й права третіх осіб, що створює перешкоди для виникнення в них права власності на нерухоме майно, а отже треті особи позбавлені свого конституційного права на користування, володіння та розпорядження майном.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року (постановленою в порядку письмового провадження) заяву Державного реєстратора Василівської сільської ради Козлова Ю.В. про забезпечення позову - задоволено повністю. Зупинено дію п.3 наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2023р. №4431/5 «Про задоволення скарги», а саме в частині тимчасового блокування доступу позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці до набрання рішенням законної сили. Зобов`язано ДП «Національні інформаційні системи» розблокувати доступ позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, відповідач 02.02.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2024р. та прийняти нове судове рішення, яким подану заяву про забезпечення позову - залишити без задоволення.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

22.02.2024р. матеріали оскарження вказаної ухвали суду першої інстанції надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції із урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Так, ухвалюючи судове рішення про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, суд 1-ї інстанції виходив із того, що захід забезпечення позову, про який просить ОСОБА_1 , тимчасово унебезпечує від настання негативних наслідків для позивача до завершення судового провадження щодо перевірки законності підстав для блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Незабезпечення позову, як зазначив суд попередньої інстанції, призведе фактично до повної неможливості виконання судового рішення в подальшому, оскільки за умови зберігання чинності оспорюваного наказу та з урахуванням визначеної законодавцем тривалості судового провадження (2-3 місяці) та подальшого набрання рішенням законної сили (1 місяць), а всього 4 місяців, на час остаточного вирішення спору оскаржуваний наказ, як акт індивідуальної дії, вже вичерпає свою дію, що взагалі позбавить сенсу судове провадження та призведе до того, що реальний захист порушених прав позивача стане неможливим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її задоволення.

Так, ч.ч.1,2 ст.150 КАС України регламентовано, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

При цьому, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Як передбачено ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено, серед іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або ж нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до п.4 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006р. за №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За змістом Рекомендацій №R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989р., приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Разом із тим, відповідно до Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», які були прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 15.12.2004р., суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі «Джабарі проти Туреччини» (Jabari v. Turkey), 2000р., заява №40035/98 та рішення у справі «Чонка проти Бельгії» (Conka v. Belgium), 2002р., заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов`язання на адміністративні органи.

Цей принцип узгоджується з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», яка визначає, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів щодо тимчасового захисту від адміністративного акта.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, заходи забезпечення, що вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див. «Джиніч проти Хорватії», заява №38359/13, п.п.61-62 та «Карагасаноглу проти Туреччини», заяви №21392/08 та 2 інші заяви, п.п.144-153).

Тобто, інститут забезпечення позову є однією із гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист особи, який неможливий без негайного втручання суду.

Одночасно, слід зазначити, що заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах заявлених позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

У даному випадку, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25.04.2019р. у справі №826/10936/18, від 11.01.2022р. у справі №640/18852/21 та від 28.07.2022р. у справі №640/31850/20.

Варто зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість адміністративного позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У свою чергу, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких заходів мати незворотні наслідки.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21.11.2018р. у справі №826/8556/17, від 25.04.2019р. у справі №826/10936/18, від 30.09.2019р. у справі №420/5553/18, від 29.01.2020р. у справі №640/9167/19, від 20.05.2021р. у справі №640/29749/20, від 11.01.2022р. у справі №640/18852/21 та від 28.07.2022р. у справі №640/31850/20.

В апеляційній скарзі Міністерство юстиції України, серед іншого, наголошує на фактичному вирішенні спору по суті шляхом винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.

Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018р. у справі №800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Отже, забезпечення позову шляхом зупинення дії п.3 наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2023р. №4431/5, а саме в частині тимчасового блокування доступу Державному реєстратору Василівської сільської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці, у даному випадку, може вважатися вирішенням спору, оскільки у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачем дохід від своєї професійної діяльності.

Подібна правова позиція була підтримана Верховним Судом і в постанові від 12.02.2020р. у справі №824/902/19-а та в ряді інших постанов, зокрема, від 09.09.2020р. у справі №813/944/18, від 21.01.2021р. у справі №420/4262/19, від 30.03.2021р. у справі № 420/4037/20.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, такі висновки Верховного Суду повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права.

Також, колегія суддів вважає доцільним звернути увагу на те, що вжиті рішенням відповідача заходи блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за своєю природою є тимчасовим заходом реагування, який після закінчення строку, на який їх було вжито, вичерпує свою дію та автоматично розблоковує діяльність позивача. Тому, висновки суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання судового рішення і захист прав позивача не можна визнати обґрунтованими.

Окрім того, заходи з тимчасового блокування доступу до реєстру були вжиті відповідачем в порядку контролю у сфері державної реєстрації прав відповідно до ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який і має на меті захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб і вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не може ставити під загрозу захист прав та інтересів інших осіб.

Безумовно, рішення або ж дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди та мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, як уже зазначалося вище, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічний підхід був застосований Верховним Судом у постановах від 30.09.2021р. у справі №640/1344/21 та від 01.02.2022р. у справі №640/23956/21.

Обставин щодо того, що невжиття вказаних цих заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі не встановлено.

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини справи, колегія суддів констатує, що суд попередньої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги Міністерства юстиції України знайшли своє підтвердження, а обставини, що викладені у заяві Державного реєстратора Василівської сільської ради Козлова Ю.В. жодним чином не обґрунтовують доцільність та необхідність забезпечення позову у даній справі.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для даної справи, що призвело до неправильного вирішення відповідного процесуального питання, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду 1-ї інстанції - скасуванню, із ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.308,311,312,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Юрія Вікторовича про забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 25.03.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко