Ухвала

від 25.03.2024 по справі 520/9584/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 березня 2024 року

Київ

справа № 520/9584/22

адміністративне провадження № К/990/9393/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 (повний текст складено 09.02.2024) у справі № 520/9584/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівербет" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

11.03.2024 до суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - скаржник, ГУ ДПС), направлена до суду поштою 08.03.2024.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, обґрунтування цієї підстави наведено безвідносно як до висновків, які викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду з питання застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України, так і до висновків суду апеляційної інстанції, які стали підставою для задоволення позовних вимог.

Так, Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції про те, що надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Посилаючись на такі висновки Верховного Суду, скаржник не обґрунтовує їх застосовність до спірних у цій справі правовідносин, адже за змістом встановлених судом апеляційної інстанції обставинами, позивач в межах строку, визначеного пунктом 44.7 статті 44 ПК України, подав контролюючому органу заперечення на акт перевірки, до яких долучив первинні документи. За висновком суду апеляційної інстанції, такі документи в обов`язковому порядку мали бути враховані контролюючим органом, однак, у відповіді, наданій за результатами розгляду заперечень позивача, жодного аналізу наданих документів здійснено не було.

Крім того, підставою для задоволення позовних вимог стали і інші висновки апеляційного суду, зокрема: позивачу лише 07.07.2022 було направлено документи, якими, в тому числі, платник податків інформується про проведення з 11.07.2022 по 15.07.2022 перевірки, тобто лише за три дні до початку проведення перевірки, що виключає, з урахуванням строку на доставлення на адресу позивача поштової кореспонденції, будь-яку можливість, станом на 11.07.2022 надати витребувані документи та бути обізнаним про перевірку; лист з вимогою подати на перевірку документи та копія наказу з повідомленням про проведення перевірки відповідачем були надіслані позивачу до електронного кабінету платника податків, тоді як останній не подавав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет; акт перевірки не містить переліку операцій, щодо яких сформовано від`ємне значення, а описова частина розділу ІІІ вказаного акту лише містить інформацію з податкової декларації з податку на додану вартість платника податків за грудень 2021 року з якої виникло від`ємне значення, що задекларовано до бюджетного відшкодування. Крім того, акт перевірки не містить аналізу того, які саме документи та по яких операціях не надані платником податків, які саме операції враховані у складі від`ємного значення спірного періоду та із якими саме контрагентами, а приведені в акті доводи щодо неподання позивачем документів на перевірку містять лише загальний опис документів без конкретизації його переліку. Приведене вказує на відсутність конкретики в акті перевірки та його індивідуалізації, як акту яким встановлюється порушення чинного законодавства.

Під час ухвалення судового рішення апеляційний суд врахував низку висновків Верховного Суду, однак, обґрунтування, чому такі висновки не підлягали застосуванню у цій справі та/або застосовані неправильно касаційна скарга не містить.

Також, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині оскарження висновків суду апеляційної інстанції щодо розподілу витрат на правничу допомогу, скаржник лише цитує висновки з постанов Верховного Суду, зазначаючи, що розмір витрат має бути співмірним відповідно до критеріїв, закріплених в КАС України. На переконання скаржника, заявлений до відшкодування розмір таких витрат в сумі 20000 грн є завищеним, однак, ГУ ДПС не зазначає, який же саме розмір витрат був би, на його переконання, співмірним із предметом спору у цій справі. Тобто, обґрунтування доводів в цій частині є загальним, зводиться до незгоди із розміром витрат, заявлених до відшкодування, однак не обумовлені взаємозв`язком як із неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, так і висновками Верховного Суду, на які посилається скаржник.

Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для його оскарження у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв`язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави).

Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Рівненській області підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі № 520/9584/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівербет" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Гімон