Ухвала

від 22.03.2024 по справі 450/1252/24

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/1252/24 Провадження № 2/450/1087/24

УХВАЛА

22 березня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мельничук І. І.

при секретарі Дикій О. Ю.

розглянувши заявупозивача ОСОБА_1 про забезпеченняпозову уцивільній справіза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВНАМБУД» про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

в провадженніПустомитівського районногосуду Львівськоїобласті знаходитьсяцивільна справаза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВНАМБУД» про визнання права власності, в якій позивачка просить суд визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079139846236, загальною площею 34, 0 кв.м., адреса АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079207446236, загальною площею 30, 6 кв.м., адреса АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079319446236, загальною площею 95, 8 кв.м., адреса АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079179346236, загальною площею 15, 2 кв.м., адреса АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача судові витрати у справі.

21.03.2024 року на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивачка просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (із забороною відчуження) на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВНАМБУД» (79019, м. Львів, вул. Липинського, буд. 36; ідентифікаційний номер 43525401): реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079139846236, загальною площею 34, 0 кв.м., адреса АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079207446236, загальною площею 30, 6 кв.м., адреса АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079319446236, загальною площею 95, 8 кв.м., адреса АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079179346236, загальною площею 15, 2 кв.м., адреса АДРЕСА_1 .

В обґрунтуваннязазначає,що упозові буловказано,що майнобуло перереєстрованона ТзОВ«ЛЬВІВНАМБУД» ітаку двоетапнусхему булозадіяно рейдерамиз метоюускладнення законномувласнику оскарженняреєстраційних дійта зметою штучногостворення нібито«добросовісного» кінцевогонабувача.Зважаючи наце,позивачка можеобґрунтовано стверджувати,що протягомрозгляду справив судівідповідач відчужитьмайно іце істотноускладнить абой унеможливитьвиконання рішеннясуду тапоновлення порушенихправ.В контекстінаведеного слідзазначити,що наданий часміж сторонамидійсно існуєспір,ціна позовує значною(аджейдеться пронерухоме майно),а метоюзабезпечення позовує вжиттясудом заходіввід можливихнедобросовісних дійз бокувідповідача зтим,щоб забезпечитипозивачу реальнета ефективневиконання судовогорішення,якщо вонобуде прийнятона йогокористь.Крім тогозазначає,що заборонавідчуження нерухомогомайна незаподіє шкодивідповідачу,оскільки неперешкоджатиме реалізаціїправа користуванняним.При цьомутакож наголошуєна тому,що заходизабезпечення позову носять тимчасовий характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що така не підлягає до задоволення з таких підстав.

Виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Окрім того, згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що слід застосовувати і при розгляді заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.149ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Ч. 1 ст.150ЦПК України визначає види заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Разом з тим, позивачкою не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по справі, предметом якої є визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, що є безпосередньою метою забезпечення позову як інституту цивільного процесуального законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник вправі вільно розпоряджатись своєю власністю.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Пленум ВСУ України у п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року з метою правильного застосування норм закону роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно доусталеної практикиЄвропейського судуз правлюдини володіннямайном повиннобути законним(див.рішення усправі «Іатрідіспроти Греції»).Поняття «законність»у розумінніКонвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950року передбачаєдотримання відповіднихположень національногозаконодавства тапринципу верховенстваправа,що включаєсвободу відсвавілля (див.рішення усправах «Антрішпроти Франції»та «Кушоглупроти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту (із забороною відчуження) на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВНАМБУД» (79019, м. Львів, вул. Липинського, буд. 36; ідентифікаційний номер 43525401), а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження відповідачем майна, визнання права власності на яке є предметом позову у справі, що може унеможливити виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судом зазначається, що в заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав позивача, від можливих недобросовісних дій відповідача, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову, зокрема не наведено доказів на підтвердження наміру відповідача щодо відчуження нерухомого майна.

Суд, відмовляючи в задоволенні заяви, звертає увагу на те, що позивачкою не доведено, що спосіб забезпечення позову є співрозмірним із предметом спору.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки наявні спірні правовідносини щодо визнання права власності на нерухоме майно, позивачкою обґрунтовано не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі та, як вбачається з матеріалів справи, призвести до порушення її прав та законних інтересів, враховуючи те, що вид забезпечення позову запропонований позивачем у заяві про забезпечення позову суд вважає таким, що не співвідноситься із заявленими позивачем позовними вимогами, правову природу інституту забезпечення позову, що полягає у передбаченому законом механізмі забезпечення виконання рішення суду з метою захисту прав сторони позивача, позовні вимоги заявлені у справі, що розглядається, а також те, що право власності особи є непорушним, суд прийшов до висновку, що в задоволенні вказаної заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 151, 152, 153, 259, 260 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

в задоволеннізаяви позивача ОСОБА_1 прозабезпечення позовуу цивільнійсправі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВНАМБУД» про визнання права власності відмовити.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст складено 22.03.2024 року.

СуддяІ. І. Мельничук