Рішення

від 20.03.2024 по справі 215/6896/19

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 215/6896/19

2/214/1691/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 березня 2024 року Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ковтун Н.Г.

при секретарі Фартушній Є.К.

представника відповідача - ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в міста Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манібігут» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законний представник неповнолітнього в особі ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей виконкому Тернівської районної у місті радипропримусове виселення та зняття з реєстрації, -

встановив:

26 листопада 2019 року до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Публічне акціонерне товариства «Дельта Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , законний представник неповнолітнього в особі ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей виконкому Тернівської районної у місті ради про примусове виселення та зняття з реєстрації.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Савчак Я.О. зазначив, що 26 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_4 , укладено Кредитний договір №0309/0908/71-554, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 24 500,00 доларів США, з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 26.09.2008 року по 25.09.2028 року.

В частині надання кредитних коштів ТОВ «Сведобанк» свої зобов`язання виконав в повному обсязі.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г та зареєстрований в реєстрі за №1306, 1307, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Представник позивача зазначає, що відповідно до вищевказаного Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.

Виконання Позичальником ОСОБА_4 зобов`язань по Кредитному договору між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» з 26 вересня 2008 року забезпечується іпотекою відповідно до укладеного Іпотечного договір №0309/0908/71-554-Z-1. Відповідно умов Іпотечного договору, Позичальником, який є Іпотекодавцем, було передано Банку в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру, загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 32,9 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 .

Позичальником взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором не виконані, у зв`язку з чим виникла заборгованість. В 2015 році ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу з позовною заявою до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність. Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» судом задоволені, звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності ОСОБА_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: квартиру загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 32,9 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020).

На підставі інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності, номер запису про право власності: 31072721 від 03.04.2019 року, власником майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 32,9 кв.м., зазначено АТ «Дельта Банк» на підставі рішення суду.

Таким чином на думку представника позивача, відповідачі не мають право на користування квартирою, оскільки АТ «Дельта Банк» є власником майна за адресою: АДРЕСА_1 , а тому просить суд виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 та зняти осіб з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

28 серпня 2020 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області винесено заочне рішення у справі, відповідно до якого позовні вимоги задоволено частково. (т.1 а.с.85-92)

Ухвалою суду від 06 лютого 2023 року замінено стягувача у виконавчому провадженні Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Мінібігут».(т.1 а.с.206-207 суддя Прасолов В.М.)

17 березня 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення. (т.1 а.с. 210-215)

Відповідно до протоколу передачі раніше визначеному складу суду від 17.03.2023 року вищевказану заяву передано у провадження судді Ковтун Н.Г. (т.1 а.с.228)

Ухвалою суду від 20 березня 2023 року відмовлено у прийнятті заяви про перегляд заочного рішення. (т.1 а.с. 229-230).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 20 березня 2023 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. (т.2 а.с.46-47).

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 липня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення прийнято до розгляду. (т.2 а.с.55).

Ухвалою суду від 21 листопада 2023 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манібігут» про залучення у цивільній справі №215/6896/19 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , законний представник неповнолітнього в особі ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей виконкому Тернівської районної у місті радипропримусове виселення та зняття з реєстрації правонаступника позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Манібігут» задоволено. (т.2 а.с.107-110).

Ухвалою суду від 06 грудня 2023 року Заяву відповідача ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Котар Світлана Володимирівна про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року по цивільній справі № 215/6896/19 задоволено, заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. (т.2 а.с.129 -130).

19 грудня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Котар С.В. надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вказала, що відповідно до вимог чинного законодавства, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у житловому приміщенні, що було передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитом,є встановлення того, за які кошти придбане іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише о одночасним наданням іншого постійного житла.

Отже, відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу квартири від 26.09.2008 року продаж квартири вчинено за 39979,68 доларів США. Згідно п. 3.1 вищезазначеного договору покупець для сплати ціни квартири здійснює окремі платежі за наступним графіком у такому розмірі:

26.09.2008 року (до підписання цього договору) 75257,58 грн., що складає у еквіваленті 15479,68 доларів США.

26.09.2008 року (після отримання кредиту ВАТ «Свебанк» -119111,65 грн., що складає 24500,00 доларів США.

З огляду на викладене суд повинен винести рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки спірна квартира придбана за особисті кошти позичальника, а не за кредитні кошти, відповідно , немає підстав для визнання відповідачів, такими , що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселення та надання їм іншого постійного житла. (т.2 а.с.137-142).

17 січня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, який за змістом аналогічний відзиву за 19 грудня 2023 року. (т.2 а.с.164-172)

Ухвалою суду від 13 лютого 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача будучи повідомленим про дату та час судового засідання, правом присутності не скористався, в матеріалах справи мається заява, відповідно до якої просить суд розглянути справу за їх відсутності на позовних вимогах наполягає та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 будучи присутньою у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених нею у відзиві.

Представник третьої особи по справі Служба у справах дітей Терн івської районної у місті ради у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, письмових пояснень не подав.

Суд повно і всебічно з`ясувавши обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.

Як убачається з матеріалів справи, 26 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_4 , укладено Кредитний договір №0309/0908/71-554, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 24 500,00 доларів США, з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 26.09.2008 року по 25.09.2028 року (а.с. 11-13).

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г та зареєстрований в реєстрі за №1306, 1307, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 20-21).

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним Кредитним договоромміж Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_4 , 26 вересня 2008 року був укладений Іпотечний договір №0309/0908/71-554- Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Ткаченко Л.Б. та зареєстровано в реєстрі за №2618 та № 2619 (а.с. 14-15).

Відповідно умов Іпотечного договору, Позичальником, який є Іпотекодавцем, було передано Банку в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру, загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 32,9 кв.м., АДРЕСА_1 . Відповідно до п.11 Іпотечного договору, Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі якщо Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з Основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених Основним зобов`язанням та цим Договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення Основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

Згідно заочного рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року по справі 215/4784/15-цпозовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність задоволені (а.с. 9-10).

ПАТ «Дельта Банк» зареєструвало за собою право власності на об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №215/4784/15-ц, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 177656509 від 15.08.2019 року (а.с.18-19).

Згідно Довідки за вих. № 01.16-13/3/2805 від 17.09.2019 року виданої спеціалістом І категорії Юрєвою Світланою виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради про склад сім`ї або зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що згідно наявної у відділі реєстрації місця проживання громадян інформації за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.1.4 кредитного договору № 0309/0906/71-554 від 26.09.2008 року, кредитні кошти призначені для здійснення Позичальником розрахунку по Договору купівлі-продажу між Позичальником та ОСОБА_4 , з метою придбання: квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2 Іпотечного договору № 0309/0906/71-554-Z-1 на забезпечення виконання Основного зобов`язання Іпотекодавець передає в іпотеку в іпотеку іпотеко держателю належне йому на праві власності майно: двокімнатну квартиру під номер АДРЕСА_1 . Право на набуття у власність предмету іпотеки належить Іпотекодавцеві на підставі: Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 26 вересня 2008 року ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу за реєстром № 2618.

26 вересня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до п.1 предметом вказаного договору є нерухоме майно,а саме квартира АДРЕСА_1 . Згідно п. 2.1 вказаного Договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 194369,23 грн., що складає у еквіваленті 39979,68 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу. Вказаним договором було передбачено порядок, строки та розміри платежів, відповідно до п. 3.1 Договору, покупець ( ОСОБА_4 ) для сплати ціни квартири здійснює окремі платежі за наступним графіком у такому розмірі: 26 вересня 2008 року (до підписання цього договору) 75257,58 грн., що складає у еквіваленті 15479,68 доларів США; 26 вересня 2008 року (після отримання кредиту в ВАТ «Сведбанк») 119111,65 грн., що складає у еквіваленті 24500,00 доларів США. (том 2 а.с. 146)

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отже, позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК УРСР).

Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку»одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо:договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку;договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

У частині другій статті 109 ЖК України передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі

№ 6-447цс15 зроблено висновок, що «частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, висновок якоїзастосовано судом апеляційної інстанціїта від якогоПАТ АБ «Укргазбанк» вважаєнеобхідно відступити, зазначено, що «Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд України застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто суд діяв згідно із законом».

В подальшому Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання застосуваннястатті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України і їх співвідношення. Зокрема,у постанові від5 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15 вже висловлювала свою позицію щодо правового висновку Верховного Суду України про застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, аналогічним якому є висновок у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, та зазначила, що не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку. Щодо розгляду справи судами по суті спору Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне. Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми статті 391 ЦК України, не врахував висновки Верховного Суду України щодо застосування положень статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР до спірних правовідносин та не навів мотиви відступу від таких правових висновків (частина перша статті 360-7 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції). Залишаючи без змін судове рішення від 31 липня 2017 року апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру, придбану за рахунок кредиту, тому висновки суду про наявність підстав для виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання іншого постійного житла є правильними. Однак суд першої інстанції не встановлював обставини придбання квартири АДРЕСА_1 , не з`ясовував джерела коштів за які її було придбано ОСОБА_1 та не пов`язував своє рішення з зазначеними обставинами».

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від22 вересня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 14-145цс21) вказано, що «Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду протягом 2018-2019 років двічі передавав справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України щодо застосування положень статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК Української РСР, і Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши вказані норми права, не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду зводяться до того, що виселення осіб з іпотечного житла, на яке звернене стягнення, неможливе без надання іншого житла, якщо житло, що є предметом іпотеки, на яке звернене стягнення іпотекодержателем, придбавалось не за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечено іпотекою такого житла. У випадку ж, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла. Зі змісту судових рішень вбачається, що житло, з якого мали бути виселені відповідачі, було єдиним. Суди притримуються вказаних вище позицій Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, практика розгляду таких спорів є усталеною».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зроблено висновки, що «в усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками. […] порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів».

При вирішенні спору суд також враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 761/22755/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 666/2571/15-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, відповідно яких придбання квартири повністю або частково не за кредитні кошти виключає можливість виселення відповідачів без надання їм житлового приміщення.

Спірна квартира набута ОСОБА_4 у власність не лише за рахунок кредитних коштів, що підтверджується п. 3.1 Договору купівлі-продажу від 26 вересня 2008 року. Відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, ОСОБА_2 (дружина власника) та ОСОБА_3 (син власника) зареєстровані у вказаній квартирі в серпні 2014 року, тобто після народження сина ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у липні 2014 року. Банк не вказав іншого постійного житлового приміщення, куди мають бути виселені відповідачі, та не надав доказів, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідачів.

За таких обставин суд дійшов до висновкупро відмову у задоволенні позову банку про виселення відповідачів.

Щодо позовних вимог про зняттявідповідачів з реєстраційного обліку

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 7 Закону України«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судом першої інстанції) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виселення особи з житлового приміщення за судовим рішенням є однією з підстав зняття такої особи з реєстрації місця проживання, а тому пред`явлення такої позовної вимоги не призводить до ефективного захисту порушених прав позивача.

В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат не здійснюється.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 47 Конституції України, ст.ст. 317, 391 Цивільного кодексу України, ст. 109 Житлового кодексу УРСР, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерноготовариства «ДельтаБанк»,правонаступником якогоє Товариствоз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Манібігут»до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,законний представникнеповнолітнього вособі ОСОБА_2 ,третя особа: ОСОБА_4 ,Служба усправах дітейвиконкому Тернівськоїрайонної умісті радипро примусовевиселення тазняття зреєстрації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 21 березня 2024 року.

Суддя Н.Г.Ковтун