Постанова

від 22.03.2024 по справі 921/495/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2024 р. Справа №921/495/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Авакс Проф" б/н від 23.12.2023,

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2023, суддя Сидорук А.М., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 30.11.2023,

за позовом приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Авакс Проф",

м. Тернопіль

про стягнення 178 151,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст позовних вимог

20 липня 2023 року приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" (надалі - ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Авакс Проф" (надалі ТзОВ "Авакс Проф") про стягнення 178 151,22 грн. з яких 25 489,00 грн. - 3% річних та 152 662,22 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло в процесі досудового врегулювання спору, що встановлено судовими рішеннями в справі № 921/22/22.

Таким чином, враховуючи, що відповідач відмовив позивачу в сплаті заборгованості в процесі досудового врегулювання спору та сплатив частину заборгованості лише 19.05.2023, тому позивач враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України звернувся до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з лютого 2021 року по травень 2023 року та 3% річних за період з 16.01.2021 по 18.05.2023.

Правовою підставою позову зазначає ст.ст. 11, 16, 509, 526, 612, 625, 635 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2023 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з ТзОВ "Авакс Проф" на користь ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" 25 489,00 грн. - 3% річних, 152 662,22 грн. - інфляційних втрат та 3 044,26 грн. - судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ТзОВ "Авакс Проф" просить скасувати частково рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2023 у справі №921/495/23 та ухвалити нове, яким зменшити заявлений розмір 3% річних у розмірі 25 489,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 152 662,22 грн. на 90%.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що:

-судом першої інстанції не було взято до уваги аргументи відповідача щодо можливості зменшення заявлених позивачем компенсаційних втрат на 90%;

-судом не взято до уваги обставин, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання та мають бути враховані судом при вирішенні питання про зменшення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних (введення на території України воєнного стану).

Узагальнені заперечення позивача

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу посилається на те, що клопотання відповідача про зменшення заявленого розміру компенсаційних витрат на 90% є безпідставним. При цьому, посилається на те, що відповідач не звертався до позивача з повідомленням про неможливість виконання зобов?язання у зв?язку з настанням обставин непереборної сили.

Апеляційне провадження у справі

Ухвалою Західного господарського апеляційного суду 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №921/495/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи №921/495/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2022 у справі №921/22/22, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023, позовні вимоги задоволено та стягнуто з ТзОВ "Авакс Проф" на користь ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" кошти в сумі 363 980,00 грн. та 5 459,00 грн. в повернення сплаченого судового збору (а.с. 10-12, 13-15).

26 травня 2023 року на примусове виконання рішення Господарського Тернопільської області від 20.10.2022 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 в справі №921/22/22 видано наказ.

30 червня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №72088813 з виконання наказу №921/22/22 від 26.05.2023 щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 363 980, 00 грн. та 5 459,00 грн. повернення сплаченого судового збору (а.с.20).

В межах справи № 921/22/22 встановлено, що 28.12.2020 позивач скерував відповідачу претензію за №РУ/040/000/20/0014 про відшкодування збитків в порядку регресу, у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 31.03.2020 в м. Тернополі на вул. Д. Лук`яновича, 8, внаслідок чого було завдано механічних ушкоджень автомобілю "Tesla", а власнику даного автомобіля матеріальних збитків (а.с.16).

06.01.2021 ТзОВ "Авакс Проф" скерувало позивачу відповідь на претензію за №4/1, за змістом якої зазначив про відсутність підстав для задоволення претензії, оскільки відсутні факти, які б підтверджували наявність в діях товариства вини в завданні шкоди (а.с. 17).

Враховуючи те, що відповідач відмовив позивачу у виплаті заборгованості на досудовому врегулюванні спору та сплату ТОВ "Авакс Проф" частини заборгованості лише 19.05.2023 (363 980, 00 грн.), позивач з посиланням на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України звернувся до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з лютого 2021 року по травень 2023 року та 3% річних за період з 16.01.2021 по 18.05.2023.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, зазначено, що відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Апеляційний господарський суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.10.2023 в справі № 907/969/22, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

У пунктах 59-62 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 вказано, що питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 921/22/22, є преюдиційними при розгляді даної справи, а тому не потребують повторного доказування, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного закондавства.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує право кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, в розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 913/70/18, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним господарським судом.

У постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним господарським судом.

Зі статей 526, 599, 611, 625 ЦК вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК, за час прострочення (п.6.5 постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Щодо стягнення трьох процентів річних, то їх сплата від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач здійснює нарахування 3% річних за період з 16.01.2021 до 18.05.2023 виходячи із суми заборгованості 363 980,00 грн., що складає 25 489,00 грн.

Апеляційний господарський суд, провівши перевірку заявлених до стягнення 3% річних у відповідності до вимог законодавства, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 25 489,00 грн., а тому доводи відповідача про неправильний розрахунок суми стягнення 3 % річних не знайшли підтвердження в апеляційному суді.

Щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2021 у справі № 910/13071/19 вказав, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи зазначене та встановлені вище періоди прострочення, інфляційні втрати розраховуються в середньому за місяць і у разі, якщо прострочення існувало 15 чи більше днів у місяці.

З огляду на викладене та здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних втрат в розмірі 152 662,22 грн., які нараховані за період з лютого 2021 року по травень 2023 року на суму заборгованості 363 980,00 грн. а тому доводи відповідача про неправильний розрахунок суми інфляційних втрат не знайшли підтвердження в апеляційному суді.

На спростування доводів апеляційної скарги, суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

З огляду на викладене висновки місцевого господарського суду про задоволення позову відповідають встановленим обставинам по справі.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги аргументи відповідача щодо можливості зменшення заявлених позивачем компенсаційних втрат на 90%, апеляційний господарський суд відхиляє такі з огляду на наступне.

Положення ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачають зменшення штрафних санкцій. Відповідальність передбачена положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов`язку боржника сплатити 3 % річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, 3 % річні будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення 3 % річних не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

Окрім того, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Таким чином, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Також апеляційний суд не приймає до уваги доводи скаржника щодо обставин, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання та мають бути враховані судом при вирішенні питання про зменшення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних (введення на території України воєнного стану) оскільки інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в цій справі саме відповідач порушив зобов`язання в частині своєчасного виконання зобов`язання ще до початку повномасштабного вторгнення (16.01.2021).

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що клопотання відповідача про зменшення заявленого розміру компенсаційних витрат на 90% є безпідставним знайшли своє підтвердження та беруться судом до уваги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду Тернопільської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому апеляційний суд враховує їх як обґрунтовані.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Авакс Проф" б/н від 23.12.2023 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 4 566 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 6526 від 27.12.2023.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Авакс Проф" б/н від 23.12.2023 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2023 у справі № 921/495/23 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 4 566,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.