Постанова

від 26.03.2024 по справі 916/2467/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2467/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представника від позивача Данилюка А.Б. ордер на надання правової (правничої) допомоги серія АО №1113458 від 19.01.2024

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тіси Плюс

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 проголошене суддею Цісельським О.В. у м. Одесі, повний текст якого складено та підписано 29.12.2023

у справі №916/2467/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тіси Плюс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сі Гейт Україна

про стягнення 437 211,41 грн. та

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Тіси Плюс» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ «Сі Гейт Україна», в якій просило суд стягнути з останнього (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) кошти за договором на транспортно-експедиторське обслуговування № 120/У-2022 від 14.11.2022 в загальному розмірі 437 211,41 грн., з яких: 11 818,88 грн. - митне оформлення (транзитна декларація); 220 150,29 грн. - заставна сума за депозит контейнеру; 173 589,80 грн. - міжнародне автоперевезення вантажу за межами України; 31 652,44 грн. - понаднормове використання контейнерного обладнання та його зберігання не на території України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 позов задоволено в повному обсязі.

28.11.2023 від представника ТОВ «Тіси Плюс» надійшла заява щодо стягнення понесених витрат на надання правничої (правової) допомоги, в якій заявник просив суд стягнути з ТОВ «Сі Гейт Україна» судові витрати на надання правничої допомоги у розмірі 40 000,00 грн. та витрати у вигляді гонорару успіху у розмірі 43 721,14 грн., які будуть понесені позивачем у майбутньому.

Додатковим рішенням від 19.12.2023 в задоволенні заяви ТОВ «Тіси Плюс» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів надіслання вказаної заяви з додатками на адресу відповідача, що в свою чергу позбавило відповідача можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, а суд можливості надати оцінку їх обґрунтованості, правових підстав та обсягу їх стягнення.

Із зазначеним додатковим рішенням суду першої інстанції не погоджується позивач, який звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та просить додаткове рішення скасувати, прийняти нове, яким заяву про стягнення понесених витрат на надання правничої (правової) допомоги задовольнити в повному обсязі.

На думку апелянта, приймаючи додаткове рішення суд неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для справи, у зв`язку з чим, додаткове рішення суперечить нормам ГПК України та не відповідає матеріалам справи.

Апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що надаючи до суду вказану заяву позивач керувався приписами ст. 170 ГПК України, отже суд мав оцінити заяву про розподіл судових витрат на відповідність саме цій статті, однак помилково застосував приписи ст. 80 ГПК України, чим позбавив права заявника на повторне звернення з відповідною заявою, оскільки не виконав приписи ч. 4 ст. 170 ГПК України.

Також апелянт стверджує про те, що жодною нормою ГПК України не передбачено обов`язок надсилання вказаного клопотання іншій стороні у справі, а тому відповідні висновки суду є передчасними.

Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що 14.12.2023 відповідачем надано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, ознайомившись з якими, ним надіслано до суду першої інстанції клопотання про необґрунтованість заявленої позивачем суми правничої допомоги, а отже факт не надсилання позивачем відповідної заяви відповідачу ніяким чином не вплинув на можливість останнього реалізувати свої права на спростування викладених у цій заяві доводів та надати з приводу неї свої міркування.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

25.03.2024 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю, яке колегія суддів розглянула та зазначає наступне.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для прийняття постанови, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином про час та місце судового засідання та відхиляє його відповідне клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів розглянула матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухала представника скаржника у судовому засіданні, перевірила законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та дійшла до наступного висновку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, представник ТОВ «Тіси Плюс», звертаючись до суду з заявою про стягнення понесених витрат на надання правничої (правової) допомоги, додав до відповідної заяви витяг з договору №220/23 про надання правової допомоги від 16.03.2023, копію додатку №1 до договору №220/23 про надання правової допомоги від 16.03.2023, копію акту приймання передачі робіт (наданих послуг) за №220/23 про надання правової допомоги від 16.03.2023 від 24.11.2023 (з додатком) та копію розрахунку суми проведення розрахунку за договором №220/23 про надання правової допомоги від 16.03.2023.

Суд першої інстанції вірно встановив, що доказів надіслання вказаної заяви з додатками на адресу відповідача до цієї заяви позивачем не додано, що дійсно могло позбавити можливості відповідача спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, а суд - можливості надати оцінку їх обґрунтованості, правових підстав та обсягу їх стягнення і аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 21.08.2019 №922/2821/18 та у постанові від 15.06.2020 у справі №910/18646/19.

Проте, фактично означеного не відбулось, оскільки 14.12.2023 відповідачем надано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлено з ними та надіслано до суду клопотання щодо необґрунтованості заявленої позивачем суми правничої допомоги, що свідчить про те, що факт не надсилання позивачем відповідної заяви відповідачу ніяким чином не вплинув на можливість останнього реалізувати свої права на спростування викладені у цій заяві доводів та надати з приводу неї свої міркування.

Колегія суддів вважає, що відмовивши у задоволенні заяви представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з зазначених підстав, суд першої інстанції не дотримався розумного ступеня пропорційності та фактично вдався до надмірного формалізму, що обмежило реалізацію права позивача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин колегія суддів розгуляла відповідну заяву та зазначає наступне.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України)..

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

Як слідує з матеріалів справи, 16.03.2023 між адвокатом Данилюком А.Б. та ТОВ «Сі Гейт Україна» (далі Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №220/23, предметом якого є надання адвокатом усіма засобами правової допомоги клієнту з питань порушення його прав, невизнаних його прав та законних інтересів в рамках договірних відносин за договором на транспортно експедиторське обслуговування №120/У-2022 від 14.11.2022, укладеного між позивачем та відповідачем, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар/винагороду за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором

Пунктом 1 додатку №1 до договору про надання правової допомоги №220/23 від 16.03.2023 сторони узгодили, що сума договору визначається у гривні та становить 40 000 грн..

В пункті 2 додатку №1 до договору зазначено, що сказаний у п. 1 цього додатку розмір гонорару (винагороди) за надання правової допомоги визначено сторонами з урахуванням вимог ст. 137 ЦПК України, складності питань, виходячі із принципів розумності та з врахуванням часу (строку) виконання.

Згідно п. 3 додатку №1 до договору сторонами погоджено, що виплата гонорару (винагороди) здійснюється наступним чином: 40 000 грн. протягом 45 банківських днів з дня ухвалення судом першої інстанції судового рішення про вирішення справи по суті.

Відповідно до п. 4 додатку №1 до договору сторони узгодили доплату гонорару (гонорар успіху) за позитивний результат у справі у розмірі 10 % від матеріального блага, отриманого клієнтом в результаті наданої адвокатом правової допомоги. Доплата гонорару здійснюється протягом 45 банківських днів з дня виконання судового рішення боржником у справі.

Актом приймання передачі від 24.11.2023 до договору про надання правової допомоги №220/23 від 16.03.2023 сторони погодили, що адвокат Данилюк А.Б. станом на 24.11.2023 виконав перелік робіт, визначених додатком №1 до цього Акту в повному обсязі, а ТОВ «Тіси Плюс» прийняло вказані роботи згідно умов відповідного договору.

Додаток від 24. 11.2023 до Акту приймання передачі від 24.11.2023 до договору про надання правової допомоги №220/23 від 16.03.2023 містить наступний перелік робіт:

- первинне консультування 16.03.2023;

- аналіз наданих документів на предмет перспективності судового процесу, можливість ризиків, шляхів вирішення питання поновлення порушених прав 17.03.2023- 22.03.2023;

- виготовлення та направлення адвокатських запитів 31.03.2023;

- написання позовної заяви 10.05.2023-17.05.2023;

- участь у судовому засіданні 04.07.2023;

- опрацювання відзиву 13.07.2023- - 18.07.2023;

- написання відповіді на відзив 19.07.2023-23.07.2023;

- написання заяви про збільшення позовних вимог 06.08.2023;

- опрацювання заперечення 23.08.2023;

- участь у судовому засіданні 24.08.2023 та 07.09.2023;

- написання клопотання про доручення доказів у справі 25.09.2023;

- написання додаткових пояснень з окремих питань 25.09.2023;

- опрацювання додаткових доказів, наданих відповідачем 25.09.2023 30.09.2023;

- участь у судовому засіданні 04.10.2023, 12.10.2023, 14.10.2023, 17.11.2023, 21.11.2023, 23.11.2023.

Колегія суддів ретельно проаналізувавши подані представником позивача докази стосовно розміру витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, доцільність цих витрат з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданих послуг, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн.

При цьому, доводи відповідача, викладені в клопотанні останнього про скасування основної суми витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 40 000 грн. з огляду на відсутність доказів, що підтверджують реальність надання тих чи інших послуг, які зазначені в акті приймання передачі робіт до договору №220/23 про надання правової допомоги від 16.03.2023 колегією суддів відхиляються, оскільки з матеріалів справи вбачаться, що роботи, зазначені представником позивача, ним виконувались, адвокат Данилюк А.Б приймав участь в усіх судових засіданням та надсилав до суду першої інстанції усі зазначені в акті документи.

Щодо додаткового гонорару - гонорару успіху в розмірі 43 721,14 грн, заявленого представником позивача до стягнення у відповідній заяві, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як «гонорар успіху», проте апеляційний господарський суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху», як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом такого виду винагороди як «гонорар успіху» у договорі про надання правової допомоги, що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Відтак, враховуючи дані позиції ВПВС, клієнт і адвокат користуючись принципом свободи договору можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказане вкотре не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг, а відповідно не може переносить на іншу сторону (не сторону такого договору).

Суд апеляційної інстанції наголошує, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху», та вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Правовий аналіз наведеного вище надає колегії суддів підстави для висновку, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2023 у справі №904/3745/22, від 20.12.2023 року у справі №910/5483/22.

Апеляційний суд виходить з того, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі підставою для звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи ст.ст. 123, 124, 126, 129, 244 ГПК України і вимога позивача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, «гонорар успіху» визначено в окремому розрахунку саме як додаткова оплата, яка не включається у вартість надання правничої допомоги та виплачується адвокату при позитивному для клієнта рішенні після ухвалення судового рішення у даній справі.

Тобто, «гонорар успіху» не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.

Одночасно така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як «гонорар успіху», за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що гонорар успіху, визначений пунктом 4 Додатку №1 до Договору №220/23 від 16.03.2023, з оплатою якого витрати позивача на правничу допомогу досягнуть майже 20 відсотків від суми позову, не був необхідним, у зв`язку з розглядом даної справи в місцевому господарському суді, відтак колегія суддів відмовляє у покладенні на відповідача (який не є стороною договору, де передбачено «гонорар успіху») вищеописані 43 721,14 грн. «гонорару успіху».

Таким чином, заява представника ТОВ «Тіси Плюс» про стягнення понесених витрат на надання правничої (правової) допомоги задовольняється частково на суму 40 000 грн.

На підставі встановленого, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 у даній справі скасувати частково, заяву представника ТОВ Тіси Плюс задовольнити частково, стягнувши з відповідача витрати на надання правничої допомоги у розмірі 40 000 грн., в решті заяви слід відмовити.

На підставі ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тіси Плюс задовольнити частково, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 в справі №916/2467/23 скасувати частково.

2. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Тіси Плюс про стягнення понесених витрат на надання правничої (правової) допомоги задовольнити частково

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сі Гейт Україна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тіси Плюс витрати на надання правничої допомоги у розмірі 40 000 грн.

В решті заяви відмовити.

3. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ на виконання даної постанови з зазначенням повних реквізитів сторін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.03.2024 об 11.30.

Головуючий суддяГ.П. Разюк

Суддя Н.С. Богацька

СуддяГ.І. Діброва