Постанова

від 25.03.2024 по справі 911/1440/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. Справа№ 911/1440/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Скрипки І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Пром Груп"

на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023

у справі №911/1440/23 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Пром Груп"

про стягнення 97 260,10 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" (далі - Завод) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Пром Груп" (далі - Товариство) 75 059,70 грн вартості неоплаченого товару, поставленого за видатковою накладною №381 від 31.03.2022, а також 18 206,92 грн інфляційних втрат та 3993,48 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з несвоєчасною оплатою товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23 позовні вимоги Заводу задоволено повністю, стягнуто на користь останнього з Товариства 75059,70 грн основного боргу, 18 206,92 грн інфляційних втрат, 3993,48 грн 3% річних та 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивачем було поставлено відповідачу товару на суму 195 059,70 грн; за поставлений товар Товариство розрахувалося частково у розмірі 120 000,00 грн, а відтак сума основної заборгованості становить 75 059,70 грн (195 059,70 грн - 120 000,00 грн); за перерахунком суду обґрунтований розмір 3% річних становить 3993,48 грн, а інфляційних втрат - 18 206,92 грн, а відтак позов у цій частині також підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство наголосило на тому, що строк оплати вказаного товару у відповідності до положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не настав, оскільки позивачем не надано належних доказів надіслання претензії від Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство наголосило на тому, що строк оплати вказаного товару у відповідності до положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не настав, оскільки позивачем не надано належних доказів надіслання претензії від 14.07.2022 №07/212; стаття 692 ЦК України не визначає конкретного строку оплати покупцем товару та має застосовуватися до спірних правовідносин у взаємозв`язку зі статтею 530 ЦК України; представник відповідача не був уповноважений визнавати позов в частині основної заборгованості і відповідач не погоджується із правової позицією свого представника.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1440/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

19.10.2023 матеріали справи №911/1440/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

03.11.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23 повторно залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, шляхом здійснення реєстрації Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

17.11.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яка передана головуючому судді після повернення з навчання, яке здійснювалося в період з 13.11.2023 по 17.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; Заводу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 18.12.2023.

Завод не скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, на підставі видаткової накладної від 31.03.2022 №381 позивач поставив відповідачу товар на суму 195 059,70 грн, яка підписана без жодних претензій та зауважень уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками вказаних суб`єктів господарювання.

Претензією від 14.07.2022 №07/212 Завод просив Товариство сплатити заборгованість за отриману продукцію в розмірі 195 059,70 грн в семиденний строк з моменту її отримання. На підтвердження надіслання зазначеної кореспонденції на адресу відповідача позивач надав суду список згрупованих відправлень від 15.07.2022, фіскальний чек оператора поштового зв`язку АТ "Укрпошта" від 15.07.2022, скріншот інформації щодо відправлення на ім`я Товариства за №0600019186030.

Поставлений товар було частково оплачено Товариством у розмірі 30 000,00 грн, що підтверджується належним чином засвідченою копією платіжної інструкції від 30.12.2022 №90264.

У своєму листі від 19.01.2023 №1901-01 Товариство визнало наявну заборгованість у розмірі 165 059,70 грн та просило Завод розглянути можливість здійснити оплату боргу за запропонованим відповідачем графіком.

Доказів погодження запропонованого відповідачем графіку сплати заборгованості матеріали справи не містять.

Надалі Товариством додатково було сплачено вартість поставленого товару у розмірі 90 000,00 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями платіжних інструкцій: від 31.01.2023 №90431 на суму 15000,00 грн, від 01.03.2023 №5 на суму 15 000 грн, від 14.04.2023 на суму 30 000,00 грн та від 05.05.2023 на суму 30 000,00 грн.

Обставина оплати поставлено товару у загальному розмірі 120 000,00 грн визнається сторонами.

У зв`язку з несплатою Товариством у повному обсязі вартості поставленого йому товару на підставі видаткової накладної від 31.03.2022 №381, Завод звернулося з даним позовом до суду про стягнення з Товариства 75 059,70 грн, 18 206,92 грн інфляційних втрат та 3993,48 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи із нижчезазначеного.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (стаття 205 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина 2 статті 207 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (пункт 1 частини 1 статті 208 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За частиною 2 статті 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з приписами частини 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до частини 1 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться в статті 265 ГК України.

Отже, укладення Заводом та Товариством договору поставки, шляхом двостороннього оформлення видаткової накладної №381 від 31.03.2022, було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений законом строк.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом та не заперечувалося апелянтом, Завод поставив Товариству продукцію на загальну суму 195 059,70 грн, що підтверджується видатковою накладною №381 від 31.03.2022, належним чином засвідчена копія якої містяться в матеріалах даної справи.

Вищезазначена накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками Заводу та Товариства без жодних претензій та зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

Разом із цим, відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, у даному випадку відповідач зобов`язаний був сплатити вартість поставленого товару у строк, встановлений частиною 1 статті 692 ЦК України - після його прийняття, а відтак положення частини 2 статті 530 ЦК України незастосовні до спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про ненастання строку для оплати вартості поставленої продукції.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що вартість поставленого товару була частково сплачена Товариством у розмірі 120 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: від 30.12.2022 №90264 на суму 30 000,00 грн, від 31.01.2023 №90431 на суму 15000,00 грн, від 01.03.2023 №5 на суму 15 000 грн, від 14.04.2023 на суму 30 000,00 грн та від 05.05.2023 на суму 30 000,00 грн. Жодних інших доказів оплати матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повної оплати поставленого позивачем товару, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у апелянта основної суми заборгованості за поставлений, але неоплачений товар, у розмірі 75 059,70 грн (195 029,70 грн - 120 000,00 грн), а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню.

Доводи апелянта про ненадання його представнику повноважень на визнання позову в частині основної заборгованості відхиляються колегією суддів, оскільки рішення про задоволення позову у вказаній частині було ухвалено не на підставі частини 4 статті 191 ГПК України внаслідок його визнання відповідачем, а у зв`язку із обґрунтованістю позовних вимог та на підставі належних та допустимих доказів.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за поставлений товар, позивачем нараховано до стягнення 3 993,48 грн 3% річних та 18 206,92 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 27.07.2022 по 09.05.2023 на суму боргу з урахуванням часткової оплати.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, та ненадання відповідачем власного контррозрахунку, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 993,48 грн 3% річних та 18 206,92 грн інфляційних втрат.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Пром Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 у справі №911/1440/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1440/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

І.М. Скрипка