Постанова

від 04.03.2024 по справі 910/6550/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2024 р. Справа№ 910/6550/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Хоруженко В.А.

від відповідача: Іщенко Р.А.

від третьої особи-1: Бауліна В.О.

від третьої особи-2: Кузьмік Д.В.

від третьої особи-3: ОСОБА_1

від третьої особи-4: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2023, повний текст якої складено та підписано 18.12.2023

у справі № 910/6550/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом ОСОБА_3

до Міністерства фінансів України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

3. Національний банк України

4. Кабінет міністрів України

про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року на підставі рішень Правління Національного банку України (далі - НБУ), виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного АТ "КБ "Приватбанк" з ринку в порядку, визначеному п.5 ч.2 ст.39, статтями 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій Банку в обмін на грошові зобов`язання Банку перед пов`язаними з банком особами за вкладами.

20.12.2016 було укладено договір про придбання акцій, за наслідками якого відбувся обмін належних позивачу депозитів на акції додаткової емісії (bail-in) АТ "КБ "ПриватБанк", а 21.12.2016 - спірний договір купівлі-продажу акцій банку, за наслідками якого акції, які позивач отримав на підставі договору від 20.12.2016, перейшли на користь держави.

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України про:

- визнання недійсним договору № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 в частині продажу на користь держави в особі Міністерства фінансів України належних позивачу 129 291 акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»;

- зобов`язання Міністерства фінансів України повернути належні ОСОБА_3 прості іменні акції Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у кількості 129 291 штук шляхом їх переказу на рахунок ОСОБА_3 у цінних паперах № НОМЕР_1 , відкритий у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Капітал-Стандарт»;

- зобов`язання Міністерства фінансів України надати розпорядження на здійснення операції списання цінних паперів з рахунку в цінних паперах № НОМЕР_2 Держави Україна 129 291 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та їх переказу на рахунок ОСОБА_3 у цінних паперах № НОМЕР_1 , відкритий у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Капітал-Стандарт».

Позов обґрунтовано тим, що укладенням спірного договору було порушено його права та інтереси і такий правочин начебто суперечить актам цивільного законодавства, що з огляду на ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) є підставою для визнання його недійсним.

Позивач вважає, що оспорюваний правочин:

- був вчинений з порушенням порядку, який визначений ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- був вчинений особою, яку позивач не уповноважував на продаж своїх акцій, при чому згоди на продаж таких акцій Позивач не надавав, кошти від продажу акцій не отримував, що свідчить про порушення ст.ст. 238, 239, 353, 658, 692 ЦК України;

- суперечить вимогам ст. 41 Конституції України, ст. 353 ЦК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, на думку Позивача, мало місце втручання у гарантоване йому право на мирне володіння своїм майном.

Короткий зміст клопотань про закриття провадження у справі

14.11.2023 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Господарського суду міста Києва з клопотанням, в якому просив врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 та закрити провадження у справі №910/6550/18.

27.11.2023 Кабінет міністрів України звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням про закриття провадження у справі № 910/6550/18 на підставі п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-ІХ.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду, що оскаржується

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі № 910/6550/18 провадження у справі № 910/6550/18 закрито.

Ухвала суду мотивована тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту прав у розумінні ст. 13 Конвенції та ч. 6 ст. 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також через наявну невідповідність висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі, обставинам справи, що призвело до порушення:

- права на доступ до правосуддя, закріпленому у ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року;

- права власності, гарантованого ст. 44 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року;

- права на ефективний засіб правового захисту, передбачене ст. 13 Конвенції.

Зокрема, апелянт посилається на те, що:

- оскаржувана ухвала не спростовує того факту, що на момент подачі позову, використаний позивачем спосіб захисту його прав існував і був ефективним, а саме визнання договору недійсним у зв`язку із незаконністю актів державних органів в процедурі виведення банку з ринку в рамках розгляду справи саме судами цивільної юрисдикції;

- застосування судом першої інстанції до цієї справи п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590 та/або п. 1 ч. 6 ст. 41 Закону №4452 призвело до того, що провадження у ній було закрито, а спосіб захисту, створений Законом № 590 у ст. 266-1 КАС України не є доступним для позивача, бо строк звернення до цього механізму обмежений трьома місяцями після оприлюднення відповідних актів та не підлягає поновленню за будь-яких обставин;

- вимоги позивача у цій справі держава намагається погасити ретроспективно, обмеживши доступ позивача до механізму захисту, передбаченого ст. 266-1 КАС України, непоновлюваним строком звернення;

- Закон № 590 фактично погашає вимоги позивача, які вже подані до суду щодо захисту його права власності.

Доводи та заперечення відповідача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу Кабінет міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України та Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6550/18 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/6550/18. Копію ухвали надіслано до Господарського суду першої інстанції.

18.01.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі № 910/6550/18. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 21.02.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 14.02.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 14.02.2024. Явка учасників справи не визнано обов`язковою.

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема на 04.03.2024.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Станом на 16.12.2016 ОСОБА_3 володів простими іменними акціями ПАТ КБ «Приватбанк» у бездокументарній формі у кількості 129 291 штук загальною номінальною вартістю 36 201 480,00 грн, що становило 0,0714% частки у статутному капіталі Банку, що підтверджується випискою депозитарної установи - ТОВ «Капітал-Стандарт» № 17-01/1 від 17.01.2017 про стан рахунку позивача в цінних паперах.

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 498- рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних».

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 499-рш/БТ «Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави», яким запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути виведення неплатоспроможного АТ КБ «Приватбанк» з ринку у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» шляхом продажу АТ КБ «Приватбанк» інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації АТ КБ «Приватбанк» на суму 116,8 млрд. грн.

18.12.2016 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення №560/2016 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України економічній сфері та захисту інтересів вкладників», яке введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016, яким було:

- враховано інформацію про зростання кредитних ризиків у сфері банківських послуг, що становить загрозу національній безпеці України в економічній сфері;

- запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути питання щодо капіталізації AT КБ «Приватбанк» за участю Держави;

- вирішено невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників.

18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», якою:

- прийнято пропозицію Національного банку України щодо участі Держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку AT КБ «Приватбанк» у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- Держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції AT КБ «Приватбанк» у повному обсязі за одну гривню, а Міністерство фінансів України для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій AT КБ «Приватбанк» після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

18.12.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким розпочато процедуру виведення AT КБ «Приватбанк» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, повноваження тимчасового адміністратора делеговані Соловйовій Н.А.

19.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2860 «Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ «Приватбанк», яким затверджено план врегулювання неплатоспроможного AT КБ «Приватбанк» та визначено, що виведення неплатоспроможного AT КБ «Приватбанк» з ринку здійснюється в спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме продаж неплатоспроможного банку інвестору.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк», яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначено повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2893 «Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT КБ «Приватбанк», яким було погоджено умови продажу неплатоспроможного AT КБ «Приватбанк» та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.

21.12.016 Уповноважена особа Фонду Шевченко А.М. від імені всіх власників акцій AT КБ «Приватбанк» уклала з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131, за яким Держава Україна, в особі Міністерства фінансів України придбала 100% акцій AT КБ «Приватбанк».

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті судового рішення

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним правочину із купівлі-продажу акцій неплатоспроможного Банку, як колишній учасник такого банку, з метою захисту своїх прав, що пов`язані з набуттям та володінням акціями у статутному капіталі АТ КБ «Приватбанк», та які позивач вважає порушеними у процедурі виведення банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ, зокрема, за процедурою, визначеною статтями 39, 41, 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час здійснення якої було вчинено оспорюваний правочин.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-IX (далі - Закон № 590-ІХ) внесено зміни до статті 5 ГПК України, якими вказану статтю доповнено частинами третьою і четвертою такого змісту:

Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ ліквідації банку.

Отже, частина третя статті 5 ГПК України на сьогодні імперативно визначає єдиний спосіб захисту прав колишніх власників акцій АТ КБ "ПриватБанк", а саме - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Крім того, частина четверта статті 5 ГПК України в редакції Закону №590-ІХ закріплює неможливість визнання недійсним оспорюваного договору у випадку визнання незаконними рішень держаних органів, в результаті яких було його укладено.

Таким чином, провадження у вказаній справі підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-ІХ визначено, що судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановления рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

З огляду на те, що позивачем у справі обрано спосіб захисту своїх прав - визнання недійсним правочину, що не відповідає вимогам частини третьої статті 5 ГПК України, згідно з якими єдиним способом захисту прав позивача у даній справі може бути - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі.

Порушень норм матеріального та процесуального права колегією суддів не встановлено.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "бейл-ін" (англ. - "bail-in tool").

Спеціальний Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, на час укладення оспорюваного правочину нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звернула увагу, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення ст. 5 «Способи судового захисту» Господарського процесуального кодексу України є нормами матеріального права незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі.

На дату звернення з позовом у травні 2018 року діяв Господарський процесуальний кодекс України, в редакції яка не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак такі обмеження існували відповідно до ч. 6 ст. 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та доповнення ст. 5 новими частинами 3 та 4 на цей висновок не впливають.

Відтак, передбачена ч. 6 ст. 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій ст. 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (ч. 10 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Законодавець встановив межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.

Внесені Законом №590-IX зміни до ГПК, які набрали чинності 23.05.2020, фактично не змінили цього матеріально-правового регулювання.

Отже, з прийняттям Закону № 590-ІХ не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування Закону №590-ІХ у частині належного способу захисту не виникає.

Тому ч. 3 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, ч. 4 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в ч. 3 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

У контексті застосування процесуальних норм, які було новелізовано із прийняттям Закону №590-IX, зокрема, п.7 розд. ІІ цього Закону, необхідно враховувати положення ч.3 ст.3 ГПК, якою визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи.

Зазначене відповідає припису ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За змістом п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону № 590-ІХ у часі - тобто перехід до регулювання згідно із Законом № 590-ІХ здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма п. 7 розділу II Закону № 590-ІХ.

З огляду на таке правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, колегія суддів вважає правильними висновок суду першої інстанції про закриття провадження в цій справі на підставі п.7 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX.

Щодо застосування ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше, ніж поняття "майно" розуміється у праві України, як і в цілому у праві держав континентальної системи права. У контексті ст.1 Першого Протоколу до Конвенції під "possessions" розуміється не тільки наявне майно (existing possessions), але й ціла низка інтересів економічного характеру (активів (assets)). Поряд з іншим рухомим та нерухомим майном під захист ст.1 Першого Протоколу до Конвенції підпадають корпоративні права, зокрема, акції (і не лише в частині їх вартості, а й у частині прав щодо контролю над підприємством, які вони надають власнику), патенти, ліцензії, професійна клієнтура ("добре ім`я"), матеріальна компенсація, присуджена судовим рішенням, право на пенсію та інші виплати (див. mutatis mutandis справи "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява №31107/96, рішення ЄСПЛ від 25.03.1999, пар.54; "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, рішення ЄСПЛ від 05.01.2000, пар.100; "Броньовский проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, рішення ЄСПЛ від 22.06.2004, пар.129; "Гратзінгер та Гратзінгерова проти Чеської Республіки" (Gratzinger and Gratzingerova v. Czech Republic), заява №39794/98, рішення ЄСПЛ від 10.07.2002, пар.69; "Прессос компанія Нав`єра А. О." та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S. A. and оthers v. Belgium), заява №17849/91, рішення ЄСПЛ від 20.11.1995).

Закріплений у 1 реченні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції принцип мирного володіння майном є загальним щодо всіх видів майна. Умови позбавлення особи власності передбачено у 2 та 3 реченнях цієї статті: таке втручання має бути передбачено законом і відбуватися в інтересах суспільства (для забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, сплати податків та іншого) з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами таких інтересів та вимогами захисту відповідного конвенційного права.

Колегія суддів враховує позицію з цього питання, викладену у постанові Верховного Суду №910/19005/19 від 28.06.2023, в якій, серед іншого, зазначено наступне.

Надання уповноваженій особі Фонду відповідно до п. 5 ч.2 ст. 39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом.

Отже, таке обмеження прав акціонерів, яке було доступним, чітким і передбачуваним, зокрема, для позивача, відповідало критерію законності в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції. Це обмеження було спрямоване на забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів у збереженні платоспроможності АТ "КБ "ПриватБанк" як банку, який займав значне місце на ринку фінансових послуг, і ліквідація якого могла потягнути істотні негативні наслідки фінансової нестабільності в державі.

З огляду на відсутність інших юридичних засобів збереження такої стабільності, які би відповідали європейським вимогам, і за наявності гарантій для акціонерів у разі завдання їм збитків отримати відповідне відшкодування, застосовані обмеження є пропорційними зазначеній легітимній меті. Верховний Суд зазначив, що не вбачає порушення справедливого балансу між вищевказаним суспільним інтересом у втручанні у право власності позивача шляхом придбання акцій неплатоспроможного Банку в обмін на грошові зобов`язання останнього перед позивачем і викупу державою цих акцій, позаяк законом передбачено можливість компенсації шкоди акціонеру, якщо він у відповідному судовому процесі підтвердить добросовісність своїх дій у правовідносинах із неплатоспроможним банком і порушення своїх прав та законних інтересів.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що із закриттям провадження у справі, що розглядається було порушено закріплений у 1 реченні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року принцип мирного володіння майном.

Під час апеляційного перегляду справи, колегія враховує правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 та Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі №910/19005/19. Зазначені справи є тотожними зі справою, що розглядається щодо суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.07.2023, відповідає загальним вимогам, встановленим статтями 227, 229, 234, 236 ГПК України, а тому правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на позивача (скаржника).

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі №910/6550/18 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 26.03.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков