Постанова

від 20.03.2024 по справі 917/1795/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року м. Харків Справа № 917/1795/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

при секретарі Семенові О.Є.

за участю:

прокурора Горгуль Н.В., посвідчення від 01.03.2022 року №072883;

позивача не з`явився;

1-го відповідача не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

третьої особи не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Іллі Титарчука (вх. №123П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 року у справі №917/1795/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Сірош Д.М.), повний текст якого складено 14.12.2023 року

за позовом Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі Шишацької селищної ради Полтавської області в особі Шишацької територіальної громади

до 1-го відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава;

до 2-го відповідача ОСОБА_1 , с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні 2-го відповідача - Фермерського господарство В.В.С., Полтавська область, Шишацький район

про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 року у справі № 917/1795/23 відмовлено в позові повністю.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури Ілля Титарчук з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Згідно чинного законодавства, орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом з належними йому за договором правами та обов`язками.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 04.06.2018 року та наказу від 01.08.2019 року, земельна ділянка з кадастровим номером 5325782000:00:002:0037 передана з державної власності до комунальної, а саме Шишацькій селищній раді.

Висновок місцевого господарського суду про відсутність порушення прав Шишацької селищної ради, у зв`язку з недоведеністю її прав розпоряджатися спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Посилається на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

Зміни під час розгляду справи щодо адміністративно територіального устрою та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкту.

Саме Шишацька селищна рада має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсними договорів оренди землі, які прийнято та укладено з перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави; спір стосується земельних правовідносин, де встановлені прокурором порушення закону можуть бути усунуті лише шляхом подання відповідного позову в інтересах органу, який є власником земельної ділянки.

Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 року у справі №917/1461/17.

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами у користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Іллі Титарчука на рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 року у справі; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "06" березня 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі Електронний суд; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1795/23.

23.01.2024 року на адресу суду з господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/1795/23 (вх.№1197).

07.02.2024 року на адресу суду від 2-го відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1941), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить продовжити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу; апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що до кожного клопотання ним додано окремо обґрунтування, в якому зазначено про 30-річний стаж роботи в сільському господарстві, профільну освіту та наявну власну матеріально технічну базу для ведення фермерського господарства; він виконав усі умови, передбачені Законом України Про фермерське господарство з метою реалізації свого права; вся технічна документація щодо відведення та присвоєння кадастрових номерів була покладена на 2-го відповідача і оплачувалась ним за рахунок власних коштів; він не заперечує факт отримання декількох земельних ділянок для ведення фермерського господарства без процедури проведення конкурсних торгів, але звернення з таким клопотанням відбувалося до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 року Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів, тобто до 03.04.2016 року; Закон України Про фермерське господарств, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, не містив застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і обмежень щодо кількості таких ділянок; всі правовідносини, які виникли до укладення спірних договорів оренди слід кваліфікувати як переддоговірні; позивач не вказує на конкретні обставини нанесення шкоди інтересам держави 2-м відповідачем, який має докази добросовісного виконання обов`язків орендаря, абсолютного розуміння та підтримки громади, в якій він здійснює свою діяльність; 09.05.2022 року ФГ В.В.С. виплачено орендну плату на перед за 4 місяці за всі орендовані земельні ділянки на територіях Диканської та Шишацької громади; з першого дня війни ФГ В.В.С. почало здійснювати активну допомогу армії, загальна сума якої перевищує 300 тисяч грн.

Згідно ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, слід продовжити 2-му відповідачу, встановлений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 року строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

05.03.2024 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка П.Ю. надійшла заява (вх.№3247), яку долучено до матеріалів справи, в якій останній просить залучити до матеріалів справи та врахувати при розгляді справи копію договору №1-39/23 від 07.11.2023 року; закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України; розгляд клопотання проводити без участі представника.

В обґрунтування заяви (вх.№3247) заявник вказує на те, що договір, укладений 19.10.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 є припиненим у зв`язку із спливом строку, на який він був укладений; наразі діє новий договір №1-39/23, укладений між Шишацькою селищною радою та ОСОБА_1 від 07.11.2023 року; дані докази мають істотний характер для розгляду справи, адже вони доводять факт того, що договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладений 19.10.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 вже завершений.

05.03.2024 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка П.Ю. надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3250), які долучено до матеріалів справи, в яких останній просить розглядати п. 1 резолютивної частини заяви про закриття провадження у справі від 05.03.2023 року в наступній редакції: "залучити до матеріалів та врахувати при розгляді даної справи копію договору №1-39/23 від 07.11.23.".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 року, оголошено перерву у розгляді справи до "20" березня 2024 р. о 09:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; залучено до участі у справі № 917/1795/23 Фермерське господарство В.В.С. (38040, Полтавська область, Шишацький район, с. Гоголеве, вул. Гоголя, 1А , код ЄДРПОУ 40492995) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні 2-го відповідача; заступнику керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ухвалено надіслати на адресу Фермерського господарства В.В.С. (38040, Полтавська область, Шишацький район, с. Гоголеве, вул. Гоголя, 1А , код ЄДРПОУ 40492995) копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих документів, докази надсилання надати суду апеляційної інстанції у строк до 20 березня 2024 року; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua.; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

12.03.2024 року на адресу суду від Миргородської окружної прокуратури Полтавської області надійшли пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу, наданого представником ОСОБА_1 адвокатом Шведенка П.Ю. (вх.№3659), які долучено до матеріалів справи, в яких останній просить апеляційну скаргу задовольнити; відзив представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка П.Ю. залишити без розгляду та вказує на те, що у клопотанні та обґрунтуванні не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не зазначено доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі; 2-м відповідачем не дотримано вимог Закону України Про фермерське господарство щодо порядку подання заяви про надання земельної ділянки, її змісту та доданих до неї документів; спірні земельні ділянки отримані ОСОБА_1 як юридичною особою щодо якого законодавством не передбачено пільгових умов отримання земельних ділянок без конкурсної основи; враховуючи, що строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановлений в ухвалі суду апеляційної інстанції сплинув ще 15.01.2024 року, поважних причин для продовження строку заявник не вказав, а тому слід залишити його без розгляду.

Клопотання прокурора про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу, наданого представником ОСОБА_1 адвокатом Шведенко П.Ю. не розглядається, оскільки судом апеляційної інстанції продовжено останньому строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, в порядку ст. 119 ГПК України.

13.03.2024 року на адресу суду від Полтавської обласної прокуратури надійшли пояснення (вх.№3738), які долучено до матеріалів справи, в яких останній просить задовольнити апеляційну скаргу та позовну заяву та вказує на те, що ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку після того як створив Фермерське господарство "В.В.С. " для його розширення, і користувачем земельної ділянки є саме фермерське господарство; у зв`язку із закінченням строку, на який укладено договір оренди землі між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , Шишацькою селищною радою та ОСОБА_1 25.10.2023 року укладено угоду про припинення дії договору оренди землі від 19.10.2016 року та складено акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким останній, нібито повернув земельну ділянку власнику; однак, вказаному рішенню передувало рішення 25 сесії Шишацької селищної ради 8 скликання від 12.10.2023 року "Про переукладення на новий термін договорів оренди земельних ділянок з гр. ОСОБА_1 "; сесія Шишацької селищної ради вирішила переукласти зі ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки 5325782000:00:002:0037 площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Яреськівської старостинського округу Шишацької селищної ради Миргородського району Полтавської області для ведення фермерського господарства; на підставі вказаного рішення 07.11.2023 року між Шишацькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки №1-39/23 строком на 10 років; предметом договору і об`єктом оренди є земельна ділянка 5325782000:00:002:0037 площею 4,9703 га ріллі, розташована за межами населених пунктів на території Яреськівської старостинського округу Шишацької селищної ради Миргородського району Полтавської області для ведення фермерського господарства; 07.11.2023 складено акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду, як додаток до вказаного договору оренди землі; спірна земельна ділянка як об`єкт оспорюваного договору оренди землі залишилась без змін, підстави для "переукладення" договору оренди землі зі ОСОБА_1 залишились ті ж самі, що і на момент звернення до суду із позовом; вказані угоди, про які заявлено лише 05.03.2024 року, про нібито "повернення" земельної ділянки ОСОБА_1 та одночасно переукладення договору оренди землі з Шишацькою селищною радою зі складаннями актів приймання-передачі є недобросовісними діями сторін, які спрямовані лише на можливе уникнення настання правових наслідків у разі визнання судом недійсними договорів оренди землі та зобов`язання повернути земельні ділянки; враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 продовжує використовувати спірну земельну ділянку на тих самих умовах і підставах, на яких він вперше отримав спірну земельну ділянку від ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, а укладений новий договір є лише його продовженням, не існує жодних обмежень щодо продовження розгляду справи судом апеляційної інстанції.

15.03.2024 року на адресу суду від представника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Попової М.Ю. надійшла заява (вх.№3828) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просить надати можливість участі у судовому засіданні, призначеному на 20.03.2024 року о 09:15 год та інших судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз`язку EasyCon.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 року, зокрема задоволено заяву представника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Попової М.Ю.; судове засідання у справі, призначене на "20" березня 2024 р. о 09:15 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132 ухвалено провести за участю представника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Попової М.Ю. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника; вчинено інші процесуальні дії.

19.03.2024 року на адресу суду від 2-го відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№4029), які долучено до матеріалів справи, в яких останній вказує на те, що 19.03.2024 року ним була направлена касаційна скарга на постанову Східного апеляційного господарського суду у справі № 917/1707/23 від 26.02.2024 року, яка використовується стороною позивача як підтвердження своєї позиції у інших тотожних справах, а тому просить оголосити перерву до розгляду по суті справи №917/1707/23; клопотання просить розглядати лише у разі відмови в задоволенні попереднього клопотання про закриття провадження у справі, а у разі задоволення клопотання та закриття провадження у справі, просить вважати дане клопотання таким, що подане передчасно та не розглядати його.

19.03.2024 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№4077 ел. 675), яке долучено до матеріалів справи, в якому останній просить відкласти розгляд справи, у зв`язку з відпусткою працівника.

20.03.2024 року на адресу суду від Миргородської окружної прокуратури Полтавської області надійшли докази, на виконання вимог ухвали суду від 06.03.2024 року щодо надіслання на адресу Фермерського господарства В.В.С. копії позовної заяви та доданих документів, копії апеляційної скарги та доданих документів (вх. 4090), які долучено до матеріалів справи.

Колегія суддів, розглянувши клопотання 2-го відповідача (вх.№4029) про оголошення перерви в судовому засіданні та клопотання 1-го відповідача про відкладення розгляду справи (вх.№4029), дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, з огляду на таке.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (№51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання 1-го відповідача про оголошення перерви у розгляді справи, оскільки апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з цим, передбачений ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків; у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Також, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання 2-го відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки останній не був позбавлений права забезпечити участь свого іншого представника в призначене судове засідання, участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному апеляційним господарським судом обов`язковою не визнавалась.

Разом з цим, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 року у справі №911/2681/19, де, зокрема, вказано на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Окрім того, колегія суддів, розглянувши в судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка П.Ю. про закриття провадження у справі (вх.№3247), дійшла висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на таке.

Так, в якості правових підстав для закриття провадження у справі, заявник вказує на те, що договір, укладений 19.10.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 є припиненим у зв`язку із спливом строку, на який він був укладений; наразі діє новий договір №1-39/23, укладений між Шишацькою селищною радою та ОСОБА_1 від 07.11.2023 року; дані докази мають істотний характер для розгляду справи, адже вони доводять факт того, що договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладений 19.10.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 вже завершений.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Частиною 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За матеріалами справи, ОСОБА_1 , належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав подати вказані докази господарському суду першої інстанції разом з відзивом на позов. У разі неможливості подати докази з позовом з об`єктивних причин, мав повідомити про це суд першої інстанції, чого останнім здійснено не було.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14, де, зокрема, вказано на те, що положення статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Відповідно до висновку щодо застосування приписів ст. ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 року у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому, за імперативними приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, що є неприпустимим, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Доказів неможливості подання до господарського суду першої інстанції доданих ОСОБА_1 додаткових доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього, останнім суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає додані ОСОБА_1 додаткові докази - копію договору №1-39/23 від 07.11.2023 року і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.

У судовому засіданні 20.03.2024 року прокурор підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представники 1-го та 2-го відповідачів у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 20.03.2024 року не з`явились, представник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Попова М.Ю. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" на зв`язок не вийшла, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за їх відсутності.

Ухвалу суду від 06.03.2024 року було надіслано засобами поштового зв`язку: заступнику керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області (№0600243730810) відправлення вручено 23.01.2024 року; Шишацькій селищній раді Полтавської області в особі Шишацької територіальної громади (№0600243730748) відправлення вручено 23.01.2024 року; Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області (№0600243730756) відправлення вручено 22.01.2024 року; ОСОБА_1 (№ НОМЕР_1 ) відправлення вручено 23.01.2024 року, Фермерському господарству В.В.С. (№0600254377098).

Процесуальні документи надсилались Миргородській окружній прокуратурі Полтавської області; Полтавській обласній прокуратурі та Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали суду апеляційної інстанції від 15.01.2024 року, від 06.03.2024 року та від 18.03.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Наказом ГУ Держземагенства у Полтавській області № 3758-сг від 03.10.2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0085 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Яреськівської сільської ради Шишацького району.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 7800 від 12.10.2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, державної власності, площею 4,9703 га ріллі, кадастровий номер 5325782000:00:002:0037 для ведення фермерського господарства.

19.10.2016 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства; згідно з пунктом 8 договір укладено на 7 років.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором Шишацької селищної ради 01.02.2017 року, номер запису про інше речове право - 18863455.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців, 19.05.2016 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства В.В.С., код ЄДРПОУ 40492995, засновниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 .

ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області, окрім спірних земельних ділянок, протягом 2014 - 2016 років надало ОСОБА_1 в користування для ведення фермерського господарства 33 земельні ділянки, розташовані на території Шишацького та Диканського районів, загальною площею більше ніж 375 га, що підтверджується витягом з Реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про вже створене фермерське господарство засновником якого є останній та члени його сім`ї.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 36-ОТГ від 10.12.2020 року Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020 року, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Шишацькій селищній раді Миргородського району (Шишацького району) передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 954,4300 га.

Згідно з додатком до вказаних наказу та акту від 10.12.2020 року у комунальну власність Шишацької селищної ради Миргородського району, окрім інших, передано земельну ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703.

08.07.2021 року, Миргородською окружною прокуратурою, в порядку цивільного судочинства, до Шишацького районного суду Полтавської області пред`явлено позов в інтересах Шишацької селищної до Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , третя особа ФГ В.В.С. про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договорів оренди землі та припинення їх державної реєстрації.

Ухвалою Шишацького районного суду від 04.08.2021 року провадження у цивільній справі № 551/659/21 за позовом керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Шишацької селищної ради до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 третя особа - ФГ В.В.С. про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, припинення їх державної реєстрації та повернення земельних ділянок закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.02.2022 року зупинено провадження у справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/1830/19.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.03.2023 року апеляційну скаргу керівника Миргородської окружної прокуратури залишено без задоволення, ухвалу Шишацького районного суду Полтавської області від 04.08.2021 року залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 30.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі № 917/1563/23.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.09.2023 року роз`єднано позовні вимоги керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Шишацької селищної ради Полтавської області, в особі Шишацької територіальної громади до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок; виділено в самостійне провадження наступні позовні вимоги:

1.Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325786000:00:034:0045, площею 1,6834 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Яреськівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладений 19.10.2016 між Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 ;

у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно:- скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 1,6834 га, кадастровий номер 5325786000:00:034:0045, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1112202053257 від 07.12.2016, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17931141 від 07.12.2016;

- зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 09.04.2001, видавник: Шишацький РВ УМВС України в Полтавській області, адреса: Полтавська обл., Миргородський район, с. Гоголеве) повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 5325786000:00:034:0045, площею 1,6834га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Яреськівської сільської ради (теперішня назва Яреськівський старостинський округ Шишацької територіальної громади);

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладений 19.10.2016 між Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 ;

у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно:- скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 4,9703 га, кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 428891553257 від 01.02.2017, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18863455 від 01.02.2017;

- зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 09.04.2001, видавник: Шишацький РВ УМВС України в Полтавській області, адреса: Полтавська обл., Миргородський район, с. Гоголеве) повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради (теперішня назва Жоржівський старостинський округ Шишацької територіальної громади).

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325786000:00:033:0070, площею 3,9289 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Яреськівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладений 19.10.2016 між Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 ;

у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно:- скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 3,9289 га, кадастровий номер 5325786000:00:033:0070, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1112107153257 від 07.12.2016, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17929338 від 07.12.2016;

- зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 09.04.2001, видавник: Шишацький РВ УМВС України в Полтавській області, адреса: Полтавська обл., Миргородський район, с. Гоголеве) повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 5325786000:00:033:0070, площею 3,9289 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Яреськівської сільської рад (теперішня назва Яреськівський старостинський округ Шишацької територіальної громади).

В межах даної справи №917/1795/23 є вимога прокурора в інтересах держави в особі Шишацької селищної ради Полтавської області в особі Шишацької територіальної громади про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладеного 19.10.2016 року між Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 ; у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно: скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 4,9703 га, кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 428891553257 від 01.02.2017 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18863455 від 01.02.2017 року; зобов`язання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 09.04.2001 року, видавник: Шишацький РВ УМВС України в Полтавській області, адреса: Полтавська обл., Миргородський район, с. Гоголеве) повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради (теперішня назва Жоржівський старостинський округ Шишацької територіальної громади).

Прокурор посилається на те, що згідно ст. ст. 7, 12 Закону України Про фермерське господарство, ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні); ОСОБА_1 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про вже створене фермерське господарство засновником якого є він та члени його сім`ї; оскільки на момент прийняття наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував фермерське господарство, яке мало у користуванні земельні ділянки, отримання спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів; ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області, будучи розпорядником землі державної власності та органом державного контролю, також і в частині дотримання вимог законодавства при укладенні цивільно-правових угод щодо користування земельними ділянками,було достовірно відомо про те, що ОСОБА_1 вже надавались земельні ділянки для ведення фермерського господарства, повторно видавалися накази про надання дозволів на розробку документації із землеустрою, її затвердження та передачу в оренду землі для ведення фермерського господарства; у поданих до ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступником якого являється ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) клопотаннях та обґрунтуваннях від 26.08.2014року та 29.08.2014року про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 4,9703 ОСОБА_1 не вказано про кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, не обґрунтовано бажані для отримання розміри земельних ділянок окремими масивами на території різних сільських рад, з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства; не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки; ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у клопотаннях та обґрунтуваннях ОСОБА_1 , відсутності належного обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, не перевірено та не враховано обставини, які спростовують дійсність волевиявлення заявника, наявність в нього бажання здійснювати фермерську діяльність та спроможність виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства; накази ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області видані з порушенням вимог Закону України Про фермерське господарство, ЗК України, а тому є незаконними та підлягають скасуванню, а договори оренди укладені на підставі вказаних наказів підлягають визнанню недійсними.

04.12.2023 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що на момент передачі в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, ця земельна ділянка належала до земель державної форми власності, розпорядником земельної ділянки було ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 3970-СГ від 04.06.2018 року та наказу № 5575-СГ від 01.08.2019 року та додатку № 1 земельна ділянка кадастровий номер 5325782000:00:002:0037 (пункт 173 Додатка № 1) передана з державної власності у комунальну, а саме Шишацькій селищній раді; тобто станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки (19.10.2016 року) Шишацька селищна рада не була розпорядником земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га, Шишацька селищна рада також не є правонаступником ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно, до неї не перейшли права та обов`язки суб`єкта, якому вони належали раніше; матеріали справи не містять, а сторонами не доведено наявності у Шишацької селищної ради права розпорядження спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину.

Колегія суддів вважає вказані висновки місцевого господарського суду передчасними, з огляду на таке.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, слід зазначити наступне.

Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

За змістом абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зокрема наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

У позовній заяві прокурор вказує на те, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Так, на час звернення з позовом право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5325782000:00:002:0037) зареєстровано за територіальною громадою в особі Шишацької селищної ради Миргородського району (Шишацького району) на підставі, зокрема, наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 36-ОТГ від 10.12.2020 року Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020 року, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

Таким чином, Шишацька селищна рада Полтавської області в особі Шишацької територіальної громади є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За матеріалами справи, Миргородською окружною прокуратурою листами від 31.03.2021 року та 23.05.2023 року у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Шишацькій селищній раді самостійно вжити заходи щодо усунення виявлених порушень та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням процедури надання земельної ділянки, про що повідомити окружну прокуратуру.

За змістом листів Шишацької селищної ради від 02.04.2021 року та 30.05.2023 року, заходи щодо усунення порушень вимог ЗК України та Закону України "Про фермерське господарство" при наданні ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок не вживалися, у зв`язку з тим, що селищна рада не вбачає порушень законодавства.

Отже, прокурором доведено наявність підстав представництва у спірних правовідносинах.

Статтею 22 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За змістом ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частинами 1 та 2 ст. 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Згідно частин 2 та 3 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Проте, на момент укладення договору в силу законодавчих змін, Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Частинами 2 та 3 ст. 123 та частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, ст. 123 ЗК України врегульований загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Окрім того, правовідносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року №973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц).

Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу та укладення спірного договору) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Згідно ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених у статті 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Вказані вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціального щодо до ст. 123 ЗК України.

За змістом ст. ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 ЗК України відомостей і обставин.

За наслідками перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, а саме: того, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку він просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку; того, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою ч.6 ст. 118 ЗК України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 13.06.2023 року у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 року у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 року у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 року у справі №922/3108/19 зокрема, вказано на те, що з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За матеріалами справи, ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримавши в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що визнається останнім під час розгляду даного спору.

А тому, є слушними аргументи прокурора на те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів; доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, оскільки йому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства.

У зв`язку із тим, що до моменту надання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у користування (оренду) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки, яка є предметом спору у справі, у користуванні цієї особі вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 року у справі № 525/1225/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 року у справі № 357/2418/15-ц, 17.09.2020 року у справі №917/1416/19.

При цьому, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі №917/1416/19.

Отже, дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення цією особою фермерського господарства до одержання такої земельної ділянки, слід зазначити про наявні обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 ст. 215 ЦК України, зокрема, визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У правовому висновку, викладеному у постанові від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц Великої Палати Верховного Суду, між іншим зазначено, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 ст. 228 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Також, у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі №922/1832/19 зазначено, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Окрім того, у правовому висновку, викладеному у постанові від 10.01.2024 року у справі № 922/1130/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.

У правовому висновку, викладеному у постанові від 04.10.2023 року у справі № 916/2319/22 Верховний Суд вказав, що оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц та від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20); у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину (з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю; враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним і не потребує визнання судом недійсним за відповідною позовною вимогою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц зазначила, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 було укладено між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Отже, позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 року задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої ст. 228 ЦК України, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.08.2023 року у справі №922/1832/19, від 10.01.2024 року у справі № 922/1130/23.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради (теперішня назва Жоржівський старостинський округ Шишацької територіальної громади),слід зазначити на таке.

Так, за змістом ст. ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом правові висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 11.10.2023 року у справі № 927/864/21).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої ст. 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. При недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі № 904/1907/15).

Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі № 927/864/21).

Таким чином, у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 року у справі № 908/1445/20, від 21.11.2023 року у справі № 908/423/20.

Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016року є недійсним (нікчемним), то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, а тому користування (зайняття) 2-м відповідачем земельною ділянкою є незаконним, без встановлених законом підстав.

В межах справи прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради (теперішня назва Жоржівський старостинський округ Шишацької територіальної громади).

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

У правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц зазначено на те, що право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Право володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 року у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, враховано висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

А отже, звернутись з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження (постанова Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі № 922/1832/19).

За змістом позову, метою звернення прокурора до суду є повернення відповідній територіальній громаді земельної ділянки, яка фактично не вибувала з комунальної власності, а була передана в оренду з порушенням вимог чинного законодавства.

Тобто, за своїм змістом та спрямованістю позов фактично є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об`єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.

Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом. Метою такого позову є усунення порушення з боку третіх осіб у здійсненні прав, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Характерною особливістю цього позову як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі.

Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою.( Постанова Верховного Суду від 04.10.2023 року у справі № 910/6205/22 (п.п.6.13-6.16)).

У правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.27) зазначено: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Вказаний правовий висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 отримав у користування за договором оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення всупереч імперативним вимогам ЗК України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку, а тому, враховуючи нікчемність договору оренди, незаконно користується спірною земельною ділянкою за відсутності належних правових підстав.

Тобто, спірна земельна ділянка із власності селищної ради не вибувала, в відповідач є лише її фактичним користувачем, що порушує права власника майна.

Отже, відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

А отже, позов прокурора про повернення земельної ділянки є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі № 922/1130/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Так, вище вказано, що 19.05.2016 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та 2-й відповідач у даній справі ОСОБА_1 .

Проте, спірний договір оренди укладений між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 як фізичною особою 19.10.2016 року, тобто після створення зазначеного фермерського господарства, що свідчить про неправомірність дій відповідачів, спрямованих на набуття земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Водночас, на час звернення з даним позовом право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5325782000:00:002:0037) зареєстровано за територіальною громадою в особі Шишацької селищної ради Миргородського району (Шишацького району) на підставі, зокрема, наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 36-ОТГ від 10.12.2020 року Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020 року, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

Отже, позовна вимога про повернення земельної ділянки спрямована на відновлення порушеного права позивача, та в силу наведених вище норм законодавства та характеру позову, є негаторним позовом (аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі № 916/1022/23, де зазначено про нікчемність спірних договорів оренди, у зв`язку з чим відмовлено у задоволення вимог про визнання їх недійсними, проте задоволено позовні вимоги про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки).

Виходячи з викладеного, а також зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, слід зазначити, що обраний прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Шишацької селищної ради , та є ефективним.

Отже, позовні вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки у розпорядження селищної ради підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі "Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі "Меллахер та Інші проти Австрії" (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 року ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Так, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Застосування наслідків недійсності правочину у зв`язку із визнанням його нікчемним, передбачені у Цивільному кодексі України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

Отже, у даному випадку відсутні порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом обставини справи щодо порушення вимог земельного законодавства в частині формування та надання земельної ділянки, оскільки:

1) відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia"), а посилання на правомірні очікування як складові категорії "майно" можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Водночас у справі, що розглядається зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою 2-м відповідачем з боку держави відсутнє, оскільки саме дії відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність в розпорядження Шишацької селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради (теперішня назва Жоржівський старостинський округ Шишацької територіальної громади), оскільки договір оренди, на підставі якого земельна ділянка була передана у користування є нікчемним, а відтак ОСОБА_1 користуються земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Щодо позовних вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно: державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 4,9703 га, кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 428891553257 від 01.02.2017 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18863455 від 01.02.2017 року, слід зазначити на наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 48). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Подібні висновки, але щодо скасування права власності, сформульовані в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі № 904/7803/21.

В межах даної справи прокурором було сформульовано позовні вимоги в цій частині як вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди, які не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди.

Разом з цим, Законом України від 28.04.2021 року №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 згідно із Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021 року.

Також, п.п.20 п. 4 розділу І вказаного Закону, внесено зміни до ст. 83 ЗК України, зокрема частину другу цієї статті доповнено пунктом такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Станом на набрання чинності вказаних змін (27.05.2021 року) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5325782000:00:002:0037 та право комунальної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 13.12.2019 року, а отже після державної реєстрації права власності щодо спірної земельної ділянки за Шишацькою селищною радою така земельна ділянка перейшла до комунальної власності та відбулось правонаступництво прав щодо зазначеної земельної ділянки.

Отже, земельна ділянка (кадастровий номер 5325782000:00:002:0037), з 13.12.2019 року вважається земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади, а органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такою земельною ділянкою, не мають права здійснювати розпорядження нею, а тому станом на час звернення з позовом та прийняття оскаржуваного рішення у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а повноваження щодо розпорядження нею перейшли до територіальної громади в особі Шишацької селищної ради.

Частиною 1 статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Положеннями ст. 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про оренду землі" визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і таке законодавче регулювання спрямоване на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди.(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 920/418/19).

Отже, орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками.

При цьому, за змістом ст. 148-1 ЗК України, момент переходу прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди чітко визначений та пов`язаний із моментом переходу права власності на земельну ділянку (ч. 1 ст. 148-1).

Таким чином, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору оренди землі, була переведена з державної у комунальну власність, а отже позивач Шишацька селищна рада, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, стала її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п. п. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018 року, п. п. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі № 915/478/18).

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Отже, місцевий господарський суд не з`ясував обставини, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати повністю, ухваливши нове рішення, яким в позові відмовити частково щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладеного 19.10.2016 року між Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 та скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 4,9703 га, кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 428891553257 від 01.02.2017 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18863455 від 01.02.2017 року; зобов`язавши ОСОБА_1 повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради (теперішня назва Жоржівський старостинський округ Шишацької територіальної громади), розподіливши судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.2 ст. 275, ст.ст.277, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Іллі Титарчука задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 року у справі №917/1795/23 скасувати повністю.

Ухвалити нове рішення.

В позові відмовити частково - щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради Шишацького району, для ведення фермерського господарства, укладеного 19.10.2016 року між Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 та скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 4,9703 га, кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 428891553257 від 01.02.2017 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18863455 від 01.02.2017 року.

Зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 09.04.2001 року, видавник: Шишацький РВ УМВС України в Полтавській області, адреса: Полтавська обл., Миргородський район, с. Гоголеве) повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території Жоржівської сільської ради (теперішня назва Жоржівський старостинський округ Шишацької територіальної громади).

Стягнути з ОСОБА_1 (38040, Полтавська область, Миргородський район, село Гоголеве, РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, р/р № UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 2684,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 4026,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.03.2024 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов