Рішення

від 26.03.2024 по справі 910/17807/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2024Справа № 910/17807/23

За позовом Фізичної особи-підприємця Сонько Олени Олексіївни

до Приватного підприємства "Вассерман"

про зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Борисенко І.І.

без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулась Фізична особа-підприємець Сонько Олена Олексіївна (далі - ФОП Сонько О. О. , позивач) до Приватного підприємства "Вассерман" (далі - ПП "Вассерман", відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 737 від 14.03.2023 в частині невиконання перевезення вантажів автомобільним транспортом за маршрутом м. Астана (Казахстан) - м. Біла Церква (Україна), про що сторонами була укладена заявка № 1 від 14.03.2023, у зв`язку з чим позивач вважає, що йому було завдано моральну шкоду та нараховано неустойку.

У позові ФОП Сонько О. О. просить зобов`язати відповідача відшкодувати неустойку (у вигляді пені) у сумі 185 000,00 грн. та моральну шкоду у сумі 100 000,00 грн., що разом становить 285 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що прострочення виконання зобов`язання з перевезення вантажів автомобільним транспортом сталось внаслідок невиконання позивачем власних зобов`язань з оплати відповідачу 10 % вартості послуг за 10 днів до завантаження (що було передбачено договором-заявкою № 1 від 14.03.2023), а тому підстав здійснювати перевезення вантажу у відповідача не було. Разом з тим, відповідач сподіваючись на те, що вказані кошти будуть сплачені, направив свого водія до Республіки Казахстан, який навіть перетнув кордон, проте, позивач у телефонному режимі повідомила відповідача, що відмовляється від його послуг та сплачувати 10 % авансу не буде. Відповідач вважає, що немає підстав для нарахування неустойки та моральної шкоди, просив відмовити у позовних вимогах.

Указаний відзив був наданий суду з порушенням строку, визначеного законом, у зв`язку з чим відповідач просив поновити йому цей процесуальний строк. Обґрунтовуючи причини пропуску строку для подачі відзиву, відповідач зазначив, що працівники відповідача у зв`язку з воєнним станом працюють віддалено, тому вчасно підготувати на надати відзив не мали можливості. А, оскільки позов з доданими до нього документами відповідач не отримував, то тільки після ознайомлення 24.01.2024 представником відповідача з матеріалами справи, останнім було подано відзив на позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши наведені ПП "Вассерман" доводи, судом встановлено, що дійсно позов з доданими до нього документами відповідач не отримував і представник відповідача ознайомлений з матеріалами справи лише 24.01.2024, з цих підстав, суд вважає поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання відзиву, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для поновлення цього строку та прийняття відзиву до розгляду.

05.02.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, а 13.02.2024 - від відповідача заперечення на відповідь на відзив, у яких сторони виклали свої доводи по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив та інші заяви по суті вимог, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.03.2023 між ФОП Сонько О. О. (експедитор) та ПП "Вассерман" (перевізник) був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 737 (далі - договір). Відповідно до умов цього договору перевізник зобов`язаний виконувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами, відповідно до заявок експедитора, що є його невід`ємною частиною (п. 1.1, 3.1.1).

Відповідно до п. 2.2 договору виконання кожного перевезення, що здійснюється в рамках цього договору, виконується на підставі окремих заявок експедитора на конкретні перевезення, узгоджені із перевізником (п. 2.2 договору).

Факт виконання автомобільного перевезення підтверджується шляхом підписання сторонами відповідних актів виконаних робіт, на підставі яких здійснюються розрахунки між сторонами (п. 2.3 договору).

Згідно з умовами договору перевізник зобов`язаний: виконувати перевезення вантажів експедитора відповідно до вимог чинного законодавства України і міжнародних конвенцій (вантаж приймається для перевезення відповідно до товарно-транспортних документів відправника) (п. 3.1.3); забезпечити своєчасну подачу автомобільного транспорту на місце завантаження в строки, зазначені у заявках експедитора, які є невід`ємною частиною договору (п. 3.1.4); оформляти належним чином акт виконаних робіт та інші документи, зазначені в п. 5.2. Підставою для складення акту є копія CMR- накладної з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу (п. 3.1.13).

Відповідно до умов договору експедитор зобов`язаний: в термін, обумовлений заявками, забезпечити надання перевізнику вантажів для міжнародних перевезень (п. 4.1.2 договору); за рахунок замовника провести всі розрахунки з перевізником в повному обсязі і в строки, передбачені умовами цього договору та заявкою, що є невідємною частиною цього договору, за умови повного і належного виконання перевізником своїх обов`язків (п. 4.1.8).

Згідно з п. 5.1 договору вартість перевезення та інших послуг визначається на підставі заявок експедитора, узгоджених з перевізником, які є невід`ємною частиною цього договору, і вказується в виставлених перевізником рахунках. Розрахунки за виконані послуги здійснюються за фактом розвантаження автомобіля протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт, відповідно до рахунку перевізника, якщо інше не передбачено заявкою експедитора, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Вимоги до перевезень вантажів, зазначені в заявці експедитора, мають переважну силу при виконанні перевізником перевезень за даним договором, навіть якщо вони є більш строгими, ніж передбачені чинними нормативно-правовими актами (п. 6.2.2 договору).

Термін дії договору встановлюється з моменту підписання і буде діяти до 31.12.2023, з подальшою його пролонгацією (п. 11.3).

14.03.2023 сторонами була погоджена заявка № 1 до договору перевезення № 737 від 14.03.2023, а саме - на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: м. Астана (Казахстан) - м. Біла Церква (Україна) із такими умовами: дата завантаження - 31.03.2023; адреса розвантаження - 01.05.2023 (м. Біла Церква); розмитнення - м. Львів; автомобіль - МАН НОМЕР_1 ; водій - ОСОБА_2 ; вартість послуг - 24 000 дол. США (враховуючи всі витрати за цим перевезенням); умови та термін сплати - на р/р 10 % після підписання заявки (за 10 днів до завантаження) + 50 % після завантаження, замитнення; 40 % - на вивантаженні за курсом продажу Приватбанку на день оплати. Обов`язково надіслати оригінали СМР, заявку, рахунок, акт, договір.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція).

Відповідно до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Як вже було встановлено судом, у заявці № 1 від 14.03.2023 сторони погодили, що відповідач (перевізник) 31.03.2023 мав прибути за адресою завантаження товару до м. Астани.

Однак, як вказує позивач, у визначений договором строк, відповідач не прибув за адресою вказаною у заявці та не здійснив завантаження обумовленого вантажу.

27.04.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою, у якій повідомив перевізника, що у зв`язку з невиконанням ним обов`язку визначеного договором перевезення та заявкою ним були нараховані штрафні санкції, збитки та моральна шкода у загальній сумі 172 078,36 грн., які вимагав відповідача сплатити протягом 10 днів після отримання цієї вимоги. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У позові ФОП Сонько О. О. стверджує, що відповідач порушив встановлені умовами договору та заявкою строки надання послуг, у зв`язку з чим нарахував неустойку у сумі 185 000,00 грн., яку розцінив як пеню (про що зазначив в заяві про усунення недоліків від 11.12.2023).

Зі свого боку, відповідач вказує, що мало місце невиконання експедитором власного обов`язку, що полягало у сплаті 10 % авансу після підписання заявки (за 10 днів до завантаження вантажу). Оскільки вказаний обов`язок експедитором виконаний не був, то має місце прострочення кредитора (позивача), а не боржника (перевізника).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Так, згідно з п. 7.2.5 договору сторони погодили, що у разі затримки подачі автомобіля для завантаження або затримки прибуття автомобіля з вантажем до пункту призначення більше, ніж на 24 години, враховуючи зазначені в заявці терміни, перевізник сплачує експедитору неустойку у розмірі 1 000,00 грн. За кожну наступну добу затримки штраф у розмірі 1 000,00 грн.

Також у заявці визначено, що за несвоєчасну подачу автотранспорта чи неналежним чином підготовленого без всіх необхідних для перевезення документів, передбачено штраф 1 000,00 грн.

Дослідивши зміст п. 7.2.5 договору та умови щодо нарахування неустойки, визначеної у заявці, в контексті вищенаведеного, суд дійшов висновку, що погоджена у договорі неустойка, розмір якої обраховується у твердій грошовій сумі 1 000,00 грн., є штрафом, а не пенею, як помилково вважає позивач. При цьому, враховуючи положення ст. 549 ЦК України пеня може нараховуватись лише за невиконання грошового зобов`язання.

Також суд зазначає, що для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції забезпечення належного виконання зобов`язання Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 204/5406/17.

Щодо самого порушення, яке передбачає нарахування штрафних санкцій, визначених у п. 7.2.5 договору, суд зазначає наступне.

Як вже вказувалось, у договорі-заявці № 1 від 14.03.2023, що є невід`ємною частиною договору перевезення (вимоги до перевезень вантажів, зазначені в заявці експедитора, мають переважну силу при виконанні перевізником перевезень за даним договором), сторони узгодили, що після підписання цієї заявки, за 10 днів до завантаження, тобто, до 31.03.2023, позивач повинен був сплатити відповідачу 10 % від погодженої сторонами суми вартості за надання послуг.

З указаного слідує, що сторони домовились, що обов`язку перевізника надати послуги з перевезення передує обов`язок експедитора зі сплати коштів попередньої оплати у сумі 2 400, 00 дол. США (10 % від вартості послуг 24 000, 00 дол. США). При цьому, вказаний обов`язок ФОП Сонько О. О. не залежав від виконання/невиконання ПП "Вассерман" своїх зобов`язань за договором перевезення.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач умови заявки щодо сплати авансового платежу не виконав, а відповідач, незважаючи на відсутність попередньої оплати, направив водія, вказаного у заявці ( ОСОБА_3 ), до Республіки Казахстан, про що свідчить копія закордонного паспорту останнього.

Отже, слід зазначити, що відповідачем вчинялись дії для належного виконання своїх обов`язків за договором, у той час, як позивач порушив власні зобов`язання експедитора, визначені договором, що передували обов`язку перевізника.

Доводи позивача про ненадання йому рахунку для оплати авансового платежу (10 % від вартості послуг) суд не приймає та зазначає, що в заявці визначена вартість послуг (24000,00дол.США) і Позивач був взмозі самостійно вирахувати 10% від вартості послуг, зазначені кошти мали бути перераховані на розрахунковий раунок відповідача, який зазначений як у заявці № 1 від 14.03.2023, так і у договорі перевезення.

Тобто, позивачу були достеменно відомі, як реквізити для сплати авансу відповідачу за послуги перевезення, так і сума авансового платежу.

При цьому, суд зазначає, що ненадання відповідачем позивачу рахунку для оплати не є відкладальною умовою оплатити послуги у розумінні ст. 212 ЦК України. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 221 ГК України, які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором.

Згідно з частиною 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора (ч. 3 ст. 220 ГК України).

Враховуючи викладене, суд вважає, що невиконання експедитором своїх договірних зобов`язань (прострочка кредитора) потягла за собою прострочення зобов`язання перевізника з надання послуг, за яке він відповідальності не несе.

Отже, суд не вбачає підстав для застосування до відповідача заходів цивільної (господарської) відповідальності у вигляді нарахування штрафних санкцій, а тому - немає підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ПП "Вассерман" відшкодувати неустойку у сумі 185 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ПП "Вассерман" відшкодувати моральну шкоду у сумі 100 000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням його майна; 3) у приниженні честі та гідності особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, звертаючись до суду з вимогою про відшкодування немайнової шкоди (моральної), позивач не надав суду будь-яких належних, достовірних та вірогідних доказів порушення його прав, які б свідчили про приниження його честі, гідності, ділової репутації або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації внаслідок дій відповідача.

Також позивачем не надано доказів в обґрунтування втрати ФОП Сонько О. О. власних клієнтів, зокрема, доказів розірвання/відмови контрагентів від договірних відносин з позивачем, про що він вказує у позові.

При цьому, як було встановлено судом, саме внаслідок невиконання позивачем власних зобов`язань, відповідач не виконав свій обов`язок з надання послуг перевезення, хоча і вчиняв дії для належного його виконання.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Беручи до уваги надані позивачем обґрунтування та встановлені в цій частині обставини, факт понесення позивачем моральної шкоди є непідтвердженим.

Отже, вимога про зобов`язання відповідача відшкодувати моральну шкоду у сумі 100 000,00 грн. також задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у позові ФОП Сонько О. О. у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених відповідачем у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 20 600,00 грн., суд врахував наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (з ч. 8 ст. 129 ГПК України).

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 20 600,00 грн. позивач долучив копії:

- ордеру серія АІ № 1524571 від 23.01.2024, на надання правничої допомоги ПП "Вассерман" адвокатом Андросович Г. С.;

- договору про надання юридичних послуг № 01-23/24 від 23.01.2024, укладеного ПП "Вассерман" з ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-Лекс», у якому сторони погодили обсяг наданої правничої допомоги, а у п. 4.1 договору передбачили, що вартість цих послуг у справі № 910/17807/23 становить 20 000,00 грн. Також було погоджено 3 % накладних витрат, що становить 600,00 грн. витрати на телефон, факс, поштові витрати та копії документів у звичайній кількості);

- рахунку № 01/24-01/24 від 23.01.2024 у сумі 20 600,00 грн.;

- платіжної інструкції № 5329 від 23.01.2024 на суму 20 600,00 грн.

Дослідивши надані позивачем докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку з урахуванням викладеного, суд зважає на наступне: категорію розглянутої справи, яка є простою, що не містить складного предмету доказування; підставою позову є послуги експедирування (перевезення); підготовка відзиву на позов та інших заперечень відповідача не зайняла великого обсягу часу та знань у кваліфікованого юриста; розгляд справи відбувся у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, судом не проводились додаткові процесуальні дії, а представником відповідача - відшукання нестандартних доказів на підтвердження своєї позиції.

Крім того, відповідачем не надано доказів понесення накладних витрат на суму 600,00 грн., не вказано з яких конкретно фактичних витрат складається дана сума.

Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатом таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат - ПП "Вассерман" на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн., які покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Сонько Олени Олексіївни до Приватного підприємства "Вассерман" про зобов`язання вчинити певні дії.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сонько Олени Олексіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Приватного підприємства "Вассерман" (02140, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, буд. 8, кв. 88, ідентифікаційний код 30983695) витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 26 березня 2024

Суддя Борисенко І. І.