Рішення

від 27.03.2024 по справі 278/259/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 278/259/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Євгена Татуйка, за участю секретаря Дарії Кравчук, розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Житомирський відділ державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся із вимогами, якими просить суд ухвалити рішення про звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів. У обґрунтування заявленого суду повідомив наступне. Сторони у справі є батьками неповнолітніх дітей. На користь відповідачки рішенням суду визначено сплачувати аліменти з позивача. Останній постійно надавав матеріальну допомогу на утримання дітей по мірі своїх можливостей. На утримані позивача перебуває мати пенсійного віку, на яку він сплачує аліменти, а також на утримані перебуває дитина від попереднього шлюбу, на яку він сплачує аліменти. У зв`язку із цим і заявлено даний позов.

Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними матеріалами.

Відповідачка направленим відзивом заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на те, що позивач неналежно виконував обов`язки по сплаті аліментів.

Дослідив матеріали справи судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідно ним правовідносини.

Позивач є громадянином України, має зареєстроване місце проживання, отримував код платника податків та при зверненні до суду сплатив судовий збір.

Сторони у справі є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15 жовтня 2010 року рішенням суду визначено стягувати з батька на користь матері аліменти на утримання спільних й згадуваних раніше дітей у розмірі по 1/4 від всіх видів заробітку (доходу) відповідача про щомісячно на кожну дитину, починаючи з 20 жовтня 2010 року до досягнення ними повноліття.

22 вересня 2023 року судовим наказом визначено стягнути з позивача на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання спільної дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1\4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше і не більше встановлених законодавством розмірів для дитини відповідного віку, починаючи з 15 вересня 2023 року і до 19 лютого 2032 року, тобто до досягнення ОСОБА_6 , повноліття.

23 листопада 2023 року рішенням суду визначено стягнути з позивача на користь ОСОБА_7 аліменти у розмірі 1/9 частки від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 28 вересня 2023 року та довічно.

Відповідно до результату огляду № 4657742 від 5 січня 2024 року, у ОСОБА_1 шийно-черепний синдром.

9 січня 2024 року державним виконавцем складено розрахунок заборгованості по аліментам, яка становить 75 208,72 гривень станом на грудень 2023 року.

Правовідносини між сторонами врегульовані наступними положеннями законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Сімейним кодексом України (ділі - СК України) передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно до статті 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Приписами статті 197 СК України встановлено, що з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та норми законодавства, якими врегульовані дані правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Позивачем не доведено наявності обставин, які за положеннями сімейного законодавства можуть бути підставами для звільнення від сплати заборгованості аліментами, а тому позовні вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та зарахування суми сплачених аліментів в рахунок сплати аліментів задоволенню не підлягають. Наявність захворювання згадане позивачем, на переконання суду не свідчить про причину виникнення заборгованості по сплаті аліментів. Інших обставин, які мають істотне значення для вирішення заявленого питання позивачем не наводилось і судом не установлено.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволені позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене 27 березня 2024 року.

Суддя Євген Татуйко