Рішення

від 20.03.2024 по справі 918/1315/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/1315/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді Н.Церковної за участю секретаря судового засідання І.Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Рівненської державної нотаріальної контори про скасування арешту на нежитлову будівлю та рішення про внесення до єдиного реєстру заборон обтяження (арешт) на будівлю

за участю представника позивача: ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області (далі - Відповідач) в якому просить скасувати арешт на нежитлову будівлю та рішення про внесення до єдиного реєстру заборон обтяження (арешт) на будівлю.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на балансі управління комунальною власністю перебувають нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 . В ході виконання своїх обов`язків посадовими особами управління комунальною власністю було з`ясовано, щодо нежитлової будівлі площею 236 кв.м за адресою м. Рівне, Лєрмонтова,3, наявне обтяження у вигляді арешту. Заборону відчуження об`єкту нерухомого майна зареєстровано 27.08.2008 за реєстраційним номером №7803950 реєстратором Другою Рівненською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали б/н від 11.12.1995 Ровенського міського народного суду та за реєстраційним номером №7807454 від 27.08.2008 на підставі ухвали б/н від 17.02.1997 Ровенського міського народного суду.

За інформацією Рівненського обласного державного нотаріального архіву від 13.11.2023 за №555/01-24 щодо ухвали б/н від 17.02.1997, то відомості стосовно даної ухвали в архіві відсутні, але наявна ухвала б/н від 06.03.1997 Ровненського міського суду. Проте відповідно до наданої ухвали накладено арешт на майно, в переліку якого нежитлова будівля на Лєрмонтова,3 в м. Рівне не значиться. В ухвалі б/н від 11.12.1995 арешт накладено на кошти та майно боржника ВТФ «Еліксир», а «м. Рівне, вул. Лєрмонтова,3» - зазначено лише як адресу, за якою знаходиться боржник, а не як його майно. Вважають, що Другою Рівненською державною нотаріальною конторою незаконно внесено відомості про обтяження - арешт нежитлової будівлі в м. Рівне, вул. Лермонтова,3. Вважають, що арешт на нежитлову будівлю був накладений помилково та безпідставно. Нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 ніколи не належала на праві приватної власності ВТФ «Еліксир». Майно перебувало в комунальній власності і є власністю територіальної громади до цих пір.

Станом на сьогодні майно перебуває в переліку об`єктів, які належать Рівненській територіальній громаді, і який затверджено рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.10.2023 №86.

23 січня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що станом на сьогодні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію арешту (архівний запис), реєстраційний номер обтяження №7807454, дата реєстрації 27.08.2008, тип майна: невизначено, усе нерухоме майно, адреса нерухомого майна: Рівненська обл., м.Рівне, вулиця Казимира Любомирського (попередня назва - вулиця Лєрмонтова), будинок 3, суб`єкт: ВТФ «Еліксир», Реєстратор: Друга рівненська державна нотаріальна контора. Підстава обтяження: ухвала, б/н. 11.12.1995. Ровенський міський народний суд.

У випадку накладення арешту, яке є предметом позову, такою підставою була ухвала Ровенського міського народного суду від 11.12.1995 (б/н).

Відповідно, станом на 26 лютого 1998(дата реєстрації заборони) та станом на 27 серпня 2008 (дата перенесення наявної заборони до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна) Друга рівненська державна нотаріальна контора Рівненської області виконувала функції реєстратора (реєструвального органу), тобто державною нотаріальною конторою не накладалася вищевказана заборона, така заборона була накладена Ровенським міським народним судом (ухвала б/н від 11.12.1995), тому 26 лютого 1998 Другою рівненською державною нотаріальною конторою як реєструвальним органом, було внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо реєстрації обтяження - арешту (архівний запис) на підставі ухвали, б/н, 11.12.1995, Ровенський міський народний суд та згодом цю заборону було перенесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 7807454, дата реєстрації 27.08.2008 Реєстратор: Друга рівненська державна нотаріальна контора, Підстава обтяження: ухвала б/н, 11.12.1995. Ровенський міський народний суд.

Документ, на підставі якого було здійснено реєстрацію арешту (архівний запис) на нерухоме майно, а саме, ухвала Ровенського міського народного суду від 11.12.1995 (б/н) у архіві Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області відсутні, оскільки справи Другої рівненської державної нотаріальної контори за 2008 рік передано на зберігання до Рівненського обласного державного нотаріального архіву.

При цьому, Рівненська державна нотаріальна контора у своєму відзиві зазначила , що у даній справі не є належним відповідачем.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 грудня 2023 року позовну заяву Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 31 січня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31 січня 2024 року відкладено підготовче засідання на 21 лютого 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 березня 2024 року.

Відповідач 20.03.2024 року в судове засідання не з`явився, натомість від останнього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання 20.03.2024 року не визнавалася обов`язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника Рівненської державної нотаріальної контори.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Управління комунальною власністю є органом місцевого самоврядування та виконавчим органом Рівненської міської ради, уповноваженим нею управляти комунальним майном відповідно до Положення про управління комунально власністю. Положення затверджено рішенням Рівненської міської ради від 04.10.2002 №108. Серед завдань управління комунальною власністю є управління комунальним майном (а.с.5-6).

Ухвалою Вищого арбітражного суду України від 11.12.1995 року у справі №129/8 накладено арешт на майно виробничо-торговельної фірми «Еліксир», що знаходиться за адресою: 266000, Україна, м. Рівне, вул. Лермонтова, 3 (а.с.12).

Ухвалою Рівненського міського суду від 6 березня 1997 б/н року накладено арешт на майно, яке належить виробничо-торговельній фірмі «Еліксир» (а.с.15).

Відповідно до рішення Рівненської міської ради від 08.07.2022 №2136 «Про перейменування вулиць, площі та найменування скверу в місті Рівному» вулиця Лєрмонтова перейменована на вулицю Казимира Любомирського (а.с.11).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №338013078 від 05.07.2023 щодо комунального майна, що належить територіальній громаді в особі Рівненської міської ради, нежитлової будівлі площею 236 кв.м за адресою м. Рівне, Лєрмонтова,3, наявне обтяження у вигляді арешту. Заборону відчуження об`єкту нерухомого майна зареєстровано 27.08.2008 за реєстраційним номером №7803950 реєстратором Другою Рівненською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали б/н від 11.12.1995 Ровенського міського народного суду. За реєстраційним номером №7807454 від 27.08.2008 на підставі ухвали б/н від 17.02.1997 Ровенського міського народного суду (а.с.7).

Спірна нежитлова будівля до 10.06.1990 перебувала на балансі Міського житлово- комунального об`єднання і відповідно до рішення виконкому №196а передавалася на баланс футбольного клубу «Авангард» (а.с.21).

Рішенням виконавчого комітету від 23.06.1991 № 255 попереднє рішення скасоване, як таке, що порушувало норми діючого законодавства і приміщення по вул. Лєрмонтова,3 поверталося на баланс ЖЕК №3 (а.с.22).

Розпорядженням міського голови від 10.06.1993 №601-р майно передавалося від Футбольного клубу «Верес» на баланс Фонду державно-комунального майна (а.с.23).

Рішенням виконавчого комітету від 08.08.1995 №6 Фонд державно-комунального майна міста було реорганізовано, департаменту економіки надано повноваження в здійсненні управлінням майном, яке перебуває в комунальній власності (а.с.24).

Як вбачається з матеріалів справи на момент прийняття ухвали, згідно якої накладено арешт на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , майно не перебувало у власності боржника ВТФ «Еліксир».

01.10.2007 року між Управлінням освіти Рівненського міськвиконкому та Рівненським єпархіальним управлінням Української Православної церкви було укладено Договір позички №47, згідно якого було передано в безоплатне користування нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 236 м2 (а.с.16-17).

Позивач вважає, що арешт на нежитлову будівлю був накладений помилково та безпідставно. Нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 ніколи не належала на праві приватної власності ВТФ «Еліксир». Майно перебувало в комунальній власності і є власністю територіальної громади до цих пір. На підставі викладеного позивач просить суд, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні представника позивача, проаналізувавши всі обставини справи та дослідивши докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням господарського судочинства згідно з ч.1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ГПК України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

За змістом процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів. Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Як стверджує позивач, в ході виконання своїх обов`язків посадовими особами управління комунальною власністю було з`ясовано, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №338013078 від 05.07.2023 щодо комунального майна, що належить територіальній громаді в особі Рівненської міської ради, нежитлової будівлі площею 236 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , наявне обтяження у вигляді арешту. Заборону відчуження об`єкту нерухомого майна зареєстровано 27.08.2008 за реєстраційним номером №7803950 реєстратором Другою Рівненською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали б/н від 11.12.1995 Ровенського міського народного суду. А також за реєстраційним номером 7807454 від 27.08.2008 на підставі ухвали б/н від 17.02.1997 Ровенського міського народного суду.

Таким чином, як встановлено судом під час розгляду справи, арешт на майно накладений в межах цивільного провадження на підставі ухвал Вищого арбітражного суду України від 11.12.1995 року у справі №129/8 та Рівненського міського суду б/н від 6 березня 1997 року. При цьому, суд зазначає, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. ( ст.59 Закону України Про виконавче провадження).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому, орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 №299/2931/17, від 09.06.2021 № 199/1492/20; від 18.08.2021 №522/7321/18).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 47 ГПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Звертаючись з позовом до Господарського суду Рівненської області та визначивши відповідачем у даній справі Рівненську державну нотаріальну контору, позивач не обґрунтував, в чому полягає порушення його прав з боку відповідача, який не є учасником виконавчого провадження і до повноваження якої не входить накладення чи зняття арешту з майна.

При розгляді справи суд звертав увагу позивача щодо неналежності відповідача у даному спорі, проте жодних клопотань щодо заміни відповідача чи залучення співввідповідачем іншої особи від позивача не надходило.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача ( постанова КЦС ВС від 09.06.2021 № 199/1492/20) .

При цьому, позовні вимоги пред`явлено до Рівненської державної нотаріальної контори, яка не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Особа, в інтересах якої накладено арешт на майно (стягувач) його правонаступник до участі в справі як відповідача не залучено, клопотань про залучення стягувача позивач не заявляв, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц п. 69).

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17).

Враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведені належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги вищезазначене та положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2024 року.

Суддя Н.Церковна