Рішення

від 26.03.2024 по справі 420/2122/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2122/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 року по 17.12.2023 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 року по 17.12.2023 року у сумі 606 501,27 грн. включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що при звільненні зі служби позивачу не виплатили всі належні йому виплати, зокрема індексація грошового забезпечення. У відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, як стверджує позивач, він має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів (до дня фактичного розрахунку). Однак, відповідач зазначеної вище виплати не здійснив, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Ухвалою від 22.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання на 26.02.2024 об 11:00 годині .

Суд витребував у відповідача відомості про суми виплат позивачу на дату звільнення, відомості про розмір невиплачених при звільненні позивачу коштів, довідку про середнє грошове забезпечення позивача.

06.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Витребувані судом документи не надано. Відповідач вказує, що позивачем ніяким чином не оскаржувалося рішення про його звільнення, хоча, як він сам зазначає, йому не було здійснено усіх виплат. Відповідно, ніяких претензій до військової частини він не мав, із своїм звільненням був згодний. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальшого часу позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Із заявою про здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 позивач звернувся лише 12.11.2019 і вже після отримання листа від 09.01.2020 №430/40 про відмову у нарахуванні індексації, у зв`язку з відсутністю на той час фінансового ресурсу. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.

Підготовче провадження закрито ухвалою від 26.02.2024, призначено адміністративну справу до судового розгляду на 20.03.2024 о 15 год. 00 хвил.

Представники сторін в судове засідання не прибули.

Суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2018 № 233 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника служби радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 було виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та знято із усіх видів забезпечення. В період служби позивачу не нараховувалась індексація в повному обсязі. 18.12.2020 індексація в сумі 4495 грн. 30 коп. за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 була виплачена позивачу за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі № 420/2700/20.

18.12.2023 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 63598 грн. 21 коп. за період з 26.06.2016 по 28.02.2018 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі № 420/19457/21.

Позивач просить стягнути середню заробітну плату за період прострочення 1864 днів за період з 10.11.2018 по 17.12.2023, з посиланням на норми ст. 117 Кодексу законів про працю.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 09.11.2018 № 233 позивача було виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та знято із усіх видів забезпечення. В період служби позивачу не нараховувалась індексація в повному обсязі. 18.12.2020 індексація в сумі 4495 грн. 30 коп. за період служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 була виплачена позивачу за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі № 420/2700/20. Отже, сума 4495 грн. 30 коп. була виплачена несвоєчасно, і позивач мав право заявити вимогу про стягнення середнього заробітку за час прострочення з 09.11.2018 по день виплати. Разом з тим, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача поширюються звичайні строки звернення до суду з позовом, які встановлені ч.5 ст. 122 КАС України. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20. Таким чином , протягом одного місяця з дати отримання суми 4495 грн. 30 коп. позивач повинен був звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за період прострочення виплати вказаної суми, але цього не зробив, пропустивши місячний строк звернення до суду.

Що стосується відповідальності відповідача за несвоєчасну виплату 18.12.2023 індексації грошового забезпечення в сумі 63598 грн. 21 коп. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі № 420/19457/21.

Позивач просить стягнути середню заробітну плату за період прострочення 1864 днів за період з 10.11.2018 по 17.12.2023.

Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Сторони не заперечують, що повний розрахунок (виплата індексації) не був проведений з позивачем при звільненні зі служби. На час звільнення йому було виплачено 15312 грн. 12 коп, як сам позивач вказує в позовній заяві, тоді як повинно бути виплачено 83405 грн. 63 коп. ( 15312 грн. 12 коп. грошового забезпечення + 4495 грн. 30 коп. індексації + 63598 грн.21 коп. індексації ).

Отже, оскільки повний розрахунок з ОСОБА_1 фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то останній, відповідно до ст.117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Так, пунктом 2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати" (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

А згідно із п.8 цього ж Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 (два) місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999р. №13, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Так, зі змісту наявної у матеріалах справи довідки Військової частини № НОМЕР_3 за січень 2020 року вбачається, що за два останні місяці перед звільненням ОСОБА_1 було нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 24312 грн. ( за вересень 2018 р. - 12156 грн., за жовтень 2018 року - 12156 грн.), а відтак середньоденне грошове забезпечення із урахуванням кількості робочих днів за календарні місяці вересня та жовтня 2018 року відповідно складає 398 грн. 55 коп.

При цьому, період затримки виплати належних позивачу сум при звільнені з військової служби складає - 1864 календарні дні та обраховується з першого дня після його остаточного звільнення з посади до дня остаточного розрахунку, тобто 17.12.2023 включно (останній день затримки перед днем виплати). Враховуючи внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX), Військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців, тобто з 09.11.2018 по 09.05.2019 включно - за 181 календарних днів прострочення.

Отже, за період з 09.11.2018 по 09.05.2019 включно середній заробіток за час затримки виплати належних позивачу сум у належному розмірі, що підлягає стягненню на користь позивача складає 72137 грн. 55 коп. (398 грн. 55 коп. х 181 дн.)

Застосування ж 6-місячного строку при виплаті середнього заробітку за час затримки при звільненні, враховуючи редакцію згаданого Закону №2352-IX, повністю узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22,

Окрім того, також слід зазначити й про те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця .

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати : розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає необхідним застосувати критерії зменшення розміру належного позивачу відшкодування, враховуючи, що протягом якого позивач не вживав заходів для захисту свого права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, шляхом звернення до суду із відповідними позовами, також суд враховує те, що після набрання законної сили судовими рішеннями позивачу нараховані та виплачені відповідні виплати.

Отже, за таких обставин та діючи з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін справи, суд вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби , врахувати істотність частки невиплаченої суми ( 63598 грн. 21 коп.) у порівнянні із загальною сумою, яка належала до сплати при звільненні 83405 грн. 63 коп. та становить 76 % (63598,21 грн. : 83405 грн. 63 коп. х 100%). При розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню, суд не включає 4495 грн. 30 коп. до розміру невиплаченої суми через пропущення строку для заявлення таких вимог.

Тому на користь позивача суд стягує середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 54824 грн. 54 коп. (76 % від суми 72137 грн. 55 коп.) Така сума є співмірною із сумою, що була виплачена із затримкою.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Позов задовольняється частково. Суд вважає належним способом захисут порушеного права позивача є стягнення суми коштів з відповідача, а не зобов`язання нарахувати та виплатити.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 року по 17.12.2023.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_5 ) 54824 (п`ятдесят чотири тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. 54 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 по 17.12.2023 з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення підписаний 26.03.2024.

СуддяВікторія ХОМ`ЯКОВА