Постанова

від 14.11.2024 по справі 420/2122/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2122/24

Головуючий в І інстанції: Хом`якова В.В.

Дата та місце ухвалення рішення: 20.03.2024 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 року по 17.12.2023 року включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 року по 17.12.2023 року у сумі 606501,27 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 року по 17.12.2023 року. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 54824,54 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2018 року по 17.12.2023 року з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2016 року № 137 та від 09.11.2018 року № 233, позивач з 26.06.2016 року приступив до виконання обов`язків за посадою у Військовій частині НОМЕР_1 та з 09.11.2018 року позивача виключено із списків цієї військової частини у зв`язку із вибуттям до нового місця служби.

У даній справі позивач посилається на те, що йому несвоєчасно проведено сплату індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим, останній вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Таким чином, спір у цій справі виник у зв`язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.

Так, як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється відповідачем, 18.12.2023 року, на виконання судового рішення у справі № 420/19457/21, Військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 63598,21 грн. за період з 26.06.2016 року по 28.02.2018 року.

Посилання позивача на виплачену йому суму індексації грошового забезпечення 4495,30 грн. у грудні 2020 року на виконання судового рішення у справі № 420/2700/20 колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно визнані необґрунтованими, оскільки позивач не звертався до суду в межах місячного строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, щодо нарахування середнього заробітку за затримку виплати вказаної суми індексації грошового забезпечення, а тому, ця сума не може входити до розрахунку суми грошового забезпечення, за невиплату якої підлягає нарахуванню середній заробіток у даній справі.

Таким чином, у даній справі підлягає вирішенню питання щодо виплати середнього заробітку за час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення у сумі 63598,21 грн.

Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент виключення позивача зі списків військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу індексації грошового забезпечення та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку військовослужбовців, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

На підставі наведеного, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати індексації, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду та на момент виплати позивачу індексації грошового забезпечення, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати та виплатити середній заробіток, та суд першої інстанції визначив, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, проте, не більш, як за шість місяців.

Колегія суддів зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.

При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Позивача виключено зі списків військової частини 09.11.2018 року.

18.12.2023 року, на виконання судового рішення у справі № 420/19457/21, Військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 63598,21 грн. за 2016-2018 р.р.

Таким чином, періодом затримки розрахунку є: з 10.11.2018 року по 18.07.2022 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), з 19.07.2022 року по 17.12.2023 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 , позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 24312 грн. за вересень-жовтень 2018 року (за вересень 2018 року 12156 грн., за жовтень 2018 року 12156 грн. (без урахування матеріальної допомоги), кількість днів служби за період вересень-жовтень 2018 року становить 61 календарний день, тобто, середньоденна заробітна плата позивача складає 398,56 грн. (24312 грн./61 день).

Що стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду апеляційної інстанції, період затримки розрахунку з 10.11.2018 року по 18.07.2022 року складає 1712 к.д., з 19.07.2022 року по 17.12.2023 року за шість місяців складає 184 к.д., тобто, загалом 1896 к.д.

З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 10.11.2018 року по 18.07.2022 року за 1712 к.д. складає 682334,72 грн., з 19.07.2022 року по 17.12.2023 року за шість місяців (184 к.д.) 73335,04 грн., загальний розмір 755669,76 грн.

Позивачем та судом першої інстанції частково невірно здійснено розрахунок періоду затримки, загальної суми середнього заробітку.

В свою чергу, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.

На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий.

ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року.

Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22.

Так, Верховний Суд у вказаних справах звернув увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».

Отже, ВС зазначив, що обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру.

Верховний Суд вказав на те, що протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

ВС зазначив, що у згаданому рішенні суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших, разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.

Крім того, ВС звернув увагу на те, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Викладене, за позицією Верховного Суду не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-IX.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо неможливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та зазначає наступне.

Загальний розмір середнього заробітку з 10.11.2018 року по 18.07.2022 року за 1712 к.д., з 19.07.2022 року по 17.12.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 755669,76 грн.

Згідно довідки відповідача, розмір належних позивачеві при звільненні з посади виплат, який був виплачений, складає 3646,80 грн.

В свою чергу, 18.12.2023 року, на виконання судового рішення у справі № 420/19457/21, Військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 63598,21 грн.

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 67245,01 грн.

Тобто, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні з посади у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 94,58%.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, та суд апеляційної інстанції враховує наведені вище висновки Верховного Суду (постанови від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20), згідно яких, запропонований ВС у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий, критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Враховуючи викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, колегія суддів вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини:

- позивача виключено зі списків особового складу частини 09.11.2018 року;

- з позовом щодо виплати спірної індексації позивач звернувся у жовтні 2021 року, тобто, зі сплином близько трьох року після виключення зі списків військової частини;

- судове рішення у справі № 420/19457/21, на виконання якого нараховано індексацію грошового забезпечення, за затримку виплати якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 13.12.2022 року;

- 18.12.2023 року, на виконання судового рішення у справі № 420/19457/21, Військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 63598,21 грн.;

- загальний розмір належних позивачеві виплат складає 67245,01 грн.;

- частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 94,58%;

- загальний розмір середнього заробітку з 10.11.2018 року по 18.07.2022 року за 1712 к.д., з 19.07.2022 року по 17.12.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 755669,76 грн.

Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що загальна сума індексації, яка виплачена позивачу на виконання судового рішення, є більшою, ніж кошти, які фактично виплачені позивачу при звільненні з посади в неоспорюваній сумі, однак, середній заробіток, з урахуванням визначеної частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, є значно більшим розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і це зумовлено тим, що позивач зволікав зі зверненням до суду з позовом про стягнення ненарахованих та невиплачених йому відповідачем при звільнення сум, та звернувся до суду зі сплином близько трьох років після виключення зі списків військової частини, а тому, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 75566,98 грн., що складає 10% від середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

З огляду на викладене, оскільки доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виключити мотиви, з яких судом першої інстанції визначено період затримки розрахунку при звільненні та розмір середнього заробітку, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції, а також визначити, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з посади з 10.11.2018 року по 18.07.2022 року, з 19.07.2022 року по 17.12.2023 року за шість місяців у сумі 75566,98 грн., з відрахуванням податків та зборів.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року змінити.

Виключити мотиви, з яких судом першої інстанції визначено період затримки розрахунку при звільненні та розмір середнього заробітку, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції.

Абзац другий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з посади з 10.11.2018 року по 18.07.2022 року, з 19.07.2022 року по 17.12.2023 року за шість місяців у сумі 75566,98 грн., з відрахуванням податків та зборів.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 14.11.2024 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька