Справа № 522/1319/23
Провадження № 2/522/2325/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання Глущенко Т. О.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеської Нової Біржі, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,-
ВСТАНОВИВ:
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи - Одеської Нової Біржі, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 11 січня 2000 року між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 02/2000, за умовами якого позивач придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Договір було укладено у письмовій формі та зареєстровано на Одеській Новій біржі за реєстраційним номером 02/2000 від 11.01.2000. Позивач зареєструвала право власності на указану квартиру, також у ній зареєстроване її місце проживання.
Зазначила, що при укладенні договору купівлі-продажу були виконані всі його умови, продавці отримали від покупця грошову суму у розмірі 55 000 грн, відповідачі після укладення договору з квартири виїхали, однак договір не був нотаріально посвідчений.
Посилаючись на наведене, просила визнати дійсним договір № 02/2000 від 11.01.2000 купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на Одеській Новій біржі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.02.2024 провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 закрито з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, відзив на позовну заяву не подав.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 11 січня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №02/2000, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат загальною площею 56,3 кв.м., житловою плошею 30,2 кв.м.
Указаний договір зареєстровано на Одеській Новій біржі в журналі реєстрації договорів купівлі-продажу нерухомості, реєстраційний номер 02/2000 від 11.01.2000.
Право власності позивача на указану квартиру зареєстровано в КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилалася на те, на час укладення договору Закон України «Про товарну біржу» не передбачав обов`язкового нотаріального посвідчення, а тому і не був посвідчений.
Договір купівлі-продажу укладено 11 січня 2000 року, отже, правовідносини між сторонами регулюються нормами чинного на час укладення договору ЦК УРСР (1963 року).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.
Крім того, статтею 2 цього Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.
На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди, як біржова.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.
Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
Відповідно до статті 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Відповідно до частини другої статті 47 ЦК України (чинної на час виникнення спірних правовідносин), якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК України (1963 року) передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
Однак за загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.
Отже, положення статті 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житла. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальнийхарактер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі.
Ураховуючи викладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19).
У ході судового розгляд справи судом встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено сторонами у простій письмовій формі, а оскільки предметом спірного договору купівлі-продажу було нерухоме майно, то такий договір мав бути нотаріально посвідченим.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16-ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що «для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди».
Тобто, для визнання судом угоди дійсною необхідно не лише повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.
Про необхідність встановлення таких обставин зазначено у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справі № 392/833/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 475/965/16-ц.
Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач не вказувала, що продавці квартири ухилялися від нотаріального посвідчення договору, належних та допустимих доказів ухилення продавців від нотаріального посвідчення договору суду не надано.
Під час розгляду справи судом не встановлено, що продавці ухилялися від нотаріального посвідчення угоди, також матеріали справи не містять відомостей про те, чи взагалі одна зі сторін зверталися до нотаріуса для вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення указаного договору.
За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).
Згідно зі змістом ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
За частиною 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Приписами частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів ухилення продавців від нотаріального посвідчення договору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст.141ЦПК України судові витрати, понесені позивачем слід залишити за нею.
Керуючись ст. ст. 12, 76-82, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,за участітретьої особи-Одеської НовоїБіржі,про визнаннядоговору купівлі-продажунерухомого майнадійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 ;
Третя особа: ОСОБА_4 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , м. Одеса, вул. Пушкінська, 37.
Повне судове рішення складено 27.03.2024.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА
Суд | Приморський районний суд м.Одеси |
Дата ухвалення рішення | 13.03.2024 |
Оприлюднено | 29.03.2024 |
Номер документу | 117956615 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них купівлі-продажу |
Цивільне
Приморський районний суд м.Одеси
Федчишена Т. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні