Постанова

від 21.03.2024 по справі 501/2190/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/417/24

Справа № 501/2190/20

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: ОСОБА_1 ,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 червня 2021 року по справі за позовом адвоката Кузнєцової Любові Олександрівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой Плюс» до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про тлумачення договорів, -

в с т а н о в и в:

10 липня 2020 року адвокат Кузнєцова Любов Олександрівна в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой Плюс» (- далі ТОВ «Укржилстрой Плюс») звернулась до суду з позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про тлумачення договорів, в якому просила суд витлумачити правочини договір від 27.06.2004 про співпрацю, укладений між Іллічівською міською радою Одеської області та ТОВ «Укржилстрой плюс» і договір від 14.09.2004, укладений між ТОВ «Укржилстрой Плюс» і ОСОБА_1 в частині однозначного тлумачення щодо визначення чи не визначення умовами договорів адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташоване житло, що підлягає переданню ТОВ «Укржилстрой Плюс» у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , мотивуючи тим, що27 червня 2004 року між Іллічівською міською радою Одеської області і ТОВ «Укржилстрой Плюс» укладено договір про співпрацю. Відповідно до п. 2.2.1 договору про співпрацю від 27.06.2004 Товариство надає житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях, зокрема мешканцям тимчасового приміщення № НОМЕР_1 , що розташовано на земельній ділянці по вул. Хантадзе 1-7.

14 вересня 2004 року між ТОВ «Укржилстрой Плюс» і ОСОБА_1 укладено договір про те, що забудовник здійснює будівництво житлових будинків по АДРЕСА_1 на підставі рішення №437 від 19.07.2004, знос житла; ОСОБА_1 проживає на території, відведеної під будівництво житлових будинків, у зв`язку з чим підлягає відселенню в інше жиле приміщення.

Забудовник зобов`язався: придбати за свій рахунок житло для громадянина, що відповідає санітарним нормам, відповідає нормам житлової площі відповідно з ЖК України 13,65 кв.м на людину; Забудовник забезпечує житлом громадянина по мірі забудови території, до кінця 2005 року відселяються особи, зареєстровані за адресою у будівлях №144 А: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ..

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року зобов`язано ТОВ «Укржилстрой Плюс» виконати свої зобов`язання за договором від 27.06.2004 та договором від 14.09.2004 шляхом надання у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 упорядкованого житла не менше 13,65 кв.м житлової площі на людину протягом трьох місяців з дня набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.

На примусове виконання зазначеної постанови Одеського апеляційного суду, було відкрито виконавче провадження.

ОскількиТОВ «Укржилстрой Плюс» не може виконати рішення суду, у зв`язку із тим, що ТОВ «Укржилстрой Плюс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 неоднозначно тлумачать зміст договору від 27.06.2004 і договору від 14.09.2004 щодо адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташоване житло, яке повинно бути передано ТОВ «Укржилстрой Плюс» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивач був вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов просив задовольнити (а.с. 83).

Відповідач ОСОБА_2 надав заяву в якій розгляд справи просив провести без його участі (а.с. 84).

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 червня 2021 року позов ТОВ «Укржилстрой Плюс» до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про тлумачення договорів задоволено. Суд розтлумачив змістдоговору від 27.06.2004 про співпрацю, укладений між Іллічівською міською радою Одеської області і ТОВ «Укржилстрой Плюс» і договору від 14.09.2004, укладений між ТОВ «Укржилстрой Плюс» і ОСОБА_1 , який необхідно розуміти як те,що умовами договорів, адміністративно-територіальна одиниця, на якій розташоване житло, що підлягає переданню ТОВ «Укржилстрой Плюс» у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не визначена.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити та зазначити, що договори слід тлумачити наступним чином: «Житло, яке підлягає наданню ТОВ «Укржилстрой Плюс» у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 має перебувати в межах населеного пункту м. Чорноморська та в межах забудови кварталу по вул. Хантадзе, 1-5, 5-й мікрорайон», а також провести розподіл судових витрат по сплаті судового збору та правничої допомоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

ОСОБА_2 та представники ТОВ «Укржилстрой Плюс», Чорноморської міської ради Одеської області в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень.

Крім того, ОСОБА_2 відповідно до ч. 11 ст.128ЦПК України повідомлявся про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до п. 2. ч. 11 ст.128ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (ч. 11 ст. 128 ЦПК України).

Позивачу ТОВ «Укржилстрой Плюс» судова повістка-повідомлення про судове засідання була направлена на адресу місцезнаходження юридичної особи, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, оскільки судові повістки-повідомлення неодноразово направлялись листом рекомендованою кореспонденцією, позивачу ТОВ «Укржилстрой Плюс» на адресу місцезнаходження юридичної особи, та враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 відповідно до ч. 11 ст.128ЦПК України повідомлявся про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення учасників справі про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5ЦПК Українипередбачено,що, здійснюючиправосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначеноу статті213ЦК України,зміст правочинуможе бутивитлумачений стороною(сторонами). Навимогу однієїабо обохсторін судможе постановитирішення протлумачення зміступравочину. Притлумаченні зміступравочину берутьсядо увагиоднакове длявсього зміступравочину значенняслів іпонять,а такожзагальноприйняте увідповідній сферівідносин значеннятермінів. Якщобуквальне значенняслів іпонять,а такожзагальноприйняте увідповідній сферівідносин значеннятермінів недає змогиз`ясуватизміст окремихчастин правочину,їхній зміствстановлюється порівняннямвідповідної частиниправочину зізмістом іншихйого частин,усім йогозмістом,намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнанні правочинів недійсними»визначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.06.2004 між Іллічівською міською радою Одеської області і ТОВ «Укржилстрой Плюс» укладено договір про співпрацю, згідно п. 1.1. якого сторони прийняли на себе взаємні права та обов`язки стосовно забудови і упорядкування території по вул. Хантадзе 1-7, відповідно до рішення сесії міської ради від 26.09.2003 за №194-ХХІV (а.с. 6-7).

Відповідно до п. 2.2.1 договору про співпрацю від 27.06.2004 Товариство надає житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях.

14 вересня 2004 року між ТОВ «Укржилстрой Плюс» і відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про те, що забудовник здійснює будівництво житлових будинків по АДРЕСА_1 , на підставі рішення №437 від 19.07.2004 (а.с. 8-9).

Забудовник зобов`язався придбати за свій рахунок житло для громадянина, що відповідає санітарним нормам, відповідає нормам житлової площі відповідно зЖКУкраїни 13,65 кв.м на людину; передати придбане житло громадянину по акту прийому-передачі; передати громадянину ключі від житла; сплатити всі борги (якщо такі будуть), що могли виникнути у попередніх володільців житла (комунальні послуги, користування газом, водою, електроенергією); забезпечити перевезення особистого майна громадянина у надане житло.

Забудовник забезпечує житлом громадянина по мірі забудови території.

Між сторонами існують зобов`язання, зокрема, ТОВ «Укржилстрой Плюс», за договором від 14.09.2004, зобов`язалось надати у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 упорядковане житло не менше 13,65 кв.м житлової площі на одну особу та договором від 27.06.2004 ТОВ«Укржилстрой Плюс» надає житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях, зокрема відповідачам.

Договори від 14.09.2004 та від 27.06.2004 не містять умов щодо визначення адміністративно-територіальної одиниці виконання зобов`язання позивача щодо надання відповідачам упорядкованого житла.

Правочином є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (ч. 1ст. 202 ЦК України).

Тобто, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року, застосував принцип Contra proferentem (лат.verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, має нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки у випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча й були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

При тлумаченні договору Верховний Суд виходив з того, що тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленимист. 213 ЦК України. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: мети правочину; змісту попередніх переговорів; усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою); звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст договору від 14.09.2004,укладений між ТОВ «Укржилстрой Плюс» і ОСОБА_1 та Договору від 27.06.2004 про співпрацю, укладений між Іллічівською міською радою Одеської області і ТОВ «Укржилстрой Плюс»не дозволяє визначити обов`язки позивача надати житлове приміщення відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за конкретною адресою або на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо обов`язку відповідача надати житлові приміщення за місцем реєстрації відповідачів є неспроможними.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо в частині змісту тлумачення правочинів, виходячи з наступного.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно достатті 8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права. КонституціяУкраїни маєнайвищу юридичнусилу.Закони таінші нормативно-правовіакти приймаютьсяна основіКонституції Україниі повиннівідповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає в себе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним та швидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється на засадахзмагальності сторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується зпринципом диспозитивностіта, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем належним чином не доведено обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що умовами договору від 14 вересня 2004 року не визначена адміністративно-територіальна одиниця, в межах якого необхідно надати житло у власність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ..

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Суд першої інстанції правильно врахував висновок щодо застосування статті 213 ЦК України, викладений в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14, але помилково виходив, що внаслідок тлумачення вказаного договору встановлено, що не визначена адміністративно-територіальна одиниця, на якій ТОВ «Укржилстрой Плюс» зобов`язано надати житло у власність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ..

Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14 (провадження №61-11сво17) зробив наступний правовий висновок, «Відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумаченняcontra proferentem.

Contra proferentem(лат.verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте не були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року)».

Колегія суддів тлумачить вказаній договір, виходячи зі змісти та мети правочину в цілому, наміру сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні (другий рівень тлумачення).

Так, за договором від 14.09.2004, укладеного між ТОВ «Укржилстрой Плюс» і відповідачем ОСОБА_1 , забудовник забезпечує житлом громадянина по мірі забудови території, до кінця 2005 року відселяються особи, зареєстровані за адресою у будівлях: №144а ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( п. 3.1 договору).

Колегія суддів вважає, що при тлумаченні змісту вказаних договорів необхідно врахувати положення діючого законодавства.

Так, за змістом статей 111, 113 ЖК УРСР, при знесенні будинків, громадянам, які виселяються надається інше благоустроєне житло в межах даного населеного пункту.

До спірних правовідносин також необхідно застосувати положення статті 12 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» від 12 грудня 2006 року №525-V, яким передбачено, що власник (наймач) жилого приміщення, який не перебуває на квартирному обліку, має право отримати на умовах компенсації в межах території комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду інше житло, в якому кількість кімнат та жила площа не менше кількості кімнат та жилої площі квартири будинку, що підлягає знесенню, незалежно від числа зареєстрованих у ньому осіб.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначенінорми процесуальногота матеріальногоправа,роз`яснення таправової висновокВерховного СудуУкраїни,правові висновкиВерховного Суду,застосовуючи Європейськуконвенцію зправ людинита практикуЄвропейського судуз правлюдини,з`ясовуючи вказаніобставини справи,що маютьсуттєве значеннядля правильноговирішення справи,та оцінюючиналежність,допустимість,достовірність наявниху справідоказів,на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів дійшла висновку, що вказані договори необхідно розтлумачити, ураховуючи принцип сontra proferentem(лат.verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), вимоги добросовісності, розумності та справедливості при укладання договорів, положення діючого законодавства щодо надання житлового приміщення у зв`язку із знесенням іншого благоустроєного житла в межах населеного пункту та території комплексної реконструкції кварталу. Отже, вимоги ТОВ «Укржилстрой Плюс» підлягають задоволенню частково шляхом тлумачення договорів наступним чином: ТОВ «Укржилстрой Плюс» зобов`язано передати у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 житло в межах населеного пункту міста Чорноморська Одеської області та в межах забудови кварталу по АДРЕСА_2 .

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України та норм матеріального права, а саме, статті 213 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволенні позову частково

На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідач ОСОБА_1 понесла та документально підтвердила сплату судового збору при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в сумі 1261,21 грн. (а.с. 106) та тому у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь на користь відповідача, з позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1261,21 грн.

Вимоги апеляційної скарги про те, що з ТОВ «Укржилстрой Плюс» на користь відповідача необхідно стягнути витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 2 500 грн, яку надав відповідачці адвокат Котик Федір Іванович, не приймаються до уваги, оскільки у даному випадку відповідач не надала детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги,які оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, за таких підстав апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги адвоката Кузнєцової Любові Олександрівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой Плюс» до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про тлумачення договорів задовольнити частково.

Тлумачити умови договору від 27 червня 2004 року про співпрацю, укладеного між Іллічівською міською радою Одеської області і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой Плюс» і договору від 14 вересня 2004 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой Плюс» і ОСОБА_1 , наступним чином: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой Плюс» зобов`язано передати у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 житло в межах населеного пункту міста Чорноморська Одеської області та в межах забудови кварталу по АДРЕСА_2 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой Плюс», код ЄДРПОУ: 32004850, місцезнаходження: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 9, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у сумі 1 261,21 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 27 березня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк