Рішення

від 27.03.2024 по справі 183/13743/23

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/13743/23

№ 2/183/1359/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2024 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товарна біржа «Новомосковська», про:

- визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомості від 31 травня 2001 року 1/3 житлового будинку житловою площею 38,2 кв.м з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованого на товарній біржі «Новомосковська» 31 травня 2001 року за реєстраційним № НОМЕР_1 та зареєстрованого в НРКП БТІ «Інвентаризатор» 20 червня 2001 року за р. № 926-4;

- визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_3 права власності на спадкове майно: 1/3 житлового будинку житловою площею 38,2 кв.м, загальною площею 78,3 кв.м з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 травня 2001 року ОСОБА_3 (покупець) уклав з ОСОБА_2 (продавець) договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким придбав у власність 1/3 житлового будинку з відповідною частиною надвірних побудов, що знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці м/ради. На цій земельній ділянці розташовано: жилий будинок - А, саман, обкл. цеглою, розміром 38,2 кв.м житлової площі з надвірними побудовами: л/кухня -В, сарай - В, Д, И, навіс - Г, Е, К, гараж - Ж, погріб -З, убиральня - Л, спорудження № 206, колодязь № 1. Договір укладений на виконання біржової угоди, зареєстрований на товарній біржі «Новомосковська» 31 травня 2001 року за реєстраційним № НОМЕР_1 . Як зазначено в самому договорі, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року даний договір зареєстрований на товарній біржі «Новомосковська». 1/3 житлового будинку з відповідною частиною надвірних побудов у подальшому була зареєстрована на праві приватної власності в НРКП БТІ «Інвентаризатор» за ОСОБА_3 , про що 20 червня 2001 року внесений запис за р. № 926-4, що підтверджується записом на самому договорі купівлі-продажу та довідкою КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 28 вересня 2023 року № 312/1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно. ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом, посвідченим 04 листопада 2010 року ОСОБА_4 , секретарем виконкому Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лили І. А. з заявою щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 житлового будинку № 175. 30 жовтня 2023 року за вих. № 289/02-14 позивач отримав від приватного нотаріуса Лили І. А. відповідь на своє звернення, згідно з якою видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на 1/3 житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 неможливо, оскільки наданий правовстановлюючий документ не відповідає нормам законодавства, діючого на той час. За вирішенням цього питання рекомендовано звернутись до суду.

Позивач указує, що оскільки одна зі сторін договору купівлі-продажу будинку померла, нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу нерухомості не є можливим, а отже визнання договору дійсним в порядку ст. 47 ЦК Української РСР можливе тільки у судовому порядку, належним способом захисту прав позивача є визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності позивача на об`єкт нерухомого майна. Позивач вважає, що він на підставі ст. 128, 153, 224 ЦК Української РСР і ст. 49 Закону України «Про власність» набув право власності на об`єкт нерухомості і правомірно володіє ними. Передбачених законом підстав для не визнання дійсними неоспорених договорів в судовому порядку не має.

Постановленою судом ухвалою від 22 грудня 2023 року відкрите провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначене підготовче засідання.

В підготовчому засіданні 08 лютого 2024 року долучено докази у справі та постановленою судом ухвалою витребувано докази у справі, отримані судом 13 березня 2024 року.

28 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнала позов. Вказала, що дійсно продала 1/3 частину житлового будинку, належного їй ОСОБА_5 , що зареєстровано на товарній біржі та в наступному у БТІ.

27 березня 2024 року представником позивача до суду подано заяву про розгляд справи у відсутність сторін та про підтримання вимог позову.

Представники третьої особи у судове засідання не з`явилися, підстав неявки не повідомили, пояснень не надавали. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Враховуючи наявність та достатність доказів, визнання відповідачем, яка є продавцем за спірним договором та власником 2/3 частин спірного будинку на день розгляду справи, позову, суд вважає за можливе постановити рішення у підготовчому засіданні в порядку ч. 3 ст. 200 ЦПК України.

Дослідивши вимоги позову та перевіривши його обґрунтування наданими сторонами та витребуваними судом доказами, суд висновує таке.

Так, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

За ч. 6, 7 ст. 49 ЦПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Перевіряючи питання щодо прийняття визнання позову, суд ураховує таке.

Судом установлено,що напідставі свідоцтвапро правовласності нажитловий будиноквід 07лютого 1989року,виданого напідставі рішеннявиконкому Знаменівськоїсільської ради№ 4від 14січня 1989року взамінсвідоцтва проправо особистоївласності від05грудня 1988року,копію дублікатаякого наданосуду /а.с.38-40/,за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,зареєстровано правоособистої власностіна цілийжитловий будинок,розташований заадресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво містить додатковий аркуш, відповідно до якого 1/3 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних побудов перейшла у власність ОСОБА_3 по договору купівлі-продажу від 31 травня 2001 року № 67 підпис та печатку Директора ТБ «Новомосковська», штамп та печатку БТІ «Інвентаризатор», засвідчену підписом посадової особи, відповідно до якого 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстрований 20 червня 2001 року за реєстровим № 926 в реєстрову книгу 4 з Новомосковському бюро технічної інвентаризації на праві сумісної власності за ОСОБА_6 .

З копії паспорту громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 вбачається, що 25 березня 1998 року, остання уклала шлюб із ОСОБА_7 , зареєстрована 12 січня 1990 року за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.49/.

13 травня 2001 року між ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 (Продавцем) та ОСОБА_3 (Покупцем), як між членами товарної біржі, укладено договір купівлі-продажу нерухомості /а.с.7-8/, відповідно до якого Продавець продав, а Покупець придбав Об`єкт Нерухомості: 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних побудов, що знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці м/Ради. На цій-земельній ділянці розташовано: жилий будинок-А, саман, обкл. цеглою, розміром 38.2 кв.м житлової площі з надвірними побудовами: л/кухня-Б; сарай-В,Д,И, навіс-Г,Е,К, гараж-Ж, погріб-З, убиральня-Л, спорудження № 2-6, колодязь №1. Зазначений Об`єкт Нерухомості належить Продавцю на підставі: свідоцтва на право власності, виданого Знаменівською с/Радою, 07 лютого 1989 року, зареєстрованого в Новомосковському БТІ за № 926-4 на ім`я ОСОБА_6 (дублікат видано 26 квітня 2001 року), що підтверджується довідкою-характеристикою, що видана в Бюро Технічної Інвентаризації за місцем розташування Об`єкта Нерухомості за № 553 від 26 квітня 2001 року. Об`єкт нерухомості проданий за 7 825 грн 00 коп, які Продавець одержала від Покупця, до підписання цієї Угоди. Договір відповідно до ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу», зареєстровано на Товарній біржі «Українська» під реєстровим № 000067 31 травня 2001 року та містить штамп та печатку БТІ «Інвентаризатор», засвідчену підписом посадової особи, про реєстрацію договору за № 926 20 червня 2001 року в реєстрову книгу за № 4.

З копії відповіді КП «Новомосковське МБТІ» ДОР від 28 вересня 2023 року № 312/1 /а.с.9/ вбачається, що відповідно до інвентаризаційної справи, вилученої правоохоронними органами в НРКП БТІ «Інвентаризатор» та повернутої до КП «НМБТІ`ДОР», станом на 29 грудня 2012 року власниками житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі дубліката свідоцтва про право власності, виданого 26 квітня 2001 року відповідно до рішення № 4 виконкому Знаменівської сільської ради від 14 січня 1989 року, зареєстрованого в НРКП БТІ «Інвентаризатор» 20 червня 2001 року за р. № 926-4 (2/3 част.); ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 31 травня 2001 року на Товарній біржі «Новомосковська» (р. № 000067), зареєстрованого в НРКП БТІ «Інвентаризатор» 20 червня 2001 року за р. № 926-4 (1/3 част.). Технічний опис об`єкту: житловий будинок-А (саман об. цеглою), 38.2 кв.м жил. пл., 78,3 кв.м заг.пл; літня кухня Б; сарай В; навіс Г; гараж Ж; вхід в погріб З; сарай И; навіс К; вбиральня Л; колодязь № 1; огорожа № 3-6; замощення І.

04 листопада 2010 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений ОСОБА_4 , секретарем виконкому Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, відповідно до якого заповів все своє майно ОСОБА_1 /а.с.17, 60/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер /а.с.16/.

З копії витягу зі спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , отриманої на постановлену судом ухвалу вбачається, що:

-23 травня 2011 року ОСОБА_8 від імені малолітнього сина ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса зі заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 /а.с.56/;

-з інформаційної довідки зі спадкового реєстру вбачається, що свідоцтва про право власності не видавались /а.с.35/;

-з витягу зі спадкового реєстру вбачається реєстрації та чинність заповіту від 04 листопада 2010 року /а.с.58-59/.

Також, витяг зі спадкової справи не містить доказів подання заяв про прийняття спадщини іншими особами, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині.

Листом нотаріуса від 30 жовтня 2023 року № 389/02-14 позивачеві повідомлено, що в проваджені приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лили І. А. знаходиться спадкова справа № 3/2011 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до ст. 68, 69 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину як за законом так і за заповітом, нотаріус перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин спадкоємці подають документи, які підтверджують вказаний факт. Видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на 1/3 ч. житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 неможливо, оскільки наданий правовстановлювальний документ, а саме договір купівлі-продажу, посвідчений 31 травня 2001 року Новомосковською товарною біржею за реєстраційним номером НОМЕР_1 , не відповідає нормам законодавства, діючого на той час.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України від 16 січня 2003 року ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки спірний договір підписаний ОСОБА_3 , та відповідачем 31 травня 2001 року, тобто у період дії ЦК Української РСР 1963 року, то застосуванню підлягають саме норми вказаного Кодексу.

На час укладення вищевказаного договору купівлі-продажу у вересні 2001 року ОСОБА_3 не було відомо, що правочин у відповідності до ст. 47 Цивільного Кодексу Української РСР (1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст. 15 якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягали.

Відповідно до ст. 4 ЦК Української РСР у редакції 1963 року цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі ст. 41 ЦК Української РСР у редакції 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

При вчиненні правочину всі дії сторін правочину були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності, всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу будинку, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України в 2001 році.

Відповідно до ст. 128 ЦК Української РСР у редакції 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 224 ЦК Української РСР у редакції 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 47 ЦК 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР 1963 року якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін відхилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Відповідно з п. 2 ст. 220 чинного ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності зі ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Так, суду доведено, що умови договору виконані належним чином. Як убачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторони за договором - уклали цей договір, здійснили купівлю-продаж належного продавцю на праві власності житлового будинку. ОСОБА_3 усі умови за договором виконані. Згідно з п. 3 вищевказаного договору відчужувана нерухомість продана ОСОБА_3 за 7 825,00 гривень, які отримані Продавцем від Покупця до підписання угоди. Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, відповідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не було надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Суд ураховує, що після укладення договору, перехід права власності на спірне майно зареєстровано в органі, відповідальному за проведення реєстраційних дій щодо нерухомого майна на час переходу права власності відповідним місцевим бюро технічної інвентаризації та за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/3 частину спірного майна.

При цьому суд ураховує, що, хоча відповідач і визнає факт укладення угоди та її дійсність, однак покупець за договором помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого можливість нотаріального посвідчення спірної угоди на час розгляду справи відсутня.

Щодо вимоги про визнання права власності, суд ураховує таке.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1233, 1235, 1236 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Ст. 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Ч. 1 ст. 1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст. 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав, суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно. Разом з тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

Згідно з положеннями пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Таким чином, оскільки нотаріусом обґрунтовано відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав не надання документу, який би безсумнівно підтверджував право власності спадкодавця, відмова нотаріуса не дає можливості позивачеві реалізувати його спадкові права, однак наданими суду доказами в своїй сукупності підтверджується: факт набуття ОСОБА_3 за життя права власності на 1/3 частину спірного будинку; судом правочин з переходу права власності визнається дійсним; право власності на спірне майно зареєстроване в органі, який на час набуття права власності здійснював державну реєстрацію переходу права власності; відсутність інших спадкоємців, окрім позивача, які мають право на обов`язкову частку у спадщині - позивач, як спадкоємець за заповітом має право на отримання спадкового майна у власність. Внаслідок вказаного, позовна заява є обґрунтованою, належні та допустимі докази, подані в її обґрунтування підтверджують викладені в заяві обставини та у своїй сукупності вказують на наявність підстав для її задоволення в повному обсязі.

Таким чином, судом установлено, що визнання відповідачем позову не порушує прав та обов`язків третіх осіб, не суперечить закону, а отже суд приймає визнання позову відповідачем та вважає наявними підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат за первісним позовом, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи сплату позивачем при зверненні з позовом судового збору в розмірі 1 073,60 грн, визнання позову відповідачем, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 536,80 грн судового збору та відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі зустрічного позову у сумі 536,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 31 травня 2001 року 1/3 частини житлового будинку житловою площею 38,2 кв.м з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований на товарній біржі «Новомосковська» 31 травня 2001 року за реєстраційним № НОМЕР_1 та зареєстрований в НРКП БТІ «Інвентаризатор» 20 червня 2001 року за реєстровим № 926-4.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку житловою площею 38,3 кв.м, загальною площею 78,3 кв.м. з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків сплаченого судового збору в сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 50 відсотків сплаченого при подачі позову до ОСОБА_2 судового збору, а саме 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок згідно з квитанцією від 15 грудня 2023 року № 9718-5172-1269-0837.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складене та підписане 27 березня 2024 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

третя особа Товарна біржа «Новомосковська»; код ЄДРПОУ 32286683; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Вільне, вул. Жовтнева, буд. 1.

Суддя Д. О. Парфьонов